Гетьманщина після Полтавської битви

Іван Скоропадський. Діяльність І. Скоропадського в цих умовах була дуже обережною. Він усіляко намагався засвідчити свою вірність цареві. Це допомогло йому утримувати гетьманську владу, але, водночас, розгортання царської політики сприяло обмеження гетьманської влади. Разом із тим Скоропадський проявляв порядність і в мі­ру своїх сил намагався захистити українську автономію. У соціальній політиці І. Скоропадський продовжував політику І. Мазепи. Він роздавав землі старшині й монастирям. За його правлін­ня близько 30% оброблюваних земель пере­бувалов приватній власності старшини, деякі з них перетворювалися на справжніх земельних магнатів.

Посилення колоніальної політики Росії. 29 квітня 1722 р. Петро І видав указ про запровадження Малоросійської колегії, яка повинна була контролювати дії гетьмана. Ця новина приголомшила І. Скоропадського й остаточно піді­рвала його здоров'я. По смерті гетьмана всю владу в Геть­манщині перебрала на себе Малоросійська колегія у складі шести російських офіцерів начолі з бригадиром С. Вельяміновим. Петро І не дозволив обирати нового гетьмана, а доручив наказному гетьману П. Полуботку (1722—1723 рр.) слу­хати колегію. П. Полуботок згуртував навколо себе старшинську опозицію, роз­почав судову реформу (зробив Генеральний суд колегіальним, уста­новив порядок подання апеляцій), розгорнув боротьбу з хабарниц­твом. Він звертався зі скаргами в Сенат (верховний розпорядчий орган Російської імперії) на порушення Малоросійською колегією українських законів і традицій, наполягав дозволити провести ви­бори нового гетьмана.

У серпні 1723 р. представники старшинської опозиції в ко­зацькому таборі на річці Коломак склалитак звані Коломацькі чолобитні на ім'я царя, у яких вимагали скасувати запроваджені Малоросійською колегією податки й дати дозвіл на обрання геть­мана. Коли ці чолобитні отримав Петро І, то наказав ув'язнити П. Полуботка і 15 опозиційних українських старшин у Петропавлівській фортеці. Не витримавши такого стану і допитів. 18 грудня 1724 р. наказний гетьман П. Полуботок помер.

Після смерті Петра І уряд Росії змінив політику щодо козацької України. Наростання невдоволення діяльністю Малоросійської колегії і загро­за нової війни з Туреччиною спричинили її скасування в 1727 р. і деяке пом'якшення російської політики в українському питанні. Було дозволено провести вибори гетьмана. Ним став 73-річний мир­городський полковник Данило Апостол (1727—1734 рр.). Діяльність гетьмана визна­чалася «Рішительними пунктами» 1728 р. Нова угода дозволяла гетьману вирішувати лише прикордонні проблеми з Польщею та Кримом, але під наглядом російського резидента. Отже, цей документ важко навіть назвати двостороннім, це скоріше був нормативний акт верховної влади, який регулював внутрішнє життя Гетьманщини, як частини імперії.

Гетьман здійснював активну внутрішню політику: провів ревізію земельної власності, впорядкував бюджет, домігся зменшення кількості російських військ натериторії Гетьманщини. Було проведено генеральне слідство про маєтності, в державне користування було повернено чимало земель. Здійснюючи реформу фінансів, Апостол вперше встановив точний бюджет державних видатків. Також було визначено способи наповнення державної скарбниці Гетьманщини. Долаючи опір Москви, Апосто відновив право гетьмана призначати генеральну старшину і полковників.

Після смерті Д. Апостола російський уряд заборонив вибори гетьмани. Гетьманщиною керувало «Правління гетьманського уряду» на чолі з князем Шаховським. Роки «Правління гетьманського уряду» про­ходили в умовах чергової російсько-турецької війни (1734—1739 рр.). Російське військо пе­ребувало на утриманні українського населення прифронтової зони. Постійні реквізиції лишали населеннянай необхіднішого. Єдиним здобут­ком війни стало повернення запорожців у межі Російської імперії. Правління гетьманського уряду тривало до 1750 р. Відзначалось своїм свавіллям та абсолютним нехтуванням прав українців. Все це призвело до загострення внутрішньополітичної ситуації та соціально-економічного становища.

Основні дати:

1685 р. - польський король Ян Собеський на зруйнованому Правобережжі надав козацтву " прадавні привілеї та вільності", заохочуючи знову заселяти Правобережну Україні.

1687 р. - підписання І. Мазепою Коломацьких статей з Московією.

1689 р. - другий Кримський похід.

1699 р. - укладення мирного договору між Річчю Посполитою та Туреччиною.

1702-1704 рр. - національно-визвольне повстання проти поляків на чолі з Семеном Палієм на Правобережній Україні.

1704 р. - І. Мазепа займає Правобережну Україну та арештовує С.Палія. Фактично І.Мазепа стає гетьманом Правобережної та Лівобережної України.

1708-1709 рр. - повстання гетьмана І. Мазепи.

1709 р., 27 червня - Полтавська битва.

1710 р., 5 квітня - обрання Пилипа Орлика гетьманом в еміграції. Ухвалення Конституції Пилипа Орлика.

1711 р., весна - похід козацьких загонів П.Орлика на Правобережну Україну.

1711 р., травень-червень - Прутський похід російської армії Петра І.

1722-1727 рр. - діяльність Першої Малоросійської колегії.

1723 р. - подання Петрові І Коломацьких чолобитних.

1734 р. - заснування Нової (Підпільненської) Січі.

1734-1750 рр. - діяльність " Правління гетьманського уряду".

1750 р. - Обрання гетьманом Кирила Розумовського.

Персоналії:

Апостол Данило с. Великі Сорочинці, тепер Миргородського р-иу Полтавської обл. визначний військ. і держ. діяч. Полковник миргородський (1683-1727), гетьман (1727-1734). Відзначився у походах проти турків і татар, у боях північної війни. 25.10.1708 разом з гетьманом Іваном Мазепою приєднався до шведської армії, проте у листопаді 1708 перейшов на бік Петра 1. 1722 брав участь у поході проти Персії. 1.10.1727 А. на генеральній раді у Глухові обраний гетьманом. Подав петицію імператору Петрові II про відновлення держ. прав України, на що рос. уряд видав т. зв. «Рішительні пункти» 1728, які значно обмежували владу гетьмана і взагалі автономію Лівобережної України. Гетьман провів реорганізацію фінансової системи, повернув у держ. користування рангові землі, продовжував здійснювати судому реформу, відстоював інтереси укр. торгівлі, значно зменшив кількість росіян у своїй адміністрації, обмежив до шести склад російських полків в Україні, домігся повернення під гетьманську владу запорожців і дозволу на заснування Нової Січі. Гетьманування А. було спрямоване на захист держ. прав укр. народу, він і тимчасово стримав процес повної інтеграції Гетьманщини у структуру Рос. імперії.

Карл XII — видатний шведський полководець і держ. діяч. Король Швеції (1697-1718). Його осн. діяльність пов’язана з керівництвом шведською армією під час Північної війни 1700-1721 проти Данії, Польщі, Московії та Саксонії. 1705-1708 К. XII через С. Лещинсько-го вів таємні переговори з гетьманом І. Мазепою. 21.09.1708 шведські війська вступили на територію Лівобережної України. К. XII 28.03(8.04). 1709 уклав з гетьманом І. Мазепою і кошовим отаманом К. Гордієнком шведсько-український союзний договір. Був поранений перед Полтавською битвою, тому не зміг керувати своїми, досі непереможними військами. Після см. І. Мазепи уклав союз з П. Орликом, 1710-1713 намагався організувати спільний шведсько-турецько-український похід проти Московського царства. Загинув під час походу в Норвегію, що тоді належала Данії.

Мазепа Іван видатний політ. і держ. діяч. Гетьман України (1687-1709). Навчався у Києво-Могилянській колегії та в ряді європейських навчальних закладів. 1663 повернувся в Україну. М. був генеральним писарем за гетьмана П. Дорошенка, генеральним осавулом в уряді гетьмана І. Са-мойловича. 25.07.1687 на Коломацькій раді обраний гетьманом Лівобережної України. Прагнув об’єднати в єдиній державі всі укр. землі. М. дбав про формування аристократичної верхівки укр. суспільства, здійснив ряд заходів, спрямованих на захист козаків, міщанства, духовенства, селян. Козацькі полки брали участь у війнах Московії з Кримським ханством і Османською імперією, у Північній війні. М. 1704 взяв під контроль землі Правобережної України. Довідавшись про плани Петра І ліквідувати автономію України, М. 1705 розпочав переговори з Карлом XII, 4.11.1708 відкрито перейшов на бік шведів, що викликало нечувані репресії, зокрема знищення Батурина. Після поразки під Полтавою змушений відступити в турецькі володіння, де й помер. За М. було збудовано або відновлено ряд монументальних споруд у стилі укр. бароко. Києво-Могилянська колегія отримала статус академії, засновано Чернігівський колегіум. Гетьман був меценатом л-ри і мистецтва, сам автор низки віршів — «Дума» («Всі покою щиро прагнуть»), «Пісня» («Ой, горе, горе чайці-небозі»), «Псальма» («Бідна моя головонька…») та ін. Збереглися листи М. до Мотрі Кочубеївни.

Орлик Пилип — видатний політ. і держ. діяч. Походив з литовсько-чеського роду. 1694 закінчив Києво-Могилянську колегію. О. з 1706 — генеральний писар, найближчий радник гетьмана І. Мазепи, емігрував разом з ним. 5(16) 04.1710 обраний гетьманом, тоді ж укладено угоду «Пакти і конституція прав і вольностей Запорізького війська», пізніше названу Конституція П. Орлика 1710. О. 1711 розпочав наступ на Правобережну Україну, але змушений був відступити. Надалі неодноразово робив спроби створити антимосковську коаліцію, порушував перед європейськими монархами питання про відновлення укр. державності. Був останнім укр. гетьманом, який відкрито ставив проблему створення незалежної України. О. — автор політ. маніфестів «Вивід прав України» (1712), «Маніфест до європейських урядів» (1712) і цінного «Діяріуша» («Подорожнього щоденника», 1720-1732).

Палій Семен (— політ. і військ. діяч. Навчався у Киево-Могилянській колегії. Перебував на Запоріжжі, переселився на малозаселену територію Пд. Київщини. П. 1683 брав участь у битві проти турків під Віднем. Білоцерківський (фастівський) полковник. Очолив повстання 1702-1704 на Правобережжі з метою приєднання до Гетьманщини. Після зайняття військами І. Мазепи Правобережжя П. намагався підбурити проти гетьмана запорожців, у липні 1704 був заарештований, 1705 засланий у Сибір. Повернутий 1709. Похований у Київському Межигірському монастирі. Полуботок Павло (бл. 1660 — 18(29). 12.1724, Петербург) — політ. і держ. діяч. Навчався у Киево-Могилянській колегії. З 1706 — полковник чернігівський. П. 1722 став наказним гетьманом, підтримував домагання укр. старшини відновити гетьманство та ліквідувати Малоросійську колегію. За петиції про відновлення прав України до імператора Петра 1 був арештований (1723), тривалий час ув’язнений у Петропавлівській фортеці, де й помер (на думку багатьох істориків — закатований).

Скоропадський Іван — генеральний осавул, полковник Стародубськнй. Будучи прихильником гетьмана І. Мазепи, через обставини не перейшов з ним до шведів. С. був гетьманом Лівобережної України (1708-1722). Підготував Решетилівські статті, не затверджені царем Петром І. За правління С. московський уряд значно обмежив права Гетьманщини. З метою остаточного встановлення контролю над держ. життям України царським маніфестом від 16(27).05.1722 створено Малоросійську колегію. С. намагався протестувати проти колоніальної політики царського уряду та відстоювати автономію Гетьманщини, однак не міг вплинути на становище в Україні. Похований у Гамаліїському монастирі побл. Глухова.

Розумовський Кирило — політ. і держ. діяч. У лютому 1750 на козацькій раді в Глухові обраний гетьманом Лівобережної України (останній гетьман козацької України, 1750-1764). Прагнув відновній рівень автономії України часів Б. Хмельницького, столицею планував зробиш Батурин, де будував розкішний палац. Р. до 1760 частіше жив у Петербурзі, ніж в Україні. За його правління Гетьманщина була виведена з-під управління Сенату і передана у відання Колегії закордонних справ. Р. провів судову реформу 1760- 1763, реформу козацького війська, освіти (обовязкове навчання козацьких дітей, планував відкрити у Батурині ун-т). 10.11.1764 вийшов імператорський указ про скасування гетьманства. Р. відійшов від держ. справ, ост. 9 років життя провів у Батурині.

Терміни

Коломацькі статті — міждержавний договір, укладений 25.07.1687 на р. Коломаку між новообраним гетьманом І. Мазепою та козацькою старшиною, з одною боку, і моск. владою, з ін. Основою договору були Глухівські статті 1669, до яких було додано кілька нових пунктів. Статті підтверджували козацькі права та привілеї, зберігали 30-тис. реєстрове військо і компанійські полки. Нові етапі обмежували права козацтва. Гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина — скидати гетьмана. Козацька старшина зобов’язувалась наглядати і доносити на гетьмана царському Урядові. Обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військ. землями. Гетьман зобовязувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною. У гетьманській столиці Батурині розміщувався полк моск. стрільців. К. с. стали черговим кроком на шляху дальшого обмеження держ. прав України.

Конституція П. Орлика (Бендереька конституція; Пакти та Конституція прав і вольностей Війська Запорізького) — перша європейська і світ. конституція у сучасному розумінні, складена 5(16).04.1710 при обранні гетьманом України П. Орлика. В основі лежала угода між гетьманом, козацькою старшиною і запорожцями. У написанні брали участь П. Орлик, А. Войнаровський, Г. Герцик, К. Гордієнко. Документ складався з преамбули і 16 статей. У преамбулі наводилася довідка з історії України, обґрунтовувалося право України на незалежне існування. Перед новообраним гетьманом П. Орликом ставилося завдання вибороти самостійність України при підтримці Швеції. В оеп. тексті к. О. проголошувалися принципи побудови Укр. держави. Православ’я проголошувалося держ. релігією. Кордом передбачався той, що встановлювався Зборівським договором 1649. Окремі статті стосувалися володінь Війська Запорізького і необхідність зруйнувати моск. фортеці на Запоріжжі. Усі найважливіші справи мали вирішуватися гетьманом спільно з ген. старшиною. Передбачалося тричі на рік у гетьманській резиденції збирати Ген. військ. раду. Гетьман повинен був здійснювати загальний нагляд за діяльністю адмін. органів, затверджувати вибір вищих урядовців і полковників, не допускати зловживань козацької старшини, звільняти від податків козацьких вдів і сиріт. Текст к. О. був складений лат. і руською (укр.) мовою. Документ мав закласти основи республіканського правління в Україні, фактично проголосивши Україну незалежною дем. республікою.

Малоросія — офіційна назва України в складі Рос. імперії. З 1654 до 1667 так у моск. документах називали приєднані до Московії Лівобережжя і частину Правобережжя. Від Андрусівської угоди до кінця XVIII ст. Малоросією називалося Лівобережжя з Києвом.

ІІалія повстання — нац.-визв. повстання 1702 1704 під проводом С. Палія проти польської влади у Правобережній Україні. Польський сейм у червні 1699 ухвалив рішення остаточно знищити правобережне козацтво. Військо Речі Посполитої готувало вирішальний наступ. Зимою 1702 на козацькій раді у Фастові (тепер Київська обл.) було ухвалено рішення підняти всенародне повстання. Воно охопило Поділля, Брацлавщину та Київщину. Повстанці на поч. 1706 контролювали значну частину Правобережжя. Козацькі війська під проводом С. Палія, С. Самуся, З. Іскри відбивали спроби поляків повернути втрачені землі. Королівський уряд звернувся за допомогою до Московії. У травні 1704 лівобережне козацтво на чолі з гетьманом І. Мазепою зайняло Правобережну Україну і перебрало керівництво над місцевими полками. Проте С. Палій продовжував діяти як незалежний гетьман. Він розпочав переговори з Польщею та підбурював проти І. Мазепи запорожців. Гетьман наказав арештувати повстанця, патріота, але без державницького розуміння ситуації. 1705 С. Палія було відправлено до Москви, а звідти до Сибіру. Правобережна Україна до 1709 перебувала у складі Г етьманщини.

Полтавська битва —битва між шведською армією і моск. військами 27.06(8.07). 1709 під Полтавою під час Пн. війни 1700-1721. У жовтні 1708 шведське військо вступило на територію України. Гетьман І. Мазепа об’єднався з ними для ведення війни з Московією. Але відсутність більшої частини козацьких військ в Україні, жорстокість царських репресій та ін. причини не дали можливості укр. частинам надати шведській армії суттєвої допомоги. Король Швеції Карл ХП вирішив все ж наступати на Москву, суттєвою перешкодою на цьому шляху стала Полтава. Вперта оборона міста надовго скувала гол. шведські сили, що дало можливість моск. армії підтягнути значні резерви, створивши значну перевагу в силах. Гетьманські війська безпосередньої участі у П. б. не брати.. Наслідком поразки шведської армії у П. б. стало посилення моск. репресій, обмеження автономії Гетьманщини, посилення нац. і соціального гніту в Лівобережній Україні.

Правління гетьманського уряду — орган, створений рос. урядом 1734 для управління Гетьманщиною. Після смерті Д. Апостола обрання нового гетьмана заборонялося, протягом наступних 16 років діяло «П. г. у.» у складі шести осіб: три представники рос. колоніальної адміністрації й троє представників козацької старшини. Фактичним головою органу став князь А. Шаховський, з 1737 р. — І. Барятинський. Діяльність «Правління» призвела до посилення контролю та втручання з боку рос. уряду у внутр. справи Гетьманщини. Ліквідоване 1750 з обранням гетьмана К. Розумовського.

Решетилівські статті — законодавчий документ царського уряду, який врегульовував відносини Московії та Гетьманщини. Гетьман І. Скоропадський, перебуваючи у військ, таборі в Решетилівці (тепер Полтавська обл.), 1709 звернувся до моск. уряду з проханням підтвердити в «Статтях» основні держ. права Гетьманщини. У відповідь на звернення 1709 видано царський «Решітсльний» указ, який формально підтверджуючи попередні запевнення про збереження статусу Гетьманщини, насправді був спрямований на поступову ліквідацію її політ, автономії. Р. с. значно посилювали військ.-адмін. залежність України від моск. уряду. Була запроваджена посада міністра-резидента при гетьманові, який мав спостерігати за діяльністю уряду гетьмана, значно збільшувалася кількість моск. залог у Лівобережній Україні, встановлювався контроль за збиранням податків, витратами гетьманської адміністрації, козацького війська тощо.