Розвиток музики у 90-ті роки

1960–90-х рр. – зміна музично-естетична ситуації – надзвичайно важливу роль почали відігравати нові для нас, часом експериментальні композиторські техніки, методи, прийоми, котрі фактично майже набули значення стилів, напрямків і течій. І тоді на перший план поряд із зазначеними висуваються ті композиції, що відкривають для нашої культури або широко використовують такі нові техніки, методи та прийоми. У цьому контексті важливими для історії української музичної культури стають ті твори Є. Станковича, де він найактивніше вдавався до сонористики та обмеженої алеаторики; Ю. Шевченка, написані в Канаді у техніці електронної музики; ранні додекафонні опуси Л. Грабовського і В. Сильвестрова. Не менш важливими під цим оглядом є й перші в українській музичній культурі зразки “графічної музики ” й твори, написані стохастичним методом Л. Грабовського; мінімалістичні композиції О. Козаренка; “магнітофонної музики” – А. Загайкевич; “інструментального театру” – В. Рунчака; джазово-ф’южнові обробки колядок і щедрівок І. Тараненка (бо, хоч як це дивно, за винятком раннього М. Скорика, І. Хуторянського та кримсько-татарського гітариста Е. Ізмайлова, майже ніхто з наших джазменів навіть не пробував надати своїй музиці українського звучання); молодіжні поп -пісні О. Мельника з фольклорною основою дохристиянської доби; біґ-бітові рок-обробки українських народних пісень гуртів “Еней” і “Арніка”; рок-готика з глибинним проникненням у нашу фольклорну образність гурту “Кому вниз” і т. ін.

Від 1960-х рр. почався такий активний процес жанрового збагачення та урізноманітнення української музики, що його можна, на мій погляд, визначити як “жанровий вибух”. На відміну від попередніх періодів, окремих розділів у фундаментальних комплексних історико-музикознавчих працях потребують, гадаю, жанри камерних: симфонії, опери, кантати; музики для духового й естрадно-симфонічного оркестру, можливо, й оркестру народних інструментів. В інструментальних ансамблях виділяються твори для традиційних і нетрадиційних складів. Не можна обминути увагою такі явища, як фольклорні та фольклористичні ансамблі. Оскільки за рівнем поширення академічну й народну музику незрівнянно перевищила масова музична культура, то окремого розгляду потребують її скла дові – джаз, традиційна естрада й молодіжна музика, що у свою чергу розгалужується на поп-, рок-, сучасну танцювальну (“денсову”) музику (включно з “інженерним” конструюванням музичного матеріалу з готових блоків ді-джеями), авторську пісню (ширше – акустичну музику), а також менш розвинену альтернативну музику включно з т. зв. “іншою музикою” (“another music”).

Особливості масової музики на сучасному етапі найяскравіше втілені в таких її різновидах, як поп -музика, джаз, рок-музика.

Рок-музика – складне, багатоаспектне, внутрішньо суперечливе явище культури. Її формування, тісно пов’язане з соціальним середовищем, відбувалось у другій половині ХХ століття, в період істотних зрушень у сфері суспільних відносин, в тому числі етичних норм та уявлень, що зумовили відповідні зміни в соціальній психології загалом, в музичній – зокрема й особливо. Стильова система рок- музики остаточно сформувалась у 70-х роках ХХ століття і найяскравіше втілилась в хард-року (“hard” з англ.: “твердий”), що згодом став складовою одного з напрямів розвитку рок- музики і набув назви hard-and-heavy (з англ.: “твердий та важкий”). Рок сформував свою “мову”, моду, сценічний дизайн – і це предмети вивчення лінгвістів, семіотиків, культурологів.
Основними етапами формування субжанру в західній музиці є виникнення в другій половині 60-х років ХХ століття хард-рок у, що зумів увиразнити тенденцію “поважчання” звучання як засобу надання музиці додаткової потужності та напруги. Показовими для хард-року є застосування електричної гітари як солюючого інструмента, що бере на себе більшу частку виразності, ніж вокальна партія; використання унісонної гри ритм-гітари та бас-гітари; мелодизація басової партії, застосування переважно фальцетного або “надривного” вокалу. Серед яскравих представників хард-року – Джиммі Хендрікс, групи “Led Zeppelin”, “Deep Purple”, “Black Sabbath”, “Grand Funk Railroad”.

Heavy-metal rock (англ. – “важкий-металевий рок”) приходить на зміну хард-року в другій половині 70-х рр., успадкувавши більшість з його музичних складових. В розвитку стилю виділяють дві хвилі. Перша представлена групами “Judas Priest”, “AC/DC”, “Thin Lizzy”, “Aerosmith”, “Scorpions”. Друга хвиля виникла наприкінці 70-х років. Її репрезентують “Motorhead”, “Iron Maiden”, “Saxon”. На початку 80-х рр. heavy-metal розгалужується на три основні стильові напрями: speed-trash-metal (“швидкий гуркочучий метал”, фундатори - групи “Metallica” та “Slayer”), якому властива гранична швидкість гітарної гри, використання низького хриплого чоловічого вокалу, експериментування з метроритмом; black-death-metal (“чорний смертельний, смертоносний метал”, сформований і розвинений у творчості груп “Napalm Death” та “Sepultura”), специфічними ознаками якого є відсутність мелодичної лінії у вокальній партії та перенастроювання вниз струн гітари, внаслідок чого вона звучить дуже похмуро; melody metal (“мелодійний метал”), представники якого (“Bon Jovі”, “Motley Crue”, “Europe”, “Cinderella”, “Scorpions”) надавали перевагу мелодійності, наспівності вокальних та інструментальних партій, яскравості шоу. Евлоюція цього різновиду “важкого” року відбувалась до поп-музики.

Початок найактивнішого періоду історії російського та українського хард-енд-хеві співпадає з поширенням в західній масовій музиці так званої “нової хвилі британського хеві-металу” (NWOBHM). Масштаби поширення, якісні та кількісні характеристики вітчизняної рок- музики, на наш погляд, не можна порівнювати зі світовими. Серед причин такого стану – особливості політичної ситуації, що стала для українського та російського року перепоною на шляху західних впливів, перешкодою для їх поширення на Заході; об’єктивне історичне походження слов’янського року – не безпосередньо від афро-американського та англо-кельтського коріння, а від англо-американського рок-н-ролу. Це характеризує вітчизняний рок як явище, певною мірою, вторинне по відношенню до західної рок- музики, адже, як відомо, не національний фольклор країн Східної Європи став фундаментом стилю (як це було, скажімо, в Англії), а навпаки, саме засвоєння рок-н-рольних стандартів змусило вітчизняних рок-музикантів звернути увагу на національний фольклор.

Незважаючи на факт існування та розвитку протягом певного часу в межах однієї країни, російський та український хард-енд-хеві помітно відрізняються як за суто музичними характеристиками (що можна пояснити особливостями національних музичних культур з їх різними інтонаційними коренями), так і за ідеологічно-соціальними домінантами. Головним для російського року було, як відомо, протистояння адміністративно-командній системі. В Україні така позиція набула додаткового, національно-патріотичного забарвлення. Український “важкий” рок висловлювався не стільки “проти”, скільки “за” - за відродження національної культури, мови, традицій. Якщо в Росії процес протистояння був головним рушієм розвитку року до початку 90-х рр., то в Україні в часи перебудови ідейна спрямованість року зазнала зміни: визначальною рисою творчості та її основним стимулом став патріотизм та пошук індивідуального стилю.

Сьогодні хард-енд-хеві – це складна система, що має більше тридцяти стильових відгалужень. Творчість колективів, що репрезентують субжанр, може належати до одного або кількох стильових відгалужень. Це дозволяє об’єднати їх у три охарактеризовані вже стильові напрями.

Яким чином відбувалося формування рок-музики в Україні.
Такий бурхливий початок рок-епопеї урвався раптово. «Празьку весну» 1968 року, або «Весну свободи» в Чехії було роздавлено радянськими танками і ці трагічні події мали досить драматичний відгомін в самому СРСР. Відділи КДБ, які розросталися як гриби після дощу, повели непроголошену війну проти інакомислення. У фокусі всевидячого ока КДБ опинилася і рок-музика. Ціла система обмежень і заборон мала б звести нанівець вільну творчість ніким не контрольованих груп. По суті рок -музику було заборонено. Натомість культивували радянську естрадну пісню і адаптований фольклор.

Однак усе це не означає, що «рок-н-рол помер». Атмосфера підпільних концертів ще більше підігрівала інтерес до цієї музики, а тотальний застій 70-х покликав до життя надзвичайно оригінальний андеграунд — літературний, поетичний, мистецький. Саморобні записи рок-н-рольних кумирів блискавично розмножувалися і ходили по руках нарівні із записами західних груп. Звістки про концерти миттєво збирали гігантські натовпи молоді, тому потрапити на концерт зірок вважалося великою вдачею. Рок -н-рольна повінь, що розлилася країною, вже поволі тоненькими струмками пробивалася в ефіри державних ТБ і Радіо.
Щодо 70-х — це були роки розвинутого соціалізму та вокально-інструментальних ансамблів. Кожен такий ансамбль був закріплений за якою-небудь обласною філармонією, мав власних художніх і адміністративних керівників та виконував пісні, затверджені вищими інстанціями. Переважну частину репертуару становили твори членів Спілки композиторів. Свої власні твори музикантам дозволяли виконувати лише після того, як ці твори затверджували художні ради, що складали партійні працівники і члени цих самих творчих спілок. Найзапекліші опозиціонери і партизани від рок -н-ролу перемістилися в жанри, які знаходилися поза зоною досягнення радянської цензури — тобто грали популярний тоді джаз- рок, арт- рок, або музику, що не передбачала вербального ряду. Яскравий слід лишили по собі " Крок", " Репортаж", " Ореол", " Кредо", " Кросворд" та інші.

1980-ті роки принесли перші паростки надії. Фатально постаріло Політбюро, наскрізь гнила економічна система та величезна кількість політичних анекдотів провіщали близькість свіжого повітря свободи. Пітерсько-московська «червона хвиля» як виразна рок -опозиція режиму, широко розлилася в СРСР. Це був час вибуху магнітофонної культури. Платівки фірми «Мелодія» мали доволі жалюгідний вигляд порівняно з бобінами і касетами, які тиражувалися кустарним способом, містили пісні " Зоопарук", " Кіно", " Акваріуму", " Аліси" та інших знакових груп епохи перебудови. Розквіт рок-музики в середини 80-х був інспірований початком горбачовської перебудови з її доктринами «гласності» і «прискорення». Заборонений плід поволі ставав доступним — легалізація рок -руху відбувалася лавиноподібно, в усіх містах з’являлися рок-клуби, а всі філармонійні ВІА нашвидкоруч перелицьовували своє звучання «під рок». Київський рок -клуб «Кузня» «вихлюпнув» на поверхню цілу обойму команд, які швидко здобули популярність не лише в Україні. Ешелон «важкого року» очолювали " Едем", " Перрон", " Квартира 50", " Кому Вниз", " Титанік", лідерами «альтернативного крила» були " Колезький Асесор", " Воплі Відоплясова" та " Раббота Хо". Усі вони активно концертували, адже клуби в різних містах тісно співпрацювали один з одним, постійно влаштовували якісь акції і фестивалі. Тодішні рок -клуби, створені ентузіастами і самими музикантами являли собою симбіоз репетиційної бази, концертного майданчика, інформаційного центру і тиражуючої компанії.

Наприкінці 80-х років з’являється нова формація музикантів, чітко орієнтованих на ідеї національного відродження України. Їхню появу стимулював потужний фестивальний рух «Червона рута», який зібрав під свої знамена національно свідому творчу інтелігенцію. Найяскравішою подією була «Червона рута» в Чернівцях 1989 р. Саме там уперше на повний голос прозвучали " Брати Гадюкіни", Віка Врадій (сестричка Віка), " Зимовий Сад", " Кому Вниз", " ВВ". На хвилі відродження у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Києві та інших містах з’явилися досить самобутні групи, які різко відрізнялись від безлічі інших і старанно копіювали західні стандарти. В цілому, початок 90-х — це роки диференціації за стилями і напрямами. Роки напружених пошуків самих себе в світовому океані музики. А головне — відбулося таїнство самоідентифікації рок -музиканта в площині рідних традицій, в межах своєї — рідної землі.

Однак відсутність музичної індустрії і бодай мінімальної шоу-бізнесової інфраструктури безмежно гальмуюють природні поривання музикантів займатися виключно музикою, примушуюють їх «тікати» в суміжні види діяльності. Вони самі «по крихті» збирають студії, клепають апаратуру, самі організовують концерти і самі ж опікуються виданням власних альбомів. На відміну від поп-музики, комерціалізація як така, майже не торкнулася рок -музики — тут ніхто не заробив великі гроші, ніхто не зробив кар’єру… Радше навпаки. Тому не буде нахабством з нашого боку розглядати рок, як чисте мистецтво людей талановитих, з чистими серцями.

Багато цікавих і яскравих груп, про яких мова йтиме нижче, походять із столиці. Але Київ — ще не вся Україна. Захід, схід і південь також породили зірок і зірочок, що залишили помітний слід в історії жанру."