Гаптування і вишивка 2 страница

Класичні зразки полісько-волинської вишивки зібрала Олена Пчілка ⁹. Вона класи­фікувала орнаментальні вишиті мотиви за вмістом, виділивши окремі локальні роз­біжності. У Ковельському, Сарненському, Дубровицькому районах були поширені давні принципи орнаментально-композиційного рішення вишивок, переважала техніка «за­низування» червоними нитками. Стрічкові червоні розеткові або ромбові смуги часто пересікались однією або двома чорними чи синіми нитками.

Вишивка у таких районах Рівненщини, як Володимирецький (передусім с. Цепневичі), Сарненський (села Вербуха, Зносичі, Тинне), характеризується переважно таки­ми техніками: занизування, заволікування, настилування, «козлик», «верхоплут». Відмінна від названих районів хрестикова, стебелева вишивка Берестецького, Го-рохівського районів Волинської та Дубнівського, Млинівського, Рівненської областей. (141)

Провідні мотиви: «хмелик», «калина», «огірки», «дубове листя», «копита», «полунич­ник», «гречка», «кучері», «рожа» та ін. (геометризовано-рослинне зображення).

У центральних районах Полісся (Житомирщина, Київщина) поширені найбільш типові, давні принципи орнаментально-композиційного вирішення вишивок, серед яких переважала техніка занизування. Червоними нитками вишивали основні візе­рунки, а чорні вводили з метою розподілу за центром або для побічного обрамування. Величністю віє від подібних вишивок з Овруцького та Чорнобильського районів.

Далі на південь від пограниччя з Білорусією, де переважала вишивка черво­ними нитками занизуванням, була поширена техніка білої гладі з вирізуванням та такі мотиви, як «бігунці», «хвильки», «шашечки», хрести-зерна, «ключики», «волові очка», «хміль» і т. ін.

Вишивка білими нитками гладдю, вирізуванням, набируванням, використання різних видів мережок (одинарний, двійний стовпчик, «шеляжок», «гречечка» тощо) отримали масове поширення на Чернігівщині, Сумщині. Тонкістю виконання виді­ляються білі вишивки жіночих сорочок, рушників з широкими смугами мережок, на яких настилом окреслені крупні геометричні і рослинні мотиви.

Оригінальна вишивка білими нитками південних районів Київського, Чернігів­ського, Сумського Полісся. На відміну від інших областей України вона виконувала­ся переважно вибіленими, однотонними нитками, густо розміщеними стібками. Це по­силює її рельєфне звучання, виділяє на білому тлі тканини.

Пам'ятки вишивального мистецтва XIX ст.— рушники, скатертини Чернігівщини. Вони великі за розмірами, пошиті з домотканого лляного або конопляного полотна, декоровані переважно такими мотивами, як дерева, птахи-сіріни, розетки, ромби, птахо­подібні -мотиви, гнучкі галузки, вишитими часто двобічним швом червоною запо­лоччю.

У сюжетному архаїчному орнаменті чільне місце посідає схематичне зображення антропоморфних фігур з деревами.

Поступова геометризація мотивів призвела до змін орнаменту вишивок інтер'єрного призначення. Активніші зміни у бік розвитку рослинного орнаменту зауважуються у вишивках більш південних районів. У них втілилися пишні візерунки улюблених берізок, вазонних мотивів тощо. У вишивках центральних районів Чернігівщини домінують складні композиції з деревами, фантастичними птахами, гетьманськими зна­ками і т. ін. Продумані методи поєднання в одних візерунках таких технік, як дво­бічний, стебелевий шов, хрестик, ретязь, настил, гладь.

Оригінальне художнє вирішення вишивок на рушниках Городнянського осередку з «барвінками», «соколками», «дубовим листом» тощо. В них рослинні мотиви роз­міщуються горизонтальними смугами на кінцях довгих полотнищ.

Своєрідні вишивки рушників в околицях Макошина, Мени (Чернігівська область). Поперечні смуги з рядів ромбів, зубців у відповідному ритмі повторення з рядами мотивів геометризованих листків, дубових галузок, квіток калини заповнюють усю площину рушників довжиною до 6 м, вишитих ручнопряденими вовняними коричне­вими нитками. Улюблені візерунки вишивок північних і центральних районів Чер­нігівщини другої половини XIX ст.: «на мороз», «рябіною», «под сливи» і под. На півдні Чернігівщини були поширені вишивки, в складних геометричних формах яких передані квіткові мотиви: різані жоржини, півонії, дзвіночки, волошки тощо.

У другій половині XIX ст. на Чернігівщині найбільшого поширення набули такі техніки, як гладь — «под застеж», набирування, ретязі, «через чисницю», хре­стик тощо. Виняткової уваги заслуговують методи змережування — «шеляжком», мере­жання на стовпчики, зубцюваня, обметання тощо. (142)

Процеси геометризації мотивів, розробки рослинного орнаменту посилилися на­прикінці XIX — на початку XX ст. У класичних вишивках жіночих сорочок біли­ми нитками все густіше розміщені стібки чорних і червоних ниток, а в рослинному орнаменті рушників, скатертин початку XX ст. чорні нитки введені як домінуючий акцент поміж червоних ниток і пробілів тканини. Характерною особливістю чорно-білих, червоно-чорних вишивок Чернігівщини є те, що вони мають дрібні, окреслені пробіли білого тла, зернисту фактуру. Введення різних видів мережок логічно узгоджує складну ритміку рельєфно-прозорих акцентів.

У XIX ст. вишивка активно розвивалася у центральних районах України, зокрема на Київщині. Для неї характерне поєднання особливостей вишивок північних і півден­них районів України, разом з тим їй властиві неповторні художні якості. Тут широко побутувала вишивка білими, синьо-червоними, чорно-червоними нитками тканин одя-гового та інтер'єрного призначення. На відміну від інтер'єрних вишивок півночі Чернігівщини геометричний та рослинний орнаменти Київщини позначені більш живописними рисами, реалістичним трактуванням композицій. Так, у складних вишив­ках дерева життя, пишних квіткових галузок провідні і додаткові мотиви, елементи дещо рельєфніше виступають на тлі тканини, збільшені у розмірах. Вони виконані різноманітним поєднанням лічених і вільних від структури тканини стібків. Контури візерунків окреслені стрічкою стебнівки або ланцюжка, а в середині контура — дрібні геометричні фігури, вишиті ліченими стібками: коса і пряма гладь, кача-лочки, «вівсюр», хрестик, «кривульки» тощо. Характерна незчисленна варіантність за­повнення орнаментальних мотивів. Поєднання їх в одному візерунку зумовило багату фактуру вишивки: то згущені тони червоного кольору, то великі пробіли білого тла. У червоний колір часто введений чорний або синій, що урізноманітнює гаму вишивок, посилює її декоративну виразність. У вишивках інтер'єрного побутово-обрядового призначення помітна нова, на відміну від XVIII ст., дещо полегшена, старокиївська гладь ¹⁰.

Живописна об'ємно-рельефна вишивка київських рушників виконана двобічною гладдю. Яскраво-червоні мотиви дерева життя, квіткові вазони розміщені при кін­цях рушників, витягнуті до центральної площини. Складні рослинні композиції за­вершуються розетками, квітами, обабіч яких птахи з ягідковими галузками, на бордюрах ламані, хвилясті стрічки, «кривульки» тощо. Великі площини квітів, ли­сточків, стовбури вишиті двобічною гладдю, галузки, окремі елементи — стебнівкою, ланцюжком тощо. Наприкінці XIX — на початку XX ст. помітна тенденція до вишивання рушників грубшим, пишнішим рослинним орнаментом, в якому майже рівномірно використані нитки червоного і чорного кольорів.

Специфічними локальними рисами позначені рушники Переяславщини, де орна­ментальні горизонтальні смуги розміщені при краях (в ярусному плані). У східному Подніпров'ї смуги на кінцях рушників мережені орнаментальним настилом. Часто між смугами — ряди квітів, вишиті хрестиком червоними і чорними нитками. Крупними вазонними мотивами виділяються рушники Канівщини, Чигиринщини, так звані чер­нечі рушники.

Вершин художньої майстерності досягли вишивальниці Київщини в унікальних прозорих техніках вишиваня круглої і квадратої довбанки, квадратного виколювання, вирізування чистої мережки. Довбанням, коленням, вирізуванням у повному ритмі робили дірочки, які обкидали двосторонньо нитками так, щоб утворити обрамування у вигляді кола, квадрата або розеткоподібної форми. Народні майстрині розробили безліч методів поєднання прозорих швів з непрозорим, об'ємне виступаючими на тлі тканини, що збагачувало фактуру. (143)

Найбільшого поширення зазнали такі мережки, як просте і подвійне пруткування, мережка з затягуванням, «гречка», «подвійна гречка», «тяганка», «фарботи».

На Київщині особливо популярними були техніки поверхневого вишивання — затягування, набирування, лиштва, низь, хрестик, штапівка, ретязь тощо. Вишивка Київщини багата локальними різновидами. В усіх районах побутувала вишивка білими нитками на білому тлі. З півночі на південь зауважується тенденція активніших проце­сів щодо внесення червоних, синіх, чорних ниток у біле тло, а також фарбування білих ниток у різні відтінки (вохристі, сірі, коричневі). Наприкінці XIX— на початку XX ст. поширилася вишивка хрестиком червоною і чорною заполоччю. Вишивку, ви­конану різними техніками (хрестиком, верхоплутом тощо), називали мережкою, а ви­конану виколюванням, вирізуванням і лиштвою — вирізуванням. Безмежна народна фантазія щодо варіантності художньо-технічних засобів вишивання. Дослідники неодноразово звертали увагу на багатство візерунків мережок Київщини ", переду­сім таких, як книші, цілий хрещатий, половина хрещатого, кривоніг, простий кривоніг, цілий кривоніг, половина кривоногу, цимбали, половина цимбалів, цимбалики, метелики, човники з вирізуванням, човники з крильцями, хмелик рожевий, а також: коло шнурочка, на гіллячках, головатий, ягідками, чорнобривцями, лапками, петруш­кою, молоточками (хрести, ламані хрести, павучки, чорнобривці, цілі огірки, поло­вина огірків, повна рожа, косиці, реберця, павичі, раки, цілі собаки, пагінці, дубові листки, реп'яшки, паслин тощо). Ці та інші мотиви мають незчисленні варіанти зображень в усіх районах Київщини. Виділяються такі центри вишивального мистецт­ва, як Переяслав, Канів, Чигирин, Золотоноша та ін.

Типовим у вишивці Подніпров'я є поєднання різних технік поверхневого шитва з виколюванням, вирізуванням, мережанням. З середини XIX ст. тут стало популярним вишивання стилізованих рослинних мотивів білими нитками, обрамованих різними відтінками червоного кольору. Інколи окремі візерунки в середині «зацвічені», тобто з вкрапленням синіх ниток.

Вишивка білими нитками з різним поєднанням гладі, мережок, хрестика була поши­рена у районах Сумщини, Харківщини. Мережані смуги тут значно більші за розміра­ми, з крупнішими орнаментальними мотивами, виконаними технікою настилування. Класичні вишивки настилом на мережці зберігаються у музеях Сумщини. В окрему групу виділяються прославлені вишивки Сумщини «через чисницю».

У XIX ст. вершин художньої майстерності досягла вишивка Полтавщини. Упро­довж століття різні стилістичні типи орнаментального мистецтва зазнавали певних змін, але зберігали при цьому первісну природу ¹². В одязі, передусім жіночих і чоло­вічих сорочках, вишивальниці розробили безліч варіантів геометризованої вишивки білими нитками домінуючою технікою (гладь, лиштва). Густими дрібненькими стіб-ками білих ручнопряденйх ниток застелені у різному спрямуванні прямі, ламані лінії, зубці, кружельця, ромбики, галузки, пелюсточки тощо. Вони рельєфно виді­ляється на тканині, їх образне звучання посилене введенням у вишиті орнамен­тальні смуги інших технік: стеблового шову, верхоплута, зернового виводу, довбанки, виколювання, вирізування та ін. Чарівності полтавської білої вишивки досягають і гар­монійним поєднанням в одному візерунку до 10—15 різних технік виконання, підпорядкованих провідним орнаментальним мотивам. Розроблена чітка система розташу­вання орнаментальних мотивів на поликах, рукавах, подолах, різноманітного їх обрамування. Залежно від змісту мотивів, способів їх окреслення с-гібками, лиштва отримала назви: клинцева, хмелем, барвінкова, берізка, орішина, порічкова, дубове листя, ламане дерево, виноград, решітка тощо. Масового поширення набули такі мотиви, як «ламане дерево», гілка, осьмирішки, гребінці, овесик, ключі, «глаголі» тощо. (144) Незчисленні варіанти їх трактування. Вони наділені рисами величного, мону­ментального звучання, коли розміщені вертикальними рядами від манжетів до полик рукавів. Вільні площини незашитого тла посилюють їх виділення, об'ємне окреслення. Ці ж мотиви подивляють делікатністю, ювелірною чистотою, тонкістю найдрібнішого стібка у вузьких стрічках на поликах, манжетах, комірі.

Багатющі художні засоби вишивального мистецтва Полтавщини. Серед них — вико­ристання для вишивок крім білих також ниток з безліччю відтінків сірого, вохристого, блакитного кольорів, фарбованих природними барвниками: дубовою, вільховою корою, ягодами бузини, шовковиці тощо. Виходячи з характеру тонального звучання, можна виділити основні групи полтавської білої вишивки. До найбільш поширених належать вишивки, виконані тільки білими нитками переважно такими техніками, як лиштва, виколювання, вирізування. Наступну групу становлять вишивки сорочок, в яких при домінуючому білому кольорі мотиви, настили на мережці вишиті вохристо-коричне­вими нитками. Продумане зіставлення цих ниток з білими надає орнаменту золоти­стого відтінку. Окрема група вишивок на сорочках — це вишивки з введенням у біле тло сірих, з різними відтінками, ниток, зрідка чорних. З середини XIX ст. поширеним стало вкраплення до білих вишивок світло-голубуватих ниток, а з кінця XIX ст. все частіше у складних візерунках обрамування окремих мотивів зернові виводи вишивались червоними нитками. Поширеним був і так званий «полуботківський взір» (у гео­метричному орнаменті переважали блакитні, білі та коричневі нитки).

Композиція зумовлена місцем і призначенням вишивок. Вона складніша і багатша на видному, центральному полі — широких рукавах, подолах жіночих сорочок, а в чо­ловічих сорочках — на манішках, комірі, унизу широких рукавів. На керсетках, юпках переважно стебелевим швом вишивали орнаментальні вертикальні стрічки на верхній полі і горизонтальні — знизу передніх пілок. Візерунки — геометричні розводи або рослинні гнучкі галузки.

На Полтавщині вишивали кольоровим гарусом, вовняними нитками кожухи і кожушини: нижні частини їх рукавів, кути піл, особливо верхньої, шви в талії на боках і спинці. Найпоширенішими були рослинні мотиви: галузки, квіти, листя, «сосонки», «зорі», «яблука» і под., вишиті червоними, зеленими, синіми нитками (домінував червоний колір). Локальними різновидами одягових вишивок виділяються Решетилівський, Прилуцький, Кобеляцький, Зіньківський повіти.

Наприкінці XIX ст. у вишивці одягу поширився рослинний орнамент: хрести­ком червоними і чорними нитками на жіночих і чоловічих сорочках і традиційною кольоровою гладдю на керсетках, кожухах, юпках. Одягова вишивка Полтавщини — це значне художнє явище, в якому в повну силу виявлене творче обдарування українських майстрів.

Упродовж віків народна вишивка Поділля зазнавала впливів мистецтва сусідніх і навіть дальше відлеглих народів. Але при цьому вона ніколи не втрачала грунту, традицій, що виводилися з древньоруської культури. Подільська вишивка XIX ст. характеризується винятковою тонкістю, чистотою виконання різних технік поверхнево­го шитва (так звана «поверхниця»). Виділяються вишивки білими нитками на бі­лому тлі, чорна низинка та вишивка чорними нитками килимового типу. При загальних спільних орнаментально-колористичних ознаках розрізняють вишивки східних, цент­ральних і західних районів Поділля. У свою чергу в них е осередки з певними розбіж­ностями. Вишивки білими нитками, рукопрядними з льону, конопель, вибіленими на сонці або пофарбованими у відварах кори вільхи у легкі відтінки сірого, вохристого кольору, були особливо популярними і масово поширеними в усіх районах Східного Поділля. (145) Головна увага зосереджувалася на вишиванні широких смуг на пазухах, манжетах, у нагрудній частині і низу широких рукавів чоловічих сорочок, комірах-збиранках, верхніх частинах рукавів жіночих сорочок, чіпців, хустин, рушників та ін. Типовим у вишивці білими нитками є поєднання в одному візерунку різних технік виконання: стебнівки, обмеуання (обкидання), гладі, мережок, вирізування і витягу­ванням з обкиданням ниток основи — «цирок», «миканок» тощо. Вони часто зіставля­лися так, щоб виділити мережані мотиви. В ажурних білих вишивках XVIII ст. дірочки виколювали веретеном, у XIX ст. їх вирізували ножицями. Густе обкидання тугими, інколи воскованими нитками разом з іншими техніками вишивання в одному візерунку гладі посилюють ажурно-рельєфні, світло-тіньові ефекти. Про художню цінність вишивки білими нитками чоловічих сорочок, її гармонійне зіставлення з верхнім плечовим одягом, насамперед свитами, прикрашеними крученими шнурка­ми, свідчить, зокрема, картина В. Тропініна «Портрет українця». У жіночих сорочках на поликах вишивали ряди ромбів з виступами. Зверху їх обрамовувала вужча смуга — так звана «поверхниця», а знизу —підопліччя. Все більше поширювалося вишивання візерунків нижче поликів на широкій площині рукавів ромбами в один ряд, з'єднаний виступаючими кутами або ж окресленими декількома пасочками різних стібків у прямокутних площинах. З середини XIX ст. почали вишивати всю площину рукавів. Орнаментальні мотиви — ромби з виступами («рачки») і без виступів («кни­ші»), круги-зерна, зигзаги-«хвильки» та ін. вишиті горизонтальними смугами, а ниж­че від поликів у шаховому або вертикальному плані розміщені мотиви аж до манже­тів. Виділяються сорочки, на рукавах яких від манжета до поликів мережаний мотив «дерева життя» з розгалуженими гілками або три орнаментальні стрічки. Вертикальне розташування геометризованих мотивів у стрічковому або шаховому плані на рукавах нижче поликів характерне для південно-східних районів Поділля. Слави­лися вишивкою села Яланці, Клембівка, Городківка, Стінна, Баланівка, Янгород, Куковка та ін. Високої художньої майстерності досягли майстрині у вишивках, в яких творили складний орнамент з геометричних фігур, виконаних білими і світло-вохрис­тими нитками (фарбували у лузі із спаленої соломи гречки). Візерунки таких вишивок переливались золотистими відтінками. Такий колір у народі називали пшеничним. Біло-вохриста вишивка з вирізуванням багата орнаментальними мотивами, цікава щодо принципів їх ритмічної узгодженості — позмінного ритму прорізаних і рельєфно-виступаючих площин. У ній здавалося би, простими засобами досягаються сильні, емоційні художні ефекти.

Особливо розвинута була вишивка низзю, або низинкою, різновидна щодо принципів технічного виконання та орнаментально-колористичного вирішення. Відомі її назви: кругла низь, дрібненька, «сліпа», «цвіткована», низь «з лиця шита», «лиса низь» тощо.

Характерна особливість подільської вишивки низинкою — це техніка її виконання (дуже дрібненькими стібками і переважно чорними нитками). Якщо смуга візерунку зроблена чорними нитками, а обвід зрідка окреслений червоними, таку низинку нази­вали «поквітчаною». У середині XIX ст. була поширена класична вишивка низзю — смуги висотою до 5—6 см, де ритмічно чергувалися прямокутні площини, вишиті чер­воними і чорними нитками. В центрах тонко окреслені складні геометричні фігури: ромби з виступами, гачками, меандрові завитки тощо. Таке стрічкове розташування геометричних мотивів у червоних і чорних прямокутних площинах нагадує вишивку на уставках сорочок Полісся, Войківщини.

Низинкова вишивка багата орнаментальними мотивами, їх народні назви свідчать про те, що у геометричному орнаменті зображені конкретні рослини, тварини, предмети побуту. Безмежна фантазія народних майстринь щодо передачі реального світу в чітких геометричних формах. (146) Так, ламана лінія з виступами і рисками озна­чає хміль, а без виступів — вужа. Найтонші лінії геометричних штрихів відрізняють один візерунок від другого. Найбільш популярні мотиви: сосонки, вазонки, вівсик, чорнобривці, реп'яхи, купчаки, хмелик, петрушка, горицвіт, «фасульки», рута, шипши­на, рожа (проста, повна, стовпчаста, зіркаста, купчаста), яблука, полуниця, виноград, сливи тощо; вуж, в'юнок, раки, коропова луска, зозульки, сови, ластівки, качечки, павучки, коники, вовчі зуби, волове око, барани, баранячі роги і т. ін.; вітряки, гребенці, лемеші, ланцюг, копиток, багас тощо. Незчисленні варіанти умовного відтво­рення реального світу чіткими стібками складних геометричних форм. Дослідники невипадково порівнюють таку вишивку з дереворитами, підкреслюючи її без домішок чистий стиль.

Названі орнаментальні мотиви, принципи їх стрічкового і шахового розміщення у XIX ст. повторювались у XX ст. Вони поступово видозмінювались у бік укруп­нення орнаментальних форм, розцвічення чорного кольору вишивок жовтими, черво­ними нитками. Тенденція до поліхромії, підкресленої звучності кольору, яскравості, характерна для всього народного мистецтва початку XX ст., подільську вишивку за­хоплює лише частково. Вона активніше проходить у вишивці центральних і північно-західних районів Поділля. Поступово з півдня на північ збільшується кількість візерунків на поликах жіночих сорочок (верхні смуги орнаменту вишиті чорною низинкою, а нижні підполиччя — «поверхницею», «кафасором» сірими нитками). На густих складочках комірів, рукавів вишивали червоними і синіми нитками смуги з рядів «кривульок», ромбів. Це так звані «збиранки». У творчості вишиваль­ниць Східного Поділля середини XIX ст. були популярними такі техніки, як одно­бічна, двобічна пряма, коса штапівка, «поверхниця», «кафасор». Кожна техніка має визначені завдання: штапівка — переважно для зображення складних геометричних форм на верхніх частинах поликів, низь — ценральних смуг на поликах, а «кафа­сор» — смуг нижче поликів. Різновидність вишивок на поликах жіночих сорочок визначається їхнім кольором: чорним, світло-сірим, жовто-оранжевим. Для створення художнього ефекту використані найрізноманітніші засоби: введення для вишивання окремих мотивів об'ємної нитки, часто ручнопряденої вовни, різне їх обрамування, ускладнення темпу орнаментального ритму. Популярним було введення у вишивку металевих (срібних і золотих) ниток, що підкреслювало урочистість.

Новим наприкінці XIX ст. було вишивання гладдю широких смуг на поликах жі­ночих сорочок, чоловічих манішках і манжетах з домінуючими геометризованими рослинними мотивами п'ятипелюсткових квіток-розеток. Пелюстки вишиті дво­бічною червоною гладдю і обкидані чорною стебнівкою. Введення стебнівки для обра­мування геометричних і рослинних мотивів характерне для вишивки подільських районів, що межують з Київщиною. Популярною стає вишивка хрестиком червоними нитками. Для виділення середини квітів, поділу листочків, ягідок, пуп'янків вво­дяться чорні нитки, їх виконують стебнівкою або дрібним хрестиком, півхрестиком. Подібне трактування рослинних мотивів поширене у східних районах, що ме­жують з Рівненською областю (Старо-Костянтинів, Шепетівка, Вишневець, Шумськ, Ланівці, Крем'янець) та ін. Наприкінці XIX ст. зазнала поширення вишивка гладдю, хрестиком в поєднанні із стебнівкою (в районах Зборів, Збараж, Теребовля, Бережани та ін.). Сильними декоративними акцентами звучать пробіли білого тла тканини. Дріб­ненькі стібки введені для обрамування провідних мотивів, переважно розеток-«звізд», ніжно стеляться одинарними попарними рядами в прямих, зубчастих, зигзагоподіб­них смугах. Позмінне використання червоного і чорного кольорів узгоджує темп орнаментального руху. (147)

Монументальністю звучання виділяється вишивка Західного Поділля, особливо районів Подністров'я, з такими осередками, як Борщів, Заліщики, Бучач (Тернопіль­ська область). Тут поширене вишивання густих, тугих візерунків (без пробілів тканини) різними поверхневими стібками. Такі вишивки мають вигляд тканин вор­сових або дрібного двобічного ткання ²⁴. Дивує фантазія майстринь у вишивці рука­вів жіночих сорочок. І це при чітко виробленій тридільній системі розміщення вишивки на рукавах: 1 — уставки; 2 — «морщини» — смуги висотою до 20 см, розмі­щені під уставками; 3 — решта площини рукава до манжетів. Вишивки уставки, «морщини» і рукава різняться між собою розмірами, орнаментом і технікою вико­нання. Найбагатша і найскладніша вишивка на уставці. На ній поверхневими стіб­ками (настил, стебнівка) чорними нитками густо вишиті від трьох до семи орнаменталь­них смуг, що сягають аж до коміра. Смуги заповнені в рядовому плані дрібними мотивами, найчастіше розетками, зигзагами, інколи окресленими темно-вишневою, темно-фіолетовою стебнівкою. Орнаментальні смуги розділені вузькими горизонтальни­ми стрічками, вишитими часто чорними і металевими, золотими чи срібними нитка­ми. Уставки обрамовані з нижньої і бокових частин, виділені як важлива компози­ційна частина вишивки рукавів. Нижче уставки вишита «морщина» — низинкою, «напротяганки», півхрестиком, рідше хрестиком, її колір, орнамент відмінний від уставки. В околицях Борщова переважають великі темно-червоні ромби з виступами, у Заліщиках — зелені, оранжево-жовті ромбові розводи, у с. Колодрібка — темно-фіолетові геометричні фігури. У «морщинах» деколи виступають пробіли тканини. На відміну від вищерозташованих смуг «морщини» й уставки, орнамент на рукаві виконаний грубшими нитками кучерявим «стегом» або об'ємною гладдю. Колір вишив­ки рукавів аналогічний уставці. Незважаючи на відмінність, усі три частини вишивок рукавів логічно доповнюють одна одну й утворюють єдину композиційну цілісність. Ви­сокою художньою майстерністю виділяються наддністрянські вишивки, в яких різними напрямками стібків ниток одного кольору створюють ледь помітні орнаментальні форми. Для досягнення виразної пластики візерунків майстрині використовували найрізноманітніші засоби. В околицях Бучача поширені геометричні візерунки з чітко окресленими мотивами, розташованими в рядках. У них багато вільного фону, на якому виділяються крупніші ромби, розетки, зубці. Домінуючий колір — чорний, темно-вишневий. Делікатно введені фіолетові, рожеві стібки посилюють золотисто-червоні акценти. Оригінальна вишивка так звана «кручена». Поверхневими стібками виши­ваються кола — «ґудзики», розміщені у розетках або в ряд у вигинах хвилястих стрічок. Розетки обкидані і це надає мозаїчності цілому фону вишивки. Соковита поліхромія входить у подільську вишивку лише на початку XX ст.

Чільне місце у розитку багатоколірної народної вишивки України XIX— початку XX ст. посідає вишивка Буковини. Збережені пам'ятки свідчать про те, що часто в одних візерунках вишивок як одягового, так і інтер'ерного призначення ви­користано до 20 різних кольорів. Вони так зіставлені і взаємопідпорядковані, що створюють гармонійні переливи барв складних геометричних зображень. У вишивці Буковини збереглися архаїчні риси антропо-, зоо- та орнітоморфного орнаментів. Популярні зображення людських постатей ототожнюються із деревом життя або складними візерунками вазонів.

У складних геометричних формах чітко проглядається ромбова система окреслення людської постаті. Вона неначе виростає з основи трикутника. Часто обабіч антропо­морфних фігур розміщені мотиви дерева життя. (148) Цей улюблений мотив у буковинській вишивці має безліч варіантів геометризованого зображення: то стовбур дерева — одинарна або попарна пряма стрічка, то ламана чи хвиляста галузка, обабіч яких в позмінному чергуванні або в ярусній системі розміщені галузки, квіти, листочки, їх вишивають у багатоколірній або двоколірній гамі переважно червони­ми, чорними, оранжевими кольорами. На відміну від сусідніх районів, у буковинській вишивці збереглися і зазнали розвитку давні традиції передачі орнітоморфного ор­наменту. Як основний його мотив часто зустрічаються архаїчні багатонога птахи з під­несеними і розпущеними крилами, складні форми птахоподібних мотивів. Оригінальне трактування геометризованих форм, таких, як «зозульки», «качечки», «голубчики», розміщених у скісних вертикальних або горизонтальних смугах. Вони часто вишиті багатоколірним бісером, металевими лелітками. Хрестикова техніка, поєднана з легкою стебнівкою, образно посилює враження динамічності пташиного руху.

Графічною точністю, чистотою технічного виконання характеризується геометрич­ний орнамент. Основні його мотиви: «віконця», «медівники», «ширинка», «кучері», «гадючки» тощо. Рослинний орнамент представлений переважно пишними квітами-«ружами».

Названі орнаментальні мотиви поширені у вишивці всіх районів Буковини. Однак вони відрізняються щодо принципів композиційно-технічного вирішення. У південних, подністровських районах (Кельменці, Заставна, Кіцмань) в композиціях відчутні аналогії з подільською придністрянською вишивкою. Як і в ній, на рукавах жіночих сорочок розміщені тридільно: «плечико», «морщини», а решта заповнена скісними чи вертикальними смугами. Уставки темно-вишневі, «морщини» переважно зелені, а мо­тиви дерева життя на всій площині рукавів — жовті. Урочистість багатоколірної вишивки, виконаної різними техніками вовняними нитками, заполоччю, шовком, по­силюється введенням металевих ниток — золотих, срібних та сріблястих леліток.

Своєрідний осередок вишивки тільки білими нитками, білими і світло-жовти­ми — околиці Новоселиці. Поєднання в одному візерунку різних технік вишивання — стебнівки, гладі, мережки — сприяє рельєфно-ажурному виділенню таких орнамен­тальних мотивів, як «гільце», «хміль», «пшеничка» та ін. Жовті нитки продумано введені для заповнення або обрамування мотивів і, як своєрідні сонячні промені, звесе­ляють білу буковинську вишивку. Рідше зустрічаються вишивки, виконані білими нитками верхоплутом з елементами кольорового бісеру, переважно з ромбовими розетковими мотивами. У колориті вишивок Заставнівського району переважають яскраві оранжево-червоні акценти.

Давню загальнослов'янську традицію має вишивка одягу на Україні. На неї вплину­ли і взаємозв'язки з мистецтвом сусідніх народів. Давньоруські принципи виши­вання одягу збереглися передусім серед українського населення Карпат. При спільних ознаках виділяється локальними різновидами вишивка гуцулів, бойків, лемків.