Література

1. Безпальча Р. Допомога жінкам, які потерпіли від торгівлі людьми: Інформ.-практ. посібник. – К.: Winrock International, 2003. – 114 с.

2.Горбунова О., Лисенко І., Стрекалов Є. Матеріали для практичного використання працівниками правоохоронних органів та суддями. – К.: Атіка, 2006. – 120 с.

3. Конвенція ООН про права дитини № 995_021 від 20 листопада 1949 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. – 1990. – № 1. – С. 205.

4. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності № 995_789 від 15 листопада 2000 р. // Офі­ційний вісник України. – 2006. – № 14. – С. 340.

5. Кримінальний кодекс України від 1 вересня 2001 р. // Голос України. –2001. – № 107.

6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року» № 410 від 7 березня 2007 р. // Офіційний вісник України. – 2007. – № 18. – С. 65.

7. Протидія торгівлі людьми: Навчально-методичний посібник / За ред. Т. Семигіної. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 166 с.

8. Соціальна профілактика торгівлі людьми: Навч.-метод. посіб. / За ред. К.Б. Левченко, І. М. Трубавіної. – К.: Держсоцслужба, 2005. – 344 с.

9. Як підвищити рівень усвідомлення проблеми торгівлі людьми? Посібник тренера. – К.: MOM, 2005. – 64 с.

1. Феномен торгівлі людьми у світі та Україні

Вправу спрямовано на актуалізацію знань студентів, з'ясування їхніх знань щодо проблеми торгівлі людьми.

Питання для обговорення: Що означає поняття «торгівля людьми»? Поясніть.

Варіанти, які пропонують учасники обговорення, викладач фіксує на дошці, у разі потреби деталізуючи чи перефразовуючи. Результати необхідно буде згрупувати в 6 пунктів: 1) брутальне порушення прав людини; 2) міграція; 3) примусова праця; 4) злочин; 5) моральна проблема; 6) корупція.

Торгівля людьми – один з найтяжчих злочинів проти особистості в усьому світі. Міжнародне визначення торгівлі людьми вперше дається у 2000 році у Протоколі про запобігання та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, та покарання за неї, який доповнює Кон­венцію ООН проти організованої транснаціональної злочинності.

Виділяється низка основних підходів до визначення феномену тор­гівлі людьми:

1) торгівля людьми як проблема боротьби зі злочинністю. У цьому разі стратегія протидії їй полягає в застосуванні кримінального покарання, розвитку міжнародної координації дій поліції та ін­ших заходів, що дають змогу більш ефективно переслідувати зло­чинців. Цей підхід до визначення суті торгівлі людьми викорис­товується, перш за все, представниками поліції та міліції; право­охоронних органів;

2) торгівля людьми як проблема нелегальної міграції, особливо в кра­їнах Західної Європи та Північної Америки. У межах цього підходу запобігання торгівлі людьми означає запобігання в'їзду потенцій­них жертв до тієї чи іншої країни. Жорстка візова політика, суво­рий прикордонний контроль, пильний нагляд за змішаними шлю­бами – методи реалізації такої політики, яка, насамперед, спрямо­вана на захист інтересів держави, а не на захист інтересів особи;

3) торгівля людьми як проблема розподілу трудових ресурсів. Роз­гляд проблеми через призму організації праці приводить до ви­сновку, що торгівля людьми – не що інше, як експлуатація люди­ни, примушування її до виконання тих чи інших трудових функ­цій. Протидія торгівлі людьми з точки зору прихильників такого підходу зводиться до створення належних умов праці, що виклю­чають експлуатацію людини;

4) торгівля людьми як моральна проблема. Цей підхід засуджує проституцію, рабство та інші форми експлуатації. З цієї точки зору торгівля людьми розглядається як зло. Боротьба з торгівлею людьми таким чином означає боротьбу зі злом;

5) торгівля людьми як проблема, пов'язана з проституцією. Цей під­хід схожий на попередній. Проте тут слід брати до уваги аспект легальності проституції та розмежування добровільної та приму­сової проституції;

6) торгівля людьми як проблема, пов'язана з корупцією. У межах цього підходу протидія торгівлі людьми ототожнюється з бо­ротьбою проти корупції.

Зараз найчастіше торгівлю людьми розглядають як порушення прав людини. Це властиво як міжнародним нормативно-правовим докумен­там, так і українським. За такого погляду протидіяти зазначеному яви­щу можна лише при використанні системного підходу, за умов коорди­нованої діяльності всіх зацікавлених сторін – державних установ, не­державних організацій, органів соціального захисту, правових, законо­давчих та міграційних.

Проблема торгівлі людьми особливо актуальна і для України. Кінець XX ст. ознаменувався розпадом такої супердержави, як Радянський Союз, і появою нових незалежних країн на пострадянському просторі, серед яких була й Україна. Проголосивши «Декларацію про державний суверенітет», Україна стала на шлях демократичного розвитку. Проте українська держава переживає складний період трансформації суспіль­но-політичного та економічного устрою. В основі сучасної торгівлі людьми в Україні лежать міграційні процеси її громадян з метою пра­цевлаштування за кордоном. Наша держава на сьогодні є однією з країн-постачальниць на ринку торгівлі людьми.

Початком державної політики протидії торгівлі людьми в Україні став 1998 рік, коли Кримінальний кодекс України було доповнено статтею, яка передбачала покарання за торгівлю людьми (ст. 124-1). У 1999 році створено Координаційну раду боротьби з торгівлею жінками та дітьми при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. Наступ­ним кроком у врегулюванні проблеми торгівлі людьми й дітьми зокре­ма стало створення в 2000 році в структурі Департаменту карного роз­шуку Міністерства внутрішніх справ України, а в обласних управліннях внутрішніх справ – спеціалізованих підрозділів боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, які розпочали свою роботу в 2001 ро­ці. У 2002 році Кабінет Міністрів України затвердив «Комплексну про­граму протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки», а також утворив Міжвідомчу координаційну раду з питань протидії торгівлі людьми, яка сьогодні є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Ка­бінеті Міністрів України.

На сучасному етапі основним документом, який визначає систему протидії торгівлі людьми в Україні, залишається «Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 року», яка включає три основні компоненти: 1) протидія; 2) захист постраждалих осіб; 3) кри­мінальне переслідування злочинців.

2. Визначення торгівлі людьми в законодавстві

У світі ухвалено чимало нормативно-правових актів з протидії тор­гівлі людьми, частину з яких ратифіковано й Україною. Але загально­визнане міжнародне визначення «торгівля людьми» наведено у Прото­колі про запобігання і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, який доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийняту в 2000 році й ра­тифіковану Україною 2004 року. Стаття 3 цього документа встановлює:

a) «торгівля людьми означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховування чи одержання лю­дей шляхом загрози силою або її застосування чи інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу у вигляді плате­жів чи вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проститу­ції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусо­ву працю або послуги, рабство або звичаї, подібні з рабством, під­невільний стан або вилучення органів;

b) згода жертви торгівлі людьми на заплановану експлуатацію, про яку йдеться в підпункті «а» цієї статті, не береться до уваги, якщо було використано будь-який із засобів впливу, зазначених у під­пункті «а»;

c) вербування, перевезення, передача, переховування або отримання
дитини з метою експлуатації вважається «торгівлею людьми» навіть у тому випадку, якщо вони не пов'язані з застосуванням будь-
якого із засобів впливу, зазначених у підпункті «а» цієї статті;

d) «" дитина" означає будь-яку особу, що не досягла 18-літнього віку».
Злочин торгівлі людьми має три взаємопов'язані складові:

1) дії – торгівці людьми вербують, перевозять, передають, прихову­ють чи одержують людей;

2) засоби – торгівці людьми під час здійснення дій застосовують погрози силою або силу, або інші форми примусу, викрадення, шахрайство, обман, зловживання владою або уразливістю стано­вища, або підкуп особи, яка контролює іншу особу;

3) мету – метою цих дій і засобів є експлуатація людей.

Поняття «торгівля людьми» існує також і в українсьму нормативно-правовому полі. Власне, Україна однією з перших країн у Європі закріпи­ла поняття «торгівлі людьми» на законодавчому рівні. У грудні 2000 ро­ку в м. Палермо (Італія) Україна підписала Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності та Протокол про запобі­гання і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та по­карання за неї, що доповнює Конвенцію, і ратифікувала ці міжнародно-правові документи 4 лютого 2004 року на сесії Верховної Ради України.

Тобто, як зазначають спеціалісти, ми маємо унікальне правове поле, єдиний правовий механізм співпраці із зазначених питань, єдині стандарти у сфері захисту прав людини та контрольні механізми їх реалізації.

Офіційно поняття «торгівля людьми» в Україні визначено у ст. 149 Кримінального кодексу «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини», де перелічено види експлуатації, яким піддаються по­терпілі від торгівлі людьми: «всі форми сексуальної експлуатації, вико­ристання в порнобізнесі, примусова праця або примусове надання по­слуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучен­ня в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над люди­ною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусова вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо».

Для сучасного розуміння торгівлі людьми у вітчизняному законо­давстві окремо дається визначення поняттю «уразливий стан особи». Відповідно до ст. 149 Кримінального кодексу України «під уразливим станом особи слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними влас­тивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір на­сильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімей­них або інших обставин»

3. Торгівля людьми в контексті порушення прав людини

Сьогодні торгівля людьми вважається порушенням прав людини. Важливим етапом у ствердженні такої концепції стала Всесвітня конфе­ренція з прав людини, що відбулася у Відні в 1993 році, коли вперше на­сильство над жінками визнали порушенням прав людини. Саме з пози­ції захисту прав людини в останні роки розроблялася низка міжнарод­них документів щодо боротьби з торгівлею людьми. Це, наприклад, Га­азька міністерська декларація (1997 p.), Конвенція ООН проти трансна­ціональної організованої злочинності та протоколи, що її доповнюють(2000 p.), Брюссельська декларація (2002 p.), Конвенція Ради Європи про заходи з протидії торгівлі людьми (2005 р.), в яких наголошується, що торгівля людьми – це порушення людських прав.

Права людей, які можуть порушуватися в контексті торгівлі людьми

(відповідно до Загальної декларації прав людини)

Стаття 1. Право на свободу і рівність у своїй гідності та правах. Стаття2. Право на свободу від дискримінації.

Стаття 3. Право на життя, на свободу і на особисту недоторканність. Стаття 4. Право на захист від рабства.

Стаття 5. Право на захист від катувань, жорстокого поводження і покарань, що принижують гідність.

Стаття 6. Право на визнання особистості перед законом.

Стаття 7. Право на рівність перед законом.

Стаття8. Право на розгляд компетентним судом у випадку порушення основних прав.

Стаття 9. Право на захист від безпідставного арешту, затримання або ви­гнання.

Стаття 10. Право на гласний розгляд справи в незалежному і неупередженому суді.

Стаття 11. Право на презумпцію невинності.

Стаття 12. Право на приватне життя, недоторканність житла, таємницю ко­респонденції, захист честі і гідності.

Стаття 13. Право вільно пересуватися та обирати собі місце проживання у межах будь-якої держави, право залишати і повертатися в будь-яку країну.

Стаття 14. Право на отримання в інших країнах притулку від переслідувань.

Стаття 15. Право на громадянство і його зміну.

Стаття 16. Право на одруження і створення сім’ї; однакові права чоловіків і жінок щодо одруження, під час перебування у шлюбі та під час його розірвання; укладення шлюбу тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.

Стаття 17. Право на володіння майном.

Стаття 18. Право на свободу думки, совісті і релігії.

Стаття 19. Право на свободу переконань; на одержання і поширення інфор­мації.

Стаття20. Право на свободу мирних зборів і об'єднань.

Стаття 21. Право на участь в управлінні своєю країною і вільні вибори.

Стаття 22. Право на соціальне забезпечення.

Стаття 23. Право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і спри­ятливі умови праці.

Стаття 24. Право на відпочинок і дозвілля; на оплачувану відпустку.

Стаття25. Право на гідний життєвий рівень; на забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості.

Стаття 26. Право на освіту.

Стаття 27. Право на вільну участь у культурному житті суспільства.

Стаття 28. Право на соціальний і міжнародний порядок, що забезпечує здій­снення прав і свобод Декларації.

Стаття29. Обов'язок перед суспільством, у якому тільки й можливий віль­ний і цілковитий розвиток особистості.

Стаття ЗО. Право на свободу від зазіхань з боку держави, групи осіб або окремих осіб на права, викладені в Декларації.

4. Різновиди торгівлі людьми. Суб'єкти та об'єкти торгівлі людьми. Поняття країн походження, призначення та транзиту

До основних різновидів торгівлі людьми належать: трудова експлу­атація, сексуальна експлуатація, використання в порнобізнесі; викорис­тання у збройних конфліктах, використання органів і тканин, викорис­тання у жебрацтві та деякі інші. Факти свідчать, що проблема торгівлі людьми, становлячи частину національного та транснаціонального зло­чинного середовища, швидко видозмінюється та гнучко пристосовуєть­ся до будь-яких змін, що відбуваються на політичному, соціальному та економічному рівнях і можуть мати вплив на злочинний світ та його кримінальні прибутки. Це прямо стосується і форм експлуатації, які за­стосовують злочинці.

Від злочину торгівлі людьми може постраждати будь-яка особа, незалежно від статі та віку. Реалії переконують, що злочинний світ може піддавати людину будь-якій формі експлуатації в найрізноманітніших галузях. Умовно можна виділити такі категорії використання людей, яких злочинці вербують, транспортують та перепродують у інші руки з метою:

• сексуальної експлуатації;

• примусової праці;

• жебрацтва;

• виготовлення порнографічної продукції;

• примушування до скоєння дрібних злочинів;

• вилучення органів.

На цьому розмежування між складовими форм торгівлі не обмежу­ється, адже кожна з наведених вище категорій сама по собі розбиваєть­ся на підгрупи, демонструючи тим самим диверсифікацію злочину, пов'язаного з торгівлею людьми.

Для України особливо актуальними є трудова та сексуальна експлу­атація. Але останнім часом все більшого поширення набуває торпівля дітьми, торгівля людьми з метою використання у порнобізнесі та же­брацтві.

З досвіду діяльності державних та громадських організацій з'ясу­валося, що до характерних рис сексуальної експлуатації можна віднести такі: необхідність вступати з клієнтами в «небезпечний секс» (секс без будь-яких засобів захисту); примушення постраждалих до прийому (протягом тривалого часу) гормональних препаратів та антибіотиків у дозах, що значно перевищують терапевтичні, задля уникнення вагітності та запобігання зараженню клієнтів захворюваннями, що передаюсться статевим шляхом.

Стосовно трудової експлуатації, то постраждалі зазвичай працю­ють на надзвичайно важких роботах із цілковитим порушенням техні­ки безпеки праці: робота в сільському господарстві, на будівництві, у промисловості по 16-18 годин на добу, без вихідних, без засобів за­хисту, у поганих соціально-побутових умовах. Часто такі особи по повністю ізольовані. Нерідко потерпілі проживають у підвалах нелегального підприємства, що постійно охороняється, в антисанітарних умовах, без належного харчування та без будь-яких контактів поза межами робо­чого місця.

При трудовій експлуатації на початку роботи постраждалим, як правило, обіцяють заробітну плату після завершення певного обсягу роботи чи певного терміну роботи. Крім того, у постраждалих відбира­ють паспорт, інші документи начебто для «проведення їхньої легаліза­ції». Але й після завершення запропонованого обсягу чи терміну робо­ти заробітну плату не виплачують. Як правило, робітникам повідомля­ють, що заробіток буде виплачено трохи пізніше. Проте коли через кіль­ка місяців постраждалі починають наполягати на виплаті грошей, їм пояснюють, що жодних коштів вони не отримають, оскільки їх купили і за них гроші віддали тій особі, яка їх привезла, і що вони працювати­муть стільки, скільки хазяїн вважатиме за потрібнее. Будь-який oпір ро­бітника жорстоко карається побоями, обмеженнями у пересуванні, го­лодом, залякуваннями. Таким чином, основними ознаками трудової експлуатації є такі: фізичне та сексуальне насильство (або погроза його застосування), психологічний примус (погроза покаранням); обман або неправдиві обіцянки з приводу виду та умов праці; штучно створена заборгованість; фальсифікація розрахунків; завищення цін, заниження вартості послуг (виконаної роботи); утримання або невиплата заробіт­ку; утримання документів, що засвідчують особу; (погроза) ув'язнення та інші обмеження свободи дій, погроза ізоляцією; (погроза) видача органам влади (міграційним службам, міліції); (погроза) звільнення; (погроза) обмеження прав; (погроза) обмеження в їжі, житлі; (погроза) переведення на роботу з гіршими умовами.

Різновиди торгівлі людьми в Україні[1]

Торгівля людьми з метою сексуальної експлуатації людини

Від цього злочину найбільше страждають молоді жінки, неповнолітні дівчата, а часом і діти. Саме вони становлять головну групу ризику. Ця форма експлуатації зачіпає найінтимнішу сторону в житті людини і на­лежить до найбільш цинічних злочинів, адже руйнує особисте життя людини, її майбутнє, сімейні стосунки, знищує генофонд нації, а отже, підриває майбутнє всього суспільства. З іншого боку – злочинці отри­мують надприбутки саме від використання жінок та дівчат на глобаль­ному ринку сексуальних послуг.

Торгівля людьми з метою трудової експлуатації

Торгівля людиною з метою експлуатації її праці залишається актуаль­ною проблемою для громадян України. Протягом останніх років про­блему зафіксовано як на теренах самої України без перетину кордону, так і в країнах призначення, серед яких Росія, Чехія, Польща, Італія, Португалія та інші. По допомогу звернулися потерпілі, які вивозилися, перепродувалися та експлуатувалися в таких сферах, як будівництво, каменоломні, лісоповали, прокладання залізничних колій, сільське господарство, нелегальний вилов риби, підпільні майстерні з пошиття одягу та переробка харчової продукції.

Водночас в Україні фіксувалися випадки торгівлі людьми з метою трудової експлуатації у вуличній торгівлі (м. Херсон), підпільних май­стернях (м. Харків) з пошиття легкого літнього одягу (спортивні фут­болки, що швидко збувалися на місцевих базарах). В одному з цих ви­падків постраждалими виявилися жінки з селищ Киргизстану, які не володіли ані українською, ані російською мовою, а тому були особли­во незахищені від шахрайських дій та маніпуляцій над ними. Більше того, вони прибули в Україну разом зі своїми дітьми, яких місяцями утримували з матерями у закритих підвалах, позбавивши можливості пересування та спілкування з іншими людьми.

Торгівля людьми з метою використання у жебрацтві

Від цієї проблеми найбільше страждають діти, інваліди та люди стар­шого віку. Широковідомою стала кримінальна справа за фактом екс­плуатації дітей-інвалідів з Румунії на вулицях м. Риму в Італії. У засобах масової інформації в Румунії злочинці розмістили інформацію про реабілітацію дітей-інвалідів у клініках Італії на пільгових умовах. Зло­чинці зібрали дітей на візках і транспортували їх до Риму. Діти-інваліди були змушені проживати в долині ріки Тибр у наметах, а протягом дня їх виставляли в туристичних місцях Риму для жебрання. Само­стійно діти не могли пересуватися, отже, опинилися в повній залеж­ності від злочинців, які відмовляли їм навіть в елементарній медич­ній допомозі.

Вивезення дітей для використання в жебракуванні фіксувалося і в Україні. Так, малолітні діти з Вінницької області, яких виховувала мати-одиначка, були передані нею за певну грошову винагороду в руки ро­дини для жебракування на території Російської Федерації.

На вулицях Киева були встановлені факти експлуатації чоловіка -інваліда на візку, громадянина Росії викраденого з будинку інвалідів цієї країни для використанні в жебракуванні. Іншу престарілу жінку злочинці вивезли з віддаленого села Молдови і примусили жебракува­ти протягом 16-ти років спочатку в Санкт-Петербурзі (РФ), а потім на ринках Києва.

Торгівля людьми з метою використання у виготовленні порнопродукції

Виготовлення на території України та направлення через канали Інтернету порнографічної продукції в країни, які мають на неї попит, приносить злочинним угрупаванням неабиякий прибуток. Особливо це стосується дитячої порнографії, від чого страждають діти різного віку і різної статі. В Україні було викрито цілий ряд так званих фотосту­дій, які використовували дітей для своїх злочинних намірів.

Торгівля людьми з метою вилучення органів^в

З розвитком медичних наук зростає попит на трансплантацію органів людини. Серед відомих випадків торгівлі людськими органами торгів­ля нирками найпоширеніша, оскільки на них існує високий попит і трансплантувати нирку простій порівняно з іншими людськими орга­нами. Серед основних стримуючих факторів збільшення кількості та­ких злочинів фахівці називають складні медичні процедури та потребу в лікарях високої кваліфікації. В Україні нещодавно силами правоохо­ронних органів було заарештовано жінку, якачерез канали мережі Інтернет намагалася продати нирку свого чотирирічного сина. Також силами правоохоронних органів України було затримано лікаря, який на території України нелегально підшукував донорів для транспланта­ції нирок.

В Україні також часто говорять про поняття «зовнішньої» (з пере­тином державного кордону) та «внутрішньої» (без перетину державно­го кордону) торгівлі людьми. Однак такі поняття не закріплені законо­давчо, і торгівлею людьми вважається злочин, скоєний як при перетині державного кордону, так і без цього, що є його визначальною харак­теристикою.

Відповідно до законодавства України об'єктом злочину торгівлі людьми є честь та гідність особи, що визначено в Кримінальному ко­дексі України. При цьому злочин може зазіхати на життя і здоров'я жертви торгівлі людьми. Коли говориться про волю, то тут слід бути обережним і зважати на те, що бувають випадки, коли особа погоджу­ється на відповідні дії. Тому воля особи є лише факультативним об'єктом злочину торгівлі людьми.

Суб'єктом злочину торгівлі людьми, відповідно до Кримінального кодексу України, є фізична осудна особа, яка досягла 16-річщого віку на момент вчинення злочину. При цьому суб'єктом є як особа, що передає людину, так і особа, що її одержує.

Країна постачання – країна, в якій особа проживала до того, як її було продано.

Країна призначення –- країна, в якій проживає особа після того, як її було продано.

Країна транзиту – країна, через яку пролягає маршрут від країни постачання до країни призначення; дуже часто для того, щоб отримати документи для в'їзду чи перебування в країні, документи на одруження чи отримання віз.

5. Специфіка проблеми торгівлі дітьми

Основні відмінності торгівлі дітьми від торгівлі дорослими людьми полягають у тому, що:

1) діти більш уразливі до торгівлі людьми, ніж дорослі;

2) якщо торгівля дорослими людьми часто пов'язана з міграцією, дітям не притаманно мігрувати самостійно;

3) якщо дорослі часто погоджуються на використання праці тощо, що розглядається як «експлуатація», то це неможливо у випадках із дітьми.

Вербування та транспортування дитини з метою експлуатації за­вжди є торгівлею людьми.

Торгівля дітьми порушує їхні основні права, закріплені в Конвенції ООН про права дитини.

Права дітей, які порушуються внаслідок торгівлі людьми

(відповідно до Конвенції ООН про права дитинні)

• право на життя та здоровий розвиток (ст. 6);

• право на індивідуальність, ім'я та набуття громадянства (ст. 7)

• право не бути розлученою з батьками (ст. 9);

• право не бути перевезеною до іншої країни (ст. 11);

• право вільно висловлювати власні погляди та бути почутою (ст. 12);

• право на вільний доступ до інформації (ст. 13);

• право бути захищеною від усіх форм фізичного та психологічного насиль­ства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і бруталь­ного поводження (ст. 19);

• право на особливий захист і допомогу для дитини, що тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення (ст. 20);

• право на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров'я і засобами лікування хвороб та відновлення здоров їя (ст. 24);

• право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, морального і соціального розвитку (ст. 27);

• право на освіту (ст. 28);

• право бути захищеною від сексуальної експлуатації (ст. 34);

• право бути захищеною від усіх форм експлуатації (ст. 36);

•право бути захищеною від викрадення, контрабанди та торгівлі дітьми (ст. 35).

Торгівлю дітьми подекуди вважають дитячим рабством. Адже ці діти: примусово вилучаються зі звичного домашнього середовища; за­знають зґвалтувань, різних видів насильства, жорстокого поводження; позбавлені реалізації права на освіту; працюють на небезпечних робо­тах тощо. Тому проблеми торгівлі дітьми доречно розглядати окремо від явища торгівлі дорослими людьми, розробляти специфічну політи­ку, закони, програми та заходи.

Водночас торгівля дітьми пов'язується з комерційною сексуальною експлуатацією дітей (далі – КСЕД). КСЕД – комерційна угода, в якій одна чи більше сторін отримують зиск у вигляді коштів, товарів чи послуг від сексуальної експлуатації особи у віці до 18 рокіж. Проте біль­шість форм торгівлі дітьми не включають комерційну сексуальну екс­плуатацію. Разом із тим спостерігається певний взаємозв'язок між цими двома злочинами. Продана дитина ізольована від сім'ї, громади, не має належного захисту, часто не знає мови тієї країни, куди вона потрапила, та не має статусу легального перебування в ній, тому має надзвичайно високий ризик зазнати сексуальної експлуатації.

.