Поняття про організаційні форми навчання. Загальні форми навчання, їх характеристика. Класно-урочна система навчання, її особливості.

Поняття “форма” (від латинського forma – зовнішність, устрій) – з філософського погляду, зовнішнє вираження певного змісту; у лінгвістиці ж трактується як зовнішній вигляд, обрис, структура чогось, що зумовлено певним змістом.

Форма організації навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

Форми організації навчання класифікуються за різними критеріями:

1) за кількістю учнів – індивідуальні, групові, колективні, масові форми навчання;

2) за місцем навчання – шкільні форми: урок, робота в майстерні, на пришкільній дослідній ділянці, в лабораторії тощо; позашкільні форми: екскурсія, домашня самостійна робота, заняття на підприємстві;

3) за часом навчання – урочні і позаурочні: факультативні, предметні гуртки, вікторини, конкурси, олімпіади, предметні вечори та інші;

4) за дидактичною метою - форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого (змішаного) навчання (урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного (практикуми) і трудового навчання (праця в майстернях, у спеціальних класах, на пришкільних ділянках тощо);

5) за тривалістю часу навчання – урок (45хв.), спарені заняття (90хв.), спарені скорочені заняття (70хв.), а також уроки “без дзвінків”.

Успішність, ефективність роботи вчителя залежить від того, наскільки він свідомо зрозуміє суть форм організації навчання і оволодіє якомога більшою їх кількістю.

Історично найбільш давніми формами і найбільш розповсюдженими були:

- індивідуальна

- групова (ланкова, бригадна, кооперативно-групова, диференційовано-групова).

- фронтальна.

Найстаршою формою, яка бере свій початок у глибокій давнині, є індивідуальна форма навчання – це така форма, коли вчитель, наставник навчає кожного учня зокрема, орієнтуючись на його індивідуальний темп засвоєння і його здібності. Дидактична суть цього навчання полягає в тому, що дитина вчиться з прямою або опосередкованою педагогічною допомогою педагога. Роль ”опосередкованого” викладача може виконувати підручник, довідкова література, касета, комп’ютер тощо.

Головною вартістю індивідуального навчання є те, що:

-воно повністю індивідуалізує зміст, методи, темпи навчальної діяльності дитини (дає можливість врахувати особистісні особливості);

-має можливості для здійснення систематичного і оперативного контролю за ходом і результатами діяльності учня;

-дозволяє своєчасно вносити необхідні корективи як у діяльність учня, так у діяльність учителя.

Недоліками індивідуальної форми є:

учень не може взаємодіяти зі своїми ровесниками, що негативно впливає на розвиток комунікативних умінь, процес соціалізації;

-є неекономічним, тобто не дає можливості охопити навчанням великої кількості дітей і потребує значних матеріальних витрат.

Бурхливий розвиток виробництва, мистецтва, науки в епоху Відродження спричинив необхідність масового навчання дітей. Виникла концепція групового навчання. Принципово новим у груповій формі навчання було те, що вчитель почав займатися зі стабільною групою учнів одночасно, керуючись їх діяльністю за допомогою лідерів (ланкових, бригадирів, організаторів). Кожна група вибирає свій темп навчання. Контури групового навчання окреслив німецький педагог Й.Штурм. Теоретично обґрунтував і широко популяризував її Я.А.Коменський (1633). Уперше групова форма навчання була застосована у братських школах України і Білорусії (ХVІ століття). Згодом ця форма стала називатися класно-урочною системою навчання.

Групові форми навчання деякі автори, наприклад, Чередов І.М., розділяють на ланкові, бригадні, кооперативно-групові, диференційовано-групові.

Ланкова форма навчальної роботи передбачає організацію навчальної діяльності постійних груп учнів.

При бригадній формі навчання робота організовується для виконання тимчасових завдань у тимчасових групах.

При кооперативно-груповій формі навчальної роботи клас розподіляється на групи для виконання кожною з них частини загального завдання. Така організація навчальної діяльності можлива при вивченні об’ємного матеріалу.

Диференційовано-групова форма передбачає організацію роботи груп учнів з різними навчальними можливостями.

Поряд з індивідуальною та груповою формами навчання застосовується фронтальна. Ця форма передбачає роботу одночасно з усім класом.

Не буде перебільшенням, що таке навчання досі домінує на уроці і, звичайно, відповідним чином позначається не лише на засвоєнні знань, умінь, навичок, але й на глибинних процесах формування особистості учня.

“+”Фронтальні форми роботи – методично прості. Вони не вимагають від учителя якихось особливих технологічних умінь і навичок.

Ці форми роботи зручні ще й тому, що вчитель має тут можливість постійно стежити за рівнем і якістю засвоєння знань, умінь та навичок кожним учнем та в індивідуальному порядку виправляти його помилку.

Фронтальне навчання сприяє формуванню і розвитку колективу, доброзичливих стосунків у класі, розв’язанню виховних завдань.

“–”На жаль за ці зовнішні “переваги” доводиться сплачувати високу ціну: по-перше, фронтальні форми роботи дуже екстенсивні. Адресуючи свій стимул класові, вчитель фактично не адресує його нікому конкретно. І якщо навіть припустити, що одержане фронтальне завдання примушує якусь частину учнів прогнозувати відповідь в атмосфері очікування можливого виклику, то вже в момент самого виклику одного учня свідомість решти може відключитись. По-друге, вони зорієнтовані на можливості так званого “середнього” учня. Це, як відомо, обмежує поступ здібних учнів і зумовлює відставання слабших. Цей момент особливо шкідливо позначається на учнях з низькими здібностями.

Досвід організації масового навчання вивчив, узагальнив, а потім широко розповсюдив великий чеський педагог Я.А.Коменський. (Велика дидактика) Сутність її полягала в такій організації навчання, за якої всі діти групувались залежно від віку і рівня знань на окремі групи - класи. Класи навчалися регулярно на уроках, що мали визначений час і місце. Розкрити детальніше класно-урочну систему.

Особливостями класно-урочної форми є:

1) постійний склад учнів приблизно одного віку і рівня підготовки (клас);

2) навчальний процес здійснюється у вигляді окремих взаємопов’язаних, логічно завершених елементів (уроків);

3) кожний клас працює відповідно до свого річного плану (планування навчання);

4) кожний урок присвячується лише одному предметові (монізм);

5) уроки мають визначену тривалість, між уроками – перерви (тривалість);

6) уроки постійно чергуються, тобто проходять за попередньо складеним розкладом (розклад);

7) керівна роль належить учителю (педагогічне управління);

8) застосовуються різні види і форми пізнавальної діяльності учнів, включаючи і домашні завдання (варіативність діяльності);

9) введення в педагогіку (крім термінів “клас”, “урок”), нових понять “навчальний рік”, “навчальна чверть”, “канікули”, “перерва”, “навчальний день”, “розклад” тощо.

Розвиток класно-урочної системи в Росії та Україні інтенсивно відбувався у ХІХ ст. головним чином під впливом праць К.Д.Ушинського.

Необхідною умовою успішної організації навчальних занять у школі і характерними рисами класно-урочної системи він вважав клас з постійним складом учнів як головну ланку школи, постійний розклад, фронтальні заняття з усіма учнями класу в поєднанні з індивідуальними заняттями при ведучій ролі учителя. Кожен урок повинен мати чітку мету, бути завершеним, носити виховний характер. Враховуючи швидке стомлення дітей, Ушинський рекомендував зміну занять і різноманітність методів. Вказував, що на уроці слід виробляти прийоми самостійної роботи і на перших порах не давати дітям домашніх завдань, поки вони не оволодіють прийомами самостійної роботи.

Класно-урочна система має в школах України такі організаційні ознаки:

1) навчальний рік у загальноосвітньому навчальному закладі починається 1 вересня і закінчується не пізніше 1 липня наступного року;

2) тривалість навчального року обумовлюється виконанням навчальних програм з усіх предметів, але не може бути меншою 175 робочих днів у загальноосвітньому навчальному закладі І ступеня (1—3(4) класи) та 190 робочих днів — II—III ступенів (5—11 (12) класи);

3) комплектування класів відбувається в межах одного віку та чисельності, визначених Положенням про загальноосвітній навчальний заклад (не більше 30 учнів);

4) навчально-виховний процес здійснюється за різними формами: урок, лекція, лабораторно-практичне та семінарське заняття, диспут, навчально-виробнича екскурсія тощо;

5) відвідування уроків школярами є обов’язковим;

6) навчальний рік поділяється на чверті, півріччя, семестри, триместри, між якими є канікули різної три вал ості. Тривалість канікул протягом навчального року не може бути меншою 30 календарних днів.

Класно-урочна форма організації навчання має ряд переваг:

1) забезпечення масовості навчання;

2) економічність, оскільки учитель працює одночасно з великою групою учнів;

3) чітка організаційна структура;

4) сприятливі умови для взаємного навч., колективної діяльності, виховання і розвитку учнів.

Проте є й недоліки: