Що вам скаже Роман Макомацький.

Слава! Україна славиться всім. Славиться степами. „Чорт би вас побрав, степи, які ви прекрасні! “ – писав М. Гоголь. Чи є в світі кращі гори, як наші сині Карпати? А Дніпро! А найбільші в світі чорноземи. А українські народні пісні. Цих пісень є понад 300 тисяч. Можливо, не буде помилкою, коли скажу, що в усьому світі немає стільки народних пісень. А український гумор! Недаремно кажуть, що українці сміються від вуха до вуха. Хто ще так сміється? Ніхто. „Немає другого Дніпра“, – писав Тарас Шевченко. А українську мову називають солов’їною. Чию ще мову так ніжно називають?

А історія України! Жодний народ у світі немає такої славної героїчної історії. Легендарних героїв в Україні не сотні, не тисячі, а мільйони. Святослав Завойовник, Данило Галицький, Дмитро Вишневецький, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Максим Залізняк, Іван Гонта, Ольга Басараб, Степан Бандера… Як хочеться згадати тисячі й тисячі таких, яких я вже назвав. Потрібні книги, щоб тільки назвати такі прізвища. Герої є в кожному селі, у кожному місті. Є вони і в нашому Трускавці. Члени Організації Українських Націоналістів були безстрашними, не любили боягузів. Пригадую рядки пісні:

Ми у вічі сміємося смерті,

Бо умерти прийдеться лиш раз.

У вічі сміялися смерті Василь Білас і Дмитро Данилишин 23 грудня 1932 року. Як боролись, так і помирали герої. Дмитро Данилишин перед смертю заявив: „В цій хвилині я не маю жодних бажань. Мені тільки дуже жаль, що я можу лише раз умерти за Україну! “ Василь Білас встиг лише крикнути: „Хай живе Укр…“ Кат затулив йому уста і не дозволив закінчити. Білас і Данилишин є Героями не тільки Трускавця, не тільки Львівщини. Вони є Героями України.

Святу справу Біласа і Данилишина продовжив трускавчанин Роман Макомацький. Не буду багато говорити про Романа Макомацького. Якщо до 1990 року про нього не всі знали, то тепер таких немає. Про Романа складено десятки легенд. А легенди народ складає тільки про героїв, як про Олексу Довбуша, Устима Кармелюка, Миколу Шугая…

Мова зараз про вшанування Романа Макомацького в Трускавці. Романа Макомацького увіковічнив пам’ятник, який споруджено 1995 року. 12 березня є Днем народження героя. I кожного року трускавчани та гості міста збираються в цей день, щоб вшанувати пам’ять Героя України. Так було й 12 березня 2004 року. У цей святковий день до Трускавця прийшли іжінки з Доброгостова, які особисто знали Романа Макомацького. Вони співали пісні, читали власні вірші, вяких прославлявся Роман Макомацький. До Трускавця приїхали зі Львова і учасники хору „Повстанець“. Це „молоді“ хлопці віком 70-80 років. Це хор Львівського крайового братства ОУН–УПА імені Романа Шухевича. Керівник хору „Повстанець“ – композитор Зиновій Кріль. У репертуарі хору є понад 200 пісень. Хор виконав повстанські пісні „Клятва“, „Два повстанці“, „Українська тополя“, „Лента за лентою“ та інші. Учасником цього хору є трускавчанин Богдан Воробець.

На кожному святі не обходиться без Євгена Конєва та тріо із санаторію „Шахтар“ – Степанії Коваль, Світлани Литовченко іГалини Повлічко. Вони виконали пісню „Ой, там на Вкраїні“. Сам Євген Конів виконав „Пісню про Романа Макомацького“. Це його власні і слова, і музика. Прочитала власні вірші „Ти знову з нами“ і „Спогади Оксани Різняк“ Степанія Шумило. Згадала про брата Романа Оксана Різняк. Вона залишилась єдиною з великої родини Різняків.

Ще виступили Ярослав Чистогорський, Єгенія Гимон, В’ячеслав Умнов.

Як було б прекрасно, щоб на цьому закінчити. На жаль, на цьому закінчувати не можна. Кажуть, що ложка дьогтю зіпсує бочку меду. А коли навпаки – бочка дьогтю проти ложки меду? Чому я так говорю? Та тому, що хтось вже десятки разів доливає не меду, а дьогтю. Прочитайте статтю „Святкуємо по-трускавецьки“. І кожного разу хтось доливає дьогтю до смачного меду. Вже в цьому році це робиться вдруге. У січні святкували день народження Степана Бандери. І оголосили про початок в різний час: о 14-ій годині і в15-ій годині. Хто це зробив? Хоч би хто це зробив, але зробив свідомо. Це не помилка.

I ось 12 березня. Трускавчани збиралися біля музею Михайла Біласа, і біля міського історичного музею, і біля Палацу культури імені Тараса Шевченка. Хто це зробив?

Я чув такий діалог в одному з барів.

– Оксанко! Влий мені два по 150 в одну склянку.

– Та в одну склянку два по 150 не вміститься.

3 цим кожен погодиться. То чи може вміститися близько 100 людей у кімнаті, яка розрахована на 20–25 людей? Це справжня зневага до Романа Макомацького і до тих трускавчан та гостей міста, які прийшли вшанувати пам’ять Героя. То чи могла нормальна людина так розпорядитись? Хіба що в голові шлунок, а не мозок. Адже все проходило хаотично. У Трускавець зі Львова, як я вже згадував, приїхав хор „Повстанець“. Він мав виступити в Палаці культури імені Тараса Шевченка. І в залі зібралось багато людей. А хор виступав то в музеї, то біля пам’ятника. Коли учасники хору прийшли до Палацу культури, то люди розійшлися. Серед людей було багато й відпочивальників. То чому ж не провести всізаходи святкування в Палаці культури? Як би все було прекрасно. Але не всі зацікавлені в прекрасному. І тому цинічно створюють хаос. Та не переживайте. Буде ще й без хаосу. Організовано вони проведуть відзначення дня перемоги. Хто не вірить, то прийдіть 9 травня і в цьому переконаєтесь. Хаоси лише відбуваються на святкуванні Дня Незалежності, Дня УПА, Дня Героїв, відзначенні уродин Степана Бандери, Романа Макомацького, дня загибелі Василя Біласа і Дмитра Данилишина. Але ці рядки їм не допоможуть. Вони і далі будуть нахабно діяти. Вони відповідають словами Павла Тичини: „Нам своє робить! “

Вина в цьому і Спілки політв’язнів, іТовариства політв’язнів та репресованих, і станиці ОУН–УПА. Вони мають все організувати, а не тільки ждати з моря погоди. Станичного Романа Малярчина чомусь зовсім не було на святкуванні. А Євгенія Гимон лише гарно виступає, аж душа радується. І на цьому все закінчується.