А б в г

Тривалість перебування в окремій шкілці кожної групи чагарників 2-3 роки, що дозволяє поєднувати їх в межах однієї сівозміни. Кожна група чагарників має свої особливості вирощування і розміщується на окремій ділянці поля з метою концентрації схожих видів робіт. Серед чагарників, як і серед дерев, можна виділити швидкорослі, помірно - та повільнорослі види. Біологічні особливості росту враховують при розробленні схем посадок та при розміщенні чагарників в комбінованих шкілках.

До чагарників для масового озеленення можна віднести види та форми таволги, форзицію європейську, чубушник віночковий, бирючину звичайну, самшит вічнозелений, бузок звичайний, дерен білий та кроваво-червоний, барбарис звичайний та Тумберга, кизильники та ін. В якості садивного матеріалу для садіння в шкілку чагарників використовують 1-2 річні сіянці та вкорінені живці з відділу розмноження або здерев’янілі живці, відводки і кореневі паростки з маточних плантацій відповідних видів. Після викопування садивний матеріал призначений для садіння в шкілки сортують на три сорти. Для садіння використовують перший і другий, а рослини третього сорту залишають для дорощування. Перед садінням в шкілку наземну частину більшості сіянців і вкорінених живців чагарників обрізають на висоту 4-10 см („садять на пень”). Цей вид роботи проводять з метою одержання добре розвиненого, з великою кількістю пагонів компактного куща, що особливо важливо для рослин з моноподіальним характером росту і слабо розгалуженою кроною. До таких належать калина, гордовина, дерен, бузок, глід, жимолость та ряд інших. Не „садять на пень” культури, які здатні самі формувати компактну крону (барбарис, магонія, кизильники, хеномелес та більшість низькорослих чагарників). Одночасно з „садінням на пень” вкорочують і кореневу систему рослин до 15-20 см. Щоб запобігти пересиханню коренів їх замочують в земляній сметаноподібній бовтанці збагаченій поживними та ростовими речовинами.

Враховуючи значні об’єми робіт, чагарники висаджують в школи весною та восени. Осінні посадки не слід робити на важких і перезволожених ґрунтах, а також на свіжозораних ділянках, де може відбуватись витискання рослин. Коренева система окремих видів чагарників підмерзає при осінніх посадках, тому їх слід садити тільки весною. В шкілки з традиційним розміщенням садивних місць рослин висаджують рядами з відстанню між ними 0, 4-0, 8м, а в ряду через 0, 2 – 0, 6м. В ущільнених і комбінованих шкілках рослини розміщають в стрічках із зближених рядів з відстанню між ними 0, 2-0, 4м і 0, 8 – 1, 1м між стрічками. В ряду таких шкілок рослини висаджують через 0, 1 – 0, 4м.

В останні роки у практиці зрошуваного декоративного розсадництва все більшого застосування набуває вирощування чагарників окремих порід (таволги, форзиції, чубушника, смородини та ін.) шляхом висаджування в шкілку здерев’янілих живців. Живці в шкілку, як правило, висаджують весною, а саджанці вирощують упродовж двох - трьох років. Таким чином, в розсаднику поєднують роботи з вегетативного розмноження деревних рослин і формування садивного матеріалу в шкілці.

В перший рік вирощування саджанців, одразу після садіння, проводяться роботи спрямовані на забезпечення високої приживлюваності висаджених рослин і регенерації їх кореневих систем (підгортання, зрошення). В подальшому, здійснюється систематичний своєчасний догляд за ґрунтом і знищення бур’янів. З метою прискорення розвитку наземної частин та її кущіння проводиться 2 – 3 разове кореневе або позакореневе підживлення азотними добривами. Починаючи з першого року і до викопування саджанців формується їх крона (див.7.4.2). При необхідності, проводять заходи боротьби з шкідниками і збудниками хворобами.

Саджанці швидкорослих чагарників досягають кондиційних для масового використання розмірів, як правило, в кінці другого року вирощування, а повільнорослих - на третій рік, після чого їх викопують.

Вирощування великомірних чагарників здійснюють, головним чином, у другій шкілці. Для садіння відбирають кращі саджанці з вирощених у першій шкілці. В традиційні шкілки їх висаджують використовуючи квадратне або шахове, рідше прямокутне розміщення садивних місць. Відстань між рослинами в ряду і між рядами, залежно від біології їх росту і терміну вирощування, складає 0, 5-1, 0 м. В розсадниках, що спеціалізуються на вирощувані чагарників, часто організовують комбіновані шкілки, в яких відстань між рядами великомірних чагарників становить 2, 2 – 2, 6м, а між рослинами в ряду – 0, 6 – 1, 0м. Між їх рядами висаджують 3 – 4 ряди чагарників, які вирощуються для цілей масового озеленення. Термін вирощування саджанців обох груп може бути однаковим (повільнорослі саджанці для масового озеленення і великомірні чагарники швидкорослих порід з терміном виробництва 3 роки) або різним (2-х річні швидкорослі маломірні саджанці та 4-х річні великомірні саджанці).

Роботи по догляду за саджанцями чагарників в другій шкілці подібні тим, що проводять в першій. До кінця третього року вирощування саджанці швидкорослих рослин досягають висоти 1, 2 - 1, 5 м, а помірно – і повільно рослих - 07-1, 0 м з кількістю скелетних гілок 8-12 та більше і є цілком придатними для висаджування їх з метою озеленення (солітерних і ремонтних посадок).

Вирощування насіннєвих і живцевих саджанців листяних порід. В залежності від біології росту саджанці листяних порід, як уже зазначалось вище, поділяють на швидкорослі та помірно – і повільнорослі. Основні відмінності у їх вирощуванні пов’язанні з швидкістю росту. Вона визначає тривалість вирощування саджанців до досягнення ними кондиційних для озеленення розмірів і строки та місце проведення основних робіт по формуванню надземної частини (штамбу і крони).

Саджанці дерев швидкорослих порід, завдяки особливостям біології росту, як правило, сягають необхідних кондицій та розмірів, які дозволяють використовувати їх для озеленення, за 3 - 4 (5) років вирощування в першій шкілці. До таких порід відносять практично усі види та форми верб, тополі, більшість берез і ясенів, гледичію трьохколючкову, клен сріблястий, робінію псевдоакацію, платан західний, бархат амурський, катальпу, айлант та деякі інші.

Шкілку швидкорослих листяних порід, як і інші, закладають ранньою весною або восени. Кращим строком садіння є весна. Вихідним матеріалом для їх виробництва слугує маломірний садивний матеріал: сіянці з відкритою і закритою кореневою системою, укоріненні та не укоріненні живці або відводки.

Вирощування саджанців швидкорослих порід здійснюють в шкілках з традиційним або комбінованим розміщенням садивних місць. В першій шкілці з традиційним розміщенням садивних місць (прямокутнім) рослини висаджують за схемою 0, 9 – 1, 2х0, 5 – 0, 8м (у разі використання ручної праці та кінської тяги) або 1, 8 – 2, 4х0, 75 – 1, 0м (у випадках механізованого проведення робіт). При використанні малогабаритного трактора ширина міжрядь може бути зменшена до 1, 3м.

У першу шкілку рослини висаджують саджалками СШН-3, СШП-5/3 або іншими. При садінні дотримуються загально визначених вимог, які забезпечують їх високу приживлюваність. Догляд за саджанцями передбачає своєчасне розпушування ґрунту і знищення бур’янів, підживлення рослин та заходи боротьби з шкідниками та хво­робами.

Штамб формують з першого року вирощування з використанням прийомів, які враховують особливості росту лідируючого пагону та їх цільове призначення. Крону закладають на 2 – 3 рік вирощування, а до її формування приступають, як правило, за рік до викопування (3 – 4, рідше 5 рік вирощування).

Саджанці листяних дерев помірно - і повільнорослих порід (кленів гостролистого і явора, горіхів, дуба звичайного, горобини, липи, в’язів шершавого і гладкого, гіркокаштану, ліщини деревовидної, магнолії та ін.) для озеленення та ландшафтної реконструкції зелених насаджень, як і швидкорослі, повинні мати правильно сформовану симетричну крону, прямий штамб і здорову, добре розгалужену кореневу систему. Залежно від породи та призначення їх вирощують у шкілках відділу формування від 6 до 12 і більше років. Садивний матеріал надходить в першу шкілу з відділу розмноження в 2-3 річному віці. Спосіб підготовки грунту, схема розміщення рослин і техніка їх посадки, види догляду, в основному, такі самі як у швидкорослих порід. Різниця в тривалості і особливостях формування штамба і крони. Роботам по формуванню штамба приділяється головна увага. Пінціровку бічних пагонів на штамбі починають на 2-4 рік. Протягом літа її повторюють 1-2 рази, а завершають, як правило, в останній рік перебування саджанців у шкілці. Пагони потовщення видаляють другій половині літа упродовж всього періоду їх вирощування.

З метою формування компактної кореневої системи саджанців, після 3 - 5 років вирощування у першій шкілці їх пересаджують в другу, а у раз потреби, після досягненні ними 7 - 8 річного віку – з другої в третю.

В другу шкілку саджанці пересаджують у ямки розміром 40х40х40 см, які завчасно готують ямокопачами КЯУ-100 і КПЯШ-60 або вручну. При перешколюванні саджанців особливу увагу приділяють відбору садивного матеріалу. Для садіння відбирають з першої шкілки кращі екземпляри саджанців з рівним штамбом і добре розвиненою кореневою системою та оптимальним співвідношенням між надземною і підземною частинами.

Пересаджування саджанців з грудкою землі, навіть невеликої за розміром, значно покращує приживлюваність і подальший ріст висаджених рослин.При вирощуваннідоцільним є застосування комбінованих шкіл, які дозволяють в одному полі сівозміни за одну ротацію повільно рослих дерев виростити 2-3 партії чагарників або саджанців з 2-3-річним строком вирощування. У таких шкілках, завдяки широким міжряддям, збільшується роз­галуженість і асиміляційна поверхня крон, поліпшується ріст стов­бурця і кореневої системи. Під час викопування чагарників і маломірних саджанців підрізаються бічні корені дерев, що сприяє формуванню достатньо розвиненої і вод­ночас компактної кореневої системи без пересаджування саджанців дерев з першої шкілки в другу.

Догляд за саджанцями передбачає, окрім формування надземної частини, своєчасне розпушування ґрунту і знищення бур’янів, підживлення рослин, заходи боротьби з шкідниками та хво­робами.

Технологія вирощування саджанців шпилькових порід повинна враховувати біоекологічні особливості хвойних порід (біологію росту і живлення та їх екологію). Виробництво саджанців шпилькових дерев і чагарників, як правило, здійснюють в спеціальних шкілках шпилькових порід.

В сучасних умовах в Україні з шпилькових порід переважно вирощують декоративні саджанці різних видів і форм ялин, сосен, модрин, туй, ялиць, ялівців та інших дерев і чагарників. Масові озеленювальні роботи потребують садивний матеріал хвойних рослин достатньої висоти та певних кондицій. Тривалість вирощування в одній шкілці без пересаджування шпилькових порід, як правило, більша ніж листяних культур.

Враховуючи специфічні потреби шпилькових рослин і з метою забезпечення якісного розвитку рослин та скорочення термінів їх вирощування, шкілки шпилькових культур закладають на кращих ділянках розсадника.

В шкілку висаджують в 2-3 річні сіянці з посівного відділення або такого ж віку укоріненні живці з відділення адаптування відділу розмноження. Схеми посадок можуть бути різними, залежно від швидкості росту культур у висоту та по діаметру крони. За 4 - 5 років вирощування в першій шкілці саджанці швидкорослих шпилькових рослин досягають середньої висоти 1, 0 м та 0, 5-0, 8 м по діаметру крони. Тому в ряду рослини висаджують через 0, 5 – 0, 75м (туї, ялівці) та 1, 0 м (ялини і сосни). Ширина міжрядь приймають в залежності від видів машин і знарядь, які планується використовувати для робіт по їх вирощуванню. Початкову густоту садіння рослин в ряду можна збільшити вдвічі – втричі, що дозволить більш раціонально використати площу за цільовим призначенням. Після зімкнення крон саджанців в ряду кожну другу рослину викопують і пересаджують в шкілку для подальшого дорощування або реалізують.

Для більш раціонального використання землі в процесі виробництва велико мірного садивного матеріалу шпилькових порід у відділі вирощування і формування доцільно застосовувати комбіновані шкілки, в яких ряди хвойних культур з тривалим строком вирощування залишають на 8-12 років. Міжряддя використовують для вирощування низькорослих форм шпилькових порід або листяних чагарників з періодом вирощування 2, 3 і 4 роки. Після викопування садивного матеріалу в міжряддях їх засівають люпином однорічним або іншими травами і вирощують сидерат, який заорюють з метою покращення ґрунтових умов. Через чотири роки вирощування в рядах велико мірного садивного матеріалу проводять вибірку хвойних дерев в ряду через одну рослину. Саджанці використовують для закладки нової школи, або реалізують. Повторну вибірку проводять після зімкнення крон та при вибірковій реалізації саджанців дерев.

Перешколювання хвойних рослин з однієї шкілки в іншу краще здійснювати у весняні строки. Пізні осінні пересаджування рослин з відкритою кореневою системою призводять до значних відпадів, тому проводити їх не доцільно.

Роботи по догляду за хвойними саджанцями зводяться до своєчасного прополювання бур’янів і розпушування ґрунту підживлення рослин, заходи боротьби з шкідниками та хво­робами. Формування штамбу та крони у саджанців дерев більшості шпилькових порід не проводять.

В декоративних розсадниках вирощують значну кількість саджанців шпилькових чагарників. Серед них особливо широкого застосування набули форми ялівців козацького, китайського та горизонтального. Укорінені живці чагарників з відділу адаптування до необхідних кондицій дорощують в першій шкілці. Технологія їх вирощування повинна враховувати біологічні особливості пов’язані з пересаджуванням (важко переносять травмування кореневої системи під час пересадки).

При вирощуванні садових форм туї, ялівцю, тису, застосовують індивідуальний догляд за надземною частиною саджанців з метою надання їх кронам певної форми (конічної, кулястої, пірамідальної тощо).

7.5.3. Особливості вирощування щепленого садивного матеріалу

Одним з найбільш розповсюджених способів виробництва садивного матеріалу деревних рослин із збереженими цінними сортовими і формовими материнськими ознаками є вирощування щеплених саджанців. Вирощування щепленого садивного матеріалу, головним чином, використовується для виробництва саджанців плодових сортів і декоративних форм деревних рослин. Отримують такий садивний матеріал вегетативного походження шляхом трансплантації прищепи - необхідного сорту (форми) на підщепу. Зазвичай, у якості підщеп в розсадниках використовують сіянці та насіннєві і живцеві саджанці масової репродукції або так звані дички. Підщепами для виробництва щепленого садивного матеріалу, як правило, слугують рослини того ж виду або роду, що і прищепа – горобина звичайна для вирощування горобини плакучої форми, шипшина - для троянд, бузок і яблуня - відповідно для виробництва їх культурних сортів. Вони повинні відповідати ряду вимог:

- бути біологічно сумісними з прищепою (належати до одного і того самого виду, рідше роду);