Динаміка основних економічних показників розвитку України за період 1996 – 2000 р.р., (млн. грн.).

Великим недоліком у проведенні реформ в Україні є повільне акціонування державних підприємств, тобто їх перехід до ринкових відносин. Без приватизації державної власності в країні неможливо зупинити спад виробництва і створити цивілізовану ринкову економіку. Крім того, важливою метою структурної стратегії є зниження рівня енергетичної та іншої ресурсної залежності України від зовнішніх чинників і зміцнення економічної безпеки держави. Це дасть можливість вивести економіку на світовий рівень, забезпечити значне зростання валютних надходжень, які потрібні для збалансування бюджету.

За останні роки, після майже чотирирічного застою, в українській економіці закладено основи для радикальних перетворень. У першому півріччі 1995 р. уперше зафіксовано падіння рівня інфляції. Особливо різко уповільнились інфляційні процеси у 1997 р. Промисловий комплекс України продовжує нарощувати обсяги виробництва. Зростання продовжується із серпня 1999 р. Характерною особливістю економічного розвитку України в сучасних умовах є фінансова стабілізація. Основою цього стало постійне зменшення бюджетного дефіциту, проведення грошової реформи, введення в дію з вересня 1996 р. повноцінної національної грошової одиниці України – гривні.

Як справедливо відмічав ряд відомих вітчизняних вчених-економістів, у сучасних умовах найбільш важливим елементом економічних перетворень є проведення твердої антиінфляційної політики, здійснення ефективної приватизації, створення активного ринкового середовища з розвиненою інфраструктурою, підвищення ролі держави у формуванні єдиного національного ринку, вдосконалення правової бази економічних реформ. Вийти з економічної кризи можна тільки за допомогою залучення наукових знань і досвіду, чіткого наслідування в господарській діяльності рекомендацій науки.

Україна як держава, що стала на шлях ринкових перетворень, не зможе побудувати розвинуте сучасне суспільство без активного залучення іноземного капіталу. За підрахунками українських економістів потреба України в загальних обсягах іноземних інвестицій становить понад 40 млрд. дол., а за пріоритетними об’єктами більше як 4 млрд. дол. Інвестиції визначають загальне зростання економіки країни. Але протягом 90-х років їх обсяг систематично зменшувався. Основною причиною такого становища є збитковість українських підприємств. Для активізації інвестиційної діяльності необхідно, в першу чергу, створити умови для надходження в господарський оборот внутрішніх інвестицій, що сприятиме зростанню вітчизняної економіки. В цілому загальний рівень іноземних інвестицій в економіку України за 90-ті роки становив 2, 5 млрд. дол. Іноземне інвестування досить обмежене, до того ж використовується нераціонально і неефективно. Практика розвинених країн показує, що успіх зростання економіки визначається не лише розмірами інвестицій та темпами їх здійснення, а й їх структурною та якістю.

Одним із факторів економічного розвитку країни є зовнішньоекономічна діяльність. З 1997 р. з’явилися позитивні тенденції у зовнішній торгівлі. Її обсяг за 1997 р. становив приблизно 30, 5 млрд. дол., з яких майже 14 млрд. припадає на експорт. Основним торговим партнером України залишається Росія, на яку припадає 26 відсотків українського експорту і 46, 7 відсотків імпорту. Великими торговими партнерами України є, у першу чергу, Німеччина товарообіг з якою складає 1, 63 млрд. дол., Китай, відповідно, – 1, 13 млрд. дол., Білорусь – 1, 11 млрд. дол., а, також, Туркменія, США, Польща, Туреччина та Італія. Україна експортує більше половини продукції чорної металургії, більше двох третин виробництва кольорових металів, хімії, та нафтохімії, майже трьох чвертей товарів легкої промисловості. Всього частка експорту товарів у ВВП становить для України майже 25 відсотків. З імпортних статей традиційно перше місце належить енергоносіям – газу, нафті, та продуктам їх переробки, які становлять половину українського імпорту. Ще близько 20 відсотків припадає на імпорт машин та обладнання.

У сучасних умовах розвитку людської цивілізації екологічні проблеми виступають одним із важливих чинників економічного життя суспільства. Особливої гостроти в господарських відносинах в Україні набула проблема землекористування. Це зумовлюється тим, що вкрай несприятливо вирішувалось питання збереження і раціонального використання земельного фонду – головного багатства країни. Одним із найтрагічнішим днів в історії України стало 26 квітня 1986 року. У цей день сталася аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС), унаслідок якої значна частина земель України була радіоактивно забруднена радіонуклідами (понад 145 тис. кв. км. земель).

Рубіж тисячоліть став переломним не тільки для економіки нашої країни, а й для всього світового господарства. В сучасних умовах відбуваються кардинальні зміни як у технологічній, так і в організаційній структурі всіх сфер світової економіки.

У промисловому комплексі України також відбуваються якісні зміни, що формують основу на дострокову перспективу. Промисловість сьогодні продовжує нарощувати обсяги виробництва. Підтримані Президентом України ринкові механізми стимулювання судо-, літако-, автомобіле-, сільгоспмашинобудування, космічної промисловості, деяких виробництв військово-промислового комплексу суттєво прискорили розвиток машинобудування, якому належить ведуча роль у забезпеченні науково-технічного прогресу в країні. Підвищення тут обсягу виробництва в 2, 5 разиа більше, ніж у цілому у промисловості.

Посилюється соціальна направленість промислового виробництва. Приріст товарів народного вживання який складав 12, 5 відсотків більш, ніж у три рази перевищує його рівень у промисловості в цілому. У харчовій промисловості приріст перевищує 13 відсотків, 95 відсотків продовольчого ринку забезпечується продукцією вітчизняного виробництва.

Однак, деякі позитивні тенденції у розвитку господарств сучасної України не набули стійкого характеру та не забезпечили відповідного загальноекономічного оздоровлення. У різних галузях економіки та її організаційно-технологічного базису ще існує багато гальмівних чинників соціально-економічного розвитку країни. У реальному секторі економіки це передусім висока питома вага застарілих виробництв, що уповільнюють її швидку модернізацію, низька інтенсивність оновлення основного капіталу, значна частка збиткових господарств, сировинна спеціалізація на зовнішньому ринку, що супроводжується нееквівалентним зовнішньоекономічним обміном. В Україні відсутнє системне законодавство у галузі господарських відносин. Постійно змінюється податкове і митне законодавство, що не сприяє притоку іноземних інвестицій.

Сучасний соціально-економічний розвиток в Україні характеризується, з одного боку, наявністю порівняно значного людського потенціалу з іншого – існування у цій сфері цілого ряду проблем і негативних тенденцій: прогресуюче зниження природного приросту і старіння населення, деформована структура зайнятості робочої сили, проблеми соціального захисту населення й соціальної справедливості тощо. Надмірна диспропорція між соціальними групами населення, яка виникла в умовах переходу до ринку внаслідок реформування відносин власності свідчить про необхідність державного регулювання соціально-економічних процесів. Реформи, що стосуються, в першу чергу, відносин власності, впливають, насамперед, на ринок праці і зайнятість різних соціальних груп населення. Цей вплив багатоплановий і неоднозначний щодо його наслідків. До позитивних наслідків цих перетворень у сфері праці і зайнятості можна віднести: покладено початок розвитку бізнесових структур; поява середнього класу у суспільстві; започатковані нові засади соціально-трудових відносин; функціонує державна служба зайнятості; поступово налагоджується система соціального захисту населення. До негативних наслідків соціально-економічних перетворень слід віднести зменшення попиту на робочу силу та падіння її ціни як фактора виробництва, особливо в державному секторі економіки, різке скорочення реальних доходів населення. В Україні зросла така частка населення, яка поєднує основну діяльність з роботою на умовах вторинної зайнятості.

На жаль, з кожним роком зростає сектор неформальної зайнятості, в якому, за різними оцінками економістів зайняті від 3, 8 до 5, 6 млн. осіб та складається, з року в рік, негативна тенденція зростання чисельності незайнятого населення і безробітних. Так, на початок 2002 року на 1 робоче місце в Україні претендувало в середньому 26 осіб, а частка офіційно зареєстрованих безробітних складала 12, 9 відсотків населення. Виробництво ВВП на душу населення у нас нижче ніж у Данії майже в 64 рази, Австрії та Німеччині – в 45 разів, Франції – 42 рази.

Створення необхідних умов для ринкової форми робочої сили неможливе без формування існуючих правових форм власності на засоби виробництва. В наш час дуже поширене уявлення, що головний зміст реформування відносин власності полягає в заміні державної власності приватною. При цьому не враховують тієї обставини, що існуюча державна власність за своїм економічним змістом теж є приватною, оскільки результати функціонування державних підприємств, як у минулому, так і сьогодні, привласнюється не стільки суспільством, скільки окремими суспільними групами, що належать до державної та господарсько-адміністративної бюрократії. Між тим, реформування відносин державної власності, якщо воно дійсно буде відбуватися на демократичних засадах, повинно бути організоване таким чином, щоб воно відповідало інтересам, перш за все, безпосередніх виробників. Певний, хоча і не дуже значний, ріст економіки в сучасних умовах дає надію саме на це.

Економічна ситуація в Україні свідчить: велика кількість населення потребує допомоги з боку держави, а бюджетні обмеження не можуть цієї допомоги забезпечити, перш за все, це дітей, молодь, людей похилого віку.

Необхідною складовою соціально-економічної трансформації України є гендерна політики держави. Незважаючи на те, що стаття 24 Конституції України гарантує особі рівність прав та свобод незалежно від статі, різниця у соціальному та економічному становищі жінок та чоловіків України все ще залишається істотною, як і в більшості країн світу. На жаль, малоефективними залишаються і заходи щодо поліпшення умов життя жінок та дітей з боку законодавчих та виконавчих органів влади нашої країни. Чисельні програми, спрямовані на підтримку малозабезпечених верств населення, свідчать про те, що ми, свідомо чи ні, обрали німецьку модель соціального захисту, яка виражається в наданні різних форм грошових виплат – пенсій, соціальної допомоги, тощо. Але, на жаль, треба враховувати, що сучасний рівень економічного розвитку нашої держави ще не може забезпечити реалізації цієї моделі.

Становлення ринкової економіки в Україні передбачає подальший розвиток господарської самостійності її суб’єктів. Серед останніх усе більш важливу роль виконують регіони, що обумовлює правомірність постановки питання про природу регіональних економічних інтересів та особливість їх державного регулювання.

Державна регіональна політика повинна виходити з нових наукових уявлень про регіон, як складову, динамічну еколого-економічну і соціальну систему господарства країни. Розвиток регіонів є результатом як господарської самостійності їх самих, так і державного регулювання економічних процесів у кожному регіоні.

Таким чином, перед українською державою стоять надзвичайно складні та важливі завдання у сфері економіки. Від їх розв’язання у значній мірі залежить наш поступ до цивілізованого життя.