Я в Стрию

Кому я тут потрібна? Тут багато вчителів, свідомих, освічених людей. Тут „Просвіта“, Конгрес Українських Націоналістів. Багато молоді з вищою освітою. Десять днів пролетіло моєї присутності в Стрию, звертаюсь до доньки: „Марусю, я не можу сидіти взаперті. Куди мені оприділитись? “. „Мамо, тобі пора відпочивати. Молодість відлетіла, а з нею і здоров’я“. „А твій батько молодість віддав в ім’я Батьківщини. А я маю зберігати мою старість, для кого? “

Господи! Чому я постаріла? Чому душа не старіє, а рветься до польоту? Як її зупинити? Вона безсмертна. Вона не зупиниться.

Сонечко показалось із-за хмар. Небагато часу пройшло. Стукіт в двері. З’являється людина усміхнена, загадкова. Робить враження, що знає мене. Я здригнулась. Це агент. Хто наслав? В нашій незалежній Україні ворог не спить.

Сам Господь заставив цю людину до мене прийти. Почула голос з небесних просторів: „Я Гуменюк Роман“. Він привітався і запропонував мені підписатися на підписному листі кандидата в президенти від Конгресу Українських Націоналістів Біласа.

Після цієї пропозиції моя душа відчула бурхливу молодість. Яка радість! Я живу у вільній Україні. Неначе крила в мене появились і я почала літати по школах. При зустрічі з учнями я забуваю за старість. Використовую свободу слова.

Вперше я опинилась в початковій новій школі № 12. Познайомилась з вчителями: Костяк Степанія, Галина Володимирівна, Білан Надія Василівна, Ірина Василівна. Діти при таких вчителях неначе при рідній мамі. Я цю школу відвідую. Учні мене радо зустрічають.

В такому шкільному гніздечку не замовкають музичні акорди пісні під керівництвом шановної співачки, любимої вчительки Ірини Василівни. Вона втілює в дитячі серця і душі національний скарб доброти, ніжності.

По своїй можливості відвідую багато шкіл: 4, 8, 6, 7… Не мале вдоволення і радість находжу і в 4 школі. Таких вчителів, як Федько Оксана, Федорович Орися. І тут багато таких, які заслуговують на повагу. При таких усміхнеться і заплакана мати. Згадала я кращих вчителів. На жаль, є такі вчителі, які не заслуговують на пошану. Кожний вчитель повинен бути національно свідомим, горіти гарячою любов’ю до свого народу. З часом вони зрозуміють. Не засуджуймо їх. Хто їх виховував? Злочинна комуністична партія. Прийде час, їх душі і серця запалають гарячою любов’ю до свого народу, до своєї Батьківщини.

От і ще одна радісна подія. Шановний Роман Гуменюк з’єднав мене з членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН–УПА Романом Панькевичем, який проживав у Львові.

Шановний п. Панькевич з’єднав мене з воїном УПА Дмитро-Грицько-Цяпко, що проживав в Австралії. Знайомство з такою людиною збагатило мене душевно. У віршах автора: „З думками летять у парі як птиці літа“.

Минуле заворушило мою душу. 1941 рік. Створена була Повстанська Армія – ОУН. Її потрібно було нагодувати, одягти власними руками. В такій бідній армії знаходився юнак Дмитро – Цяпко. Він не один, їх було багато. Неначе косою, скошено цвіт України. Була в нас молодь, здатна на геройство. А зараз її не визнають воюючою стороною.

Автор закликає нас, українців, будувати справжню незалежну Україну, не запродувати її ворогам. Берегти рідну мову, шануймося, бо ми Українці. Вірші воїна УПА Цяпка дійдуть, неначе посів зерна, не тільки до свідомої національної молоді, але й до тих, хто убогий духом, гнилий душею, мертвий, хоч живий. Вони прозріють. З Божою допомогою ці вірші будуть проникати в душу, як ліки від болю, як ковток свіжого повітря. Ці вірші без будь-яких зусиль відгукнуться у їхніх серцях. Появляться наші воїни УПА і захистять нашу Батьківщину.

14 років пролетіло відтоді, як я опинилась в Стрию. Мої сумніви в краще майбутнє відлетіли від мене далеко-далеко. Я повірила в реальність. Я дожила до щасливої вимріяної хвилини. Я побачила Київ (телевізор). На майдані неначе квітучий сад. Чую: „Нас багато! Нас не подолати! Ющенко! Ющенко! “. Це наша молодь пробудилась віками поневолена. Радісні вигуки.

Я здригнулась. Так, це не сон. Це дійсність. Незчулась як покотились по моєму обличчі сльози радості. Радість і рівночасно плач. Ровесники мої! Ви в небесних просторах не дожили до щасливого дня. Тут же воїни УПА, повстанці ОУН живі і мертві. Мертві сплять могильним сном. А живі наші герої не всі на рідній землі, за яку стільки крові пролили і здоров’я. Треба було заховатись від комуністичних каральників, щоб зберегти життя. Я впевнена, скучаєте за рідним краєм. Не чуєте чудового співу солов’я. Не пробудить Вас зозулька: Ку-ку, ку-ку! А сонечко на чужині не зігріє Вас так, як в Україні. Верніться в Україну. Ми Вас зустрінемо радісно.

Україна є вільною державою. Господь буде її берегти, щоб не зійшла на манівці. Треба нам сильну увагу приділити нашій жахливій сучасності.

Повір в те, що під керівництвом Ющенка при допомозі Господа ми вдержим нашу Незалежність, незважаючи на те, що зараз розкрадають, безчестять, глумляться над її красою, культурою погані сини, дочки.

„Тих, хто чинив криваві злочини проти українського народу, живуть свідки тих трагічних часів і розберемося в кабінетних архівах“.

Я на схилі свого життя почуваю себе щасливою, живу в Незалежній Україні і вірю в те, що наша молодь, наш народ вдержить Незалежність. І наша Україна розцвіте в своїй красі, в своєму багатстві.

Слава Україні!

Героям слава!

Василь МАРКОВИЧ