Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Україна і СНД






8 грудня 1991р. на зустрічі керівників Білорусі, Росії та України в Біловезькій пущі було прийнято рішення про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня у Алма-Аті до Співдружності приєдналося II з 15-й колишніх республік СРСР. Чотири інші (країни Балтії та Грузія) фактично підтримали цей історичний факт.

 

Організаційні основи СНД оформлено кількома документами, які називають установчими: Біловезькою угодою про створення СНД, Протоколом до неї, який учасники вирішили рахувати складовою частиною Угоди, і Алма-Атинською декларацією, а також Статутом, який прийнятий 22 січня 1993р.

 

Нагадаємо, що Угоду про створення Співдружності незалежних держав було ратифіковано Верховною Радою України вже 12 грудня 1991 р. Така швидкість ратифікації зумовлювалася відповідними обставинами, в яких на той час опинилася Україна. Ратифікація цього документа відбувалася з відповідними застереженнями, що унеможливлювали перетворення України на частину нової союзної держави. Ці застереження мають винятково важливе значення для подальшої політики України та її ролі у СНД. Так, у п.З Угоди наголошено, що держави - члени Співдружності, реформуючи розташовані на їхніх територіях угрупування збройних сил колишнього Союзу РСР і створюючи на їхній базі власні збройні сили, співпрацюватимуть у забезпеченні міжнародного миру та безпеки. У п.б Угоди читаємо, що кожна з високих Договірних сторін залишає за собою право призупинення або припинення дії цієї Угоди або окремих її статей, повідомивши про це учасників Угоди за рік. Одне із застережень -слово «Співдружність» писати з малої літери.

 

Статут СНД прийнято 22 січня 1993р. і до цього часу не підписано Президентом України і не ратифіковано Верховною Радою. Зі створенням та функціонуванням Співдружності керівництво кожної держави-засновника вбачало вирішення різних завдань, часом протилежних. Якщо Президент та Верховна Рада України у Співдружності вбачали механізм цивілізованого розлучення, то для керівництва Російської Федерації Співдружність та її органи стали важелями інтеграції молодих держав та закріплення російських впливів на їхніх теренах.

 

Для України були неприйнятливими ряд статей, в тому числі ст.ЗО, у якій йдеться про «Головне командування Об'єднаних збройних сил», а також ст.ЗІ, у якій констатується, що рада командувачів Прикордонними військами є органом Ради глав держав з питань охорони зовнішніх кордонів держав-членів і забезпечення стабільного положення в них.

 

Це означає, що Україна, яка не підписала Статут СНД фактично, де-юре не е дійсним членом СНД, а перебуває в СНД на особливому статусі, який випливає із ратифікованої нею Біловезької Угоди разом із застереженнями і заяви, про що йшлося вище.

 

Статут започаткував під виглядом інтеграційних процесів активну політику Росії по збиранню під власне крило втрачених колоній - колишніх республік СРСР.

 

Рішення про створення органів, які мають реальне значення для функціювання СНД, прийняті в травні 1993р. Цими органами стали Виконавчий секретаріат, який має організаційно-технічні функції, та Координаційно-консультативний комітет (ККК), що складається із замісників голів урядів, який повинен відповідати за виконання рішень центральних органів. Лише Україна наполягала на наданні ККК тільки координаційних функцій.

 

Підкреслимо, що до накинених централізованим способом зверху інтеграційне імперських ініціатив Росії у трьох основних сферах - економічній, військовій і політичній -Україна поставилася з належним критицизмом, хоч не обійшлося без прорахунків і вимушених компромісів. Тут слід виділити Договір про створення Економічного союзу, підписаний 24 вересня 1993р., який став закономірним і об'єктивним підсумком процесів, що відбуваються в країнах СНД, і заклав основи погодженої стратегії із усунення кризових явищ і реформування усієї економічної сфери СНД. Головною особливістю Договору є те, що він проголошує принцип поваги суверенітету кожної держави і невтручання в справи один одного, поваги прав і свобод людини, неприміненні будь-яких видів економічного тиску у відносинах між ними.

 

Характерно, що паралельно відбувалися намагання здійснити економічне об'єднання країн СНД на більш вузькій основі. Це, зокрема, виявилося у заяві урядів Республіки Білорусь, Російської Федерації та України (липень 1993р.) про невідкладні заходи щодо поглиблення «економічної інтеграції», що передбачало укладення договору, а також утворення організаційних структур економічної співпраці країн Середньої Азії і Казахстану".

 

У розвиток положень договору 15 квітня 1994р. главами держав СНД підписано договір про створення міждержавної асоціації вільної торгівлі, яка у майбутньому передбачає досягнення «прозорості» кордонів.

 

З розвитком цих договорів 21 жовтня 1994р. створено Міждержавний економічний комітет (МЕК), до президії якого увійшли віце-прем'єри держав-учасниць СНД. Україна як асоційований член СНД і Економічного союзу також брала участь у роботі МЕК.

 

Україна після ратифікації Верховною Радою 24 жовтня 1995р., підписаної Л.Кучмою, Угоди про приєднання до Євразійського об'єднання вугілля та металу (ЄОВМ), стала членом цієї організації.

 

Характеризуючи адміністративну суть цієї нової структури, І.Юхновський зазначає, що Об'єднання — юридична особа зі своїм балансом, розрахунковим рахунком. Органи управління: Колегія, яка затверджує квоти на виробництво та зовнішню торгівлю; Генеральний комітет, який приймає рішення 2/ З голосів і це рішення є обов'язковим для суб'єктів ЄОВМ; Арбітражна, Контрольна комісії - робочі органи (основна організуюча і виконавча сила). Усі вони розміщуються в Москві.

 

У будь-якому випадку, зроблені Верховною Радою під час ухвалення цього рішення застереження дозволять, в разі необхідності, захистити національні інтереси України».

 

Необхідно підкреслити, що статус асоційованого члена в Економічному союзі був вигідний для України, оскільки давав право брати участь у нарадах і не зобов'язував підписувати документи, які суперечили законам та національним інтересам України. Під впливом ілюзій про можливість рівноправних партнерських відносин з Росією і рівноправної взаємовигідної активної участі в СНД Президент України підписав угоду про міждержавний економічний комітет (МЕК), що внесло суперечність і плутанину відносно позиції України в цьому питанні. З другого боку, цей вимушений компроміс на деякий час зняв напругу в українсько-російських відносинах, що ускладнилися у зв'язку із проблемою розподілу ЧФ і невирішеним питанням про його базування.

 

Не обійшлося без складностей у відносинах України із СНД (хоч правильніше було б сказати - із Росією) і у військовій сфері. 15 травня 1992р. у Ташкенті в рамках СНД підписано договір про колективну безпеку. Незважаючи на тиск, Україна не поставила підпис під цим документом.

 

Проте російське керівництво добре усвідомлювало, що без інтеграції усіх держав-членів СНД у військовій сфері відновити єдиний державний організм буде неможливо. 20 липня 1994р. РКБ прийняла Концепцію колективної безпеки, яку підписали міністри закордонних справ і міністри оборони країн-учасниць. У забезпеченні колективної безпеки країн-учасниць важлива роль відводиться спільній (об'єднаній) системі ППО.

 

Продовження діалогу відбулося на початку лютого 1995р. в Алма-Аті. Саме тут 10 лютого підписано відому Алма-Атіінську угоду про створення об'єднаної оборони (а не єдиної, - як передбачала Росія) системи протиповітряної оборони (ОСППО) держав-учасниць СНД. У Москві на чолі з командувачем ППО Росії створено Координаційний комітет ППО, який і мусить опікуватися співпрацею військ ППО країн СНД. До цієї Угоди приєдналась і Україна.

 

Міністр оборони України Валерій Шмаров підписав Угоду, зробивши застереження - «із врахуванням національного законодавства України». Фактично, це застереження має формальний характер, оскільки Угода передбачає, що координація дій сил і засобів об'єднаної ППО повинна здійснюватися із центрального КП ППО Росії. Поставлений під Угодою підпис міністра оборони В.Шмарова вніс певну суперечність у позицію України щодо інтеграційних процесів у військовій справі.

 

У 1995р. як в Україні, так і в Росії активізувалися дискусії з приводу вступу України повноправним членом до Міжпарламентської асамблеї СНД. Такого не було дотепер у нашому парламенті: 12 разів протягом неповних 3-х місяців кінця 1995р. комуно-соціалісти з допомогою свого керівництва у Верховній Раді намагалися проштовхнути приєднання до угоди про Міжпарламентську асамблею СНД.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал