Походження

Територія України в скіфську добу. Скіфські пам'ятки

Відомості про скіфів засвідчують грецькі (особливо Геродот) і римські автори та археологічні знахідки.

За однією зі скіфських легенд, переказаною Геродотом, скіфи були корінним населенням, згідно з іншою, міграційною (її передав також Геродот) — прибули з Азії. Точки зору сучасних вчених стосовно скіфів сильно відрізняються. Серед них:

1. Скіфи — корінний народ, нащадки зрубної культури
2. Скіфи — переселенці, які прийшли з Азії наприкінці 8 або на початку 7 ст. до н. е. і опанували надчорноморські степи, підкоривши або прогнавши місцеві племена кіммерійців.
3. Скіфи — об'єднання різних в культурному плані племен, як землеробських так і кочових, можливо навіть різних в мовному плані. Зокрема ці племена є предками сучасних східнослов'янських і тюркських народів. Близько до цієї версії стоїть версія, що слово «скіфи» це спотворене греками слов'янське «скити» («скитатись» — «кочувати»). Тобто слово «скити» має значення «кочівники», позначає швидше не народ а спосіб життя і отже могло застосовуватись до будь-яких племен або груп людей, які вели кочовий спосіб життя. До XIX ст. в багатьох західноєвропейських і слов'янських історичних працях скіфи (скити) розглядались як предки татар, а інколи навіть ототожнювались з ними. Скіфські степові могили (кургани) також могли розглядатись як козацькі, половецькі або татарські.

Також, Геродот пишучи про скіфів, прямо називає скіфів-георгіїв «нащадками древніх і славних теукрів». ^[1].

Цікава з цієї точки зору є думка Михайла Ломоносова в його праці «Краткой россійской лєтописецъ» — " Славяне и Чудь по нашим, Сарматы и Скифы по внєшнимъ писателям, были древніе обитатели въ Россіи. Единородство Славянъ с Сарматами, Чуди со Скифами для многих ясных доказательствъ неоспоримо. Народъ Славенской, усилясь, притєcнилъ Чудь къ сторонамъ восточнымъ и сєвернымъ, и часть оныя присовокупилъ въ свое соединеніе. Потомъ Варяги жившіе по берегамъ балтійскаго моря, которые именовались Россы, Готы, Норманы, Свія, Ингряне, имєя со Славянами частыя войны, купечества, и путешествуя въ Грецію чрезъ здєшнія земли, на многихъ мєстахъ поселились.. "

Окрім примітивних філологічних «студій», починаючи з сер. ХІХ ст. філологи робили спроби виділити та визначити характерні та специфічні особливості саме скіфської мови, що, врешті решт, дало свої результати. Зараз більш-меньш визнаним є думка про належність мови скіфів (принаймі сколотів) до південносхідноіранської групи мов (бактрійська, пушту, муджанська, їдга)^[2].

Це дало змогу інтерпретувати відомі як з античних, так і з ассирійських джерел самоназви скіфів, а саме:

скіф. (V ст. до н. е.) *skula-ta (Σ κ ό λ ο τ ο ι) = скіф. (VII ст.до н. е.) *skuδ a-ta (Σ κ ύ ϑ α ι, Aš gū zai/ Iš gū zai) < іран. *skuda-ta — " лучники" ^[3].