Комплексна контрольна робота з теми

4. Практичні рекомендації до вивчення питання практичного заняття: «Володимир Великий і завершення формування Київської держави. Прийняття та утвердження християнства на Русі»-------------------------------------------------------------------16-17

5. Найважливіші аспекти питання «Київська держава за часів княжіння Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха»-------17

6. Рекомендації до підготовки питання «Причини занепаду та історичне значення держави - Київська Русь»……………….18

7. Рекомендації до підготовки питання практичного заняття «Галицько-Волинське князівство: історія виникнення, розквіту та занепаду»-----------------------------------------------------------19-20

8. Головні події в історії Київської Русі і Галицько-Волинського князівства--------------------------------------------------------------20-21

9. Критерії оцінювання знань студентів з історії України-----22-23

10. Комплексна контрольна робота з теми «Київська Русь. Галицько-Волинське князівство»--------------------------------23-36

Додатки----------------------------------------------------------------37-41

Список джерел-------------------------------------------------------42-43

Але найголовніше те, що Київська Русь заклала підвалини для становлення української державності, бо без неї не було б усіх наступних етапів національного державотворення. Матеріальні, духовні, історичні традиції Київської Русі, зокрема, мова, ментальність, звичаї, національні кольори, символи стали ознаками сучасної української держави. Руси-праукраїнці були основою державотворчого етносу. Основа держави, її політичний, економічний і духовний центр знаходився на території середнього Подніпров’я, і власне територія сучасної України повністю вміщається в рамки середньовічної Русі -України.

З’ясування цих питань є дуже важливим, адже уявлення українського суспільства про коріння власної нації, державності та духовності в давньоруські часи є ключем до розуміння багатьох питань, що стосуються стану національно-історичної самосвідомості сучасних українців. В цьому контексті дослідження історії Київської Русі набуває значної суспільної актуальності, оскільки цей етап історичного розвитку України був переломним у процесі формування механізмів національної самототожності.

2. До дискусії з питання: «Виникнення Київської Русі… Норманська чи антинорманська теорія?»

Натомість, академік Л. Гумільов, стверджував, що до приходу в Придніпров’я слов’ян цю територію населяли руси або роси – слов’янський етнос. Відповідно і назву держави історик пов’язує з цими племенами. Цю теорію піддав критиці інший російський історик М. Артамонов. Вінвважав, що побутові звички у слов’ян і русів були зовсім різними. Наприклад, руси вмивались в тазу (спільному), а слов’яни зливали воду один одному на руки. Знову ж таки, руси голили голову, залишаючи «оселедця» на тім’ї, а слов’яни стриглися в «кружальце».

На думку вагомого дослідника київської держави П. Толочко: «Київська Русь – термін походження книжкового і вченого і веде свій початок не з джерел, а зі сторінок історичних праць першої половини XIX століття - саме тоді історія, остаточно звільнившись з обіймів витонченої словесності та аматорських вправ, перетворилася в академічну науку. Поняття " Київська Русь" виникло в російській науці як елемент загальніших уявлень про історичні долі Росії, як необхідна ланка в періодизації її буття» [6].

Деякі дослідники Київської Русі пов’язують походження назви «Київська Русь» з назвою столиці держави – м. Києвом. Адже, за стародавньою легендою, яка датується 854 р., причиною появи Київської Русі стало заснування Києва на Дніпрі. Літопис передає легенду про трьох братів – Кия, Щека, Хорива та їх сестру Либідь. Вони побудували місто на Дніпрі в землі полян і нарекли його ім’ям старшого брата. Більше того, на розкопках початку ХХ ст. археологи Д. Мілєєв і П. Толочко знайшли залишки городища, про яке говорилося в літописі – «город Кия». Але, слід відзначити, неясно чи відповідає істині сюжет про заснування Києва Києм, як сумнівними видаються й відомості щодо тривалості його життя (124 р.).

З критикою поставився до теорії, пов’зуючої назву держави з столицею Києвом, історик Н.М. Карамзін. Він дотримувався ідеї про те, що вже у 1169 р. столиця Київської Русі була перенесена з Києва до Володимира.

У сучасній історіографії термін «Київська Русь» вживається як для позначення єдиної держави, що проіснувала до середини ХІІ ст. (Б.А. Рибаков, М.М. Горінов)[7], так і для ширшого періоду середини ХІІ – середини ХІІІ століть (Л.В. Войтович)[8]. В російській феодальній історіографії ХІV-ХVІІ ст. вважалося, що ім’я «Русь» походить від сарматського племені роксоланів, назва якого походить від ірландського rhos (світло). Адже історики штучно пов’язували історію раннього періоду Київської держави з відомими ранніми народами Східної Європи – скіфами, сарматами, аланами[9]. Є також версія, що термін «Русь» походить від назви рік Рось і Русина в Центральній Україні.

Отже, питання про походження назви «Київська Русь» потребує подальших дискусій. Тому, в ході практичного заняття рекомендовано з акцентувати увагу на його дослідженні.

Важливим для дослідників є й питання про походження держави. Вперше до питання про походження Київської Русі звернувся легендарний літописець Нестор понад вісім століть тому в «Повісті минулих літ», завдавшись питанням:

«Откуда есть пошла Русская земля?

Кто в Киеве начал первее княжить?

И откуда русская земля есть?»

Трактування цього питання є одним із найзаплутаніших у вітчизняній та світовій історіографії. Суперечливість і неоднозначність відомого фактичного матеріалу, хибні методологічні підходи, політична заангажованість та ідеологічні симпатії істориків неодноразово ставали на заваді об'єктивному погляду на процес виникнення Давньоруської держави. Перші спроби знайти вирішення цієї проблеми були здійснені ще середньовічними хроністами, які штучно пов'язували ранню історію Русі з відомими їм народами Східної Європи - скіфами, кельтами, сарматами, аланами.

У середині XVIII ст. німецькі історики, члени Петербурзької Академії наук Готліб-Зігфрід Байєр та Герхард Міллер обґрунтували концепцію норманізму. Посилаючись на літописну легенду про покликання варягів на Русь, ці вчені висунули тезу щодо скандинавського походження Давньоруської держави[10]. Рішучим опонентом і палким критиком норманізму став Михайло Ломоносов[11]. Майже одразу полеміка потрапила в русло не наукової дискусії, а ідеологічного протистояння «космополітизмові» німецьких вчених, які абсолютизуючи «варязький фактор», принижували державотворчу здатність слов'ян.

У 20-х роках XX ст. офіційна радянська історіографія назвала норманську теорію політично шкідливою, оскільки вона не визнавала здатності слов'янських народів створити незалежну державу самотужки. Дискусія спалахнула з новою силою. На захист своєї теорії «норманісти» висували такі аргументи:

1. Русь отримала назву від «Руотси». Так у середині XI ст. фіни називали шведів;
2. більшість імен руських послів, що зафіксовані в договорах з Візантією (911, 944), мають скандинавське походження - Карл, Інегельд, Фарлоф, Веремуд та ін.;
3. візантійський імператор Констянтин Багрянородний у своїй книзі «Про управління імперією» наводить як слов'янські, так і руські назви дніпровських порогів. Більшість руських назв мають давньонорманське походження;
4. ісламські географи та мандрівники IX-X ст. завжди чітко розділяли «русів» і «слов'ян».

На противагу «антинорманісти» стверджували:

1. назва «Русь» слов'янського походження, оскільки тісно пов'язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні;
2. жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне давньонормандське джерело, включаючи саги;
3. один з найдавніших ісламських письменників Ібн-Хордадберг чітко називає русів слов'янським племенем;
4. археологічні матеріали із міст та торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив «варязького чинника».

Слід також звернути увагу, на хозарську гіпотезу походження Київської Русі. Вона стала спробою кардинально змінити напрям пошуку. Теорія виводила коріння Київської держави з Хозарського каганату. Її автор, професор Гарвардського університету Омелян Пріцак, запропонував взагалі відмовитися від концепції слов'янського походження Русі. На його думку, поляни були не слов'янами, а різновидом хозар, а їхня київська гілка - спадкоємницею роду Кия, який заснував (іноді вживається термін «завоював») Київ у VIII ст. Однак ця версія не витримує критичної перевірки. Археологічні дослідження стародавнього Києва свідчать про місцеву слов'янську самобутність його матеріальної культури. Пам'ятки хозарської (салтово-маяцької) культури зустрічаються надзвичайно рідко і не становлять навіть відсотка від загальної кількості знахідок.

Крім того, українська історіографія ХХ ст. висуває теорію природної сторичного утворення слов’янської державності. В рамках теорії висуваються наступні причини формування ранньофеодальної держави у східних слов’ян: 1. неухильне зростання продуктивних сил; 2. майнова диференціація; 3. прискорення процесу класоутворення внаслідок успішних воєнних походів; 4. захоплення громадських земель і початок формування феодальних відносин; 5. необхідність відбиття зовнішньої агресії і захисту торгових інтересів.

Загалом, кожна з позицій має свої сильні та слабкі місця, що спричиняє постійне поглиблення дискусії. Пояснення процесу виникнення державності як наслідку тривалої еволюції суспільного розвитку, відмова від погляду на утворення держави як на одномоментний акт, різнобічно обґрунтовані твердження істориків та археологів про те, що східнослов'янське суспільство ще до літописного закликання варягів мало свої протодержавні утворення, заклали підвалини сучасного якісно нового бачення процесу державотворення русів.

Отже, на базі викладеного матеріалу, студентам пропонується визначити найбільш об’єктивні сучасні концепції походження Київської держави та обґрунтувати свою позицію, щодо цього питання.

3. Вказівки до з’ясування питання «Перші київські князі: Олег, Ігор, Ольга, Святослав і їх політика»

При розгляді другого питання практичного заняття «Походження перших київських князів…» доречним є визначення періодизації Давньоруської Київської держави:

Взагалі, питання про походження перших київських князів також спричиняє серед істориків тривалі дискусії. Так, автор літопису «Повість минулих літ» Нестор стверджував, що близько 862 р. слов’янські та фінські племена Псково-Новгородської землі закликали на князювання Рюрика (817-879) – представника скандинавської аристократії, який започаткував княжіння династії Рюриковичів (Додаток № 2). Фактично мова йшла про укладення ряду – усного договору між аристократом зі Скандинавії та елітою слов’янсько-фінських племен.

Відомий історик М. Аркас підтримував цю версію зазначаючи: «У 862 році варяг на ім’я Рюрик, із братами Синеусом та Труваром осіли у Новгороді. Вони і почали собою довгу низку українсько-руських князів. У дружині Рюрика були ватажки Аскольд і Дір. Вони ж схотіли зостатися в Новгороді та пішли вниз за Дніпром. Допливли до Києва, вони пристали до полян, наложили на них данину та лишилися боронити місто від хозарів. Дір і Аскольд стали першими князями в Україні» [12].

Але, існують і інші погляди на походження Рюрика. Так, О. Шахматов відкидав версію про те, що із Рюриком на Північ Русі прибули його брати. А появу цих імен пояснював хибним перекладом давньоготського тексту літописцем. Науковець стверджував, нібито сюжет про закликання варягів (вікінгів) звелів включити до літопису 1118 р. новгородський князь Мстислав, який мав чимало родичів серед володарів Скандинавії.

Враховуючи історичні реалії, вчені все ж таки схиляються до думки про скандинавське походження Рюрика. Адже, у VIII ст. бойові човни вікінгів причалювали до берегів Іспанії, Італії, Греції, Франції. Доба їх воєнних походів тривала біля 500 років. Через систему річок нормани проникали до Східної Європи, вступаючи в контакти з місцевим населенням. Арабський купець Ахмет ібн-Фадлан так свідчив про перебування варяг на Київській землі: «Місцеві жителі змішувалися з варягами, а дружини князів вбивали себе після смерті чоловіків» [13].

Деякі історики (В. Ключевський, М. Брайчевський) пов’язують становлення державності на Русі з початком правління Аскольда (882). І дійсно, ще на початку VIII ст. всі слов’янські племена (поляни, сіверяни, радимичі та ін.) були підкорені Хазарським каганатом і сплачували йому данину. І звільнив жителів Київської землі від сплати данини хозарам каган Аскольд, наприкінці ІХ ст. З цього моменту Аскольд став київським князем, а його старший брат Дір співправителем.

Отже, питання про походження найперших київських князів потребує подальшого наукового дослідження і обговорення.

При розгляді політики наступних київських князів – Олега, Ігоря (Інгвара), Ольги (Хельги) і Святослава пропонується укласти таблицю:

Основні етапи історії Давньоруської Київської держави

4. Практичні рекомендації до вивчення питання практичного заняття: «Володимир Великий і завершення формування Київської держави. Прийняття та утвердження християнства на Русі»

Окремо, слід зупинитись на розгляді такої важливої події в історії Київської держави, як хрещення. Отже, при розгляді третього питання практичного заняття «Володимир Великий. Прийняття та утвердження християнства на Русі» треба з’ясувати об’єктивні причини впровадження християнства на Русі, до яких ми можемо віднести:

Ø необхідність задобрити варяг, які починали бунтувати проти роботодавців;

Ø забезпечення окраїн Русі від територіальних зазіхань і постійних нападів сусідів;

Ø припинення відцентрових виступів племінних вождів на окраїнах Русі.

Важливим моментом в досліджені питання є сам процес впровадження християнства. Науковці стверджують, що хрещення відбувалось в декілька етапів. Вивчаючи цю проблему треба звернути увагу на погляди істориків М. Аркаса і М. Брайчевського. М. Аркас, стверджував, що ще на початку правління Володимир здійснив спробу ввести монотеїзм на базі язичницьких богів. Підтвердженням цього, на думку історика, стають залишки капища в центрі Києва, винайденого археологом Я.Є. Боровським. Капище мало форму квітки з пелюстками – п’єдесталами, на яких колись стояли скульптури язичницьких богів.

Історик же М. Брайчевський виділяв шість етапів хрещення Русі, які він пов’язував з поступовим проникненням християнської ідеології до слов’янського середовища.

Заслуговує на увагу і питання про добровільність хрещення. Це питання поставив під сумнів ще літописець Нестор, зазначивши у літописі ««Путята хрестив Русь вогнем, а Добриня - мечем» [14].

Але найбільш важливим є питання: «Чому саме християнство Володимир обрав з поміж інших релігій? Адже в нього була альтернатива…»

АЛЬТЕРНАТИВА

Іслам? Християнство?

Православ’я Католицизм

5. Найважливіші аспекти питання «Київська держава за часів княжіння Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха»

При розгляді четвертого питання «Київська держава в другій половині ІХ – другій половині ХІ ст. Княжіння Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха» рекомендується звернути увагу на головні вектори зовнішньої і внутрішньої політики князів, вплив і на становлення правової системи Київської Русі («Руська Правда» 1016 р. Ярослава Мудрого), моральних цінностей («Повчання дітям» В. Мономаха), розвитку архітектури (побудовано церкву Св. Софії, Золоті ворота у Києві тощо) і формування системи суспільно-політичних відносин.

Пропонується скласти таблицю:

«Основні вектори зовнішньої і внутрішньої політики Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха»

6. Рекомендації до підготовки питання «Причини занепаду та історичне значення держави - Київська Русь»

Розглядаючи п’яте питання практичного заняття «Історичне значення Київської Русі» треба з’ясувати головні причини, які спричинили занепад держави. Загальноприйнятими в історіографії (Б.Д. Греков, М.М. Тихомиров, Б. Рибаков) є такі причини занепаду держави:

Ø татаро-монгольська навала;

Ø поширення сварок між князями;

Ø зменшення авторитету князя, адже як свідчив літопис «Великий князь тепер був не батьком і старшим поміж усіма князьми, а іноді був далеко молодший од своїх дядьків, що сиділи по інших уділах»;

Ø Київ перестає бути столицею, а Південна Україна приєднується до князівств Галицьких;

Ø занепад феодально-кріпацького ладу.

Розглядаючи ж значення Київської держави треба звернути увагу, перш за все, на її яскраву і самобутню культуру, яка розвинулася на основі матеріальних і духовних досягнень народу, творчого засвоєння досягнень інших слов’янських земель, країн Західної Європи, Візантії, Кавказу, Азії. Вивчаючи культурні досягнення Київської держави слід зосередитись на таких напрямах:

- освіта;

- архітектура;

- меценатство;

- розвиток ремесел.

Важливо також, що Київська Русь відкрила новий феодальний період народів Східної Європи. Ці народи не знали у своєму розвитку рабовласницької формації: феодалізм зароджувався в них на основі первіснообщинного устрою (Додаток № 3).

7. Рекомендації до підготовки питання практичного заняття «Галицько-Волинське князівство: історія виникнення, розквіту та занепаду»

Врешті-решт, розглядаючи останнє питання «Галицько-Волинське князівство», відзначимо, що князівство було утворено наприкінці XII ст. шляхом об’єднання Галицького і Волинського князівств. Його землі простиралися в басейнах рік Сяну, Верхнього Дністра та Західного Бугу. Князівство межувало на сході з руським Турово-Пінським і Київським князівствами, на півдні з Безладдю, а згодом Золотою Ордою, на південному заході – з Угорським королівством, на заході – з Польським королівством, а на Півночі – з Литвою, Тевтонським Орденом і Полоцьким князівством (Додаток № 4).

Розглядаючи історію Галицько-Волинського князівства треба звернути увагу на передумови його виникнення, розглянути в хронологічній послідовності особливості правління Галицько-Волинських князів, зосередившись на найбільш видатних з них - Романі Мстиславичі (1199 – 1205 рр.) і Данилі Романовичі (1237-1264 рр.). Адже саме ці князі, на думку автора Галицько-Волинського літопису, доклали дуже багато зусиль у здобутті незалежності князівства (боротьбі з половцями).

Особливу увагу слід звернути на історичне значення князівства в історії українського народу, яке полягало в тому, що:

- князівство стало новим після занепаду Києва центром політичного й економічного життя;

- зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов’янства, забезпечивши українському народові умови для збереження його як окремого національного організму;

- продовжило дипломатичні традиції Київської Русі, понад сто років після падіння Київської держави і встановлення золотоординського іга представляло східнослов’янську державність на міжнародній арені.

Підбиваючи підсумки в дослідженні теми, слід відзначити, що кожна держава, що бажає мати гідну, цивілізовану та заможну долю у майбутньому, повинна вшановувати своє історичне коріння та пишатися ним, а це неможливо без глибокого вивчення та розуміння історичної спадщини. Для нашої ж держави, що лише нещодавно здобула очікувану сторіччями незалежність та має багату історію, дослідження витоків її державності набуває особливої наукової актуальності та суспільного значення.

8. Головні події в історії Київської Русі і Галицько-Волинського князівства

1. 5 ст. н.е. – 7 ст. н.е. Антський період в історії слов’ян

2. 482 р. – заснування Києва (за Б. Рибаковим)

3. Середина 6 ст. н.е. – 7 ст. н.е. – Аварський каганат

4. 7 ст. н.е. – 10 ст. н.е. – Хозарський каганат

5. 862 р. – поява варягів на Русі. Рюрик

6. 882 р. – Захоплення князем Олегом Києва. Виникнення Київської Русі

7. 882-912 – князювання Олега

8. 912-945 – князювання Ігоря

9. 907, 911, 941, 944 – походи русичів на Візантію

10. 945 – повстання деревлян. Вбивство князя Ігоря

11. 945-964 – регентство княгиня Ольги

12. 964-972 – князювання Святослава

13. 966 – знищення князем Святославом Хозарського каганату

14. 969-972 – війни Святослава з Болгарією і Візантією. Загибель князя Святослава

15. 972-980 – князювання Ярополка

16. 980-1015 – князювання Володимира Святославина

17. 988 – хрещення Русі

18. 1015-1019 – князювання Святополка

19. 1019-1054 – князювання Ярослава Мудрого

20. 1036 – розгром печенігів Ярославом Мудрим під Києвом

21. 1037 – побудова церкви Св. Софії у Києві

22. 1068 – перший напад половців на Русь. Поразка Ярославичів у битві з половцями на р. Альті. Повстання у Києві

23. 1097 – з’їзд князів у Любечі. Запровадження майорату

24. Сер. 11 ст. – початок 12 ст. – укладення першого зводу законів (кодексу) «Руська правда»

25. 1113-1116 – написання Нестором «Повісті врем’яних літ»

26. 1113-1125 – князювання Володимира Мономаха у Києві

27. Сер. 12 ст. – початок феодальної роздробленості Київської Русі

28. 1153 – 1187 – князювання Ярослава Володимировича (Осмомисла) в Галицькій землі

29. 1169 – зруйнування Києва володимиро-суздальським князем Андрієм Боголюбським

30. 1185 – невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців. Ймовірний час написання «Слова о полку Ігорове»

31. 1187 – перша згадка слова «Україна» в Київському літописі

32. 1199 – об’єднання Галицького і Волинського князівства князем Романом. Утворення Галицько-Волинської Русі

33. 1199-1205 – князювання Романа Мстиславича

34. 1223 – розгром монголо-татарами руських дружин і половців на р. Калка

35. 1237 – початок монголо-татарської навали на Русь

36. 1239-1241 - розорення Південної Русі монголо-татарами

37. 1240 – зруйнування монголо-татарами Києва

38. 1238-1264 – князювання Данила Романовича (Галицького)

39. 1256 – заснування м. Львова Данилом Галицьким

40. 1340 – розпад Галицько-Волинського князівства

41. 1349 – загарбання Галичини польськими феодалами

9. Критерії оцінок

Оцінка «відмінно» (90-100 балів - рівень А (ECTS)

1. Бездоганне знання хронології в обсязі програми;
2. Чітке виділення головних рис періодів історії України;
3. Безпомилкове визначення головних тенденцій економічного, соціального та політичного розвитку України;
4. Вміння аналізувати історичний процес;
5. Вміння робити самостійні узагальнення і висновки;
6. Літературна мова;

Оцінка «добре» (82-89 балів – рівень В; 74-81 – рівень С (ECTS)

1. Орієнтування у фактографії, незначні ускладнення при використанні знань, незначні полки у хронології. Окремі неточності в аргументуванні;
2. Вміння знаходити і аргументувати характерні особливості періодів історії України;
3. Правильне висвітлення ходу та логіки подій;
4. Вміння робити загальні висновки;
5. Добра мова

Оцінка «задовільно» (64-73 бали – рівень D, 60-63 – рівень Е (ECTS)

1. Правильне висвітлення окремих фактів, але несуттєві помилки в хронології;

2. Невміння виділити головні риси і тенденції історичних процесів, зайва деталізація;

3. Неконкретні, загальні слова і фрази, стосовно оцінки подій, слабка аргументація;

4. Відсутність самостійних узагальнюючих висновків;

5. Спрощена мова.

Оцінка «незадовільно» (35-59 балів – рівень FX; 0-34 – рівень F (ECTS)

1. Суттєві помилки в хронології;

2. Невміння послідовно викласти історичні сюжети;

3. Відсутність фактографічної конкретики;

4. Нездатність робити висновки;

5. Примітивна мова