Художня обробка дерева 4 страница

Чернь — ювелірна техніка оздоблення виробів із срібла способом нанесення на гравійовану поверхню порошкоподібного сплаву (сірнисті сполуки срібла, міді, свинцю тощо) з наступним випалюванням при малих температурах. Розплавлений чорний сплав рівномірно заливає заглибини і посилює виразність декору, оживляючи таким чином дещо одноманітну поверхню срібла. Чернь інколи поєднується із золоче­ними елементами, що надає творам своєрідної колірної гармонії.

Емаль (фініфть) — ювелірна техніка декорування творів з металу. Тонкий шар силікатного сплаву, забарвлений відповідними окислами металів, наносять у порошко­подібному або пастоподібному стані на поверхню виробів і сплавляють у муфельній печі. При температурі 700—800 ° сплав міцно з'єднується з металом. В одних випадках емаль вкриває площину суцільно, в інших — акцентує композицію невеликими кра­пельками. Так чи інакше своїм полиском і переливами кольорів вона підсилює декоративний ефект, інколи захищає поверхню від корозії.За технологією виготовлення емалі класифікуються на три групи: виїмчасті, перегород часті і суцільні. Виїм­часті виконуються по гравійованій, виливаній або карбованій заготовці (штампов­ці). Перегородчасті емалі поділяються на листові, дротяні, по скані та ажурні. Су­цільні емалі виконуються з металевими накладками, просвічувані й рельєфні, роз­писні та живописні.

Скань (від давньослов'янського скручувати, звивати) — оригінальний вид ювелірної техніки, в основі якої лежить ажурна сітка, набрана із дротинок спіралеподібної форми, з'єднаних пайкою. Скань буває ажурною або накладною. Остання інколи поєд­нується із зерню (гранулюванням) — напаюють крихітні зернятка із міді, срібла або золота. Ця техніка називається філігрань (від лат. filum— дротина; granum — зернятко). У техніці скані виготовляють високохудожній посуд і прикраси.

Кольчужне плетіння — давня техніка з'єднання кілець з тонкого дроту (золото, срібло, мідь тощо) у своєрідні ланцюжки, плетиво. Зараз ця техніка застосовується для виготовлення ланцюжків, браслетів та інших прикрас різними прийомами: змійка, стрічка, якір тощо.

До згаданих технік художньої обробки металу можна додати ще накладання, інкрустацію або насічку ювелірних виробів, травлення пласких рельєфів та сучасні техніки масового тиражування: накатка орнаменту валиками, штампування пресом, електролітична гальванопластика тощо. (91)

Таким чином, художня обробка металів як вид декоративно-прикладного мистецт­ва поділяється на технологічні підвиди. Зауважимо, що в наукових дослідженнях їх можуть називати видами, наприклад: художнє лиття, художнє ковальство і слю­сарство, карбування, гравіювання і чернь, художні емалі, скань і зернь тощо.

Типологія творів. Усі вироби художнього металу складають вісім найбільших родів: архітектурні елементи, обладнання приміщення, знаряддя праці, зброя і військове спо­рядження, посуд і начиння, культові та обрядові предмети, особисті речі і прикра­си, дрібна пластика. Кожен рід поділяється на відповідні типологічні групи, іноді підгрупи і типи.

Якщо художні вироби з дерева, кераміки, а також ткані в минулому були характер­ною приналежністю передусім сільського, традиційного народного середовища, то скляні й металеві предмети, дорогі та здебільшого недоступні селянам, репрезентува­ли міський побут купців, ремісників, дрібних і вищих чиновників, заможних верств суспільства. Більшість металевих предметів виготовляли міські цехові ремісники, які у своїй діяльності орієнтувалися переважно на західноєвропейські традиції.

Архітектурні елементи — рід художніх виробів з чорних металів, які безпосередньо пов'язані з будівлями і надають їм привабливого вигляду. Виго­товляють їх ковалі, слюсарі, рідше ливарники. Архітектурні елементи утворюють п'ять основних типологічних груп творів. Майже всі вони відносяться до розділу монументально-декоративного мистецтва. Решітки — велика типологічна група виро­бів. Розрізняють віконні решітки, ґратчасті двері і ворота, решітки криниць і фонта­нів, грати надгробків, поручні сходів і балконів, решітки камінів, світильників тощо. Кронштейни — типологічна група кованих декоративних виробів, які служать для підтримування дашків, ґанків, ліхтарів і т. ін. За функціональними особли­востями кронштейни поділяються на опорні та кронштейни вивісок, ліхтарів. Водо­стічні труби (ринви) — типологічна група давнього металевого устаткування для відведення дощової води з дахів — риштаки, труби із водолиями у вигляді зооморф­них масок або фантастично-казкових звірів. Тепер їх оздоблюють ажурним орна­ментом, фігурками пташок тощо. Навершшя споруд — типологічна група декоративно-кованих елементів архітектури для увінчання покрівлі будинків, башт, церков, капличок, брам. Поділяються на підгрупи: шпилі, хрести і флюгери. Скоб'яні ви­роби — типологічна група художніх виробів з металу для обладнання вікон, дверей тощо. Вона складається з підгруп — оббивка дверей, декоровані завіси, ручки, дверні молотки, накладки і замки (вставні, навісні, висячі), ключі.

Обладнання приміщення. Основними предметами житлових і громад­ських інтер'єрів на Україні були меблі. В пізньому середньовіччі для надання міцності, довговічності та декоративного ефекту їх оббивали гравійованими металеви­ми смужками, ажурними металевими накладками. Меблеві окуття — своєрідна типологічна група художнього металу. До неї входять такі типи: окуття скринь, зокрема дорожніх, а також коробочок, шаф, меблеві замки, ключі і т. ін.

Металеві світильники появилися значно пізніше, ніж керамічні і дерев'яні, але згодом майже витіснили їх. Спочатку металеві світильники повторювали усталені типи виробів (каганці, лампи, ліхтарі, свічники, рефлектори), в окремих випадках були вишуканої форми. У народному побуті був поширений світець — декоративний кований пристрій для утримування соснової скіпки. Із запровадженням електро­освітлення певну частину освітлювальної арматури почали виготовляти з металів, надаючи їй фактурного та орнаментального декору. (92)

Знаряддя праці — рід художніх предметів з металу, які служать обладнан­ням певної галузі ремесла або праці в побуті. Через це вони поділені на дві типологічні групи: ремісничі інструменти та побутове знаряддя. Ремісничі інструменти охоплюють значний масив виробів з металу, однак лише поодинокі з них наділені художніми якостями. Побутове знаряддя порівняно з попередньою групою менше кількісно, зате воно частіше оздоблене гравіюванням, карбуваням тощо. До групи побутових знарядь відносимо такі типи виробів: ножі, ножиці, лускоріхи, форми для печива і под. Вишуканою оригінальністю відзначаються вироби з металу гуцульських народних майстрів XIX — початку XX ст.

Посуд і начиння — художні вироби з олова, міді, бронзи та срібла для приготування їжі та сервірування столу. Металевий посуд, пишно оздоблений гравію­ванням, карбуванням, черню та емалями, використовувався переважно великими зем­левласниками, дворянами, козацькою старшиною, вищим духовенством, міськими урядовцями, заможними купцями та ін. Срібний посуд був предметом гордощів і відзна­кою багатства. Більшість типів металевого посуду наслідують керамічні та дерев'яні вироби, наприклад, горщики з одним і двома вушками, з литком, чашкоподібні горщики з великою ручкою у верхній частині (як керамічні ринки), дзбанки з широким, плескатим і кулевидним тулубом, збанки конусоподібні (як керамічні кавники і чайники), чаші з накривками, карбовані тарелі — пласкі і глибокі, інколи на піддонах, настінні сільнички у вигляді коробок (формою і декором нагадують дерев'яні), фляги, горнята, ступки, ложки тощо. Лише такі типи предметів, як мідні тази, чани, казанки, бронзові рукомийники, сковорідки, джезви, підставки для склянок, є характер­ним набутком художньої обробки металу. Нині виробництво металевого посуду пере­йшло у розряд промислового тиражування. Вручну виготовляють невелику кількість ювелірного посуду: вази, кубки, чашки, джезви, підставки для склянок тощо.

Культові та обрядові предмети з найдавніших часів виготовляли з дорогоцінних металів, пізніше з олова, міді (з позолотою). Багаті оклади, вкриті тисненими й емальованими орнаментами, виробляли для ікон, книг тощо. Хрести відомі кількох типів: срібні ручні з гравіюванням, напрестольні, нагрудні, хрести-еколпіони з порожнинами для реліквій, такої ж конструкції панагії (мініатюрні іконки для ношення на грудях). Свічники виготовляли великі церковні, менші — вівтарні (на три свічки й одну). Літургійний посуд і начиння становлять найбільшу типологічну групу культових предметів. До неї входять місткі купелі, оздоблені рельєфом, котли і чаші для освячення води, кропильниці, потирі (келихи) для вина, срібні ложечки, дароносиці у вигляді моделей церкви, багатоярусної вежі тощо. Срібні кадильниці складалися із двох чашок, повернутих одна до одної, нижня мала підставку, до якої кріпилися ланцюжки. Стінки кадильниці декорували ажурними про'січними візерунками. До окремої типологічної групи слід виділити церковні дзвони — твори художнього ливарництва (декоративно-монументальне мистецтво).

Зброя і бойовий обладунок. У середні віки зброя і захисний обладунок воїна були важливою галуззю художньої обробки металів. Ковалі-зброярі мали вузьку спеціалізацію: мечники, лучники, шоломники, щитники, кольчужники, латники, ба-лісники (виготовляли пристрої для механічної стрільби) та ін.

Найдавніша типологічна група — ударна зброя (вражаюча дія внаслідок удару або різкого поштовху). Свій початок вона бере від дрючка, ломаки. До групи входять булава, пірнач (головка складається з пірчастих металевих листів), бойовий молот, ціп, обушок, які часто прикрашали рельєфними візерунками. Ще дві типологічні групи холодної зброї — колюча (кинджал, вузький меч, шпага і под.) і рубаюча (меч, палаш, шабля, бойові сокири: алебарда, бердиш—стародавня сокирка з видовжено-півкруглим лезом). (93)

Цю зброю часто декорували гравіюванням, інкрустацією та карбуванням. Стрі­лецька механічна зброя — сталеві луки, арбалети і горитви (місткість для зберігання стріл) з накладними, пишно орнаментованими бляшками тощо. У XIV ст. виникла стрілецька вогнепальна зброя, яка протягом кількох століть розвинулась у стійкі типи — рушниці та пістолети з багатодекорованими частинами.

Захисний обладунок древньоруського воїна і середньовічного лицаря виготовляли з листового металу і прикрашали традиційними техніками. Йдеться передусім про шолом, дерев'яний щит, обтягнутий шкірою і прикрашений накладними бляш­ками, кольчугу (плетиво із кілець дроту), платівковий або лускоподібний панцирі. Бойове спорядження коня також налічувало чимало металевих частин — вудила, декоративні бляхи і под.

Особисті речі і прикраси, виготовлені з кольорових металів, часто становлять неповторний ансамбль жіночого і чоловічого костюма. Прикладом такої гармоній­ності може служити гуцульський народний одяг XIX—початку XX ст. Гуцульські майстри виготовляли курильне приладдя (люльки, протички, кресала), яке відзнача­лося особливою декоративністю. Вони оздоблювали металом шкіряні вироби — та-бівки, пояси та ін. До прикрас гуцульського чоловічого одягу слід віднести ажурні бляхи для капелюха, чепраги (пряжки, застібки), ігольники та наключники, які носили на поясі. Гуцулки у свята одягали металеві згарди (намиста), набрані з кружечків, хрестиків, чільця і персні. Своєрідні типи прикрас побутували на Придніпров'ї на Лівобережжі: «дукачі» (нашийні прикраси зі срібла з доповненням декоративного каміння і скла), браслети, персні, сережки тощо. Окрему типологічну групу художнього металу становлять так звані відзнаки влади: палиці, булави, бунчуки, корони, келефи, сокири тощо.

Дрібна пластика — рід художнього металу, пластична мініатюра, до якої входять монети, моделі, елементи оправи книги, дитячі іграшки (олов'яні солдати­ки, іграшковий посуд, начиння і под.).