Валютне регулювання та курсова політика Центрального банку

Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентування міжнародних розрахунків і порядок здійснення операцій з валютними цінностями.

Основними завданнями валютного регулювання та контролю є:

1) організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;

2) регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

3) організація внутрішнього валютного ринку;

4) регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

5) регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;

6) встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

7) забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.

Світова практика функціонування ринків знає два методи валютного регулювання - ринковий і державний. Ці методи доповнюють один одного, однак співвідношення між ними постійно змінюється залежно від конкретної економічної ситуації.

ü Ринкове регулювання валютного ринку діє на основі закону вартості і закону попиту та пропозиції і застосовується в умовах економічної стабільності. При ньому також існує і державне регулювання, оскільки валютні відносини відчутно впливають на внутрішній економічний розвиток.

Головною виконавчою установою валютного регулювання є Національний банк України, який:

ü здійснює валютну політику, керуючись принципами загальної економічної політики України:

ü складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс держави;

ü контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

ü визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків-нерезидентів;

ü видає обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

ü нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

ü видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

ü установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або в розрахункових (клірингових) одиницях;

ü забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції уповноважених банків.

Ліцензії, отримувані комерційними банками, поділяються на генеральні, внутрішні та розширені внутрішні.

Генеральна ліцензія дає комерційному банку право на такі дії:

· здійснення багатьох банківських операцій в іноземній валюті як на

території країни, так і за кордоном;

· формування частини свого статутного акціонерного фонду в іноземній валюті за рахунок вітчизняних, іноземних та міжнародних підприємств і організацій;

· створення резервного, страхового та іншого фондів із прибутком в іноземній валюті;

· участь у створенні банківських установ усередині країни та за її межами з використанням для цієї мети іноземної валюти;

· відкриття своїх філій та представництв за кордоном.

Внутрішня ліцензія надає комерційному банку право на здійснення повного або обмеженого переліку банківських операцій в іноземній валюті лише на території країни. За цією ліцензією банк може проводити такі операції:

ü відкриття і ведення рахунків в іноземних валютах юридичних та фізичних осіб (резидентів і нерезидентів), а також рахунків нерезидентів у національній валюті країни перебування;

ü здійснення кореспондентських відносин із банками, що мають генеральну ліцензію;

ü організація через банки, які мають генеральну ліцензію, розрахунків, пов'язаних з експортно-імпортними операціями клієнтів банку в іноземних валютах у формі документарного акредитива, інкасо, банківського переказу, а також в інших формах, що застосовуються в банківській практиці;

ü валютне обслуговування юридичних і фізичних осіб, включаючи купівлю та продаж іноземних валют відповідно до чинного законодавства;

ü залучення і розміщення коштів в іноземній валюті юридичних осіб у формі кредитів, депозитів та в інших формах, а також видача гарантій на користь клієнтів банку в межах власних ресурсів банку в іноземних валютах.

Розширена внутрішня ліцензія надає комерційному банку право здійснювати на території країни ті ж операції, що й за внутрішньою ліцензією, а також відкривати обмежену кількість кореспондентських рахунків у конкретних іноземних банках.

Особливості валютного регулювання:

ü зростання ролі національного валютного законодавства - використання валютних цінностей потребує певної регламентації та регулювання з боку уряду і центрального банку, у зв'язку з чим зростає роль валютного законодавства у визначенні порядку обігу іноземної валюти з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету грошової одиниці країни, захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національної грошової одиниці;

ü розробка програми валютного регулювання, яка повинна враховувати:

- досягнутий рівень розвитку валютного ринку конкретної країни;

- необхідність сприяння розвитку банківсько-фінансового сектора;

- залежність економіки від автономного (критичного) імпорту (насамперед енергоносіїв), а звідси і необхідність стимулювання збільшення експортних надходжень і іноземних інвестицій;

ü поступове (протягом 1-2 років) введення конвертованості валюти на основі продуманої, поетапної лібералізації валютних операцій;

ü регулювання режиму валютного курсу з урахуванням темпів внутрішньої інфляції й інтересів експортерів. Останнє більш важливо для країн, що не мають значних іноземних інвестицій і доступу до зовнішніх кредитів, у зв'язку з чим експортери є основним джерелом іноземної валюти. Таке регулювання має здійснюватися лише ринковими методами;

ü забезпечення Центральним банком нагромадження достатнього валютного резерву для того, щоб мати можливість стабілізувати курс (або гарантувати його плавне зниження відповідно до зростання внутрішніх цін) протягом досить тривалого часу;

ü створення для експортерів вигідних умов використання валютних ресурсів країни (як для придбання необхідної їм сировини і матеріалів, так і для довгострокових інвестицій);

ü продаж валюти в першу чергу не уряду, а Центральному банку, який у такій ситуації виступатиме монопольним продавцем інвалюти на потреби імпортерів на внутрішньому ринку і прагнутиме до забезпечення рівного доступу її для всіх імпортерів з урахуванням вимог до рівня конвертованості й курсу національної валюти. Після стабілізації курсу комерційні банки будуть брати активну участь у цьому процесі. Стабілізація сальдо платіжного балансу на позитивному рівні й подолання інфляції дадуть змогу скасувати обов'язковий продаж валютних надходжень.

Система валютного регулювання в Україні формувалася у складних і суперечливих соціально-економічних умовах і пройшла три етапи:

1 етап => листопад 1992 - березень 1993 pp. Формується власна система валютного регулювання. Основним законодавчим актом у цій сфері став Декрет Кабінету Міністрів України " Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р., який:

· регулював операції з валютними цінностями;

· визначав статус валюти країни;

2 етап => жовтень І994 - вересень 1996 pp. Основним законодавчим актом цього періоду є Указ Президента України від 22 серпня 1994 р., який визначав правові рамки функціонування міжбанківського валютного ринку і передбачав у II півріччі 1994 р. забезпечити поступове зближення й уніфікацію офіційного і ринкового валютних курсів.

Основним напрямом валютної політики, передбаченим програмою економічних реформ Президента України, було здійснення заходів щодо поступової лібералізації і децентралізації валютного ринку України, а саме:

· створення умов для зближення курсу національної валюти до його реального значення (визначення курсу українського карбованця на підставі торгів на УМВБ);

· забезпечення пріоритету національної валюти, як платіжного засобу, через поступове обмеження готівкового та безготівкового обігу іноземної валюти в Україні;

· здійснення децентралізації внутрішнього валютного ринку (створення незалежних валютних бірж у різних регіонах країни, зняття обмежень на здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку з приводу купівлі-продажу іноземної валюти щодо поточних операцій);

· здійснення лібералізації внутрішнього валютного ринку (поступове скорочення обмежень щодо використання валюти і форм платежів).

Досягнення фінансової стабілізації у 1996 р., у тому числі завдяки відповідному валютному регулюванню, дало змогу у вересні цього ж року здійснити грошову реформу, яка стала початком третього етапу розвитку валютного регулювання в Україні. Вона мала неконфіскаційний, прозорий характер і передбачала заміну карбованця новою грошовою одиницею - гривнею.

Використання іноземних валют у міжнародних розрахунках потребує вирішення питання про їх кількісне співвідношення, тобто про валютний курс, який впливає не тільки на стан міжнародної торгівлі, а значною мірою і на національну економіку, особливо в кризових ситуаціях, тому головною метою валютного регулювання Центрального банку будь-якої країни повинно бути проведення зваженої курсової політики.

На рис. представлені види режимів валютних курсів, які у світовій практиці застосовують Центральні банки.

=> Фіксований валютний курс - це офіційно встановлене Центральним банком фіксоване співвідношення між національною грошовою одиницею та валютою іншої країни.

=> Вільно плаваючий курс - це співвідношення між національною грошовою одиницею та валютами інших країн, яке складається залежно від попиту і пропозиції валют на валютному ринку країн.

=> Регульований плаваючий валютний курс - режим, що характеризується відчутним впливом Центрального банку, який у процесі встановлення валютного курсу на валютному ринку вирівнює різні короткострокові, а іноді і серед-ньострокові коливання курсу з метою його передбачення та стимулювання зовнішньої торгівлі.

Валютний коридор - можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют.

=> Система множинних валютних курсів - це валютні курси, які вводять країни, що розвиваються та роблять перші кроки у напрямку ринкової системи курсоутворення і конвертованості національної грошової одиниці. Множинні валютні курси можуть бути:

1) контрольовані урядом і

2) вільні ринкові курси, встановлені під впливом попиту і пропозиції.

=> Подвійний валютний курс - це різновид системи множинних валютних курсів, який використовують в умовах активної валютної спекуляції центральні банки промислово розвинених країн. Суть його полягає в подвійному котируванні курсу національної грошової одиниці: окремо за комерційними і фінансовими операціями.

Національний банк України у своїй курсовій політиці використовує загальновизнані методи валютного регулювання, а саме:

=> валютні інтервенції;

=> дисконтну політику;

=> валютні обмеження.

=> Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку в діяльність валютного ринку з метою впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти.

=> Дисконтна, або облікова, політика - це метод регулювання валютного курсу, який зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою впливу на рух зарубіжних короткострокових капіталів.

=> Валютні обмеження - це система нормативних правил, які встановлюються в законодавчому та адміністративному порядку і спрямовані на обмеження операцій з іноземною та національною валютою, золотом та іншими валютними коштами на ринку і передбачають обов'язкову їх здачу казначейству.