Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поетичний світ Василя Генсьора






У центральній міській бібліотеці відбувся цікавий літературний захід. Свої вірші презентував Василь Генсьор. Цей чоловік з чутливою поетичною душею народився в селі Летня, а в 45-річному віці, як сам п. Василь розповів, Бог вперше дав йому натхнення на складання віршів.

Трускавчани, які прийшли послухати вірші Василя Генсьора, були зворушені їхньою душевністю, простотою, щирістю.

Більшість віршів п. Василя на духовну тематику. Автор з любов’ю прочитав поезії про Богородицю, вірші-молитви до Ісуса Христа.

Окрім власних віршів, з уст і душі Василя Генсьора полинули молитви, які читаються на Богослужіннях. „Я дякую Богові за свою добру пам’ять, що можу легко запам’ятовувати молитви, які живлять мою душу і надихають до написання віршів“, – каже пан Василь, розповідаючи про себе.

Кілька віршів присвячені матері. Син селянки, яка прожила непросте життя, важко працювала, зумів відкритим серцем сприйняти її біль, глибоко осмислити філософію життя.

На завершення зустрічі всі присутні тепло подякували п. Генсьору за його щирі вірші, висловили побажання спробувати написати вірші про наших українських поетів Шевченка, Франка, Лесю Українку, а також пам’яті першого настоятеля Церкви Покрови Пресвятої Богородиці о. Івана, з яким він працював при церкві.

 

Катерина КІВАЦЬКА

(„Джерела Трускавця“, квітень 2003 р.)

 


Іванна ПОПАДИНЕЦЬ

 

СОНЯЧНИЙ ПРОМІНЧИК

Ой, не можу себе я карати

І не можу до тями прийти,

Коли ж встиг той промінчик сховатись –

Шліфував він колючі дроти.

 

Подає всім „Промінчик“ надію

І на радість, й на наше буття,

Що вже так блискавично тікає,

Як крізь пальці, джерельна вода.

 

Та всі знають, давно уже знають,

Що на місці ніщо не встоїть,

Як земля біжить навколо сонця –

Так і час невловимо біжить.

 

А про себе я щось не згадала,

Що й для мене той час, як ріка,

Та під променем я зігрівалась

І байдужою все ж не була.

 

Я чи знаю тепер, чого хочу?

Хочу я: нехай хліб буде все,

Щоб слабеньке плече опиралось,

Хоч частково, – на сильне плече.

 

 


НЕ ДИВУЙСЯ МЕНІ…

Не дивуйся мені, що сплю уночі,

Що когось тихо й ніжно волаю,

Коли б ближче гайок, я пішла б на часок

І зустріла того, що кохаю.

 

Не дивуйся мені, що є сум у душі,

Що є сум і в очах, і в усмішці,

Та я хочу обняти, так палко тебе –

Дарувати слова найніжніші.

 

Не дивуйся, прошу, добрий лікар – то час,

Він до мене прийде опівночі,

І накличе спокій на мій стан нелегкий,

Й звеселяться сумні мої очі.

 

Ой, як довго без тебе, без порад я була,

Та хоч добре, що десь ти з’явилась,

Не дивуйся мені, що я є, як не всі,

Бо на тебе, як сніг, я звалилась.

 

 



Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал