Основні методи ціноутворення за ринкових умов господарювання

1. Розрахунок ціни за методом «середні витрати плюс прибуток» є найпростішим і широко застосовуваним. Згідно з ним ціна (Ц) визначається за формулою:

ця формула є на початку тексту

,

де СВ — середні витрати (собівартість); П — величина прибутку в ціні, яка встановлюється самим підприємством (організацією) або обмежується державою як граничний рівень рентабельності продукції (послуг).

2. Метод ціноутворення «за рівнем поточних цін» («за рівнем конкуренції») полягає в тім, що ціну розглядають та встановлюють як функцію цін на аналогічну продукцію в конкурентів. Залежно від особливостей продукції і типу ринку (монополія, олігополія) цей метод ціноутворення має різні модифікації (установлення ціни на рівні поточної ринкової ціни або трохи нижче за неї; установлення ціни на конкретний виріб з урахуванням цін на аналогічну продукцію та співвідношення параметрів цих виробів).

3. Метод ціноутворення «за рівнем попиту» передбачає встановлення ціни за допомогою пробного продажу товару в різних сегментах ринку. При цьому враховуються умови продажу, кон’юнктура ринку, супутні послуги. За використання цього методу в різних місцях (сегментах) ринку на ті самі товари ціни можуть бути різними.

4. Метод цільового прибутку. Розрахунок ціни на підставі цільового (фіксованого) прибутку вважається різновидом методики визначення ціни на засаді середніх витрат (собівартості). Особливість його полягає в тім, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру прибутку, який підприємство передбачає одержати від продажу певної кількості продукції.
За умови прямолінійної динаміки залежних величин ціна встановлюється з використанням формули:

Ц= Сзм + (Спост + Пзаг) / N

де Сзм — змінні витрати на одиницю продукції (послуги);
Спост— постійні витрати на дану продукцію (послугу) за певний період (квартал, рік);

Пзаг— загальна сума прибутку, яку можна одержати від продажу продукції (надання послуги) за той самий період;
N— обсяг продажу продукції (наданої послуги) в натуральному вимірі.

5. Установлення ціни на засаді суб’єктивної цінності товару здійснюється з урахуванням потенційного (реально виявленого) попиту та реального купівельного сприйняття. Для виявлення споживчих оцінок використовують нецінові прийоми впливу: спеціальні опитування, анкетування, та інші маркетингові дослідження, що дозволяють сформувати у свідомості споживачів уявлення про цінність товару.

6. Метод тендерного ціноутворення застосовують тоді, коли має місце конкурентна боротьба товаровиробників за підряди у процесі тендерних торгів. Підприємство хоче завоювати контракт, а для цього потрібно запросити ціну нижчу, ніж в інших. Проте ця ціна не може бути нижчою від рівня поточних витрат.

Тендер – це конкурентна форма розміщення замовлення на закупівлю товарів, надання послуг відповідно до наперед визначених умов, термінів. Тендерний контракт укладається з переможцем, який подав пропозицію, що відповідає документації в якій надані найкращі умови.

Загальними чинниками, що визначають ціни на продукцію переважно є:

· гнучкість попиту: зростання цін зумовлює зменшення попиту й навпаки;

· рівень витрат на виробництво і реалізацію продукції;

· співвідношення попиту і пропозиції;

· новизна, престижність та якість товару;

· наявність конкуренції та ринкова кон’юнктура;

· ступінь державного регулювання цін;

· умови поставки продукції;

· кількість посередників;

· взаємовідносини між покупцем і продавцем та інші.

З метою свідомого впливу на реалізацію своєї продукції підприємство може використовувати різні цінові знижки, які надаються покупцям залежно від умов постачання продукції, обсягів купівлі, способів оплати, умови страхування.

Виділяють такі види цінових знижок:

- бонусні, які надаються постійним покупцям за обумовлений обсяг закупівлі продукції підприємства за певний проміжок часу;

- часові або сезонні, які використовуються для стимулювання реалізації продукції підприємств із циклічним характером виробництва чи споживання;

- «сконто», які надаються покупцям за строкову оплату готівкою;

- «декорт», які надаються за передчасну оплату порівняно зі стороком, визначеним у контракті, а також за товар нижчої якості;

- дисконтні, які є різницею між цінами на один і той самий виріб з різними стороками постачання: чим довшим є столярок постачання, тим меншою є ціна одиниці продукції;

- за авансовою оплатою, які виникають у зв’язку з необхідністю компенсувати покупцеві недоотриманий дохід (у розмірі середнього депозитного проценту) за час кредитування підприємства – постачальника продукції;

- спеціальні, які надаються VIP – клієнтам.