Львівська дериватологічна школа. Внесок Ковалика у розвиток укр.дерив.

Словотвір (С.) і дериватологія (Д.)-практично синоніми. С. – 1)розділ мовознавства про будову і творення нових слів. 2)це результат або процес творення нових слів. 3)це словотворча система. Ів. К. пропонує злишити для терміна словотвір лише 3). Зараз С. і Д. вживають як синоніми. Д. – як окрема самостійна галузь виділилась в кінці 40-х-поч.50-х р-в 20ст. Коваленко ввів основні моменти для виділення Д. як окремої науки: Наявність свого окремого об’єкта дослідження Наявність свої проблематики Має вироблену і узвичаєну науковою проблематикою систему наукових понять і термінів Має свої перевірені практикою методи дослідження К. започаткував в Укр. Дослідження словотвірної системи методом словотвірних гнізд. Їхати-приїхати/доїхати/підїхати – недоїхати К.вважають фундатором Львівської наукової дериватолог.школи. Лілія Тритявич «Нульова суфіксаця в укр.м.». Возний «Словотвір дієслів в укр.м. в порівнянні з рос. І білорус.мов»

Ім'я Івана Івановича Ковалика в історії українського та й слов'янського мовознавства знане передусім як ім'я вченого-дериватолога, основоположника вчення про словотвір як самостійної лінгвістичної дисципліни, хоча незаперечним є його вагомий внесок й у розвиток інших галузей українського мовознавства – історії української літературної мови, дослідження проблематики загального мовознавства, питань діалектології, лексикографії і лінгвостилістики.

Найбільше зацікавлення у професора Ковалика викликав словотвір, який на той час (50-і роки) не був виділений в окремий розділ мовознавства.

І.І. Ковалик належав до тих мовознавців, які виділяли рівневий статус словотвору, але мав своє бачення цього питання: розглядав систему структурно однакових одиниць – дериватем, у кожній з яких „виявляється відповідний словотвірний тип залежно від того, за допомогою якого способу словотвору вона утворювалась. Дериватемі, як узагальненому інваріантові підлягають усі одноструктурні деривати". Впровадження поняття дериватеми як базової субстанціональної одиниці сприяло глибокому пізнанню закономірностей словотвору.

У складі системи словотворчої будови мови вчений виділяв супідрядні частини, „між якими є постійні взаємозв'язки і закономірні співвідношення".[6] Такими частинами Ковалик вважав системи словотвору окремих частин мови – словотворчі класи, в межах кожного з яких виділяв величини нижчого порядку – словотворчі категорії, в яких в свою чергу виявляються словотворчі типи. До прикладу, систему словотворчої будови іменників Ковалик поділяв на дві основні категорії: 1) словотворча категорія особи (nomina personalia); 2) словотворча категорія предмета (неособи) (nomina impersonalia).

Словотворча категорія особи розбивалась на розряди: соціальних назв, національних і територіальних назв, агентивних і професійних назв тощо.

Таким чином, словотворчі величини, розміщені в порядку супідрядності і об'єднані разом, утворюють одну систему, так звану ієрархічну драбину, за допомогою якої вчений і визначав систему словотвору як систему систем.

Ковалик звертав увагу на те, що новоутворюванні слова можуть формуватись за наявними словотворчими моделями або ж можливе утворення нових словотворчих типів.Важливе місце в наукових міркуваннях вченого посідає осмислення ролі значущих частин слова у процесі словотворення, їх порівняльна характеристика. Основною словотворчою частиною слова Ковалик вважав кореневу морфему, яка є обов'язковим елементом побудови слова. Зважаючи на актуальність потреби у визначенні поняття корінь слова, яке трактували по-різному, Ковалик обґрунтував своє визначення, наводячи ряд прикладів: „у словах типу вітряк, столяр, кравець, швець кореневі частини вітр-, стол-, кра-, шв- аж ніяк не визначають основного семантичного значення цих слів чи основний зміст лексичного значення слів, а є тільки відправним, смисловим центром, смисловою основою, на якій утворюється і будується семантика цих слів за допомогою афіксальних морфем."

Аналізуючи далі словотворчі одиниці, Ковалик розрізнював ще два поняття – корінь і основа слова. Коли йде мова про корінь і основу кореневого типу, корінь слова має більш загальне значення, а основа – вужче, адже має конкретне лексичне значення і граматичне.Велику увагу в дериватологічній концепції Іван Ковалик зосередив на питанні функціонування та особливостях вживання суфіксів у процесах словотворення. Всі форманти, які служать для оформлення семантики слова, одночасно приносять з собою в слово і якесь граматичне значення. Вчений визначив граматико-словотворчі функції суфіксів, охарактеризував окремо словотворчі і формотворчі суфікси. Афіксальні морфеми, на думку Ковалика, мають різні ступені узагальнення і абстрактності. Розглядаючи питання походження і утворення іменникових суфіксів, Ковалик зробив висновок, що майже всі продуктивні слов'янські суфікси склалися в доісторичний період на слов'янському ґрунті.

Зважаючи на можливі варіанти суфіксальних морфем, які є по суті однією і тією ж словотворчою морфемною одиницею, Ковалик для збереження системи словотворчої будови термінів ввів поняття суфіксема (аналогічно до фонеми, морфеми, лексеми тощо). А всі звукові різновиди вважав її варіантами.Іван Ковалик активно працював над проблемами словотвірної синонімії, омонімії, антонімії, встановлення і дефініції комплексних словотвірних одиниць. Поняття словотворчого типу, яке стало вихідною одиницею у сучасній словотвірній системі, обґрунтував у своїх працях „Про деякі питання слов'янського іменникового словотвору" (1958), „Питання слов'янського іменникового словотвору " (1958). Він виділяє способи словотвору: 1) морфологічний з його різновидами; 2) морфолого-синтаксичний; 3) синтаксико-морфологічний; 4) синтаксичний; 5) лексико-морфологічний; 6) семантичний (лексико-семантичний); 7) регресивний (зворотний), або фонетико-морфологічний (фонетико-регресивний, безафіксний); 8) акцентуаційний (фонетико-акцентуаційний); 9) контамінацій ний (з морфем або складів двох близьких за значенням або й однозначних слів утворюється третє слово... Наприклад: укр. діал. хилитати < хилити + хитати.

70. Історичні зміни в морфемній будові слова та їх наслідки. ІСТОРИЧНІ ЗМІНИ: У процесі історичного розвитку мови первинний морфемний склад частин слів зазнав змін. Цьому також сприяють чергування звуків, явища уподібнення, випадання окремих звуків та їх установлення.. Розрізняють такі зміни в морф.будові: Спрощення, ускладнення, пере розклад. Спрощення- це стирання меж між морфемами, коли окремі морфеми втрачають своє самостійне значення й зливаються з іншими, тобто слово втрачає здатність ділитись, основа стає непохідною. Наприклад: у словах сучасний, пагінець, посуд, обруч уже не виділяють префікси су-, па-, по-, об -: вони зрослися з коренями. Так само ім. жир, мило, діло, вікно вже сприймаються як безсуфіксні, хоч у давні часи вони були похідні, утворені суфіксами –р-, -л-, -н-. Мир – Мирь(у слові Мирь ми-корінь, р – суфікс, ь –закінчення – це булла триморфемна структура. Це слово означало- заспокоюватися. Але зі зміною лексичного значення слова триморфемна структура стала двоморфемною: мир (мир – корінь, і закінчення і нулюве закінчення).Спрощення поширене в іменникових, прикметникових суфіксальних структурах. Спрщення відбувається і в префіксах. За ступенем завершеності розрізняють спрощення повне і неповне. Повне- стирання морфемної будовиунаслідок якої слово втрачає ознаки похідності, а колишня похідна основа в сучасній мові сприймається як корінь (безпека, вітер). Неповне спрощ. Вбачають у таких словах у мові де непохідні основи зберігають сліди колишнього поділу на морфеми (або сліди колишньої похідності). Наприклад: вівторок, сусід, чорнило. Пичини спрощення: 1) Втрата семантичних Зв*язків між твірними та похідними словами внаслідок зміни лексичних значень останніх (спричинена появою нових значень); 2) зникнення з історичного складу історично твірних слів (зникло сл. навидіти); 3) зміни в звуковому складі слів, які затемнюють зв*язок однокоренневих слів (наприклад: слово весло- етимологічно повязане з сл.везти. Сл. везти було утворене з вез+ давній суфікс с. З+с = уподібнення таким чином, маємо 2 с, далі + С і маємо – весло. Наслідки спрощення: 1) поява вторинних коренів, що веде до збагачення морфемного інвентаря; 2) Втрата продуктивності деяких морфем, або навіть їх зникнення. (наприк. У сл. жир, мир).

Ускладнення – це виділення афіксальних морфем у складі раніше нероскладної основи і перетворення її на подільну і навіть похідну. Характерне для запозичених слів. Цьому сприяє їхня формальна подібність деяких їхніх сигментів до якихосьукраїнських афіксів. Наприклад, слово зонтик запозичене з голандської мови і в гол. Мов. Воно складне. В укр. М. це слово на тлі таких як: носик, столик, де наявний суфікс –ик (що вказує на здрібнілість)В укр. М. від слова зонтик утворилося слово зонт. Сьогодні слово зонтик ми сприймаємо як похідне від зонт. Причини ускладнення: 1)Фонетико-звукова подібність кінцевих частин запозичних слів до службових морфем української мови, що викликає переосмислення морфемної будови. 2) Поява поряд з неподільними запозиченими словами спорідненх спільнокореневих слів між якими встановлюються або уявні або словотв. відносини. Наслідок ускладнення - поява нових слів. Переросклад - перерозподіл у морфемній будові слова що веде до іншого ніж був раніше поділу слів, до переміщення меж між морфемами. Наприклад – потенціал за допомог. суфікса н утв. прикм. потенціальний. Результатом перероскладу є поява складних суфіксів і префіксів: - недо, -зне утв. нових твірних основ. Процес перероск. привів до збагачення морфемної системи укр.. мов.