Сутність та передумови західноєвропейської інтеграції

Махова Л.В.

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Науковий керівник: к.е.н., доц. Рєзніков В.В.

Актуальність обраної теми визначається науково-теоретичною та практичною значимістю, порушених у дослідженні проблем. Наприкінці ХХ століття світ став свідком розпаду відразу декількох держав, а разом з ними і цілої системи міждержавних відносин у межах системи міжнародних відносин. Але при цьому паралельно з дезінтеграцією і конфронтацією в Європі ми спостерігаємо зворотний процес все більш глибокого об'єднання держав у Європі. Саме тому дана робота присвячена ключовим проблемам для сучасного світоустрою: проблеми розвитку і трансформації держав, а також сучасним методам формування і розвитку відносин між ними. Найбільш яскравим прикладом високого рівня розвитку взаємин між державами є процес інтеграції західноєвропейських країн у рамках Європейського Союзу.

Серед вчених, які досліджували розвиток взаємин між державами, а саме процес інтеграції західноєвропейських країн, можна виділити: В. Громико, В. Цимбалістого, Р. Бугрова, М. Чечурину, А. Голікова, О. Довгаль, В. Рєзнікова.

На думку вчених, інтеграцію слід розглядати комплексно, як процес взаємодії економічних систем держав що інтегруються.

Економічна система визначається як сукупність взаємопов'язаних й відповідним чином упорядкованих елементів господарства, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету [? ]. Економіка будь-якої країни функціонує як багатовимірна і багаторівнева система, що складається з великої кількості різних взаємопов'язаних і взаємозалежних компонентів, що розвиваються відповідно до загальних для всієї системи законів.

Тому економічна інтеграція, на їх думку, представляє собою взаємодію економічних систем держав-учасниць з метою усунення дискримінацій між господарськими одиницями та створення якісно нової міжнародної економічної структури більш високого порядку за допомогою злиття економічних систем суб'єктів що інтегруються, де основним учасником є місто як окрема соціально-економічна система. Яку, в свою чергу, можна визначити як сукупність соціально-економічних процесів та інститутів, що представляють собою єдину організаційну структуру. [3, с 7]

Ідея європейської економічної інтеграції виникла в кінці XIX століття і поступово завойовувала уми європейських політиків. Ще в 1921 р. були зроблені спроби створити Бельгійсько-Люксембурзький Економічний Союз. У 1930 р. міністри закордонних справ Франції А. Бріан і Німеччини Штреземан запропонували створити «режим європейського федерального союзу» (план Бріана-Штреземана). Цей план не був реалізований, але дозволив не тільки виявити центральну роль в Європі Німеччини і Франції, але й покласти початок новому компоненту європейської безпеки та соціально-економічної взаємозалежності держав. Таке рішення сприяло б вільному пересуванню товарів, капіталу, людей, розвитку економічно відсталих регіонів Європи за допомогою налагодження взаємовигідних зв'язків у різних секторах, а також забезпечення міцного миру [1, с.33].

У самий розпал Другої світової війни (21 жовтня 1943 року.) Бельгія, Нідерланди та Люксембург підписали валютну угоду, а у вересні 1944 р. – митну конвенцію, які дали початок створення митно-економічного союзу цих країн, що отримав назву Бенілюкс. 3 лютого 1958 року. був укладений договір про створення економічного союзу між ними. Він набув чинності 1 листопада 1960 року після ратифікації парламентами цих країн. Договір передбачав створення єдиного ринку з вільним переміщенням між його учасниками товарів, послуг, капіталу, робочої сили; координацію економічної, фінансової та соціальної політики; створення союзу як єдиного цілого в галузі зовнішньоекономічних зв'язків. Пізніше країни Бенілюксу увійшли до складу ЄЕС. [2, с.267] (сперва пишется полностью, а в скобках расшифровка)

Західна Європа після II Світової війни виявилася економічно зруйнованою і політично роздробленою. Вона втратила свої позиції світового лідера. Її місце на світовій арені виявилося зайнятим новими наддержавами – США і СРСР, кожна з яких володіла значно більшою військовою, політичною та економічною міццю, ніж всі європейські держави разом узяті. Виникла необхідність протистояння, як радянському політичному тиску, так і фінансово-економічної експансії США. Першою таку необхідність усвідомила Франція. У 1950 р. міністр закордонних справ Франції Р. Шуман оприлюднив декларацію про утворення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), розроблену ним разом з економістом Ж. Монне. Декларація була звернена насамперед до Німеччини. В ній доводилося, що співробітництво двох країн у сфері виробництва та збуту сталі нормалізує франко-німецькі відносини та залучить ФРН в європейську економіку як суверенну державу. У той же час, співпраця Франції та Німеччини були найкращим засобом забезпечення миру, стабільності і процвітання в Європі. Р. Шуман та Ж. Монне запропонували об'єднати вугільну і сталелитійну промисловість Франції та ФРН у рамках однієї організації, відкритої для будь-якої іншої європейської країни, під егідою спільного керівного органу. Цю пропозицію було реалізовано в 1951 р. Паризьким Договором, що встановив ЄОВС у складі шести країн: Бельгії, Франції, Німеччині, Італії, Люксембургу та Нідерландів. Успіх Договору надихнув його учасників на розширення сфери діяльності. У 1957 р. Римський Договір встановив Європейське економічне співтовариство і Європейське співтовариство з атомної енергії «Євратом». Вони були націлені на створення митного союзу і усунення торгівельних бар'єрів у середині Співтовариства, а також розвиток використання ядерної енергії в мирних цілях. У 1967 р. відбулося злиття виконавчих органів трьох Співтовариств, у результаті чого була створена базова структура Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), що пройшла у своєму розвитку ряд етапів і трансформувалися в Європейський Союз. Європейські інтеграційні структури (ЄОВС і Євратом) спочатку створювалися як противагу двом світовим наддержавам, як якась «третя сила» у світовому співтоваристві, тобто домінуючими були політичні мотиви. Однак, незважаючи на їх безумовну важливість, неправильно ігнорувати економічні передумови інтеграції. Її економічні корені йдуть у глибоке минуле, але нове сучасне значення процес інтеграції набув після промислової революції, яка забезпечила їй міцну технічну основу і безпрецедентні темпи. Розвиток промисловості зумовило поглиблення міжнародного поділу праці між країнами Європи, що підсилило їх виробничу спеціалізацію. Механізація стала основою для поширення масового індустріального виробництва, що, в свою чергу, вимагало розширення ринків збуту і пошуків нових джерел сировини і енергоресурсів за межами своїх країн. Це неминуче виводило національний відтворювальний процес за територіальні межі держав. [5, с.284]

Таким чином, національні господарства Західної Європи ставали все більш пов'язаними із зовнішнім світом і все більше проникали в нього. Якщо сукупна зовнішньоторгівельна квота європейських країн у 1830 р. не перевищувала в середньому 4, 5%, то в даний час вона істотно вище – 25%. Одночасно встановлювався все більш ліберальний торгівельний режим між європейськими країнами. Цей процес був зумовлений економічними вигодами, які лібералізація приносила учасникам взаємної торгівлі. Наприклад, Великобританія, Нідерланди, Франція і Німеччина у 1913-1950 роках за рахунок зовнішньої торгівлі забезпечували в середньому 6, 3% від загального приросту ВВП, 1950 – 1973 рр.. – 10, 2%, а у 1973-1987 рр.. – 12, 3%. Зовнішня торгівля дозволяла додатково збільшити ефект масштабу виробництва і отримати ще близько 15% приросту ВВП. Не останню роль у активізації інтеграційних процесів в Європі відігравало своєчасне усвідомлення здатності людини до інновацій і підприємництва при створенні сприятливих суспільних умов, за умови розвитку наукових досліджень для прискорення технічного прогресу; створення загальної інфраструктури для вільного ринку, обумовлені, у свою чергу, територіальною близькістю країн, подібністю сімейних і релігійних традицій (планування народжуваності, право спадкування та ін.), що породжує схожість потреб, смаків. У сукупності це поглиблювало поділ праці між країнами, що сприяло зростанню продуктивності праці, масштабів виробництва і зовнішньої торгівлі. [4, с.289]

Таким чином завдяки цьому в 50-х роках XX ст. Західна Європа виявилася найбільш підготовленою до створення зони економічної і соціальної стабільності, захищеної від решти світу не тільки єдиним митним бар'єром, але і особливою системою колективного регулювання різних аспектів міждержавних відносин – від торгівлі товарами і послугами до міграції робочої сили та капіталів, від соціального захисту населення до їх особистої безпеки, від координації макроекономічної політики держав – учасниць до їх валютної уніфікації. Протягом більш ніж 40 років в рамках Євросоюзу створена захисна реакція на економічні, соціальні та інші несприятливі наслідки сучасних проявів процесу глобалізації.

Література: 1. Громыко В.В. Экономика Европейского Союза: учебник. – М.: 2008. 310с. 2. Міжнародні економічні відносини: підручник / за ред. А.П. Голікова, О.А. Довгаль. – Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2015. – 464 с. 3. Рєзніков В.В. Взаємодія економічних систем як каталізатор становлення економічної інтеграції: Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна №970, 2011. с.155-159. 4. Цимбалістий В.Ф. Теорія міжнародних відносин: навчальний посібник. – 3-тє вид. доповнене та виправлене. / В.Ф. Цимбалістий. – Л.: «Новий світ – 2000», 2007.- 360 с. 5.Чечурина М.Н. Міжнародна інтеграція та міжнародні організації: навчальний посібник. – М.: 2012. 264с.