Виробництво і вартість. Мінімізація вартості.

Вартість (або витрати) виробництва в економічній теорії визначається згідно концепції альтернативної вартості. Альтернативні витрати в грошовій формі називаються економічними витратами.

Економічні витрати – це ті суми грошей, які фірма зобов’язана виплатити кожному постачальнику ресурсів, щоб забезпечити їм такий рівень доходів, який дозволив би утримати ресурси в межах даного виду діяльності, відволікти їх від використання в альтернативних виробництвах.

Економічні витрати включають в себе зовнішні та внутрішні витрати.

Зовнішні (явні, бухгалтерські) витрати – це плата за ресурси, що не належать підприємству (заробітна плата найманим робітникам, відсотки за кредит, орендна плата, придбання сировини тощо).

Внутрішні (неявні) – це грошові платежі, які могло б отримати підприємство при альтернативному використанні власних ресурсів (підприємець використовує власні приміщення, але міг би передавати в оренду; вкладає кошти в розвиток виробництва, але міг би покласти їх у банк на депозит).

Неявні витрати називають нормальним прибутком.

Нормальний прибуток – плата за виконання підприємцем його підприємницьких функцій. Його розмір визначається рівнем дохідності, який є середнім (нормальним) для певної галузі і утримує підприємця в ній.

Безповоротні витрати – це витрати на рекламу, вивіски, печатки, специфічне устаткування, яке неможливо використовувати в інших сферах, не можна продати. Оскільки ці витрати не можна повернути, їх альтернативна вартість рівна нулю.

Бухгалтерський прибуток – різниця між сукупним виторгом і явними витратами:

Економічний прибуток – різниця між сукупним виторгом і сумою явних і неявних витрат:

Між нормальним, бухгалтерським та економічним прибутком існує взаємозв’язок:

Як показує виробнича функція (ізокванта), випуск одного і того ж обсягу продукції можна забезпечити різними сполученнями факторів виробництва. Але з економічної точки зору кожна комбінація ресурсів обумовить для фірми різні витрати. Тому виникає проблема вибору економічно ефективної структури факторів, яка забезпечила б виробництво даного обсягу з мінімальними витратами.

Економічні витрати залежать від кількості використаних ресурсів та їх ціни. Отже, можна встановити залежність між обсягами виробництва товару та можливими витратами, необхідними для його отримання. Ця залежність характеризується функцією витрат:

.

Тоді сукупні витрати (ТС) на виробництво товару можна розрахувати як суму витрат на придбання кожного фактора:

При фіксованих цінах на ресурси можна знайти різні набори капіталу і праці, які можна придбати за однакові витрати.

Графічне зображення цих наборів називається ізокостою.

Ізокоста – це лінія, яка відображає різні комбінації затрат капіталу і праці, при яких сукупні витрати виробництва залишаються незмінними.

Рис. 1. Карта ізокост

Кожен фіксований рівень витрат зображає інша ізокоста.

Множина ізокост називається картою ізокост.

Нахил із окости дорівнює (-P_L/P_K) і визначає норму заміщення капіталу однією додатковою одиницею праці за умов незмінної сукупної вартості.

При зміні цін факторів нахил ізокости змінюється:

Рис. 2. Вплив зміни цін факторів виробництва на ізокосту

Перед фірмою стоять завдання:

1. Мінімізації вартості – досягнення таких обсягів використання ресурсів, коли вартість набору ресурсів, необхідних для забезпечення певного обсягу виробництва буде найменшою.

Геометрично ця задача розв’язується поєднанням на одному графіку ізокванти, що відображає бажаний обсяг випуску Q, з картою ізокост.

Рис. 3. Мінімізація вартості

Мінімальній вартості виробництва буде відповідати точка Е – точка дотику ізокванти та однієї з ізокост.

2. Максимізації випуску – досягнення таких обсягів використання ресурсів, коли обсяг виробництва, отриманий при даному рівні витрат, буде найбільшим.

Геометрично ця задача розв’язується поєднанням на одному графіку ізокости, що відображає даний рівень витрат TC, з картою ізоквант.

Рис. 4. Максимізація обсягу виробництва

Максимальному обсягу виробництва при заданому рівні витрат TC відповідатиме т. Е – точка дотику із окости з однією з ізоквант.

В точці дотику кут нахилу ізокванти дорівнює куту нахилу ізокости :

, або

- еквімаржинальний принцип

Останнє рівняння є умовою рівноваги, або еквімаржинальний принцип, або принцип рівності граничних величин:

для мінімізації вартості при заданому рівні виробництва, або максимізації випуску при заданому рівні витрат, фірмі потрібно використовувати таку комбінацію ресурсів, за якої граничні продуктивності ресурсів пропорційні їхнім цінам.