ред.] Виникнення та розвиток монетно-грошової системи Київської Русі

Срібляник Володимира Великого

Писемні пам'ятки давньоруського права неодноразово згадують грошові одиниці, якими користувалося населення Русі: гривна, куна, рєзана, векша або вивериця. Адже в цих одиницях у статті редакції «Руської Правди» про втрату худоби, гласило: «А за княжого коня, якщо він з плямою, 3 гривни, а за смердового 2 гривни, за кобилу 60 рєзан, а за вола гривну, а за корову 40 рєзан, а за трирічного лошака 15 кун, а за річне лоша пів гривни, а за теля 5 рєзан, за ягня ногата, за барана ногата». Аналіз цього та інших історико-правових документів дає змогу відтворити давньоруську монетно-грошову систему X ст.: 1 гривна = 20 ногатам = 25 кунам = 50 рєзанам = 150 векшам (виверицям).

Термін «гривна» вживався для позначення вагової, грошо-вагової та грошово-лічильної одиниць Київської Русі. Термін «гривна» походить від назви прикраси — шийної гривни. За іншою версією, спочатку гривною називали голову худоби (гриву), що була еквівалентом вартості. Вперше гривна згадується у договорі Русі з Візантією IX ст.

Упродовж X ст. у процесі обігу дірхеми постійно псувалися, в результаті чого їх почали приймати за вагу, виходячи з вмісту в них чистого срібла. Саме тоді з'явився термін «ногата», який вживався для позначення високопробних дірхемів попереднього карбування. З міжнародною торгівлею пов'язують виникнення ще одної одиниці — куни. Її використовували для позначення вартості шкірки куниці, що становила приблизно 8 г срібла.

Найменшою одиницею, про яку згадується у документах Київської Русі, була векша (вивериця). Рєзана була обрізком дірхема або його фрагментом, вагою у 1 г.

[ред.] «Безмонетний період» в історії грошового обігу Київської Русі (кінець XI — початок XIV ст.)

Через «кризу срібла» на Сході у X ст., до Русі не надходили куфічні дірхеми. Цю прогалину певною мірою заповнили західноєвропейські денарії, однак грошовий ринок південно-руських земель їх не сприйняв.

Через це у перших десятиліттях XII ст. монети замінили гривни — злитки срібла чи золота певної ваги та форми. Найбільш поширеною на території Русі була новгородська гривна-паличка, яка була дещо прогнута. Саме тому їх називають «ладь'єподібними».

Найбільш загадковим типом давньоруських гривен є чернігівський тип срібних зливків. Вони мають неправильну форму і виконані доволі неохайно на відміну від інших гривен. Випускання цих гривен відбувалось періодично, залежно від потреби. Місцем їх карбування могли бути не тільки міста, а й сільські осади.

На початку «безмонетного періоду» на руському ринку певну роль відігравали західноєвропейські денарії. Інколи вони потрапляли на Русь через торговий шлях «із варяг у греки». Прикордонні регіони Київської Русі також отримували монети від прилеглих країн. Через завоювання Русі монголами, кількість населення держави зменшилося, торгові шляхи розпалися. Руський народ був змушений платити данину Золотій Орді, що зумовило зменшення кількості срібла в державі. Монгольські хани почали карбувати власні монети — «теньгу». Саме від татар ми отримали всім відоме російське слово — «деньги». Також випускалися зливки срібла, які мали човниковоподібний вигляд із жолобком зверху — «суми». Ці так звані «суми» вироблялися зі срібла, зібраного на руських землях. Золотоординські монети були поширені у Середньому Подніпров'ї, степових районах Русі, а також у Криму. Тим часом, Галицько-Волинська держава, яка спромоглася зберегти незалежність, вела активну торгівлю з країнами Європи. Вони володіли значними грошовими засобами.

У першій половині XIV ст. на грошовому ринку західноукраїнських земель поширюються монети іноземного карбування. Переважно це польський денарій та празький грош. У грамоті на війтівство у м. Санок останній галицько-волинський князь Юрій II (1323 — 1340) встановив оплату за розгляд судових справ — по два денарії до княжої скарбниці і один війтові. Поширення у XIV ст. на українському грошовому ринку іноземних монет, зумовило кінець «безмонетного періоду» грошового господарства Київської Русі.