Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Державне регулювання інвестиційної діяльності транснаціональних корпорацій в країнах ЄС






Політика ЄС у сфері регулювання припливу прямих закордонних інвестицій складалася під впливом тих основних факторів, що визначили загальний характер розвитку західноєвропейської інтеграції. Насамперед, вагомим критерієм тут було розташування сил між європейськими і американськими корпораціями безпосередньо в країнах ЄС і та обставина, що конфлікти зв’язані з діяльністю іноземних філій відбивали не тільки протиріччя між закордонними компаніями і національними інтересами, але і боротьбу місцевого капіталу з більш могутніми іноземними конкурентами.

Створення закритого митного союзу і спільного ринку країн ЄС із самого початку розглядалася як основа і передумова формування могутніх європейських ТНК, здатних конкурувати з американськими корпораціями. Згідно з Римським договором (1957 р.) для корпорацій шести європейських країн-засновників Європейського Економічного Співтовариства були зняті усі обмеження на створення закордонних філій в рамках ЄЕС. При цьому європейським ТНК була надана можливість вільного трансферту капіталу і прибутку, а активи їхніх філій отримали національний захист від експропріації. Також Римський договір приділяв значну увагу забороні різного роду індивідуальних і групових дій приватних і державних підприємств, що створюють загрозу конкуренції.

Єдиний Європейський Акт (1986 р.) продовжує політику зниження бар’єрів на шляху руху факторів виробництва: усередині ЄС стали практично вільно переміщатися товари, послуги, капітали і робоча сила. При цьому в деяких випадках іноземні ТНК (із країн ЄС) одержали навіть деякі переваги в порівнянні з місцевими фірмами.

За Маастріхським договором (1992 р.) країни ЄС зняли усі обмеження на шляхи внутрішньо європейського руху капіталу. Разом з тим національні уряди зберегли можливість установлювати перешкоди для інвестицій з «третіх» країн (із країн – не членів ЄС). Однак обмеження можуть вводитися тільки на приплив капіталу. У випадку, якщо філія неєвропейської ТНК вже зареєстрована в одній із країн ЄС, то їй надається національний режим на всій території ЄС.

Після створення Європейського Союзу (1993 р.) істотно посилилася роль державного регулювання інвестиційної діяльності в регіоні, яке повинно сприяти вільному руху капіталу як у середині ЄС, так і між ЄС та «третіми» країнами. На даний момент введення додаткових обмежень на приплив інвестицій у будь-яку країну ЄС з «третіх» країн набирає сили тільки після його схвалення Комісією Європейського Союзу (КЄС).

При цьому КЄС також захищає права європейських інвесторів. У червні 1997 року нею було схвалено положення, що забороняє становлення граничної квоти на частку власності ТНК із країн ЄС у приватизованих європейських компаніях. Обмеження можливі лише в галузях, пов’язаних з охороною здоров’я, обороною, національною безпекою.

Важливим етапом у формуванні національних механізмів регулювання ТНК стала розробка КЄС проекту Статуту європейської компанії (Statute of European Company). Його мета сприяти формуванню єдиних умов для діяльності європейських фірм.

Цей статут було прийнято у 1992 році, він спрямований на заохочення злиття західноєвропейських компаній у великі ТНК, діяльність яких підпорядковується єдиному для всіх країн ЄС правопорядкові, та підвищення конкурентоспроможності західноєвропейських компаній.

Ще одним елементом системи регулювання діяльності транснаціональних фірм у країнах ЄС є формування єдиної політики щодо міжфірмових відносин. Це передбачає встановлення ефективних механізмів наднаціонального контролю процесів концентрації й централізації капіталу, в тому числі і в міжнародному масштабі, захисту ринкового середовища.

Основними напрямами політики регулювання міжфірмових ринкових відносин є:

- регулювання конкуренції та контроль за обмежувальною діловою практикою;

- антимонопольна політика;

- антидемпінгові заходи.

Правила конкуренції ЄС стосуються не тільки компаній країн-членів Європейського Союзу. Вони можуть застосовуватися і в тих випадках, коли ТНК третіх країн діють на єдиному ринку ЄС через філіали та дочірні компанії, які розташовані в країнах ЄС. Відповідно до правил ЄС, відповідальність за такі дії несуть їх материнські компанії.

Не зважаючи на наявність у ЄС відносно сприятливого клімату для закордонних капіталовкладень, у деяких галузях існують обмеження на частку власності в неєвропейських ТНК. Так, авіаційні і морські перевезення усередині ЄС можуть здійснюватися тільки тими європейськими компаніями, у яких більшість голосів належать європейським інвесторам. З іншого боку в ЄС були зняті всі обмеження на частку власності неєвропейських ТНК у компаніях, що діють у сфері телекомунікацій і супутникового зв’язку.

У ЄС не існує жодних обмежень на репатріацію прибутків від закордонних інвестицій. Після сплати податків вони можуть вільно вивозитися в країну базування ТНК чи реінвестуватися.

Дослідження показують, що країнам ЄС багато в чому вдалося уніфікувати своє законодавство і політику у відношенні до припливу прямих іноземних інвестицій.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал