Стаття 167. Зловживання опікунськими правами

Використання опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопічному (зайняття житлової площі, використання майна тощо)-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

1. Об'єктом злочину є майнові та інші права осіб, стосовно яких встановлено опіку чи піклування.

2. Потерпілим від цього злочину закон визнає підопічного, тобто особу, над якою встановлено опіку або піклування.

3. З об'єктивної сторони цей злочин полягає у використанні опіки чи піклування на шкоду підопічному, що суперечить призначенню інституту опіки та піклування.

.Використання опіки чи піклування на шкоду підопічному передбачає вчинення опікуном чи піклувальником будь-яких дій або бездіяльності, якими підопічному може бути заподіяна шкода. Формами такого використання закон називає, зокрема, зайняття житлової площі та використання майна. Іншими формами використання опіки чи піклування на шкоду підопічному можуть бути, наприклад:

укладення невигідних для підопічного угод; розпоряджання доходами підопічного не на його користь; управління його майном з порушенням установлених правил; відмова від належних підопічному майнових прав; розподіл, обмін, відчуження житла на його шкоду;

видача письмових зобов'язань, які покладають на підопічного не вигідні для нього обов'язки.

Шкода, яка може бути заподіяна підопічному внаслідок зловживання опікунськими правами, найчастіше має матеріальний характер.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених У диспозиції ст. 167 дій, незалежно від того, чи спричинили вони негативні наслідки для підопічного.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише опікуни та піклувальники.

5. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є корислива мета.

КЩС (ст. 128-157).

Закон України " Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. (ст. 17). Правила опіки і піклування в Українській РСР. Затверджені наказом МЮ УРСР, Міносвіти УРСР, МОЗ УРСР. Мінсоцзабезпечєння УРСР від 15липня 1971 р.

Стаття 168. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)

1. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя)-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

2.Те саме діяння, вчинене службовою особою або пра цівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -

карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Основний безпосередній об'єкт злочину - інтереси сім'ї та дітей, яких було усиновлено (їх всебічний фізичний, психічний та соціальний розвиток), Додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я, життя, інші блага.

2. З об'єктивної сторони злочин проявляється у розголошенні таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя). Усиновлення (удочеріння) - це оформлена спеціальним юридичним актом (рішенням суду) передача на виховання в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки.

Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) передбачає протиправне розкриття такої таємниці і поширення відомостей, що ЇЇ становлять, серед осіб, яким не було відомо про факт усиновлення (удочеріння). Таке поширення може полягати у повідомленні таємниці усиновлення (удочеріння) якійсь конкретній особі, наприклад самому усиновленому, або невизначеному колу осіб. Його змістом, зокрема, може бути інформація щодо самого факту усиновлення (удочеріння), кровних батьків, дійсного місця, дати народження, прізвище, ім'я та по-батькові (якщо вони змінені) усиновленого, часу прийняття рішення про усиновлення (удочеріння) та реєстрації цього факту.

Кримінальна відповідальність за ст. 168 настає лише у разі, якщо розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) відбулося всупереч воді усиновителя (удочерителя), тобто за відсутності його згоди. Ця ознака матиме місце як тоді, коли усиновитель (удочеритель) знав про намір винної особи розголосити таємницю усиновлення (удочеріння) і заперечував проти цього, так і тоді, коли йому не було відомо про намір винного, а винний, у свою чергу, не був поінформований про позицію усиновителя (удочерителя).

За своєю конструкцією цей злочин формальний. Він вважається закінченим з моменту доведення відомостей, що становлять таємницю усиновлення (удочеріння), до осіб, яким ця таємниця не відома.

3. Суб'єкт злочину загальний. Ним може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку і якій відома таємниця усиновлення (удочеріння). При цьому не має значення, з яких джерел їй стала відома ця таємниця.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим уми слом. Мотивація дій винного (користь, помста тощо) значення для кваліфікації не має.

5. Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є: 1) вчинення його службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі; 2) спричинення ним тяжких наслідків.

Підвищена суспільна небезпека розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи роботі, обумовлюється тим, що цей злочин вчинюється особами, які зобов'язані зберігати факт усиновлення (удочеріння) як службову чи професійну таємницю. Такими особами можуть бути службові особи, зокрема: органів, що приймають рішення про усиновлення (удочеріння) (судді, секретарі суду); закладів, в яких перебувають, утримуються або виховуються діти, що можуть бути усиновлені; органів опіки та піклування; органів запису актів громадського стану; місцевих державних адміністрацій; Центру по усиновленню дітей при МОН. Що стосується медичних працівників, то ними можуть бути лікарі та інший медичний персонал пологових будинків, спеціалізованих дитячих медичних закладів, а також будь-які інші медичні працівники, котрим у силу виконання професійних обов'язків стало відомо про факт усиновлення (удочеріння).

Тяжкі наслідки у складі цього злочину - оціночна категорія. Ними. зокрема, слід визнавати стійкий розлад психічної діяльності, самогубство дитини чи її усиновителя, втечу і наступне зникнення дитини, які сталися внаслідок розголошення таємниці усиновлення (удочеріння). За наявності підстав дії, що спричинили тяжкі наслідки, мають одержувати самостійну правову оцінку і кваліфікуватися за сукупністю зі ст. 168.

Конституція України (ст. 51).

Конвенція про права дитини від 20 листопада 3989р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.

КШС (ст. 128-157). Закон України " Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. (ст.24).

Стаття 169. Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)

1. Незаконна посередницька діяльність або інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян-караються штрафом від п'ятдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину е встановлений порядок усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку

(піклування) чи на виховання в сім'ю громадян, порушення якого може спричинити несприятливі наслідки для нормального фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дитини. Додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я, життя, інші блага усиновителів та усиновлених, піклувальників та підопічних.

2. З об'єктивної сторони злочин полягає у діях, які можуть виразитися в таких формах: 1) незаконна посередницька діяльність щодо усиновлення (удочеріння) дитини; 2) інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини; 3) незаконні дії щодо передачі дитини під опіку (піклування); 4) незаконні дії щодо передачі дитини на виховання в сім'ю громадян. Визначення незаконного характеру вказаних дій потребує звернення до нормативно-правових актів, які визначають підстави та порядок усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю

громадян.

Про поняття усиновлення (удочеріння) див. коментар до ст, 168, про поняття описи та піклування - коментар до ст. 16. Передача дитини на виховання в. сім'ю громадян передбачає передачу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, батькам-вихователям до дитячого будинку сімейного типу, створеного відповідно до угоди між батьками-вихователями та органами опіки і піклування з метою виховання та спільного проживання не менш як п'яти і, як правило, не більш як десяти дітей, або до прийомної сім'ї - сім'ї, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та спільне проживання.

Посередницькою діяльністю щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі ЇЇ під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян слід визнавати діяльність з будь-якого сприяння усиновленню (удочерінню), передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян, коли винна особа зобов'язується в інтересах однієї зі сторін виконати певні дії. розшукати батьків усиновленого та отримати від них або від опікунів (піклувальників) згоду на усиновлення, вплинути на суддю з метою прийняття ним позитивного рішення щодо усиновлення, опіки (піклування) чи рішення виконкому відповідної ради або державної адміністрації щодо передачі дитини в сім'ю на виховання, сприяти в оформленні документів, які б дали змогу усунути обмеження, що встановлені законодавством для усиновителів, опікунів чи піклувальників, батьківвихователів тощо.

Незаконною є будь-яка посередницька діяльність щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян, яка є комерційною, тобто здійснюється з метою одержання прибутку. Незаконною слід вважати посередницьку діяльність, яка здійснюється незаконним способом (наприклад, шляхом підкупу чи залякування) або спрямована на досягнення незаконної мети (наприклад, має за мету спонукати батьків дати згоду на усиновлення дитини до й народження).

Інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини, пере дачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян можуть полягати, зокрема, у: примушуванні дитини до давання нею згоди на усиновлення (удочеріння); прийнятті рішень про усиновлення (удочеріння), встановлення опіки (піклування), передачу дитини на виховання в сім'ю громадян за відсутності для того законних підстав; усиновленні (удочерінні), встановленні опіки (піклування), передачі на виховання в сім'ю громадян дітей, які не можуть бути усиновлені, передані під опіку (піклування) чи на виховання у сім'ю громадян; передачі дітей під опіку чи на виховання особам, які не мають права бути опікунами чи виховувати таких дітей; підробленні документів, які стосуються зазначених фактів; веденні приватного обліку дітей, які можуть бути усиновлені, з метою його комерційного використання.

Порушення службовими особами порядку або строків подання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків, для централізованого обліку тягне адміністративну відповідальність (ст. 184-2 КАП). Склад злочину, передбаченого ст. 169, зазначені дії утворюють лише тоді, коли вони поєднані з іншими діями, що містять ознаки цього злочину.

У разі, коли з метою оформлення незаконного усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян складаються або використовуються підроблені документи, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ст. 169 і залежно від суб'єкта злочину за ст. 358 або ст. 366. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного рішення, ухвали або постанови у справі про усиновлення (удочеріння) дитини, передачі ЇЇ під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян потребує самостійної кримінально-правової оцінки і кваліфікації дій винного за сукупністю злочинів, передбачених ст. 169 і ст. 375.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 169, вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ч. ї цієї статті дій. Факти незаконного усиновлення (удочеріння), передачі дитини під опіку тощо як наслідки цих діянь значення для кваліфікації не мають.

3. Суб'єктом цього злочину можуть бути як будь-які приватні особи, включаючи осіб, які бажають усиновити (удочерити) дитину, взяти ЇЇ в сім'ю на виховання чи стати опікуном (піклувальником) Дитини, так і працівники, у т.ч. службові особи органів, установ і організацій, до компетенції яких входить прийняття рішень з питань усиновлення (удочеріння) дітей, передачі їх під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян.

4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 169) може бути умисним чи необережним.

5. Кваліфікуючими ознаками незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння) є вчинення їх: 1) щодо кількох дітей; 2) повторно; 3) за попередньою змовою групою осіб; 4} з використанням службового становища або 5) спричинення ними тяжких наслідків.

Незаконними діями щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян,

вчиненими щодо кількох осіб, слід визнавати такі дії у разі, коли вони одночасно вчинюються щодо двох і більше дітей.

Повторним вважається вчинення будь-яких із передбачених ч. 1 ст. 169 дій особою, яка раніше вчинила такі ж дії. Отже, цією ознакою охоплюється не тотожна, а однорідна повторність. Про поняття групи осіб за попередньою змовою див. коментар до ст. 28.

Кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 169 за ознакою використання службового становища має місце у разі, коли службова особа використовує своє службове становище для вчинення незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян. При цьому, якщо такі дії потягли тяжкі наслідки або вчиняються працівником правоохоронного органу, їх необхідно додатково кваліфікувати за ч. ч. 2 або З ст. 364.

Тяжкі наслідки у складі цього злочину - поняття оціночне. Ними можуть визнаватися самогубство або самокалічення дитини, втеча дитини з наступним її зникненням безвісти, заподіяння шкоди здоров'ю дитини, матеріальної шкоди у значних розмірах, втягнення дитини у злочинну діяльність, залучення її до порнобізнесу тощо. За наявності підстав заподіяння таких наслідків може отримувати самостійну кримінально-правову оцінку.

КШС (глави 1-3, 14-18, розділ VI).

Закон України " Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. (ст.8).

Консульський статут України. Затверджений указом Президента України від 2 квітня 1994р. № 127/94 {глава VI).

Положення про дитячий будинок сімейного типу. Затверджене постановою КМ № 267 від 27 квітня 1994р.

Постанова КМ " Питання Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти" № 380 від ЗО березня 1996р.

Порядок передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів. Затверджений постановою КМ № 775 від 20 липня 1996р.

Положення про прийомну сім'ю. Затверджене постановою КМ № 241 від 2 бе резня 1998р.