Конгрес США наприкінці 19 - на початку 20 століття ( 16, 17 поправки до Конституції).

4) Зміни в державному устрої США у другій половині ХІХ століття.
У другій половині XIX століття Сполучені Штати за формою державного устрою являли собою класичну буржуазну федерацію. Відбувалося неухильне збільшення кількості членів федерації. Якщо у 70-х роках XIX століття налічувалося тридцять вісім штатів, то на початок XX століття їх було вже сорок п'ять. Значно зміцніла після громадянської війни центральна влада. Питання про можливість невизнання (нуліфікації) суб'єктами федерації актів Союзу, про право штату на сецесію були остаточно зняті з порядку денного. Ще 1819 року Верховний суд США сформулював доктрину «повноважень, що розуміються», яка дозволяла віднести до компетенції федерації практично будь-яке питання. Таким чином, одним із важливих підсумків громадянської війни стала беззаперечна перевага Союзу над штатами.
Однак штати, як члени Союзу, зберегли значні права: вони займалися питаннями конституційного та іншого законодавства, освітою, місцевим самоврядуванням, мі-ліцією, в'язницями і т.д.
Вищі органи влади і управління штатів за формою нагадували федеральні: законодавчі функції вручалися двопалатному парламенту, а виконавчі — губернатору. Законодавчі збори штатів складалися з сенату і нижньої палати, яка називалася в різних штатах по-різному — палата представників, збори і т.д. Сенатори обиралися на чотири роки, а члени нижньої палати — на два.
Губернатор штату обирався електоральним корпусом на строк від двох до чотирьох років. У деяких штатах при губернаторі утворювалася Рада. Становище губернатора штату було своєрідним. Він вважався носієм виконавчої влади, однак інші посадові особи штату (генеральний атторней, головні супер-інтенданти освіти, аудитори та ін.) не були відповідальними перед ним.
За невеликим винятком усі істотні питання вирішувалися суб'єктами федерації.
Конгрес Сполучених Штатів. У другій половині XIX століття конгрес був впливовим органом. Більше того, можна навіть вести мову про пріоритет конгресу над президентом. Сенат, наприклад, тримав у своїх руках контроль над такими дуже суттєвими галузями державного життя, як зовнішні відносини і призначення на федеральні посади. Думка верхньої палати конгресу була дуже авторитетною, президенти повинні були рахуватися з нею при прийнятті своїх рішень. Деякі юристи називають період 80—90-х років XIX століття епохою «правління конгресу в Сполучених Штатах».
У цей час виникає і розвивається комітетська система в конгресі. Попередній розгляд законопроектів здійснювався парламентськими комітетами, яких було кілька десятків у кожній палаті. Комітетська система привела до значних змін у роботі конгресу: гласність змінилася суворою секретністю, стало правилом провадити консультації з тими, хто був прямо зацікавлений у прийнятті законопроекту і т.д.
Одночасно відбувається обмеження такого важливого інституту буржуазної парламентської демократії, як свобода дискусії в конгресі. У 1889 році були значно розширені повноваження спікера палати представників. Відтепер він мав змогу робити часто вирішальний вплив на хід законодавчого процесу в конгресі.
Відбувалися певні зміни і у виборчому праві. Так, XIV і XV поправки до Конституції США проголошували загальне виборче право для чоловіків, які відповідали вимогам вікового цензу і цензу осілості. У 1871 році було введене таємне голосування на федеральних виборах. З 1876 року встановлено новий порядок виборів до палати представників конгресу за округами, які були спеціально організовані для цього. Слідом за Союзом майже всі штати (за винятком Північної і Південної Кароліни та Джорджії) також ввели в себе закрите балотування. Конституція США в новітній період залишалася майже незмінною. За всю історію існування США було запропоновано близько 10 тис. поправок до конституції, але прийнято тільки 28, з них діючими є лише 25.

Першою поправкою в новітньому періоді була 16-та поправка прийнята в 1913 році. Вона розширила права конгресу у галузі оподаткування, ввівши федеральне оподаткування прибутків.

17-та поправка 1913 року ввела обрання сенаторів населенням штатів (а не законодавчими зборами, як це було раніше). Поправка 17-та до Конституції, прийнята в 1913 році, установила, що сенатори оби-раються безпосередньо населенням штату прямими виборами. Віковий ценз для сена-торів – 30 років. Через два роки 1/3 сенаторів переобирається. Головою сенату був ві-це-президент. Законопроект, прийнятий однією палатою, потребував схвалення дру-гою. Таким чином, з самого початку сенат, як палата консервативна за своїм складом, мав стати гальмом щодо палати представників. До компетенції конгресу належали справи податкові, митні, монетарні, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, федерального судочинства, справи війни і миру, армії і флоту і т.ін. Конституція спеціально підкреслювала, що законодавчі повноваження конгресу можуть бути розширені в майбут-ньому, і надавала йому можливість «видавати всі закони, які будуть необхідні і до-речні для здійснення зазначених вище повноважень і всіх інших повноважень, які ця конституція надає урядові Сполучених Штатів» (ст. І, 8).

Крім основних існували численні додаткові цензи, що запроваджувалися штатами: володіння майном або сплата податків (Пенсільванія, Род-Айленд та ін.), відповідність моральним критеріям (Алабама, Луїзіана і т.д.). У деяких південних штатах виборчого права позбавлялися атеїсти. Існував ценз письменності (Мен, Делавер та ін.), траплявся особливий ценз осілості.
Фактично існував расовий ценз, який відстороняв від участі у виборах мільйони негрів, індіанців.

Президент США. У другій половині XIX століття Сполучені Штати були пре-зидентською республікою, глава якої одночасно очолював і уряд, і державу. Причому уряд не відповідав перед конгресом.
У руках президента були зосереджені великі повноваження, серед яких особливе місце займало право «вето». Спростувати його було дуже важко. Так, за період з 1798 по 1898 рік з 433 законопроектів, що були відхилені виконавчою владою, лише 29 отримали кваліфіковану більшість голосів у конгресі, що було необхідним для їхнього повторного схвалення.
Про посилення влади президента свідчить значне зростання кількості «виконавчих наказів», які видавав президент і які прирівнювалися до прокламацій і законів конгресу. Якщо А. Лінкольн підписав тільки два таких нормативних акти, то Т. Рузвельт (1901-1909рр.) — тисячу одинадцять.
Одночасно відбувається процес бюрократизації управління, зростає кількість федеральних установ. У 1870 році було утворене міністерство юстиції, у 1872 — міністерство зв'язку, у 1888 — міністерство торгівлі, у 1889 — міністерство землеробства. У середині XIX століття налічувалося лише дві з половиною тисячі федеральних службовців, тоді як на кінець XIX століття їх було вже понад двісті тисяч.
Верховний суд. На протязі ХІХ століття значно змінилося становище і юридична роль Верховного суду США, який поступово закріпив за собою право конституційного контролю по відношеню до актів інших державних властей.
Конституція 1787 року наділила Верховний суд верховною, але по своєму змісту звичайною юрисдикцією. Законом про судоустрій 1789 року значення юрисдикції Верховного суду було надзвичайно збільшено і вона вийшла на особливий рівень. Верховному суду було надано право видавати особливі виконавчі накази, обов’язкові для органів виконавчої влади, включаючи президента і державних секретарів, а також право відміняти будь-який закон, якщо в його змісті є відхилення від приписів і принципів Конституції.
Свою діяльність Верховний суд розпочав в 1790 році, після призначення 7 суддів – головним чином прихильників президента Вашингтона. За перші свої 12 років діяльності суд розглянув всього близько 60 справ, в основному пов’язаних з морським правом і міжнародними відносинами федерації. Робота суду одержала новий напрямок на початку ХІХ століття з призначенням на посаду голови Д.Маршала.
До середини ХІХ століття найважливішою правовою проблемою в практиці конституційного нагляду Верховного суду була проблема взаємовідносин федерації і штатів. В цьому відношенні Верховний суд вніс багато важливих положень в конституційне право. В обґрунтування державної єдності і цілісності країни було внесене рішення (1793р.) про те, що штати не являють собою суверенних держав і тому Конгрес федерації володіє примусовою владою по відношенню до штату. Одним із найважливіших положень конституційної практики стало рішення по справі штату Техас (1869 р.). Верховний суд ухвалив, що входження штату в федерацію є безповоротним і що федеральний уряд має право застосовувати силу для збереження цілісності федерації. Цим було остаточно вирішено питання про єдність держави і про підпорядкування прав штатів в ній.
Зміни в конституції.

Конституція США в новітній період залишалася майже незмінною. За всю історію існування США було запропоновано близько 10 тис. поправок до конституції, але прийнято тільки 28, з них діючими є лише 25.

Першою поправкою в новітньому періоді була 16-та поправка прийнята в 1913 році. Вона розширила права конгресу у галузі оподаткування, ввівши федеральне оподаткування прибутків.

17-та поправка 1913 року ввела обрання сенаторів населенням штатів (а не законодавчими зборами, як це було раніше).

18-та поправка 1919 року заборонила виробництво, продаж чи перевезення алкогольних напоїв для їх споживання.

19-та поправка 1920 року надала виборчі права жінкам, однак конкретні норми застосування цього права, як і раніше визначали штати.

20-та поправка 1933 року встановила, що термін повноважень президента і віце-президента закінчується опівдні 20 січня, а терміни повноважень сенаторів і представників – опівдні 3 січня, останнього року їх повноваження. Від цього ж часу починається термін повноважень їхніх наступників. Крім того поправка передбачає процедуру переходу повноважень президента у випадку його смерті або в інших випадках, до віце-президента.

21-а поправка 1933 року відмінила 18-ту поправку і встановила, що довіз і перевезення алкогольних напоїв до будь-якого штату для здавання і споживання здійснюється тільки у відповідності з чинним законодавством.

22-а поправка 1951 року заборонила обрання на посаду президента однієї особи більше двох разів. Це обмеження було реакцією на надзвичайно тривале перебування на посаді президента Ф. Рузвельта (1933-1945рр.), що в деякій мірі сприяло посиленню президентської влади в реальній політиці.

23-тя поправка 1961 року зрівняла округ Колумбія у правах зі штатами у призначенні виборщиків президента і віце-президента.

24-та поправка 1964 року оголосила неконституційними обмеження виборчих прав в зв’язку з несплатою будь-якого податку.

25-та поправка 1967 року визначила конституційний порядок заміщення віце-президентом президентської посади у випадку надзвичайної вакансії, а також право президента призначити собі віце-президента (який потім затверджувався Конгресом) у випадку виникнення вакансії.

26-та поправка 1971 року встановила, що у виборах федеральних властей мають право брати участь громадяни, яким виповнилось 18 років.

27-ма поправка 1972 року встановлює рівність громадян перед законом незалежно від статі, але ця поправка не набула чинності, оскільки не набрала необхідних ¾ голосів законодавчих зборів штатів. 28-ма поправка відміняє 23-тю і встановлює, що округ Колумбія зрівнюється зі штатами в усіх питаннях.

Отже, Конституція США залишається в загальному, майже незмінною, проте трансформація соціально - економічних і політичних відносин закріплювалася законами, що приймалися конгресом США.