Ліквідація Версальського порядку і встановлення германської гегемонії в Європі (1938-1939 рр.).

Фактично, з моменту приєднання Німеччиною Судетської області Чехословаччини, розпочалась ланцюгова реакція колапсу системи, що, як відомо, завершилась Другою Світовою війною.

Навесні 1939 року ситуація в Європі різко загострюється. Політика „умиротворення” повністю провалилась. 15 березня Німеччина, порушивши Мюнхенську угоду, захопила усю Чехословаччину, 21 березня зажадала від Польщі М.Гданськ (Данциг), окупувала Клайпедську область Литви. У квітні Італія захопила Албанію.

Хід розвитку міжнародних відносин наближав світ до початку Другої світової війни. Англо-франко-радянські переговори закінчились невдало.

Розстановка сил, залишаючись з системної точки зору майже ідентичною до тої, що спостерігалась протягом попередньої фази, визначала в цей період лише строки початку системної війни та конфігурації коаліцій, що братимуть в ній участь.

Цей період позначається достатньо запізнілим відходом від політики умиротворення, який фактично відбувся 1 вересня 1939 року – лише після подолання Німеччиною " межі міцності" системи (на відміну від " межі пружності", що її було подолано після Мюнхену).

Фазу розпаду, як і у випадку ряду інших систем, можна вважати такою, яка справляє найбільший вплив на подальший перебіг подій і, зокрема, на майбутнє формування нової системи, адже саме у 1939 році відбуваються два важливі системотворчі акти (не враховуючи власне початок Другої світової війни): радянсько-фінська війна і пакт Ріббентропа-Молотова (23 серпня 1939 р.), обидва з яких зумовили не тільки і не стільки факт участі СРСР у системній війні (це було відомо наперед), скільки його участь на більш пізньому її етапі, а відтак менш глибокий вплив СРСР на майбутній світоустрій.

Будучи однією за найбільш нестабільних систем за всю історію системності у міжнародних відносинах, Версальсько-Вашингтонська система дає широке поле для аналізу в контексті стабільності та системних трансформацій.

Версальсько-Вашингтонська система повоєнного устрою світу мала низку суттєвих недоліків:

- не розв'язала протиріччя між державами-переможницями й державами, які зазнали поразки;

- не ліквідувала протиріччя між великими й малими країнами;

- не запобігла можливості виникнення реваншизму, перш за все внаслідок відсутності дійового контролю за виконанням укладених угод;

- викликала значні територіальні зміни в Європі, друге " велике переселення народів", започаткувала основи національних конфліктів.

Версальсько-Вашингтонська система закріпила новий розклад сил у повоєнному світі, але внаслідок своїх вад не могла бути стійкою й тривалою.