Збройна боротьба Українського народу.

Кінець 19 ст., початок 20 ст. ознаменовано новим піднесенням національно-визвольної боротьби українського народу. Центром її стала Західна Україна. Там зародився січовий стрілецький рух («Січ», «Сокіл»). А в 1914 р. було створено Легіон Січових Стрільців. Австрійський штаб прийняв лише 2, 5 тис. добровольців. Першим командиром легіону був Галущипський, а згодом Козак. Січове стрілецтво виростило славних синів України: К. Левицького, М. Волошина, і т. д. Збройні сили України протягом 1917-1922 рр. мали складний розвиток. Так, 16 січня 1918р. Центральна Рада ухвалила Закон про утворення народної армії на міліційній основі для оборони держави, але 29 квітня відбувся державний переворот, який проголосив гетьманщину. За часів Скоропадського було сформовано дивізію сердюків і дивізію сірожупанників, а загальне число армії становило більше 60 тис. чол. Відбулася українізація Чорноморського флоту. Перший корабель – міноносець «Завидний» підняв український прапор у липні 1917 р, а через 4 місяці його підняла половина кораблів флоту.

Усі військові формування, які залишилися на Україні та в Криму після громадянської війни поділилися на два округи: Київський і Харківський. У 1922 р. вони були об’єднані в Український військовий округ. Була також проведена військова реформа, яка передбачала підвищення технічної оснащеності Збройних Сил.

У 1929 р. патріотичні групи Західної України об’єдналися в організацію Українських Націоналістів з метою відновлення незалежності України.

15 березня 1939 р. на території Чехословаччини було проголошено незалежну Карпатську Україну і сформовано її національну армію – Карпатську Січ. Тоді ж Угорська армія задушила молоду державу. Загинуло більше 5 тис. українців.

З початком радянсько-німецької війни основна частина українського народу була у складі збройних сил СРСР (більше 4, 5 млн. людей), а також в підпільному та партизанському русі. За даними різних джерел, кількість партизан в Україні становила від 50 до 500 тис. чол. в різні роки війни. Найбільш відомі сильні партизанські з’єднання під керівництвом Ковпака, Федорова, і ін.

Третю групу українського населення становили загони українських націоналістів під командуванням Гуревича, яка була створена в листопаді 1942 р. Через збройні формування УПА-ОУН за роки війни пройшло понад 400 тис. чол. Після звільнення України від фашистських окупантів УПА повертає зброю проти сталінізму, за незалежність України.

До середини 50-х р. ними було ліквідовано більше 13 тис. радянських чиновників. На жаль втрати українців були ще більші і трагічними. Лише в 1993р. Верховна Рада України віднесла УПА та інші військові формування, що не вчинили злочинів, до учасників бойових дій.

З розпадом СРСР постало питання, як бути з армією. Україна ще 16 липня 1990 заявила в «Декларації про державний суверенітет», що має право на створення власних Збройних Сил. 11 жовтня 1991 р. Верховна рада затвердила Концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України. Тому 19 жовтня 1991р. Верховна Рада постановила вважати 6 грудня святом – Днем Збройних сил України.

2.Структура і завдання Збройних сил України.

Законодавчо Збройні сили України мають структурну, організаційну та функціональну побудову. Структурні основи їхньої побудови закріплено в статті 3 Закону України «Про Збройні сили України». Згідно з нею, центральним органом

Виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають

ЗСУ, є Міністерство оборони (МО) України.

Загальну структуру ЗСУ складають:

а) Генеральний штаб ЗСУ як основний орган військового управління;

б) види ЗСУ: Сухопутні війська, Повітряні сили, Військово-Морські сили;

в) з’єднання, військові частини й підрозділи, військові навчальні заклади,

установи та організації, що не належать до видів ЗСУ.

Види Збройних Сил: Сухопутні війська (СВ) — призначені для відбиття ударів сухопутних угруповань противника, що вдерлись (напали) на територію держави.

Повітряні Сили (ПС) — призначені для охорони повітряного простору держави, ураження з повітря об’єктів противника, висад­ки повітряних десантів, перевезення військ та ведення повітряної розвідки.

Військово-Морські Сили (ВМС) — призначені для завдавання ураження об’єктам противника та сприяння Сухопутним військам у веденні бойових дій на приморських напрямках.

До складу СВ входять такі роди військ: механізовані, танкові, аеромобільні, ракетні війська і артилерія, армійська авіація, вій­ська протиповітряної оборони та спеціальні війська (розвідувальні, спеціального призначення, інженерні, радіаційного, хімічного та біологічного захисту, зв’язку, радіоелектронної боротьби, топогра­фічні, гідрометеорологічні, технічного, тилового та медичного за­безпечення.

До ПС входять роди авіації: бомбардувальна, винищувальна, штурмова, розвідувальна, транспортна; зенітні ракетні війська, ра­діотехнічні війська, авіація, протиповітряна оборона та спеціальні війська.

У структурі ЗСУ важливе місце посідає Генеральний штаб — окрема складова частина

Міноборони України, що є головним військовим органом з планування оборони держави,

Управління застосуванням ЗСУ, координації та контролю за виконанням завдань

У сфері оброни органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями та правоохоронними органами в межах, що визначені законами України, іншими нормативно-правовими актами. В особливий період Генеральний штаб є робочим органом Ставки Верховного Головнокомандувача ЗСУ (у разі її утворення). Генеральний штаб очолює Начальник, який призначається на посаду Президентом України за поданням Міністра оборони України і звільняється з посади Президентом України. Повноваження Генерального штабу ЗСУ визначаються Положенням, затвердженим Указом Президента України від 21 серпня 1997 р. (нова редакція від 4 липня 2002 р.).

3. Історія походження військової присяги, бойового прапора та військових відзнак України. Військова присяга – клятва на вірність народові України. Державна та військова символіка, бойовий прапор.

Історія походження військової присяги, бойового прапора та військових відзнак України

Ритуал прийняття військової присяги як клятви воїна на вірність своєму народові, Вітчизні існує з давніх-давен. На території сучасної України його започатковано у IX ст. з приходом на наші землі скандинавів. Саме від них було запозичене цей обряд. Вступаючи до дружини воїни клялися князеві у своїй вірності, і після цього дружинники вважалися побратимами. За княжої доби кожний полк і кожний його підрозділ мав прапор, труби, бубон — обов’язкові військові атрибути. Трубами та бубнами подавали сигнал до бою, до походу; прапор (стяг. хоругва) був символом і знаком, що об’єднував воїнів навколо князя.

Усі прапори були однакової форми — довге трикутне полотно на держаку. Відрізнялися вони забарвленням, зображеннями на них (зорі, місяць, знаки). а також тим, що прикріплялося на вершині держака (півмісяць, спис, волосся та ін.). За прапорами пізнавали, чиє то військо. Коли прапор піднімали над військом – це був урочистий знак до початку бою. Оберігав його стяговик. Навколо прапора в бою йшла завзята боротьба, всі воїни були зобов’язані боронити свій прапор. Вважалося за доблесть здобути в бою ворожий прапор: це була перемога, тріумф. Піднятий догори прапор означав, що військо добре б’ється, що його не переможена. Герб як символ держави виник за часів князювання Володимира Великого (? – 1125).

Тоді на монетах було вперше викарбовано тризуб, що став пізніше знаком могутності і сили Київської держави. У козацькому війську відзнаки звалися клейнодами. Козацькі клейноди – булава, бунчук, печатка, прапори, бубни і труби. Булава та бунчук – відзнаки гетьманської влади. Бунчук – довга палиця (до 3 м) з металевим яблуком на кінці, з-під якого звисало кінське волосся. Печатка була округлою, з гербом посередині, різних розмірів.

Свої печатки мали військова канцелярія, кожний полк, інколи навіть сотня. У війську був один спільний прапор і були полкові та сотенні прапори. Мали свої військові символи і січові стрільці: прапори, відзнаки роду, військ, номери частин, військових посад та ін.

У березні 1918 р. Мала Рада УНР затвердила герб Української Народної Республіки – знак Київської держави часів Володимира тризуб, оточений вінком із листя), великий та малий герби, відповідні печатки; було затверджено також військово-морський прапор УНР із зображенням тризуба.

Ритуал прийняття військової присяги на вірність Україні вперше був проведений Легіоном січових стрільців 3 вересня 1915 р.