Причини виникнення українського козацтва та суспільно-політичний устрій Запорозької Січі

У ХІV - ХVІ ст. внаслідок внутрішніх чвар, татаро-монгольської навали, литовської, польської та російської експансії розпалася Галицько-Волинська держава, припинило існування Київське князівство, а після Люблінської унії й утворення Речі Посполитої українські землі були поділені між сусідніми державами - більшість земель потрапила під владу Польщі, частина залишилась у Литви, Угорщини, Московського князівства та Молдови.

В цей критичний момент історії українського народу, коли панівний стан українського суспільства у своїй більшості зрадив національним інтересам, у другій половині ХVІ ст. на півдні Київського воєводства різко прискорюється процес формування нового суспільного стану - козацтва, який почав набирати авторитет в очах українського народу як лідер у боротьбі проти колонізації і відродженні суверенної української держави.

Розглядаючи етап розвитку козаччини як нового стану українського суспільства, дослідники зазначають наступні причини його формування:

- Економічні - зростання великого феодального землеволодіння, що почалося з ХV ст. і підштовхнуло процес освоєння і колонізацію вільних південних степів;

- Соціальні - посилення феодальної експлуатації українського населення і втеча селян як специфічна форма класової боротьби;

- Національно-стратегічні - постійна загроза з боку кримських татар, посилення національного та релігійного гніту (полонізація українського населення і наступ католицької церкви), національно-визвольна боротьба проти іноземних поневолювачів;

- Політичні - цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу для охорони південних рубежів від татар.

З. С. було засновано у 1550-х рр Д.Б Вишневецьким, на остр. Мала Хортиця. Запорізька Січ з самого початку свого утворення була військово-політичною організацією республіканського типу з виборністю керівників, з рівним правом участі усіх козаків у виборах.

Формально найвища влада на Січі належала Військовій (Генеральній) або повній загальнокозацькій раді – «коло» (перша згадка датована 1581 р.). Ради відбувалися два-три рази на рік. Участь козаків у радах була обов’язковою, у ХVІ ст. на Січі, навіть, існував звичай неохочих до ради зганяти силою (за відмову прийти на такого рівня зібрання могли скарати й на смерть). Раду проводив кошовий отаман, а допомагала йому старшина. Формально голосування не було, козаки виявляли своє ставлення гучними окликами, «гуком», підкидаючи при цьому шапки догори. Рада мала широкі права, на ній вирішувалися найважливіші питання Запорізької Січі: про мир і війну, про військові походи, про покарання важливих злочинців.