Конституція - історія,поняття,функції. Місце конституції П.Орлика серед інших конституцій

Термін конституція (як вважається, від лат. Constitutio – устрій, установлення) у різні часи використовува­вся в різних значеннях. Так, зокрема, у Стародавньому Римі конституціями називали деякі акти імператора, а у середньовічній Європі - акти, в яких закріплювалися при­вілеї та вольності феодалів (Велика хартія вольностей 1215 р. в Англії, Великий березневий ордонанс 1358 р. у Франції тощо). В той же час ні в античному світі, ні в середні віки сучасного поняття конституції не існувало. Як не було і таких законів, які можна було б розглядати як юридичну базу чинної нормотворчості, як акти, які б визначали належну організацію державної влади, закріп­лювали гарантії прав і свобод людини.

Сучасна наука конституційного права використовує термін «конституція» у кількох значеннях: конституція юридична, конституція фактична, конституція соці­альна.

§ Юридична конституція - це система правових норм, які закріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і сво­бод людини і громадянина, визначають систему, принци­пи організації і функціонування органів публічної влади (органів державної влади і органів місцевого самовряду­вання), встановлюють територіальний устрій держави.

У залежності від способу вираження цих норм, юри­дичні конституції, в свою чергу, можуть мати формаль­ний або матеріальний характер.

§ Формальна конституція становить собою закон (або кілька законів), який приймається в особливому порядку і має найвищу юридичну силу по відношенню до всіх інших законів).

§ Матеріальна конституція становить собою акт або велику кількість прийнятих у різні часи нормативних актів, судових рішень та конституційних звичаїв, які ви­значають засади державного ладу, основи організації ор­ганів державної влади, закріплюють та гарантують права і свободи людини, регулюють її взаємовідносини з дер­жавною владою.

Матеріальна конституція не носить формалізованого характеру, тобто акти, які її складають, не мають вищої юридичної сили по відношенню до ін­ших законів.

§ Фактична та соціальна конституція - ці терміни застосовуються для характеристики реальний стан сус­пільних відносин, які складають предмет конституційно­го регулювання, вони позначають реально існуючі в країні основи державного ладу, фактичну ситуацію з правами та свободами людини тощо.

Найбільш поширеним є використання терміну «кон­ституція» в його формально-юридичному значенні, тоб­то як основного закону держави що приймається в осо­бливому порядку, має найвищу юридичну силу та регу­лює найважливіші суспільні відносини, які визначають принципи організації публічної влади, закріплюючи при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав і сво­бод людини і громадянина, систему, порядок організації і компетенцію органів державної влади, територіаль­ний устрій держави, державні символи[5].

В переважній більшості країн, в тому числі й в Україні, юридична формальна конституція представлена одним і єдиним актом. Такі конституції іменують коди­фікованими або консолідованими конституціями. Ко­дифікована конституція є більш зручною з точки зору користування її текстом, будь-якій особі набагато прос­тіше ознайомитися з конституційними нормами, тощо.

У деяких джерелах термін «матеріальна конституція» використо­вується як тотожний термінам «фактична конституція», «соціальна консти­туція».[6]

Видатні мислителі 17-18 ст. (Д. Локк та Т. Гоббс в Англії, Ш. Монтеск'є, Сієс, - у Франції, І. Кант - в Німеччині, Т. Пейн - в Америці та інші) сформулювали теоретичні положення, які були використані під час розробки пер­ших писаних конституцій та зберігають своє значення і сьогодні. Основні з них полягають у наступному:

1. Конституція - це акт, за допомогою якого встанов­люється така організація державної влади, яка б забезпе­чила захист людини, гарантованість її природних прав і свобод (тобто належна організація влади).

1. Належна організація державної влади повинна ба­зуватися на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову, що ускладнює можливість узурпації всієї повноти влади і, тим самим, дозволяє захистити людину від деспотії.

2. Установлювати, конституювати належним чином організовану державу може лише народ, якому, і тільки якому, належить верховне право вирішувати власну долю (звідси випливає право народу на насильницьке повалення тиранічної, неналежним чином організованої влади, якапосягає на природні права і свободи людини).

3. Конституція як акт установчої влади народу, за до­помогою якого народ установлює належним чином орга­нізовану державу, характеризується найвищою юридич­ною силою по відношенню до актів державної влади, оскільки остання має похідну від установчої влади наро­ду природу (це, в свою чергу, також означає, що жоден орган державної влади не може на свій розсуд змінювати конституційні положення, які визначають установлений народом характер організації державної влади).

4. За своєю соціально-політичною сутністю консти­туція становить собою певний компроміс інтересів різ­них частин суспільства (класів, соціальних прошарків, територіальних або національних спільнот тощо), своє­рідний суспільний договір - угоду між членами суспіль­ства з приводу установлення тієї або іншої конкретної форми організації влади, яка більшістю народу була б визнана справедливою.

5. Як суспільний договір конституція повинна мати письмову форму, що забезпечує чітке виконання умов договору, однозначне тлумачення його положень.

У досить лаконічній формі призначення конституції та її предмет були сформульовані у французькій Декла­рації прав людини і громадянина 1789 р.: «Будь-яке су­спільство, в якому не забезпечено користування правами і не проведено розподілу влад, не має Конституції»[7].

Функції конституції - це основні напрямки її впливу на суспільні відносини, які обумовлені соціальним при­значенням конституції. Основними з них є:

§ юридична функція, пов'язана з тим, що конституція є ос овним джерелом права і вона визначає всю систему правового регулювання в суспільстві;

§ політична функція полягає в тому, що конституція визначає основні принципи політичної діяльності, функ­ціонування інститутів політичної системи суспільства;

§ ідеологічна функція полягає у виховній ролі конс­титуції, яка встановлює взаємовідносини держави з лю­диною, інститутами громадянського суспільства на ос­нові їх взаємної відповідальності.

В деяких джерелах до найважливіших функцій конс­титуції також відносять: закріплення контінуїтету, тобто безперервності, спадкоємності державної влади, проти­дію лівому і правому радикалізму, протидія територіаль­ному розпаду держави. [8]

Отже, вимоги до документів конституційного характеру висвітлені біль ніж чітко та ясно. Розглянемо документ, створений П. Орликом більш детально, щоб доказати його право першим стояти в одному ряду з Конституціями США, Франції, Польші.