Теорія Вільфредо Парето

Важливий внесок у сучасну науку про суспільство зробив італійський соціолог Вільфредо Парето (1843-1923), автор " Трактату про загальну соціологію". Спираючись на методологію позитивізму, В.Парето піддав критиці апріорні, метафізичні судження і поняття в соціології, зведення її до емпірично обґрунтованого знання про суспільство, знання, яке спирається на факти, їх опис і формулювання законів, що відбивають функціональну залежність між фактами. В.Парето, поряд з аналізом суспільства як цілісного організму, намагався виявити механізм діяльності його окремих структур. На думку автора " Трактату про загальну соціологію", кожне суспільство поділяється на " еліту" і " масу". Еліта — це люди, які стоять при владі, займають ключові пости в економіці, культурі тощо. Із свого кола еліта висуває інтелектуально обдарованих осіб, і вони утримують на поверхні всіх її представників. Коли інтелектуальні сили еліти вичерпуються, вона час від часу прилучає до свого кола найбільш талановитих представників " маси". Проте наступає такий період, коли межі еліти вже не можна розширити, приплив її інтелектуальних сил згасає, сили еліти слабнуть, а потім і взагалі вичерпуються. До влади приходять представники " мас", і з часом вони набирають всіх ознак еліти. Коло соціального руху повторюється. Колишня еліта, ставши неелітою, чекає свого історичного шансу. Вчення В.Парето в соціології дістало назву " теорія кругообігу еліт".

Розкриваючи теорію кругообігу еліт, італійський мислитель приходить до висновку, що кожна " маса", прагнучи влади в суспільстві, висуває гасла: соціальна справедливість, свобода, рівність, демократія. Еліта ж, із свого боку, всіма засобами доводить, що саме вона є виразником найгуманніших засад людства. Маючи в руках владу, еліта має більші можливості, ніж маси, доводити до відома свої ідеї, боротися за них, абсолютизувати свою теорію (ідеологію). Проте це не робить її міцнішою, оскільки абсолютизована теорія не може бути гнучкою, вона обмежена вже тим, що є абсолютизованою, тому їй важко, а часом і неможливо прийняти нові положення, відкинути старі, віджилі. З часом теорія правлячої еліти стає утопічною, нежиттєздатною, неперспективною.

Вихідним принципом соціології Парето стала теорія нелогічних дій, в якій, всупереч філософсько-соціологічним традиціям епохи Відродження, італійський мислитель розглядав діяльність структурних елементів у суспільстві як ірраціональний процес. Людина, вважав Парето, діє відповідно до своїх почуттів і вже на основі дій, детермінованих цими почуттями, формуються переконання.