Постанова. Постанова – правовий акт, що приймається найвищими і деякими центральними органами колегіального управління (комітетами

Постанова – правовий акт, що приймається найвищими і деякими центральними органами колегіального управління (комітетами, комісіями) з метою вирішення важливих і принципових задач, що стоять перед даними органами.

Розрізняють постанови організаційного характеру і такі, що адресуються для виконання іншим органом. Перші дозволяють вирішувати організаційні питання діяльності комісій, комітетів (питання, пов'язані із створенням органу, розподілом обов'язків між членами, затвердженням плану). Другі призначені для виконання підприємствами, установами, посадовцями.

Комісії, що володіють владними повноваженнями (адміністративні, наглядові, у справах неповнолітніх), приймають постанови, обов'язкові для виконання.

Комісії, що не володіють владними повноваженнями, приймають постанови рекомендаційного характеру («Запропонувати», «Рекомендувати»).

У постановах розкривають господарські, політичні і організаційні питання. Часто за допомогою постанов затверджують різні нормативні документи (типові інструкції, нормативи тощо).

Текст постанови, як правило, має вступну частину, в якій при необхідності роз'яснюються цілі і мотиви його видання, і розпорядчу частину. Вступна частина може містити посилання на закони, раніше видані постанови і інші відомчі нормативні акти. Вступна частина закінчується ключовими словами «Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ».

Розпорядча частина документа викладається у вигляді пунктів, нумерованих арабськими цифрами. Пункти постанови містять конкретні доручення і включають: найменування органу або організації, якій дається доручення; зміст самого доручення і термін його виконання.

Підписує постанову голова колегіального органу і секретар. Постанови друкують на бланках формату А4.

4.3.3. Рішення

Рішення – це розпорядчий документ, що приймається місцевими радами або їх виконкомами в колегіальному порядку для розв‘язання найважливіших питань, що належать до їх компетенції.

До рішень можна віднести спільні акти, що видаються кількома неоднорідними (колегіальними і тими, що діють на основі принципу єдиноначальності державними органами, громадськими організаціями тощо).

За юридичними властивостями рішення можуть бути нормативними чи індивідуальними. У нормативному рішенні відображається робота підприємств робота торгівлі, побутового обслуговування населення тощо. Рішення складають члени Держадміністрації, члени місцевих ^. рад, постійні комісії. Індивідуальні рішення складаються з різних питань(встановлення опіки, про прийняття в експлуатацію будівельного об‘єкту тощо). Проекти індивідуальних рішень готують депутати, фахівці та зацікавлені організації.

Рішення містить наступні основні реквізити:

1. Державний Герб України

2. Назва установи

3. Назва виду документа

4. Дата

5. Індекс документа

6. Місце видання

7. Заголовок до тексту

8. Текст

9. Підписи голови і секретаря установи

10. Печатка.

Текст рішення складається із вступної частини, в якій констатується стан питання, що розглядається в рішенні і розпорядчої, що містить перелік заходів із зазначенням термінів виконання, перелік службових осіб, що відповідають за своєчасне виконання цих заходів та вказівка, кому доручено вести контроль за виконанням рішення.

Україна

Сільська (селищна) рада Волинської області

РІШЕННЯ

від __________ №...

Про ініціювання створення Всеукраїнської

асоціації сільських, селищних рад

Керуючись частиною першою статті 15 та пунктом 21 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтею 8 Закону України «Про асоціації органів місцевого самоврядування» сільська (селищна) рада

ВИРІШИЛА:

Сільській (селищній) раді виступити співзасновником Всеукраїнської асоціації сільських, селищних рад (далі – Асоціація).

Доручити _____ представляти раду на Установчих зборах (з’їзді або конференції) Асоціації та бути її повноважним представником, у тому числі:

Брати участь:

• у вирішенні питань діяльності Асоціації на загальних зборах уповноважених представників членів Асоціації або у складі її органів управління в порядку, визначеному Статутом Асоціації;
• в усіх заходах Асоціації;
• у засіданнях органів державної влади, на яких розглядаються питання, що стосуються місцевого і регіонального розвитку;
• вносити пропозиції щодо діяльності Асоціації;
• одержувати методичну, правову та інформаційну допомогу у вирішенні питань, що стосуються інтересів територіальної громади;
• здійснювати інші повноваження відповідно до Статуту Асоціації.

Голова ради ___________

4.4.4. Вказівка

Вказівка – розпорядчий документ, який готують міністри, керівники об’єднань, організацій, установ.

Вказівка – документ організаційно-методичного характеру, що видається органами державного управління, міністерствами, відомствами; організаціями з питань, пов'язаних з процесом виконання наказів, інструкцій і інших документів (при оформленні відряджень, накладенні стягнень та ін.).

В організаціях право видання вказівки надано керівникам, їх заступникам, керівникам структурних підрозділів, які діють на правах єдиноначальності в межах їх компетенції.

Вказівки видаються під час оформлення відряджень, рішень поточних організаційних питань, а також для доведення до виконавців нормативних матеріалів.

Текст вказівки, як правило, складається з двох частин: констатуючо ї і розпорядчої. Розпорядча частина починається словом «ЗОБОВ'ЯЗУЮ» або «ПРОПОНУЮ». Текст може ділитися на пункти і підпункти.

В останньому пункті вказують особу, на яку покладається контроль за виконанням документа (вказують посаду, ініціали, прізвище). Якщо контроль за виконанням вказівки бере на себе керівник, що підписав його, то останній пункт не потрібен. Датою вказівки є дата його підписання. Оформляють вказівку на бланках з відтворенням всіх реквізитів документа.

Ухвала

Ухвала – правовий акт, що приймається місцевими радами, державними адміністраціями та виконавчими комітетами.

Ухвалою оформлюють також результати діяльності інших колегіальних органів – колегій міністерств і відомств, наукових рад, судів тощо.

В ухвалі визначається територія, коло осіб, на яких вона поширюється, конкретні посадові особи, установи, що зобов′ язані контролювати виконання документа. З ухвалою також ознайомлюють населення через засоби масової інформації.

Ухвали складаються із вступної частини, в якій констатується стан питання, що розглядається, і постановчої, що містить переліки заходів із зазначенням термінів виконання й службових осіб, які несуть відповідальність за своєчасне втілення їх у життя, а також тих, кому доручено контроль за виконанням ухвали.

Питання для самоконтролю:

1. Визначити порядок складання, оформлення, погодження та підписання наказу.

2. Визначити які розпорядчі документи приймаються одноособово (єдиноначальне), а які в умовах колегіальної діяльності.

3. Надати характеристику основних видів розпорядчих документів (наказ, розпорядження, постанова, рішення).

Тестові завдання до змістового модулю 2

1. Організаційно-правові документи – це:

а) документи, в яких міститься інформація про фактичний стан справ в установі, організації, на підприємстві;

б) група різних за назвою документів, які регламентують діяльність організації, її структурних підрозділів і посадових осіб, закріплюють за ними функції, обов′ язки та права на тривалий час;

в) документи, які встановлюють (змінюють, припиняють) зобов'язання сторін у сфері господарської і комерційної діяльності;

г) немає правильної відповіді.

2. До організаційно-правових документів відносять:

а) заява, автобіографія, особовий листок з обліку кадрів;

б) особова справа, характеристика, доручення;

в) статут організації, положення організації, посадові інструкції працівників;

г) немає правильної відповіді.

3. Доповніть речення.

Організаційно-розпорядчі документи в обов‘язковому порядку проходять процедуру _________ уповноваженим на це органом - __________ органiзацiєю, керiвником даної органiзацiї або її колегiальним органом або керiвником структурного пiдроздiлу.

4. Порядок внесення змiн i доповнень до ОПД та їх перегляду залежить вiд

… органiзацiйно-правових документiв.

а) виду;

б) строку дії;

в) місця створення;

г) усі відповіді вірні.

5. До обов’язкових реквізитів організаційно-правових документів відносять:

а) назва установи і (або) підрозділу, дата, номер документа;

б) гриф затвердження, текст, заголовок до тексту, підпис;

в) правильні відповіді а і б;

г) немає правильної відповіді.

6. Статут – це:

а) юридичний акт, що є зведенням правил, які регулюють діяльність організації, установи, товариства громадян, їхні стосунки з іншими організаціями та громадянами, визначають їхню структуру, функції, правовий статус та обов′ язки у певній сфері державного управління або господарської діяльності;

б) документ, що видається підприємством (або приватною особою) другій особі для подання в інше підприємство (або третій особі), в якому визначається повноваження другої особи під час здійснення зазначених у документі юридичних дій, наприклад одержання грошей або матеріальних цінностей, підписання договорів тощо;

в) письмове підтвердження певної дії, яка мала місце (передача чи отримання документів, товарів, грошей, матеріальних цінностей);

г) письмове офіційне повідомлення, твердження або прохання.

7. Найменування підприємтва повинно включати в себе:

а) назву і дату заснування;

б) вид;

в) назву і вид;

г) дату заснування.

8. Основною функцією розпорядчих документів є:

а) інформаційна;

б) регулятивна;

в) захисна;

г) немає правильної відповіді.

9. З огляду порядку прийняття розпорядчі документи діляться на … групи.

а) 2;

б) 3;

в) 4;

г) немає правильної відповіді.

10. Наказ набуває чинності:

а) з моменту його створення;

б) з моменту його підписання;

в) через 2 дні після підписання;

г) через 5 робочих днів після підписання.

11. Наказ діє:

а) доки його не буде скасовано;

б) доки не закінчиться його термін дії;

в) правильні відповіді а і б;

г) немає правильної відповіді.

12. Основою для створення наказів є:

а) організаційно-правові документи;

б) розпорядчі документи;

в) довідково-інформаційні документи;

г) усі відповіді вірні.

13. Розпорядження – це:

а) акт управління посадової особи, державного органу, організації, що виданий у межах їхньої компетенції і має обов'язкову юридичну силу щодо громадян (працівників) та підлеглих організацій, яким адресовано розпорядження;

б) різновид документа, який найчастіше використовується у бухгалтерській справі, у системі банку тощо;

в) документ, що видається установам (організаціям, підприємствам) на підтвердження одержання певних матеріальних цінностей і грошових коштів;

г) немає правильної відповіді.

14. До реквізитів документа «Розпорядження» належать:

а) назва виду документа, підпис, віза;

б) текст, гриф погодження;

в) позначка про виконавця, віза;

г) немає правильної відповіді.

15. За юридичними властивостями рішення можуть бути:

а) типовими та індивідуальними;

б) нормативними чи індивідуальними;

в) правильні відповіді а і б;

г) немає правильної відповіді.

16. Після підписання розпорядження на ньому проставляється:

а) дата, індекс, гербова печатка;

б) індекс, віза;

в) гриф погодження, віза;

г) усі відповіді вірні.

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 2.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ТА РОЗПОРЯДЧА СИСТЕМИ ДОКУМЕНТАЦІЇ ЯК ГОЛОВНІ СКЛАДОВІ ДОКУМЕНТАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ УСТАНОВИ

Тема 3. Організаційно-правова документація

3.1. Призначення і склад комплексу організаційно-правової документації

Система організаційно-правових документів має велике значення в управлінні будь-яким підприємством, установою чи організацією. Однiєю з основних управлiнських функцi й, що реалiзуються в дiяльност i установ, пiдприємств, органiзац iй – це функцiя органiзацiї системи i процесiв управлiння, яка мiстить:

· створення органiзацiї, включаючи вибiр її органiзацiйно-правової форми; встановлення її структури;

· визначення штатної чисельностi i складу (номенклатури) посад - керiвникiв, спецiалiстiв, технiчних виконавцiв та їх тарифiкацiя за Єдиною тарифною сiткою (ЄТС);

· регламентацiю дiяльностi структурних пiдроздiлiв i працiвникiв;

· формування дорадчих органiв управлiння;

· лiцензування дiяльностi (в необхiдних випадках);

· встановлення режиму роботи i системи охорони;

· органiзацiю працi робiтникiв i оцiнка їхньої працi; реорганiзацiю;

· лiквiдацiю органiзацiї та деякi iншi види робiт.

Органiзацiйна дiяльнiсть установи виражається в розробцi i затвердженнi комплексу організаційно-правових документів (далі – ОПД), якi мiстять правила, норми, положення, встановлюють статус органiзацiї, її компетенцiю, структуру, штатну чисельнiсть i посадовий склад, функцiональний змiст дiяльностi органiзацiї в цілому, її пiдроздiлiв i працiвникiв, їх права, обов‘язки, вiдповiдальнiсть та iншi аспекти.

Організаційно-правові документи – група різних за назвою документів, які регламентують діяльність організації, її структурних підрозділів і посадових осіб, закріплюють за ними функції, обов′ язки та права на тривалий час.

До організаційно-правових документів вiдносяться:

· статут органiзацiї;

· положення про органiзацiю;

· положення про структурнi пiдроздiли, колегiальнi та дорадчi органи установи;

· регламенти роботи колегiальних та дорадчих органiв, апарату управлiння або керiвництва;

· штатний розклад;

· iнструкцiї з окремих видiв дiяльностi, якi потребують регламентацiї (наприклад, iнструкцiя з дiловодства, iнструкцiя по користуванню обчислювальною технікою);

· посадовi iнструкцiї працiвникiв;

· правила, пам‘ятки та iн. (правила внутрішнього трудового розпорядку).

Усі організації і підприємства у своїй діяльності поряд з актами державної влади керуються положеннями, статутами, правилами та інструкціями. Організаційно-правові документи порівняно з розпорядчими та довідково-інформаційними є більш загальними та ґрунтовними. Ця підсистема управлінської документації має вищу юридичну силу, оскільки документи розпорядчої та довідково-інформаційної групи створюються (складаються) на підставі організаційно-правової документації.

Організаційно-правова документація мiстить положення суворо обов‘язковi для виконання, вони реалiзують норми адмiнiстративного права i виступають правовою основою дiяльностi пiдприємства. Цi документи в обов‘язковому порядку проходять процедуру затвердження уповноваженим на це органом – вищестоящою органiзацiєю, керiвником даної органiзацiї або її колегiальним органом (наприклад, зборами акцiонерiв або Радою директорiв тощо), або керiвником структурного пiдроздiлу – в залежностi вiд виду i рiзновиду організаційно-правового документа. Організаційно-правові документи можуть затверджуватися безпосередньо актом керiвника з проставленням грифу затвердження або розпорядчим документом (постановою, рiшенням, наказом або розпорядженням). Розробляють організаційно-правові документи для найбiльш рацiонального розподiлу i кооперацiї працi мiж пiдроздiлами i працiвниками.

3.2. Особливості складання, затвердження, погодження, внесення змін до організаційно-правових документів

Організаційно- правові документи з огляду на термiн дiї, вiдносяться до безстрокових i дiють до їх вiдмi ни або до затвердження нових. У стабiльно працюючiй установi необхiднiсть перегляду, змiн або доповнень організаційно-правові документи може виникнути один раз на кiлька рокiв. В залежностi вiд характеру i глибини змiн в дiяльностi установи організаційно-правові документи або розробляються по-новому, або до них вносяться необхiднi змiни i доповнення розпорядчими актами (наказом або розпорядженням керiвника). У випадку реорганiзац iї дiяльностi установи розробляються новi організаційно-правові документи i вiдбувається їхнє затвердження.

Порядок внесення змiн i доповнень до ОПД та їх перегляду залежить вiд виду органiзацiйно-правових документiв. Наприклад, змiни i доповнення до статуту органiзацiї вносять вiдповiдно до встановленої законом процедури – за рiшенням вищого органу управлiння пiдприємством (загальними зборами акцiонерiв та iн.) з обов‘язковим iнформуванням органу, який здiйснює державну реєстрацiю підприємств (тобто виконкому). Змiни до штатного розкладу вносяться при необхiдностi наказами або розпорядженнями керiвника. Змiни в положення про структурнi пiдроздiли також вносяться розпорядчими документами керiвництва.

Розробляються організаційно-правові документи керiвництвом підприємства або пiдроздiлу iз залученням квалiфiкованих спецiалiстiв, добре знаючих роботу установи як в цiлому, так i за окремими напрямами.

Організаційно-правова документація оформляється на стандартному аркушi паперу з обов‘язковим нанесенням всiх необхiдних реквiзитiв: назва установи i (або) пiдроздiлу (якщо документ затверджується керiвником пiдроздiлу), найменування документа, дата, номер документа, заголовок до тексту, пiдпис, гриф затвердження, причому датою організаційно-правового документа є дата його затвердження.

Текст бiльшостi організаційно-правових документів складається iз роздiлiв, як i мають власнi заголовки i подiлених на пункти, якi нумеруються арабськими цифрами. У процесi пiдготовки організаційно-правові документи в обов‘язковому порядку проходять процедуру погодження (вiзування) з усiма зацiкавленими пiдроздiлами та особами, юридичною службою (юристом), заступниками керiвника установи або одним з його заступникiв, якi є кураторами вiдповiдного напрямку дiяльностi установи.

3.3. Установчі документи підприємств. Документування первинної державної реєстрації суб‘єктів господарської діяльності

Організаційний та правовий статус юридичної особи визначається її установчими документами. Цей термін застосовується насамперед щодо юридичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності (підприємств). Стосовно інших організацій для позначення локального нормативного акту, на підставі якого вони діють, можуть використовуватися також інші терміни – «статут», «положення».

Законодавство України, зокрема Цивільний кодекс України, Закони «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства» та «Про об'єднання громадян» як локальні нормативні документи, на підставі яких створюються і діють юридичні особи, передбачають:

· статут (для деяких підприємств, об'єднань громадян);

· рішення про створення або установчий договір (для господарських товариств);

· положення, в тому числі положення про організації даного виду (для об'єднань громадян).

Статут – це юридичний акт, що є зведенням правил, які регулюють діяльність організації, установи, товариства громадян, їхні стосунки з іншими організаціями та громадянами, визначають їхню структуру, функції, правовий статус та обов′ язки у певній сфері державного управління або господарської діяльності.

Існують два види статутів: типові й індивідуальні. Ці види статутів можна розглянути у нижче наведеній таблиці:

Законодавство містить вимоги до змісту статуту, зокрема ст.9 Закону України " Про підприємства в Україні" визначає, що статут повинен містити дані про власника, найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет та цілі діяльності, органи управління, порядок їх формування, компетенцію і повноваження трудового колективу та його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. У статуті можуть вказуватися й інші норми, пов'язані з особливостями діяльності підприємства або визначені власником. Відсутність у статуті підприємства зазначених умов є підставою для відмови в державній реєстрації підприємства в зв'язку з тим, що установчі документи не відповідають вимогам закону.

Власник підприємства

Власником є особа, на майні якої засновується підприємство. Поняття «власник підприємства», вживане законодавцем, з точки зору юридичної техніки, є некоректним. Оскільки підприємство є суб'єктом права, воно не може бути об'єктом права власності, а тому не може мати власника. Більш прийнятним є термін " засновник підприємства". Про фізичних осіб-засновників в установчих документах зазначається їх прізвище, ім 'я, по-батькові, громадянство, місце проживання, бажано – паспортні дані. Про юридичних осіб

– найменування, місце знаходження, ким і коли зареєстровані, код ЄДРПОУ (ідентифікаційний код).

Найменування підприємства

Підприємство повинно мати власне найменування. Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України " Про підприємства в Україні" найменування підприємства повинно включати в себе його назву (завод, фабрика, майстерня тощо) і вид (приватне, колективне, державне тощо). Відповідно до ст.37 Закону України " Про мови" від 22.10.1989 р. офіційні назви державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій утворюються і подаються українською мовою. Відповідно до ст.2 Закону України " Про господарські товариства" найменування товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств – прізвища (найменування) учасників, а також інші необхідні відомості.

Назва організації – це частина найменування, що відрізняє її від інших організацій даного виду. Товариств з обмеженою відповідальністю багато, а от товариство " Беркут" – одне. В даному випадку лише слово " Беркут" є назвою товариства. Повним же його найменуванням буде: Товариство з обмеженою відповідальністю " Беркут ". Найменуванням може бути як власна назва, наприклад, " Світоч", так і сукупність слів, наприклад, Львівський завод фрезерних верстатів.

Місцезнаходження

Відповідно до ст.30 Цивільного кодексу України місцем знаходження юридичної особи визнається місцезнаходження її постійно діючого органу. Відповідно до ст.8 Закону України «Про підприємництво» місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим відповідним договором.

Предмет та цілі діяльності

Теоретичного обґрунтування відмінності між предметом діяльності і цілями діяльності в Україні немає. Як наслідок, немає єдиного підходу і в законодавстві. На нашу думку, мета (цілі) діяльності – це те кінцеве прагнення, яке визначає зміст усієї діяльності юридичної особи. Мета визначає загальну орієнтацію юридичної особи, що зумовлює сфери, види, завдання та форми її діяльності.

За законодавством України прослідковується чітке розмежування юридичних осіб за їх цілями:

а) підприємства (мета – отримання прибутку),

б) громадські організації (мета – задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів),

в) політичні партії (мета – участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі).

Таким чином, основна мета підприємства – діяльність з метою отримання прибутку. Предмет діяльності – ті сфери суспільних відносин, в яких буде досягатися мета (виробництво, торгівля, наука тощо).

Органи управління, порядок їх формування

Установчими документами повинно бути передбачено структуру органів управління, порядок їх формування, компетенцію, форми роботи. Відповідно до ст.29 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов 'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Під органом юридичної особи розуміють повноважну посадову особу або групу таких осіб, які здійснюють керівництво діяльністю даної організації. Воля юридичної особи виробляється, формулюється і виражається її керівним органом. Правова природа органів юридичної особи полягає в тому, що вони є невід'ємною частиною юридичної особи, чию волю вони виражають. Порядок утворення органів юридичної особи визначається законом та установчими документами.

Традиційно, органи юридичної особи поділяються на дві групи: вищі та виконавчі. Деякі фахівці до органів юридичної особи відносять також її ревізійні ланки – ревізійну комісію, спостережну раду, контрольну комісію тощо. Критерій, що покладений в основу такої класифікації, може бути позначений як функціональний, і відображає систему органів будь-яких юридичних осіб незалежно від виду.

Вищими органами є загальні збори акціонерів, збори учасників, власник

підприємства тощо. Головною характеристикою вищих органів є те, що до їх складу входять засновники (учасники, члени, акціонери), в широкому розумінні

– усі особи, які мають корпоративні права або є членами юридичної особи. Вищі органи ніким не обираються, їх склад визначається членством, участю в юридичній особі або самим фактом її заснування певною особою. Виконавчі органи формуються (призначаються та відкликаються) вищими органами. Призначення виконавчого органу полягає у реалізації рішень вищого органу та керівництві поточною діяльністю. Саме через виконавчі органи юридична особа набуває права та обов'язки за угодами. Виконавчі органи лише виконують, виражають волю вищого органу шляхом безпосереднього вчинення юридичних дій від імені юридичної особи.

Контрольний орган (спостережна рада, рада, ревізійна комісія тощо) формується вищим органом з числа учасників (членів) юридичної особи. Його основна функція полягає у здійсненні від імені вищого органу контролю за діяльністю виконавчого органу, зокрема, за виконанням рішень вищого органу. Це проявляється зокрема у тому, що члени ревізійних органів обираються з числа членів вищого органу, тому в організаціях, де виконавчі органи складаються з учасників, ревізійні органи не передбачені (повні, командитні товариства). Отже, є підстави не відносити ревізійні комісії до органів юридичної особи, оскільки їх діяльність обмежується колом внутрішніх питань. Але наявність такої служби є елементом організаційно-правових форм багатьох юридичних осіб.

Компетенція та повноваження трудового колективу та його виборних органів.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про підприємства в Україні» трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

Трудовий колектив підприємства:

розглядає і затверджує проект колективного договору;

розглядає і вирішує згідно статуту підприємства питання самоврядування трудового колективу;

визначає і затверджує перелік і порядок надання працівникам підприємства соціальних пільг;

бере участь у матеріальному і моральному стимулюванні продуктивної праці, заохочує винахідницьку і раціоналізаторську діяльність, порушує клопотання про представлення працівників до державних нагород.

Повноваження трудового колективу всіх видів підприємств, де використовується наймана праця, реалізуються, якщо інше не передбачається статутом, загальними зборами (конференцією) та їх виборним органом, члени якого обираються строком на 2-3 роки таємним голосуванням на зборах (конференції) трудового колективу не менше, ніж 2/3 голосів. Членів виборного органу не можна звільнити з роботи або перевести на інші посади з ініціативи адміністрації підприємства без згоди відповідного виборного органу цього колективу.

Порядок утворення майна підприємства

Джерелами формування майна підприємства (п.4 ст.10 Закону України

«Про підприємства в Україні») є:

грошові та матеріальні внески засновників;

доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

доходи від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

надходження від роздержавлення і приватизації власності;

придбання майна іншого підприємства, організації;

безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

установчих документах необхідно передбачити розмір та порядок формування статутного фонду та інших фондів, якщо вони передбачені законом, наприклад, резервного фонду. Порядок формування статутного фонду повинен передбачати розмір, форму та строк внесення внеску.

Умови припинення діяльності підприємства

Ця частина установчих документів повинна передбачати підстави припинення діяльності підприємства порядок створення ліквідаційної комісії, використання майна, що залишилося після ліквідації. Поряд з підставами припинення діяльності підприємства, передбаченим законом, в установчих документах можуть передбачатися додаткові: зменшення кількості учасників до передбаченої межі, збитковість підприємницької діяльності тощо. Відповідно до п.4.2. Інструкції Міністерства внутрішніх справ України від 1 жовтня 1993 р.

643 (з наступними змінами і доповненнями) " Про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів", печатки з емблемами з відповідним описом, можуть бути виготовлені тільки в тому випадку, якщо емблема передбачена у статуті підприємства. Символіка на емблемах повинна відповідати характеру діяльності підприємств, а також функціям, що виконують згідно з статутами такі юридичні особи. Тому, якщо підприємство бажає мати печатку з зображенням емблеми, остання повинна бути описана безпосередньо в статуті.

Установчі документи складаються у письмовій формі єдиним документом, підписаним всіма учасниками. Укладати його можуть лише повністю дієздатні громадяни та організації, що мають статус юридичної особи. У випадку укладання договору частково дієздатними громадянами, він є дійсним лише щодо повністю, дієздатних осіб і є заперечним щодо частково дієздатних. Якщо одним з засновників є юридична особа, то договір від його імені підписує керівник або інша особа, уповноважена відповідною довіреністю.

Відповідно до ст.8 Закону України " Про підприємництво", установчими документами суб'єкта підприємницької діяльності – юридичної особи є рішення власника майна про створення підприємства (якщо власників двоє або більше – таким рішенням є установчий договір) та статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми. Для цього виду юридичних осіб передбачено наявність двох установчих документів: рішення власника майна,

яке в деяких випадках може набувати форми установчого договору та статуту

(в деяких випадках може не бути).

Відмінність установчих документів від інших документів, необхідних для створення та легалізації юридичної особи, полягає в тому, що установчі документи визначають правовий статус організації та за своїм характером є локальними нормативними актами. Норми установчих документів, якщо вони не суперечать закону, обов'язкові не лише для учасників, але й для усіх інших осіб. Установчі документи – це своєрідна конституція для конкретної юридичної особи.

Установчі документи – поняття комплексне, воно об'єднує два види документів:

рішення про створення юридичної особи (установчий договір) і статут. Для деяких організаційно-правових форм юридичних осіб необхідними є як установчий договір, так і статут. Зокрема на підставі договору і статуту діють акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю. Правова природа установчого договору і статуту різна, хоча між ними є тісний взаємозв'язок.

Установчий договір – це договір, за яким сторони (засновники) зобов'язуються створити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності із створення юридичної особи, умови передачі їй свого майна та участі в її діяльності. В договорі визначаються умови та порядок розподілу між засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу із складу засновників.

На відміну від установчого договору, статут є локальним нормативним актом, призначення якого полягає у визначенні статусу та обсягу правоздатності юридичної особи, структури управління, визначення умов припинення діяльності юридичної особи. Саме статут визначає правове положення юридичної особи в цивільному обороті.

Установчий договір є рішенням про створення товариства, а статут-локальним нормативним актом, що приймається у відповідності з таким рішенням. Принципові моменти, що визначають основи правосуб'єктності товариства та містяться в договорі, повинні бути відтворенні і в статуті товариства.

Установчі документи поняття комплексне. Вимоги, що ставляться до змісту установчих документів треба розуміти як вимоги до комплексу документів – установчого договору та статуту, а не кожного з них зокрема.

Документування первинної державної реєстрації підприємств

Перелік документів, що подаються для первинної державної реєстрації, встановлений законом. Відповідно до ст.8 Закону України «Про підприємництво» та п.2 Положення про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-юридичної особи реєстраційному органу подаються такі документи:

1. Рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, у деяких випадках протокол установчих зборів (конференції).

Рішення про створення підприємства повинно прийматися власником або уповноваженим ним органом – органом державної влади та управління, до компетенції якого відноситься прийняття рішень про створення підприємств (органи, уповноважені управляти державним майном), особи, повноваження яких ґрунтуються на дорученні.

При створенні приватних підприємств рішення власника не вимагається, оскільки сам факт затвердження статуту та нотаріальне засвідчення підпису засновника свідчить про засновницьке волевиявлення.

Установчий договір подається при створенні господарських товариств усіх видів. При створенні колективного підприємства, кооперативів, споживчих товариств, колективних сільськогосподарських підприємств подається протокол установчих зборів трудового колективу або членів організації. Установчий договір при цьому не складається. Рішення власника майна або уповноваженого ним органу оформляється наказом (розпорядженням) або іншим письмовим документом розпорядчого характеру, в якому повинно бути зазначено про створення підприємства, про затвердження його статуту, і, як правило, про призначення керівних органів.

Статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва.

Подається два оригінали і одна завірена належним чином копія. Законом не передбачається статут для створення повного та командитного товариства (договірні товариства). Не визначено чіткого переліку установчих документів для створення об'єднань підприємств. Відповідно до ст.3 Закону України «Про підприємства в Україні» об'єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками чи власниками. У зв'язку з цим, об'єднання підприємств конкретного виду не може мати одночасно два установчих документи: статут і договір.

Реєстраційна картка встановленого зразка, котра є водночас заявою про державну реєстрацію.

Реєстраційна картка заповнюється заявником особисто(працівники реєстраційного органу зобов'язані безкоштовно надавати допомогу в її заповненні). Реєстраційна картка містить основну інформацію, що характеризує суб'єкт підприємницької діяльності: найменування, місцезнаходження, інформацію про засновників, розмір статутного фонду, предмет діяльності, відомості про керівника, наявність відокремлених підрозділів (філій, представництв). Картка заповняється в одному примірнику.

Працівники реєстраційного органу перевіряють правильність заповнення реєстраційної картки. В зв'язку з цим, на місцях вимагають у заявника надати довідки про присвоєння ідентифікаційних номерів засновникам підприємства. Таку практику слід визнати обґрунтованою, оскільки заявник несе відповідальність лише за відповідність вимогам законодавства установчих документів. Реєстраційна картка таким документом не є.

Документ, що засвідчує сплату власником(власниками)внеску достатутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом.

Традиційно, документом, що засвідчує сплату внеску (його частини) є

довідка з банківської установи.

5. Документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію Документи подаються органу реєстрації за місцем знаходження суб'єкта підприємницької діяльності. Відповідно до п.4 Положення, якщо місцезнаходження суб 'єкта на дату реєстрації є місцезнаходження (місце проживання) одного із співзасновників, то підтверджувати місцезнаходження не потрібно. Якщо підприємство реєструється не за місцезнаходженням засновника, то воно підтверджується відповідним договором. Договір від імені майбутньої юридичної особи укладає один із співзасновників або укладається угода під умовою згідно з ст.61 Цивільного кодексу України.

Установчі документи подаються у трьох примірниках, з яких два – оригінали, а один – нотаріально завірена копія. Оригінали замість копій подаватися не можуть, оскільки в такому випадку реєстраційний орган змушений був би видавати два примірники оригіналу. Саме на оригіналі в подальшому ставляться відмітки про зміни та доповнення. органу.

Реєстраційний орган видає заявнику свідоцтво про державнуреєстрацію –єдиний документ, що засвідчує факт створення підприємства і єпідставою для виготовлення печаток та штампів, відкриття рахунків у банківській установі.

Те, що в результаті первинної реєстрації заявнику видається зазначене вище свідоцтво є її відмінною рисою. При здійсненні інших реєстраційних процедур свідоцтво про державну реєстрацію не видається. Може видаватися його дублікат.

Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб 'єктів підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені законом.

Після проведення державної реєстрації заявнику видаються під розписку наступні документи:

оригінал свідоцтва про державну реєстрацію;

три копії свідоцтва про державну реєстрацію, завірених реєстраційним органом (подальшого нотаріального засвідчення такі копії не потребують);

оригінал та копію статуту з відміткою про реєстрацію;

оригінал та копію установчого договору з відміткою про реєстрацію.

п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації надсилають примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу (за місцем знаходження суб'єкта підприємницької діяльності) і органу державної статистики (обласне управління статистики) та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

Характеристика основних видів організаційно-правової документації

3.4.1. Структура і штатна чисельність

Відповідно до статуту підприємства розробляється його структура і визначається його штатна чисельність, які закріпляються в документі " Структура і штатна чисельність". У цьому документі зафіксовані всі структурні підрозділи підприємства, посади, що вводяться на підприємстві, і

кількість штатних одиниць по кожній з посад. Цей документ складається, на бланку підприємства, підписується заступником керівника підприємства, узгоджується з головним бухгалтером і затверджується директором. Посадовий і чисельний склад підприємства із зазначенням фонду заробітної плати закріпляється у штатному розкладі, який складається на підставі документа " Структура і штатна чисельність".