Творець добра

Оскар Уайльд

Поезія у прозі

Митець

1-ша Муза: Однієї ночі його душа забажала створити образ Насолоди, що триває Мить. І він помандрував світом у пошуках бронзи.

2-га Муза: Тому, що цей образ він міг зробити тільки з бронзи…

1-ша Муза: Але уся бронза світу зникла, і у жодному куточку землі не можна було її знайти…

2-га Муза: Окрім лише як в образі Смутку, що живе Вічно.

1-ша Муза: Але цей образ він створив сам, виліпив власноруч і прикрасив ним могилу єдиної людини, котру він любив у своєму житті.

2-га Муза: На могилі того, кого він найбільше кохав, він залишив цей образ, що сам створив, на знак того, що людська любов не вмирає, як символ людського смутку, що триває вічно…

1-ша Муза: Але у цьому світі більше не знайшлося бронзи, окрім тої, що з неї він зробив цей образ.

2-га Муза: І він узяв свій витвір, і поклав його у велетенську піч, і віддав його на поталу вогню.

1-ша Муза: І з образу Смутку, що живе Вічно, він виплавив образ Насолоди, що триває лише Мить.

Творець добра

1-ша Муза: Була ніч, і Він був сам. І здалека Він побачив мури міста, і попрямував до нього.

2-га Муза: І коли Він підійшов ближче, з-за мурів Він почув, як ступають радісні ноги, як сміються веселі уста, як дзвенять голосні лютні. І Він постукав у ворота, і декілька стражників одчинили Йому. І Він побачив дім з мармуру з білими колонами. Колони були прикрашені гірляндами, всюди лежали гілочки кедру. І Він увійшов в цей дім.

1-ша Муза: І коли Він пройшов крізь коридор з кальцедонію та коридор з яшми, Він потрапив у довгий коридор, де панував празник.

2-га Муза: І на ложі з морського пурпуру Він побачив того, в чиє волосся були вплетені червоні троянди, чиї губи почервоніли від вина. І Він підійшов до нього, і торкнувся його плеча, і мовив до нього:

Він: Чому ти так живеш?

1-ша Муза: І Юнак повернув обличчя, і впізнав Його, й сказав у відповідь:

Юнак: Але колись я був прокаженим, і ти зцілив мене. Як же іще я можу тепер жити?

2-га Муза: І Він вийшов з дому, і знову попрямував вулицею. І через деякий час Він побачив ту, чиє лице і одежа були розмальовані, а ноги прикрашені перлами. Позаду неї йшов, крадькома, наче мисливець, молодий чоловік у двоколірному плащі. Обличчя жінки було прекрасне, наче обличчя ідола, а очі юнака блищали від жаги. І Він швидко підійшов, і торкнувся руки юнака, і сказав до нього:

Він: Чому ти дивишся на цю жінку так пожадливо?

1-ша Муза: І хлопець обернувся, і упізнав Його, і мовив:

Юнак: Але колись я був сліпим, і ти дав мені зір. На що іще я можу тепер дивитися?

2-га Муза: І Він підійшов до жінки, і торкнувся її розмальованої одежі, і мовив до неї:

Він: Невже немає іншого шляху, окрім шляху гріха?

1-ша Муза: І жінка обернулась, і упізнала Його, засміялась й одказала у відповідь:

Вона: Але ти простив мені мої гріхи, а цей шлях – шлях насолоди.

2-га Муза: І Він вийшов з міста.

1-ша Муза: І коли Він виходив з міста, то побачив край дороги юнака, що сидів і плакав. І Він підійшов до нього, і торкнувся довгих локонів його волосся, і мовив до нього:

Він: Чому ти плачеш?

2-га Муза: І хлопець підвів очі, і упізнав його, і відповів:

Юнак: Але колись я був мертвим, і ти підняв мене з мертвих. Що ж залишається робити мені, як не плакати?

Учень

1-ша Муза: Коли Нарцис помер, його улюблене озеро перетворилося із чаші чистої води на чашу солоних сліз, і Ореади, плачучи, йшли лісами до озера, щоб заспівати йому пісень і втішити його.

2-га Муза: І коли вони побачили, що озеро перетворилося з чаші кришталевої води на чашу солоних сліз, вони розпустили свої зелені коси, і промовили до нього: «Ми не дивуємося, що ти так журишся за Нарцисом, адже він був таким вродливим.»

1-ша Муза: «Хіба Нарис був вродливим?» – запитало озеро.

2-га Муза: «Хто ж може це знати краще від тебе?» – відповіли Ореади. «Нас він завжди оминав, і йшов до тебе, лягав біля твого берега, і дивився на тебе, і у дзеркалі твоїх вод милувався відображенням своєї краси».

1-ша Муза: І озеро відповіло: «Але я любило Нарциса, бо коли він лежав біля мого берега і дивився на мене, то у дзеркалі його очей я бачив власну красу».