Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Економічне районування України
Виділяють адміністративно-територіальний поділ країни, економічне районування, проблемне економічне районування.
Сучасна система адміністративного устрою України представлена Автономною Республікою Крим, областями, районами, містами, районами в містах, селищами та селами.
Адміністративних областей в Україні – 24, крім того виділені два міста з особливим статусом – Київ та Севастополь. Кожна адміністративна область і Крим ділиться на адміністративні райони.
Основна мета економічного районування – удосконалення стратегії соціально-економічного розвитку, поліпшення адміністративно-територіального поділу держави як основи для розробки ефективної економічної політики. Основним завданням економічного районування єподіл території на райони з цільовими установками для вирішення локальних (місцевих) економічних і соціальних проблем регіону. Напрямки реалізації районування зводяться до вирішення: 1) економічних проблем: ð підвищення ефективності територіальної організації виробництва; ð удосконалення управління соціально-економічним розвитком; 2) соціальних проблем: ð підвищення рівня життя населення; ð поліпшення соціально-культурної сфери; 3) екологічних проблем: ð раціонального природокористування; ð охорони навколишнього середовища. Наслідки економічного районування території приведені на рис. 3.1.
Рис. 3.1. Наслідки економічного районування території
На сьогоднішній день існує багато підходів до класифікації території України на економічні райони. У складі колишнього Радянського Союзу територія України була поділена на три економічні райони (поділ здійснено на основі економічного принципу): 1) Донецько-Придніпровський; 2) Південно-Західний; 3) Південний. Значний внесок у розробку нової мережі економічних районів України зробили такі українські вчені як: Ф.Д. Заставний, В.О. Поповкін, О.І. Шаблій, М.Д. Пістун та інші (табл. 3.1). Економічне районування потребує системно-диференційованого підходу з урахуванням природних і економічних факторів – кількості і якості структури споживання ресурсів, а також соціальної і екологічної складової.
Таблиця 3.1 Класифікація економічних районів України
Продовження табл. 3.1
Продовження табл. 3.1
Тугель І.Д. виділяє такі види регіонів якпіонерні, планові (програмні), стагнуючі. Піонерні регіони – це регіони нового освоєння. Дляпіонерних регіонів економічна політика повинна бути спрямована на підтримку державою усіх господарських починань, що укріплюють економіку регіонів, створення системи стимулів і умов їх самостійного розвитку, укріплення й розширення фіскальної (податкової) бази. Програмні (планові) регіони – це регіони, на які розповсюджуються цільові програми соціально-економічного розвитку та межі якого не співпадають з існуючими межами територіального районування. Дляпланових (програмних) регіонів економічна політика повинна включати в себе участь держави в програмах із питань реформування економіки регіонів, формування умов для залучення інвестицій, здійснення програм створення додаткових робочих місць із мінімальними витратами, розробку й узгодження на рівні держави системи фінансової допомоги для забезпечення гарантованих стандартів життя населення. Стагнуючі регіони – це регіони, які відрізняються вкрай низькими або нульовими темпами розвитку. Стагнуючі регіони потребують державної підтримки, скорочення неефективних організаційно-економічних структур управління регіону, впровадження кардинально нових механізмів розвитку виробництва регіону, пільгових умов господарської діяльності та дотаційних виплат тощо. В залежності від ступеню переваги того чи іншого районоутворюючого фактору встановлюється основна ціль (місія) або поєднання цілей стосовно яких спрямовується регіональна економічна політика – стратегія виробництва, соціальної і екологічної сфери. В основу регіональної політики покладаються економічні умови і можливі їх зміни в перспективі. Природні умови оцінюються з точки зору їх поєднання з економічними показниками, що є основою максимально можливого раціонального їх використання та вирішення місцевих господарських проблем.
Основними якісними ознаками проблемних регіонів є: · кризовість прояву тієї або іншої великої проблеми, що створює загрозу соціально-економічному становищу в країні, політичній стабільності, екологічній рівновазі; · наявність ресурсного потенціалу (виробничого, науково-технічного, трудового, природного), використання якого особливо важливе для національної економіки; · особливе значення геополітичного і геоекономічного положення регіону для стратегічних інтересів країни; · нестача в регіоні власних фінансових ресурсів для розв’язання проблем загальнонаціонального та світового значення. Території проблемних регіонів можуть не збігатись з адміністративно-територіальними одиницями (наприклад, зона ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС). Підходи до проблемного районування зображено на рис. 3.2.
Рис. 3.2. Підходи до проблемного економічного районування Різновидом проблемних регіонів авангардного типу є вільні економічні зони (ВЕЗ). Основою механізму ВЕЗ є економічний режим діяльності її суб’єктів, що складається з пільгового податкового, митного, валютно-фінансового і організаційно-правового режиму. Особливістю ВЕЗ є наявність певних конкурентних переваг, що пояснюється, як правило, географічним розташуванням таких регіонів: прикордонне чи приморське становище, наявність експортного виробництва тощо. Прикладом ВЕЗ може слугувати перша в Україні спеціальна (вільна) зона, розташована в Автономній Республіці Крим – Північно-Промислова експериментальна зона “Сиваш” (до неї входить території Красноперекопського району, загальна площа – 141 тис.га, чисельність населення регіону – 95, 3 тис.чол.). Промислову зону становлять Кримський содовий і Перекопський бромний заводи, Кримський виробничий рибокомбінат, два великих хімічних підприємства – Кримське виробниче об'єднання “Титан” і Сиваський аніліново-фарбовий завод. До факторів, що дозволили створити привабливий інвестиційний клімат у регіоні ВЕЗ, належать: унікальні запаси ропи (мінеральні ресурси озера Сиваш і місцеві солоні озера), наявність інших природних ресурсів; значний трудоресурсний потенціал, підготовлений для роботи на підприємствах; наявність виробничого персоналу хімічної промисловості, інфраструктурна облаштованість території; вигідне транспортно-географічне положення. Метою створення ВЕЗ є: ð прискорення соціально-економічного розвитку регіону; ð залучення зовнішніх інвестицій; ð створення нових робочих місць і вирішення проблем використання незайнятого працездатного населення; ð активізація підприємницької діяльності; ð стимулювання експортно-орієнтованого виробництва; ð використання нових технологій; ð підвищення ефективності використання місцевих природних ресурсів. Створення і функціонування ВЕЗ, насамперед, повинно бути пов’язане з активізацією економічної діяльності в певних проблемних регіонах, оздоровленням депресивних територій, стимулюванням структурних зрушень в економіці. Сьогодні основною проблемою економічного районування залишається невизначеність щодо його практичного здійснення. Складність районування полягає у необхідності при розподілі території держави формування невеликої кількості районів.
|