Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Промислова гонка






На 1929 р. було заплановано 32% приросту промислової продукції, на 1930 і 1931 рр. - по 45%, на 1932 - 36%. Радянське керівництво хотіло одночасно подолати економічну відсталість і побудувати соціалізм за декілька років.

Ці плани були економічно необґрунтованими.

Інд. передбачала максимальне нарощування важкої промисловості за рахунок легкої та харчової, сільського господарства.

Інд. здійснювалася екстенсивним шляхом - за рахунок будівництва великої кількості підприємств, збільшення кількості працюючих.

У ході форсованої інд. радянське керівництво мало намір здійснити тотальне одержавлення економіки. Почалося згортання непу, ліквідація багатоукладності економіки, тоді як інд. треба було здійснювати методами запровадження ринкових відносин в економіку.

Наслідки інд.:

-збільшився продподаток, заборонялася вільна торгівля (надлишки продукції селяни повинні були здавати за державними розцінками).

-Форсована індустріалізація обумовила перехід до насильницької колективізації, (результат забезпечення країни дешевими продуктами)

-Відбулося падіння життєвого рівня народу.

-Відбувся перехід від непу до командно-адміністративної економіки. Монополізм державної власності, відсутність конкуренції і матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку господарств.

-Масові репресії;

-Поряд із цим, індустріалізація мала і значні позитивні досягнення:

- Україна із аграрної країни перетворилася в індустріально-аграрну;

- у 1940 р. рівень промислового потенціалу у порівнянні з рівнем 1913 р. збільшився у сім разів;

- У. посіла друге місце в Європі по виробництву машин (після Англії) і виплавці чавуну (після Німеччини);

- за три довоєнні п'ятирічки в Україні з'явилися сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій. (напр.. Дніпрогес, Харківський тракторний завод,)

74Колективізація сільського господарства

колгоспи - Це найбільш зручна форма викачування ресурсів села до держ. бюджету. селянин, повністю залежав від держави. Влада хотілазерно купувати за низькими державними цінами, і прогодувати робочу силу в містах і фінансувати індустріалізацію за рахунок експорту хліба. Але селяни відмовлялися продавати хліб державі.

Причиною суцільної колективізації - хлібозаготівельна криза 1928 р. В Україні цей рік був неврожайним, і селяни почали ще активніше ухилятися від державних хлібозаготівель. Восени 1929 р. новий генеральний секретар ЦК КП(б)У С. Косіор оголосив проведення суцільної колективізації в Україні.

до колгоспів заганяли насильно: Спочатку усуспільнювалось все - земля, інвентар, худоба, свійська птиця і так далі. потім дозволили мати невелику присадибну ділянку. колгоспники отримували від держави чисто символічну плату. Почалася фізичне знищення заможних селян (винищення куркульства)

До середини 1930-х рр. колективізація в Україні " успішно" завершилася. колгоспи були зобов'язані виконувати державні замовлення на СГ продукцію і повністю контролювалися призначеними владою чиновниками. Із селянством було покінчено. В Україні утвердилась тоталітарна система.

Політика колективізації призвела до різкого падіння продуктивності СГ. влада постійно збільшувала для України хлібозаготівельні плани - голодомор.

1932 Було оголошено, що колгоспи не мають права видавати зерно селянам до тих пір, поки не виконаний державний план закупівель зерна. Одночасно були ухвалені закони про боротьбу з крадіжкою колгоспного майна (смертна кара) і " боротьбу зі спекуляцією" (забороняв селянам обмінювати свої особисті речі на продукти харчування).

Червона армія та загони ГПУ (Головне політичне управління), які силоміць забирали хліб і решту всіх продуктів у селян. Крім того, Сталін направив Постишева, який офіційно обійняв посаду другого секретаря ЦК КП(б) У, а фактично отримав диктаторські повноваження. Головне завдання Постишева полягало в тому, щоб за будь-яку ціну завершити колективізацію в Україні, припинити процес українізації

Свого апогею голодомор досяг взимку і навесні 1933 р. З'ївши все, що було можна і неможна, селяни вимирали цілими селами. Загибель мільйонів людей в Україні ретельно приховувалася владою. Засоби масової інформації мовчали. СРСР продовжував експорт зерна до західних країн Ніяких статистичних даних щодо померлих від голоду в Україні в 1932 - 1933 рр. не існує.

75Масові репресії в Україні у 1930-х роках

19 квітня 1930 р. особливий склад Верховного суду УСРР виніс вирок у справі " Спілки визволення України" (СВУ), трактованої як контрреволюційна організація. було виділено 45 знакових постатей — провідних учених, письменників, діячів культури(Серед них академіки С. Єфремов та М. Слабченко, науковці А. Ніковський). притягувалися молоді люди, яким інкримінували членство в юнацькій організації СВУ — " Спілці української молоді". Згідно з документами звинувачення, СВУ — СУМ ставили за мету за допомогою чужоземних держав, відокремити Україну від СРСР і утворити Українську самостійну державу.

У зв'язках з СВУ звинуватили ієрархів Української автокефальної православної церкви. Як наслідок, у січні 1930 р. УАПЦ змушена була само розпуститися

1931р. значну частину інтелігенції на чолі о М. Грушевським звинувачено у звязках до " Українського національного центру". Жертв брехливого звинувачення розстрілювали, давали навий строк. М. Грушевського вислали до Росії, де він 24 листопада 1934 р. помер. було введено цензуру на її видання, закривалися найдіяльніші секції, виганялися й піддавалися репресіям т.зв. буржуазні націоналісти.

Постишев завершив колективізацію, провів чистку в компартії та припинив українізацію. страчувалися чи висипалися в табори тисячі представників нової української інтелігенції, Декілька сотень українських кобзарів, які зібралися на свій з'їзд, заарештували і розстріляли. творчої інтелігенції, що дає підстави назвати цей період " розстріляним відродженням".

Репресії проти української інтелігенції нерідко підтримували й українські націонал-комуністи, але незабаром настала і їх черга. У 1932 р. ЦК ВКЩб) звинуватив КП(б)У в толерантності до українського " націоналістичного ухильництва".. Виключення з партії та звільнення з роботи тягнуло за собою арешт і розстріл, у кращому випадку — вислання й ув'язнення в таборах. На зміну десяткам тисяч репресованих українських керівників прибували кадри з Росії та інших радянських республік.

терор 1937—1938 рр. охопив увесь Радянський Союз і мав на меті змести всіх реальних та уявних ворогів комуністичного режиму. У той час репресіям піддавалися всі.Суспільство дедалі глибше занурювалося у трясовину страху.

Не витримуючи нелюдських мук, жертви давали свідчення і на себе, і на своїх знайомих, і навіть на рідних. Так забезпечувалася нова хвиля арештів.

Нерідко масові страти в'язнів приурочувалися до певних більшовицьких дат. Так, 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 р. капітан НКВС М. Матвєєв в Карелії власноруч виконав смертні вироки 1111 в'язням Соловецького табору особливого призначення.

Стосовно України, то прямі людські втрати в У PCP від репресій у 1927— 1938 pp. становили щонайменше 4, 4 млн. осіб.

Масові репресії не тільки призвели до фізичного винищення найбільш активної та інтелектуальної частини нації, а й понівечили долю багатьох людей. Цей період ще називається Великий Терор.

76 ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ у 20—30-ті роки XX століття

Західноукраїнське населення виявилося єдиною великою спільнотою колишньої Австро-Угорської імперії, що після Першої світової війни не зберегла незалежності.

Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина і Підляшшя були приєднані до Польської держави згідно з Ризьким мирним договором (1921) між Польщею та радянськими урядами Росії і України. Антанта погодилася віддати Східну Галичину Польщі тільки на 10 років. Згодом Рада послів Антанти погодилася на входження західноукраїнських земель до Польщі на 25 років. 14 березня 1923 р. Рада послів визнала Східну Галичину частиною Польщі.

Українці не визнавали права Речі Посполитої на землі колишньої ЗУНР. Вони саботували перепис 1921 р. та парламентські вибори 1922 р. як такі, що порушують спеціальний статус Галичини. До 1923 р. у Відні існував еміграційний уряд ЗУНР, який настійливо добивався від Антанти відновлення незалежності західноукраїнських земель.

Міжвоєнна Польща була відсталою аграрною країною зі слаборозвинутою промисловістю.. Відсталістю Польщі в значній мірі зумовлювалася ситуація на окупованих нею українських землях, які залишалися аграрно-сировинним придатком, ринком збуту, джерелом сировини й дешевої робочої сили. Скрутне економічне становище поглиблювалося ще й національним чинником. сейм ухвалив закони про надання землі польським офіцерам та солдатам, а також селянам за рахунок поділу поміщицьких маєтків.

Польський уряд поділив територію країни на дві частини — Польщу " А" і Польщу " Б". До першої входили корінні польські землі, до другої — переважно західноукраїнські та західнобілоруські.

Організаційні витоки українського націоналізму були пов'язані з діяльністю Української військової організації (УВО), яка виникла 1920 р. у Празі.Ініціатор Є. Коновальцев. Головною метою - Українська самостійна соборна держава

Нелегальна революційна діяльність УВО й твори Д. Донцова дали поштовх до формування й об'єднання численних молодіжних націоналістичних груп як у Західній Україні, так і за її межами. Впродовж 1927—1928 рр. відбулося злиття УВО й низки націоналістичних організацій. У Відні проголосили утворення Організації українських націоналістів (ОУН). Головою Проводу українських націоналістів обрали Є. Коновальця, керівника УВО. Головною метою ОУН проголошувалося встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території. Реалізувати мету планувалося шляхом національної революції.

У політичній діяльності ОУН дотримувалася тактики " перманентної революції", яка передбачала регулярні збройні акції проти окупантів.

21 жовтня 1933 р. було застрелено аташе радянського консульства у Львові О. Майлова як представника комуністичного режиму, а 15 червня 1934 р. — міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького, відповідального за проведення " пацифікації".(під проводом Бандери)

Боротьба з польськими загарбниками давалася дорогим коштом для оунівців, на яких у випадку невдачі чекали репресії.. У 1936 р. С. Бандеру та його соратників —М. Лебедя і Я. Карнинця засудили до смертної кари, яку згодом замінили на довічне ув'язнення. (Після розвалу Польської держави у вересні 1939 р. вони, як й інші націоналісти, вийшли з тюрми.)

Ідеологія інтегрального націоналізму, яку сповідувала ОУН, сформувала політичний світогляд цілого покоління західних українців.

Потужність й авторитет ОУН, що зростали, стурбували навіть комуністичний режим у СРСР. Тому в 1938 р. за особистим наказом Й. Сталіна було організовано вбивство Є. Коновальця в Роттердамі. Смерть досвідченого й загальновизнаного провідника призвела до розколу в націоналістичному русі, виявивши значні розбіжності між, з одного боку, членами проводу, що проживали за. кордоном, а другого — кадрами ОУН, які перебували на західноукраїнських землях.

77 радянсько німецькі договори і українські землі

. 23 серпня 1939 року несподівано для всіх було підписано радянсько-німецький договір про ненапад, т. зв. пакт Молотова-Ріббентропа, який Гітлер назвав ''шлюбом за розрахунком”.. У ньому були пункти, які безпосередньо стосувалися укр.земель.

Німеччина та СРСР поділили територію Східної Європи на свої сфери впливу за спиною урядів і народів інших держав.

Оскільки Гітлер розв'язав проблему війни на два фронти і отримав гарантії на Сході, він зміг розпочати Другу світову війну в сприятливих для себе умовах. Як відомо, 1 вересня 1939 року гітлерівська Німеччина, здійснивши напад на Польщу, розпочала Другу світову війну. 17 вересня, Червона армія перейшла р. Збруч і вступила на територію Західної України.. Але радянські урядові заяви не розкривали справжніх мотивів Москви. Насправді ж Москві хотілося покращення своєї геополітичної

28 вересня 1939 року було укладено німецько-радянський договір ''Про дружбу і кордони'', який остаточно розмежовував зони німецької і радянської окупації колишньої Польщі. Лінія кордону проходила по так званій ''лінії Керзона'', визначеній країнами Антанти в 1919 році. Щоб надати легітимного характеру приєднанню західноукраїнських земель до Української РСР, 22 жовтня 1939 року відбулися вибори до Народних Зборів Західної України. 27 жовтня 1939 року Нородні Збори у Львові проголосили встановлення радянської влади. А через два дні (29 жовтня) вони звернулися з проханням до Верховної Ради СРСР включити західноукраїнські землі до складу УРСР, тим самим завершити возз’єднання західних українців у складі єдиної держави.

У відповідності з законом Верховної Ради СРСР від 1 листопада 1939 року Західна Україна стала складовою частиною Радянської України.Наступним кроком було вирішення проблеми Північної Буковини та Бессарабії. 28 червня 1940 року Радянський Союз, погрожуючи Румунії війною, змусив її віддати ці землі, заселені українцями. Рішенням Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 року вони увійшли до складу Української РСР.

Радянізація західноукраїнських земель.

В цілому зміни, що відбувалися в Західній Україні, мали суперечливий характер.

З одного боку:

1. Здійснювалась експропріація маєтків польських землевласників.

2. Проведено земельну реформу (конфісковано землеволодіння поміщиків, монастирів і державних чиновників

3. Націоналізовано промисловість, торгівлю і банки. Введено 8-годинний робочий день. Зменшено безробіття.

4. Українізовано державні установи і судочинство

5. Поліпшувалось медичне обслуговування, особливо на селі

6. Розширювалась мережа культосвітніх закладів тощо.

ОДНАК

1. Відбулась руйнація політичної та культурної інфраструктури, створеної країнською інтелігенцією:

а) перестали функціонувати всі українські партії;

б) закрито “Просвіту”;

в) ліквідоване Наукове Товариство ім. Т. Шевченка тощо.

2. Насильно націоналізовано навіть дрібні підприємства;

3. Призначено на керівні посади “перевірених жителів” Східної України або Росії4. Проводились тотальні репресії проти національно свідомих представників західноукраїнського суспільства.

5. Здійснено масові депортації населення (на 13 лютого 1940 року із Західної України було вивезено 17206 сімей, або 89062 особи).

6. Великим злочином стали репресії проти церкви – були закриті духовна академія, семінарія, релігійні школи, монастирі, припинилося видання релігійної літератури тощо.

Отже, даючи оцінку приєднанню Західної України до складу Української РСР,, незважаючи на тоталітарний режим, сам факт об'єднання заслуговує позитивної оцінки. Цього український народ чекав багато століть, але методи і мета з якою здійснювали цей акт більшовики були недемократичними, злочинними і антинародними.

78. Початок Другої світової війни.Входження західноукр.земель до СРСР

1 вересня 1939 р. нацистська Німеччина здійснила напад на Польщу. Наступаючи, гітлерівські війська зайшли значно далі на схід від Вісли й Сяну – лінії, яка обмежувала сферу інтересів Німеччини за договором Молотова – Ріббентропа. В руках нацистів опинились українські міста Стрий, Дрогобич, Перемишль. Міністерство закордонних справ Німеччини наполегливо вимагало від Радянського Союзу якнайшвидше розпочати війну проти Польщі. 15 вересня 1939 р. від уряду Гітлера була надіслана нота Якщо не буде розпочата російська інтервенція, неминуче постане питання про те, чи не утвориться в районі, який лежить на схід від німецької зони впливу, політичний вакуум. СРСР відреагував на німецьке звернення згідно з попередніми домовленостями. Вночі 17 вересня радянські війська вступили на територію Східної Галичини і Західної Білоруси. Щоб подати дії радянських військ як «визвольний похід», збройні сили СРСР, які переходили Збруч, дістали назву Українського фронту, командуючим якого було призначено С.Тимошенка. Радянське командування створило також і Білоруський фронт на чолі з командармом М.Ковальовим. Наступ ЧА був стрімким, головною метою Українського фронту було якнайшвидше оволодіння Львовом. Такої ж мети дотримувались і німецькі війська, які на 18 вересня оточили з трьох сторін місто. 22 вересня 1939 р. Львів був зайнятий радянськими військами. 28 вересня 1939 р. між Радянським Союзом та нацистською Німеччиною було підписано «Договір про дружбу та державний кордон» і таємний протокол до нього, за яким Сталін і Гітлер остаточно поділили сфери впливу інтересів та визначили нові кордони. Радянський Союз погоджувався на окупацію німцямиХолмщини та Посяння, за умови, що нацисти визнають сферою впливу СРСР територію Литовської держави. У результаті вступу радянських військ до Західної України та Західної Білорусії у вересні 1939 р. ці території увійшли до складу СРСР. Холмщина, лівобережне Надсяння, Лемківщина, Підляшшя разом з окупованими польськими територіями увійшли до складу рейху.листопад 1939 закон про возєднання зах.укр. Об’єднання західноукраїнських земель з УРСР мало позитивне значення: уперше за кілька століть своєї історії українці були в одній державі. Але принесений репресивний режим остаточно переконав західноукраїнське населення в тому, що його майбутнє в творенні незалежної соборної української держави.

79.Напад на СРСР.Воєнні дії 1941-42

A 18 грудня 1940 р. Гітлер підписав директиву під номером 21 та назвою «Варіант Барбаросса».Відповідно до цього плану війна повинна була тривати не більше 1, 5—2 місяців. 22 червня 1941 р. танкові й моторизовані частини фашистської армії розпочали наступ одночасно на трьох напрямках: Ленінградському, Московському і Київському. Почалася німецько-радянська війна. Український напрям, за планом «Барбаросса», був одним із найголовніших. Гітлерівське керівництво ставило за мету якомога швидше оволодіти ресурсами України, щоб, з одного боку, послабити військово-промисловий потенціал СРСР.В Україну вдерлися 57 дивізій і 13 корпусів групи армії «Південь» під командуванням фельдмаршала Карла фон Рундштейна. їм протистояли 80 дивізій Київського особливого та Одеського військових округів, перетворених з початком війни на Південно-Західний на Південний фронти. Уже з перших годин війни німці наштовхнулись на відчайдушний опір. Перший удар прийняли на себе прикордонники. Так, одинадцять днів відбивали їх атаки поблизу с. Скоморохи бійці 13-ї застави Володимир-Волинського прикордонного загону. Героїчно билися захисники Рава-Руського, Перемишльського та інших укріплених районів на території України. Однак відсутність єдиної лінії фронту, ставило радянські війська у несприятливі умови, спричиняло серйозні втрати. бої за Київ (7 липня — 26 вересня 1941 p.), Одесу (5 серпня — 16 жовтня 1941 p.), Керч (30 грудня 1941 р. — 19 травня 1942 p.), Севастополь (ЗО жовтня 1941 р. — 4 липня 1942 p.). Витримавши довгу і виснажливу битву під Смоленськом, фашистські війська наприкінці вересня 1941 р. розгорнули масований наступ на московському напрямку. Але взимку 1941—1942 pp. під Москвою й на західному напрямку було завдано нищівного удару. Німці були відкинуті на 150—400 км. Вермахт зазнав першої великої поразки з початку Другої світової війни. 22 липня 1942 р. Червона армія залишила м. Свердловськ Луганської області. Відтоді вся Україна була окупована ворогом.

80.Окупація України.Рух Опору.

з 23 по 29 червня, в районі Луцьк-Броди-Рівне-Дубно тривала найбільша танкова битва початкового періоду війни, в якій з обох сторін брали участь близько 2 тис. бойових машин.Питання 79. Нацистський «новий порядок» викликав хвилю обурення в Україні. Однією з найпоширеніших форм боротьби з окупантами був саботаж. Робітники працювали абияк, часто не виходили на роботу, виводили з ладу верстати і обладнання, зривали виконання замовлень. Селяни також відмовлялися виходити в поле, псували хліб та інше продовольство, саботували його поставку до Німеччини. До 1941 р. сталінське керівництво СРСР, розраховуючи в майбутній війні вести боротьбу на ворожій території, не подбало про підготовку організаторів підпілля і партизанської боротьби. Ця робота розгорнулася в ході війни, велася поспішно і не завжди кваліфіковано.Організація підпільної та партизанської боротьби була покладена на більшовиків та комсомольські комітети, яких зобов'язували діяти в контакті з військовими. Передбачалося, що мережа підпільно-партизанських організацій, загонів і диверсійних груп охопить усю Україну. Однак уже в перші тижні окупаційного режиму сотні не-підготовлених до підпільної роботи комітетів і груп були викриті та розгромлені гітлерівцями. Провал радянського підпілля свідчив про відсутність належної підтримки його населенням. Певний час люди вичікували, вивчаючи поведінку окупаційних властей. Посиленню партизанського руху в Україні сприяла перемога під Москвою. У районах, де партизанський рух був особливо інтенсивним, окремі загони зливалися в з'єднання. Так, незабаром після окупації Сумщини гітлерівцями, розгорнули бойову діяльність партизанські загони С. Ковпака.Боротьбу з окупантами вели також загони на чолі з О. Федоровим, Я. Мельником, М. Наумовим. ЗО травня 1942 р. створив при Ставці Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР), начальником якого було призначено П. Пономаренка. В червні 1942 р. почав діяти Український штаб партизанського руху. Підпільники виробили своєрідну тактику, що включала інформування населення про події на фронтах, зрив відправки молоді до Німеччини, організацію саботажу на підприємствах, диверсії, збройні напади на поліцію і німецьких військових. Організація українських націоналістів розглядала війну між Німеччиною та СРСР як можливість відновлення незалежності Української дер-жави. Водночас різні фракції ОУН — під проводом С. Бандери ОУН(Б) та під проводом А. Мельника ОУН(М)— бажали використати для цієї мети співробітництво з фашистською Німеччиною, але ці спроби виявлялися марними. У квітні - травні 1941 року був сформований батальйон «Роланд», один з двох бойових підрозділів «Дружини українських націоналістів». На початку червня 1941 року батальйон «Роланд» переправили в район Кимпулунга на Південній Буковині, де він увійшов до складу 11-ї німецької армії групи «Південь». Перед українським підрозділом були поставлені завдання: забезпечувати охорону шляхів, якими просувалися німецькі війська; створити відділи українського самозахисту в містах і селах; здійснювати охорону шляхів постачання продовольства; Після проголошення Акта відновлення гітлерівська влада вдалася до репресій. Бандера та Стецько були заарештовані. Тому наприкінці 1941 року ОУН(Б) взяла курс на боротьбу проти гітлерівців. Перше українське національне збройне формування — «Поліська Січ» Тараса Бульби— з'явилося на Волині. збройні партизанські загони для боротьби з радянською владою та очищення української території від частин Червоної армії. здійснювала операції з очищення волинських та поліських лісів від окремих груп бійців Червоної армії. Після того, як німці забажали розпустити Січ і використати українських вояків для каральних акцій, за наказом Т. Боровця його бійці перейшли на нелегальне становище й почали збройну боротьбу з німцями та більшовиками. Це стало початком зародження Української повстанської армії. діяльність польського національно-визвольного руху під час війни вилилося в Варшавське повстання, яке закінчилося повною поразкою повстанців, які свято вірили в ідею визволення Польщі. Однак саме керівництво, яке повинно було згуртувати патріотичні сили у боротьбі з фашизмом, мали за мету встановлення своєї влади, що призвело до масових жертв.

81. Наслідки війни.

Після капітуляції Німеччини 9 травня 1945 р. Друга світова війна ще продовжу валася майже чотири місяці з її сателітом Японією.

На окупованій території було перетворено на руїни 714 міст та містечок, або 42% від усіх міськихМатеріальні втрати республіки становили 30% національних багатств України.Масового винищення і страшного насильства зазнало населення західноукраїнських земель внаслідок суперечок СРСР із Польщею за кордони. У вересні 1944 р. в Любліні між Польським комітетом національного визволення та урядом Радянської України було укладено угоду про добровільне переселення українців з польської території в Україну З жовтня 1944 р. до серпня 1945 р. було переселено до УРСР майже 433 тис. українців з 750 тисТих, хто відмовлявся переселитися, знищували (або відправляли до концтаборів). Під час переселення було спалено і пограбовано понад 8 тис. українських господарств.

У1947 р. Польща вирішила назавжди покінчити з українським питанням. Приводом до цього стало вбивство вояками УПА заступника міністра оборони країни, генерала Кароля Сверчевського. У квітні 1947 р. підрозділи Війська Польського розпочали активну боротьбу із загонами УПА під кодовою назвою " Операція Вісла". До серпня 1947 р. було переселено 140, 5 тис. осіб. У 1950 р. були депортовані останні 32 сім'ї. Отже, у 1945 р. в Україні залишилось лише 27, 4 млн. осіб із 41, 7 млн., що проживали у 1941 р. Важкі соціально-економічні та інші наслідки від цих втрат Україна відчуває й нині.

82.Укр. на міжнордній арені (в системі міжнародних відносин)

зросли міжнародний авторитет і вплив України => поява Української РСР на міжнародній арені. Конференція в Ялті 8 лютого 1945 р., => Україна і Білорусія до Організації Об'єднаних Націй (ООН). У квітні 1945р. вони + СРСР = складу 47 країн-засновниць ООН. Для У. це мало: формальний характер (не давав реального виходу на міжнародну арену)

Договір про входження до складу Української РСР Закарпатської України був підписаний 29 червня 1945р. в Москві між Чехо-Словаччиною і Радянським Союзом. 16 серпня 1945 р. врегульовано територіальні проблеми між Радянським Союзом і Польщею стосовно Західної України. Врегульований також кордон з Румунією стосовно Буковини.

Дозвіл про переселення укр..

В 1944р. було створене Міністерство закордонних справ УРСР(О.Є.Корнійчук), укр..представники з'явились у різних міжн. організаціях, таких, як ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці та ін. Українська РСР підписала у 50-х роках 60 міжнародних угод та конвенцій,

Укр. РСР не мала власної зовн. політики. Україні не дозволили брати участь в укладанні мирного договору з Австрією (травень 1955 р.) Так само Україна не брала участь в заснуванні Варшавського договору про дружбу співробітництво і взаємну допомогу (травень 1955 р.)

Дипломатична діяльність уряду Української РСР на міжнародній арені => до пожвавлення обміну делегаціями держ., політ., громад. діячів з багатьох країн світу, розгортання руху прихильників миру, надання матеріально» допомоги країнам, які цього потребували.

83. Україна в період післявоєнного сталінського режиму.

На кінець 1945 р. східні області України втратили близько 20 %, а західні — ЗО % населення. Лише в 1960 р. чисельність населення України досягла довоєнного рівня.

СРСР (в тому числі й Україна) за 1946— 1950 рр. повинен був, пройшовши відбудовчий період, досягнути в економічному розвитку довоєнного рівня. Навіть за фальшивою радянською статистикою цього не сталося. Промисловість, враховуючи й роздуту військову, перевищила рівень СГ відставало. Скрізь по містах і селах відновлювали терористичну адміністративно-командну систему. Практично повернулася політика " воєнного комунізму".

Катастрофу СГ України довершила жорстока посуха,. Почався голод, який охопив населення України. Голодні ринули в Галичину та Волинь.

тодішній перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов у 1947 р. розробив черговий план вирішення аграрної проблеми..

Відбудували, машинобудівні заводи. На кінець 1950 р. більше, ніж до війни, видобували залізної руди, продукції машинобудування, електроенергії, цементк.

Війна перервала процес радянської колективізації у західноукраїнському селі, розпочатий у 1940—1941 рр. Однак тоталітарна суть колгоспної системи виявилась прийнятною і для фашистського режиму.

З 1944 р. процес колективізації розпочали заново.

повернено господарям їх землі у власність в роки війни.

Повернення земель будло замало. Вихід з такого становища--- кооперування селянства. Виробнича ж кооперація, яка становила найбільший інтерес для тодішніх державних структур, в Західній Україні розвинутою не була.

в постанові ЦК КП(б)У і РНК УРСР від 7 травня 1945 " Про заходи по відбудові та дальшому розвитку господарства у Львівській, Станіславській, Дрогобицькій, Тернопільській, Рівненській, Волинській і Чернівецькій областях УРСР на 1945 рік" основною формою найпростішої виробничої кооперації в селі були визнані земельні громади. З весни 1946 р. це рішення поширювалося і на Закарпатську область. Земельні громади утворювали в селах

В умовах радянського тоталітарного режиму в наявні форми виробничого кооперування селянства був закладений політичний зміст.

Земельні громади та інші найпростіші форми кооперування селянства відіграли певну позитивну роль у розвитку сільськогосподарського виробництва

Применшувалось значення інших форм кооперування: вони оцінювались лише як окремі стадії підготовки до колективізації.

Найпростіші форми кооперування мали на собі відбиток усієї авторитарно-бюрократичної системи, що призводило до відступів від статутних норм,

У важкому становищі залишалося СГ. село тяжко перенесло голод 1946—1947 рр

М. Хрущов наказав підготувати для уряду СРСР документ, що містив би об'єктивну оцінку продовольчої ситуації в республіці. Хрущов просив запровадити в південних областях продовольчі картки, щоб забезпечити сільське населення продуктами харчування.

в 1947 р. Скасувано карткову систему на продукти харчування, а згодом — і на промислові товари. Грошова реформа " почистила" до кінця кишені простих трудівників.

Село в Україні уподібнилося до резервацій американських туземців.

1914—1916 рр. вперше потрапила в руки царських карателів. окупанти ліквідували українські школи, газети, товариства, організації.

з 1944 р. в усіх місцевостях радянські каральні органи розгорнули великомасштабний терор. Окупанти намагалися все це здійснити швидко, блискавично, але зазнали повної невдачі. Проти непроханих " визволителів" виступила значна частина населення краю, в тому числі провід і збройні сили — ОУН—УПА.

84. Відновлення Радянської влади в Україні. Денікінщина

6 січня 1919 р. декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України Україну було проголошено Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УСРР).

До травня 1919 р. Червона армія взяла під свій контроль майже всю територію України в межах колишньої Російської імперії.

III Всеукраїнський з'їзд Рад (березень 1919 р.) схвалив Конституцію УСРР, обрав ЦВК Рад України сформував уряд — Раду Народних Комісарів.
У Конституції відзначалося, що УСРР є республікою диктатури пролетаріату, основним завданням якої є перехід від буржуазного ладу до соціалізму.
Вищим органом державної влади був з'їзд Рад, а між з'їздами В У ЦВК.

Політика «воєнного комунізму» включала в себе:
• націоналізацію промисловості,

• введення продовольчої розкладки.

• в організації сільського господарства більшовики перейшли до спроб замінити приватне одноосібне господарство усуспільненим (радгоспи, комуни).

• вводилася загальна трудова повинність

• карткова система розподілу продуктів у містах.

• оскільки гроші знецінилися, то деякі комунальні послуги фактично були безкоштовними;
• диктатури пролетаріату», яка насправді була диктатурою комуністичної партії

До літа майже все українське село охопило повстання проти більшовиків.

У цей час (червень 1919 р.) в наступ на Україну рушили війська генерала Денікіна. Вони прагнули відновити дореволюційні порядки, «єдиную и неделимую Россию», Денікінщина була терористичною диктатурою антинародного й антиукраїнського спрямування. Денікін переконував Антанту не надавати українським військам матеріальної допомоги і не визнавати Україну як державу. У зв'язку з цим 24 вересня 1919 р. Директорія та президент ЗУНР 6 листопада 1919 р. радянські війська взяли Чернігів, 16 грудня — Київ, 7 лютого 1920 р. — Одесу. Таким чином, радянська влада втретє повернулася в Україну.

85.Період хрущовської " відлиги" (1953-1964 рр.) перший секретар ЦК КПРС стає М.Хрущов. Він поклав початок десталінізації і здійснив реформи у всіх сферах життя суспільства. Реформи в політичній сфері - люди отримали можливість більш вільно висловлювати свої думки; - відновилися демократичні норми діяльності КПРС - зросла роль Рад - викрито злочинну діяльність Л.Берії 25 грудня І958 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон " Про кримінальну відповідальність за державні злочини". У кримінальний кодекс було введено статтю " антирадянська агітація та пропаганда". засуджено культ особи Сталіна. Це зробив особисто М.Хрущов на XX з'їзді КПРС реформи були половинчастими і непослідовними. Вони не торкались основ тоталітарного режимуПовної демократизації життя суспільства не відбулося. Хрущов здійснив ряд заходів щодо розширення прав республік, у т.ч. й України: o українці частіше висувалися на керівні посади в республіці. У 1953 р. першим секретарем ЦК КПУ було призначено Кириченка; - розширилися функції і підвищилася відповідальність КПУ; o активізувалася діяльність України на міжнародній арені.; o унаслідок реформи управління економікою в 1957 р. під контроль України перейшло 97% заводів республіки Хрущовська " відлига" сприяла національно-духовному пробудженню і культурному розвитку України. Стало можливим відкрите обговорення проблем збереження української мови, розширювалися сфери її вживання. У 1958 р. був прийнятий закон батьки не мали права відмовитися від вивчення їхніми дітьми російської, англійської чи німецької мов, однак могли відмовитися від української. Вживалися заходи щодо підвищення престижу української науки. Відтворюється історія українського народу: з 1957 р. почав видаватися " Український історичний журнал", почалася підготовка багатотомної " Історії міст і сіл України",

86. Наростання кризових явищ у соціально-економічному житті

З приходом до влади Л.І.Брежнєва було згорнуто господарські реформи Хрущова. (радгоспи) заміняють на централізовану. У 1967-1968 pp. перебудова республіканських міністерств на союзно-республіканські. Починаються пошуки нових шляхів піднесення економіки. З 1966 р. підприємства переводять на госпрозрахунок, країна продовжувала йти екстенсивним шляхом розвитку. Зростала чисельність робітників, Майже удвічі зменшилися темпи зростання продуктивності праці.

що з 1965-го по 1985 рік посівні площі в Україні зменшилися більше ніж на мільйон гектарів. найбагатші землі передавалися під індустріальне будівництво або затоплювались штучними морями. виїзд найбільш працездатної частини сільського населення до міст, обезлюднення цілих сіл і хуторів. Протягом 1966-1985 pp. чисельність сільських жителів України зменшилась на 4, 6 млн. чоловік. Зростала сільська бюрократія. Посилювалась прихована експлуатація села, Надзвичайно повільними темпами зростав матеріальний рівень життя народів СРСР. І той ріст забезпечувався за рахунок розпродажу національних природних багатств - нафти, газу, вугілля, лісу, електроенергії.

Значна частина природних багатств вивозилася з України, Залишковий принцип фінансування призвів до зубожіння у сфері освіти, науки, культури, медицини. Житлові умови населення поліпшувались дуже повільно. Набирала розмаху " тіньова" економіка, усе це призвело до застою в соціально-економічній сфері.

У 1972 р. відбулася заміна в керівництві Україною: першим секретарем ЦК КПУ став В.Щербицький. Все глибше в життя проникала " культівська" ідеологія. Посилюється русифікація України. У 1977р. була ухвалена Конституція СРСР в 1978р.-Конституція УРСР. Ці конституції значною мірою дублювали " сталінську" конституцію 1936 р. 9 листопада 1976 р. була створена Українська громадська група, ставила своєю метою боротьбу за права людини та українського народу. У 1977-1978 pp. відбулися арешти і суди над провідними діячами руху. Та у відповідь УГГ поповнилася новими членами, кількість яких перевищила три десятки. Однак репресії продовжувались. Поряд із карними методами офіційна влада посилювала ідеологічний тиск на суспільство. У сфері міжнаціональних відносин орієнтація йшла на злиття націй і утворення нової історичної спільності - радянського народу. Пріоритетне становище відводилося російській мові, культурі. У 1978р. вийшов " Брежнєвський циркуляр" - постанова ЦК КПРС про посилення вивчення та викладання російської мови і літератури; у 1983 р. - " Андроповський указ" - постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах.

87.Шестидесятники та дисидентський рух 1970-х років в Україні

Дисиде́ нтський ру́ х — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність. У 1950—70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав.Як після десятиліть терору, в атмосфері жорсткого контролю й при всіх наявних засобах ідеологічної обробки міг зародитися цей гідний подиву виклик режимові? Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації, з послаблення «паралічу страху», що було зроблено Хрущовим. Але обмежені викриття страхітливих злочинів сталінської доби викликали розчарування та скептицизм відносно й інших сторін режиму. Тому спроба Брежнєва обмежити лібералізацію викликала протести й опозицію, особливо серед інтелігенції. Спочатку осередок українських дисидентів складали «шістдесятники» — нове плідне покоління письменників, що здобувало собі визнання. До нього належали Ліна Костенко (1930 р.н.), Василь Симоненко (1935-1963), Іван Драч (1936 р.н.), Іван Світличний (1929-1992), Євген Сверстюк (1928 р.н.), Юлій Шелест (1937-2009), Микола Вінграновський (1936-2004), Алла Горська (1929-1970) та Іван Дзюба (1931 р.н.). Пізніше до них приєдналися Василь Стус (1938-1985), Михайло Осадчий (1936-1994), Ігор Калинець (1939 р.н.) та Ірина Стасів-Калинець (1940-2012), Іван Гель (1937-2011) та брати Михайло Горинь (1930-2013), Богдан Горинь (1936 р.н.) і Микола Горинь (1945 р.н.).Значна частина членів групи швидко робили собі багатообіцяючу кар'єру, деякі були переконаними комуністами. Хоча дисиденти діяли переважно в Києві та Львові, вони походили з різних частин України. Більшість складали східні українці, проте багато з них мали ті чи інші зв'язки із Західною Україною, де свого часу навчалися чи працювали. Інша риса полягала в тому, що чимало інтелігентів були в своїх сім'ях першими, хто залишив село й приєднався до лав міської інтелігенції. Взагалі українські дисиденти закликали до проведення в СРСР реформ, а не до революції чи відокремлення, й виступали проти національних репресій в Україні та за громадянські права в СРСР. Перші прояви цього руху мали місце наприкінці 1950-х та на початку 60-х років, коли на Західній Україні було організовано кілька невеликих таємних груп. Виділялася серед них так звана «Група юристів» на чолі з адвокатом Левком Лук'яненком. Вона закликала до здійснення законного права України на вихід із Радянського Союзу. Після виявлення цих груп їхніх учасників на закритих процесах було засуджено до тривалих термінів ув'язнення.

Щоб не дати властям ізолювати дисидентів одного від одного й від суспільства, щоб інформувати світ про подробиці переслідувань в СРСР, у 1970 р. українські дисиденти почали таємно поширювати часопис «Український вісник». Хоч КДБ й зміг обмежити розповсюдження цих матеріалів в Україні, йому не під силу було запобігти їх проникненню на Захід. Там за допомогою українських емігрантів вони публікувалися й пропагувалися, що викликало у радянських властей замішання й переляк.

На початку 1980-х рр. в Україні інтелігентський дисидентський рух було практично розгромлено. Незважаючи на всю відвагу, натхненність та ідеалізм дисидентів і на одіозну поведінку їхніх гонителів, цей рух не став масовим в Україні. Однією з причин цього стало те, що, крім засудження режиму й вимог дотримуватися законів, дисиденти не сформулювали виразної політичної програми. Питання, які вони порушували, не були проблемами щоденного життя, що хвилюють більшість населення.

88.Україна і процес перебудови в СРСР (1985—1991 років)

Розпаду СРСР передували декілька основних причин. І. Криза соціальної сфери наприкінці перебудови:

-станом на 1988 р. рівень життя народних мас значно погіршився;

-гострою залишалася житлова проблема;

-різко підвищилися ціни на товари першої необхідності (за 1990 р. - у 8 разів).

Отже, перебудова, для якої були всі необхідні передумови (науково-технічний потенціал, величезні запаси природних ресурсів, висококваліфіковані кадри фахівців у всіх галузях народного господарства) призвела до розпаду унітарної держави, хоча мала на меті 'й зміцнення.

Такий перебіг подій - закономірне явище. Концепція перебудови від початку містила серйозні суперечності. Вона намагалася поєднати:

1) централізоване планування з ринковими відносинами;

2) збереження монополії КПРС на владу з демократизацією та політичним плюралізмом;

3) зміцнення унітарної держави з розширенням прав республік.

Тому перебудова мала такі наслідки:

1) в економічній сфері половинчасте реформування не тільки не стабілізувало розвиток народного господарства, а й ще більше його розбалансувало;

2) у політичній сфері непослідовні реформи, часто суперечливі, спричинили розкол суспільства, жорстке протистояння між реформаторами і консервативними силами. Консерватори вбачали в перебудові загрозу своїм інтересам. Оплотом цих сил були партійні апарати всіх рівнів. Системна криза призвела до розбіжностей в інтересах республік і центру.

Отже, основні причини краху перебудови такі:

1) відсутність чіткої стратегії перебудовних процесів та пов'язаних із цим серйозних прорахунків у зовнішній і внутрішній політиці;

2) відсутність надійної президентської команди М. Горбачова, його нерішучість і непослідовність у проведенні основних політичних та економічних реформ; неприпустимо низький інтелектуальний рівень керівників компартії та держави;

3) шалений опір перебудові старого партійно-державного апарату;

4) конфлікт між тоталітарною системою і прагненням народів СРСР до демократії й національного самовизначення;

5) поразка СРСР в ідеологічному і психологічному протистоянні із Заходом.

Значення перебудови полягає у такому:

1) вона відкрила Україні шлях до самостійності;

2) сприяла створенню і розбудові нової демократичної держави;

3) сприяла пробудженню національної свідомості українського народу.

89.Акт проголошення незалежності України. Всеукраїнський референдум, вибори Президента України 1991

24 серпня 1991 р. відкрилася позачергова сесія ВРУ, на якій було розглянуто питання про політичну ситуацію в республіці та прийнято низку надзвичайно важливих документів. Серед них - Постанова та Акт проголошення незалежності України, затверджені конституційною більшістю депутатів. Як наслідок цього Україна стала незалежною демократичною державою з неподільною та недоторканою територією, на якій чинними є лише власні Конституція, закони та постанови уряду. З метою всенародного підтвердження Акта сесія вирішила провести 1 грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум. Україна стала парламентсько-президентською республікою. У вересні відбулося висування кандидатів на посаду Президента. Спочатку передбачалося від демократичних сил запропонувати одну взаємо-узгоджену кандидатуру. Але угоди про спільні дії демократичних сил досягнути не вдалося. Велика рада Руху більшістю голосів висунула кандидатом у Президенти В. Чорновола, рада УРП - Л. Лук'яненка, громадська організація Українська Духовна республіка - О. Бердника, партія зелених України -Ю. Щербака, Союз " Чорнобиль" - В. Яворівського. 1 грудня 1991 р. близько 32 млн. громадян (84% внесених у списки) взяли участь у виборах. Леонід Кравчук отримав майже 20 млн. голосів (62%) і став першим всенародно обраним Президентом України (1991 - 1994).

90.Розбудова ринкової економіки в 1990-х рр

Проголошення незалежності України означало створення цілком іншої політичної й соціально-економічної ситуації. Власне, за роки існування союзного народногосподарського комплексу було практично вичерпано продуктивний потенціал Донбасу, багаторічні проблеми якого (технологічна застарілість, моральна й матеріальна зношеність, ускладненість умов видобутку вугілля, соціальні проблеми) виявилися проблемами винятково України. Отже, українська економіка впродовж багатьох років виконувала функції сировинного придатку, продукція, що тут вироблялася для кінцевого споживання, не перевищувала третини загального виробництва в республіці. Союзний уряд, особливо у 1970—1980-х роках постійно обмежував капітальні вкладення, необхідні для ефективного функціонування економіки республіки, відбувалося невпинне «старіння» основних фондів, знижувався коефіцієнт їх придатності, що стало дуже гострою проблемою української економіки, особливо за умов розбудови незалежної держави. Величезні структурні диспропорції, що сформувалися в українській економіці, призвели до катастрофічних наслідків в екології, до втрат природних і людських ресурсів. Отже, економіка країни потребувала глибокої й докорінної перебудови, здійснення швидких, радикальних перетворень, спрямованих на заміну існуючої економічної системи іншою з метою забезпечення її ефективного функціонування.

91.Формування багатопартійності в Україні 1980-90

Першою масовою демократичною партією в сучасній Україні став Народний Рух. Установчий з'їзд Народного Руху України відбувся в Києві 8-10 вересня 1989 р. На з'їзді було присутньо 1109 делегатів, які представляли близько 280 тис. членів Руху. Головою Руху став відомий український поет І. Драч.

Історія багатопартійності в Україні сягає своїм корінням другої половини XIX ст., коли на хвилі революційного піднесення та національного відродження почали утворюватися перші політичні організації. Важливими віхами цієї історії були етап Української революції, період розгортання дисидентського руху, доба «перебудови». Новітня історія багатопартійності в Україні вже пройшла у своєму розвиткові кілька етапів, під час яких розгорталися та набували динаміки певні суспільно-політичні процеси та тенденції:

I етап — «зародження багатопартійності» (середина 1988 — березень 1990 p.):

— виникнення неформальних організацій, утворення легальної організованої опозиції;

— активізація діяльності Української Гельсінської спілки, вихід на політичну арену Народного руху України;

— розмежування та диференціація всередині правлячої Комуністичної партії, організаційна консолідація прихильників Демократичної платформи;

— виникнення першої формально задекларованої партії — Української національної партії.

II етап — «вихід багатопартійності на державний рівень» (травень 1990 — серпень 1991 p.):

— поява парламентської опозиції;

— ініціювання представниками демократичного блоку важливих державних рішень, серед яких найголовніше — Декларація про державний суверенітет України;

— збільшення кількості політичних партій (від 1989 р. до серпня 1991 р. утворилося понад 20 політичних партій та об'єднань).

III етап — «становлення багатопартійності» (з серпня 1991 p.):

— розширення спектра багатопартійності (нині нараховується понад 100 політичних партій);

— посилення розколів та дроблення політичних сил;

— активізація процесу створення місцевих партійних відділень та осередків;

— підведення під функціонування багатопартійності юридичної бази;

— зміцнення зв'язків партій з впливовими бізнесовими та юридичними колами;

— періодичне перегрупування сил, створення політичних блоків для боротьби за владу (ця тенденція особливо була помітною в період виборчих кампаній 1994, 1999 pp.).

Особливість процесу формування багатопартійності в Україні полягає в тому, що її вихід на державний рівень передує її становленню, тобто повноцінній розбудові вертикальних і горизонтальних партійних структур, формуванню власної соціальної бази тощо. Розвиток подій наприкінці 80-х — початку 90-х років привів до того, що у ще не створеної нової партії могла з'явитися фракція у Верховній Раді.

92.Конституція.

Він розпочався 16 липня 1990 p., коли Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Перший етап: 1990—1993 p опрацювання на основі чинних конституційних положень легітимного, що відповідав би сподіванням громадян, логічного та юридично завершеного проекту Конституції. Розпочався він із вироблення концепції нової Конституції. Було запропоновано сім варіантів концепції, після цього у червні 1991 р. вона була затверджена Верховною Радою.(на її основі 4 варіанти) у липні 1993 р. Верховна Рада винесла на всенародне обговорення. Опублікуванням проекту завершився перший етап конституційного процесу. Другий етап: 1994—1996 pp. Розпочався він 20 вересня 1994 p., коли Верховна Рада вирішила питання про склад і принципи утворення нової Конституційної комісії. До її складу увійшли представники законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Основним на цьому етапі конституційного процесу було вироблення логічно і юридично завершеного документа, що узгоджував би позиції різних політичних сил. На початку квітня 1996 р. питання про проект Конституції України було внесено до порядку денного сесії Верховної Ради, а 17 квітня 1996 р. розпочався розгляд проекту, запропонованого Конституційною комісією. 28 травня — 4 червня 1996 р. проект Конституції розглядався Верховною Радою і був прийнятий у першому читанні. Однак 19 червня 1996 р. у другому читанні проект був заблокований. За таких обставин 26 червня 1996 р. Президент оголосив Всеукраїнський референдум, на який виносився проект Конституції. Конституція України складається з преамбули, п'ятнадцяти розділів, у яких визначені права, свободи та обов'язки людини і громадянина; описано процедуру виборів, референдуму; окреслено повноваження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади, прокуратури, правосуддя, Конституційного Суду України, органів місцевого самоврядування, визначено територіальний устрій України, зокрема й Автономної Республіки Крим; вказано, за яких обставин і хто має право вносити зміни до Конституції України і визначено перехідні положення, які регулюють строки та порядок переходу від діючої системи державних органів до тієї системи, що передбачена Конституцією 1996 р.

93. Формування концепції зовнішньополітичного курсу.

Основні засади зовнішньої політики Української держави було закладено ще Декларацією про державний суверенітет України(1990). 2 липня 1993 року Верховна Рада України схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України». Зовнішня політика України спрямовувалася на утвердження і розвиток її як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів; входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України; створення іміджу України як надійного і передбачуваного партнера. Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав. Республіка не висуває жодних територіальних претензій до своїх сусідів, як і не визнає територіальних претензій до себе. Пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності визначено розширення участі в європейському регіональному співробітництві, а також у межах СНД, активна участь у діяльності ООН; дієва співпраця з державами Європейської співдружності та НАТО. принцип «балансу інтересів».проголошено виваженість, прагматизм, раціональність, професіоналізм. В основу зовнішньополітичної моделі України покладено концепцію «мосту між Заходом і Сходом».

94.Зовнш.політика Укр.(див. /97, 98, 99, 100)

Визнання України як повноправного суб'єкта правових відносин відбувалося не лише на двосторонньому рівні, а й на рівні міжнародних організацій. 30 січня 1992 року Україна стала членом конференції з безпеки та співпраці в, а 10 березня 1992 р. приєдналася до Північноатлантичної ради із співпраці. Першою 2 грудня 1991 р. незалежність України визнала Польща. дестабілізуючим фактором у відносинах між двома державами була «економічна війна» з Росією. 31 травня 1997 року, коли в Києві було підписано «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією». Восени 1998 р. указом Президента Л. Кучми затверджено державну програму співробітництва України з НАТО до 2001 р. Президента В. Ющенка запропонувала більш чіткі зовнішньополітичні пріоритети — європейська та євроатлантична інтеграція України як послідовний процес зміцнення національної безпеки, поступального розвитку, утвердження цінностей демократії, прав та свобод людини; розвиток стратегічного партнерства з США, Російською Федерацією і Польщею, зміцнення двосторонніх економічних відносин з іншими країнами світу з метою посилення позицій українських товаровиробників на світових ринках; ефективна зовнішня регіональна політика, спрямована на зміцнення безпеки у Чорноморському регіоні; захист і підтримка українських громадян за кордоном; входження до світової економічної системи, вступ до Світової організації торгівлі.

95.Державна символіка, пходження

Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. символізує певні ідеї національно-політичного та історичного характеру. кольори вперше згадуються близько 1410 р. на хорогвах Галицько-Волинського князівства. На них ще на синьому полі був зображений золотий лев. Жовто-блакитний прапор мали й запорізькі козаки, які використовували його в мирний час, на відміну від бойового стяга малинового кольору. Сині і жовті кольори містилися і на гербах українських земель, міст і старшинських родів. Державним Гімном України є національний Гімн на музику Михайла Вербицького. Музика до Гімну написана в 1864 p., коли Львівський український центр показав спектакль письменника К. Гейнча «Запорожці». Тут уперше було виконано пісню «Ще не вмерло Запорожжя», яку із захватом зустріла публіка. Це була музика М. Вербицького — мелодія майбутнього Гімну України. Ця мелодія «Ще не вмерла України» затверджена Верховною Радою України 15 січня 1992 р.6 березня 2003 р. ВР України затвердила текст Чубинського. Перша літописна згадка про тризуб як князівський знак Київської Русі датована X ст. Вона збереглася в болгарському рукописі «Хроніка Манасії». де зображені воїни — дружинники князя Святослава, у руках яких прапори увінчані тризубом. Тризуб зображувався на монетах великого князя Володимира Святославовича, а згодом Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. Спочатку цей знак не був офіційним гербом, а виступав лише у ролі родового знака князів. Проте з часом він передається у спадок як символ влади та знак єднання східних слов'ян.

96.Укр.діаспора

Українська діаспора - сформувалася в основному внаслідок сталінських депортацій і міграції часів II Світової війни. Вона умовно поділяється на східну і західну. Усього у світі поза межами України проживає приблизно 15 млн людей. Кордон між Росією і Україною формувався за правом сильного. Мільйони українців опинилися за межами етнічної території: в Курській, Бєлгородській та Воронезькій областях, на Кубані. В 1925 р. було передано Росії заселені переважно українцями Таганрозьку і Шахтинську округи.Масове переселення українців на Нижнє Поволжя почалося Ще у XVIII ст. У другій половині XIX ст. значна їхня кількість оселилася на Тереку. З 1880 по 1914 рік понад 2 млн українців переселилося за Урал, у Західний Сибір, на Амур та Уссурі. У цей період почалося землеробське освоєння українцями степів Казахстану та Чуйської долини в Киргизії.Наприкінці XIX ст. із західних територій України розпочалося масове переселення українців за Атлантичний океан. Найбільше осіб українського походження нині живуть у Росії, США та Канаді; значна їх частина виїхала до країн Південної Америки: Бразилії, Аргентини, Парагваю, Уругваю, Венесуели і Чилі.Після другої світової війни кілька десятків тисяч українців переселилося до Австралії, Німеччини, Великобританії, Бельгії, Франції. Кілька тисяч живе у Південноафриканській Республіці.На території колишньої Югославії українці оселилися ще у XVIII ст. У 90-ті роки XX ст. вони опинилися у зоні запеклих збройних конфліктів, тому частина їх переселилася в Україну. У США живе близько 1, 2 млн. українців.Канада.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.037 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал