Розділ І

Проектна робота

На тему:

Методика проектування і виготовлення серветок у техніці вишиванням хрестиком

Виконала:

Учениця 8 класу

Перебиковецької ЗОШ

Буберенко Тетяна

Вступ

Наш український народ творець нової соціалістичної культури досяг великих успіхів у всіх видах мистецтва: в музиці, літературі, живописі, графіці, скульптурі, архітектурі, у різних видах декоративно-прикладного мистецтва.

Із покоління в покоління переходить мистецтво вишивки в якій народні відбили одвічний потяг до краси. Все розмаїття візерунків свідчить про любов до народу, праці, народу та художню фантазію. Загально відомо, що ручна вишивка, сприяє розвитку особистості, їх образному мисленню, естетичному вихованню, а також координації рухів, відчуття простору. Вона несе в собі можливість вияву мистецьких принад – тут поєднуються художні естетичні, етичні смаки, розвивається пам’ять, формується зосередженість, збагачується уява і художнє сприйняття довколишнього світу.

Багатство творчої фантазії, техніка, майстерність характерні для українських народних вишивок.

Українські вишивки дуже різноманітні і гармонійні за поєднанням кольорів. Кожному району притаманний своєрідний колорит. Вишивка розглядається як один із видів живописного мистецтва. Аналіз сріблястих переливів вишивки, білими нитками на білому фон, дзвінких звучань вишивки червоними і білими, червоними і синіми, червоними і чорними нитками, барвистої соковитості, багатоколірної гами дає можливість стверджувати, що в галузі вишивки найбільш багато і різносторонньо розкрилось колористичне обдарування народних майстрів. Кольорова вишивка дає сміливий порівняльний виклик народному розпису і в багатьох варіантах перемагає його своєю специфікою, мелодійної гармонійності кольорових зіставлень.

Вишивка – це унікальне мистецтво народної графіки, вона зберегла і несе в собі багатовікову культуру народної декоративної лінії. Стібки нитки-лінії – прямі по горизонталі або вертикалі, діагональні – основа творення складних орнаментальних форм. Вона – домінантна вишивального мистецтва. З неї починається безперервний процес творення – від простих елементів до складних мотивів, орнаментальних форм. Характерно, що у вишивці наглядніше і переконливіше, ніж в інших видах мистецтва можна спостерігати народну винахідливість, щодо методів розміщення мотивів на лінії, яку в народі називають стежиною, дорогою, бігунчиком.

У вишивці найглибше відображене орнаментальне багатство народного мистецтва, вона дає численні зразки геніальних композицій, неперевершених за рівнем художнього трактування в інших видах народного мистецтва.

Отже, дослідження вишивки розкриває важливі аспекти вираження в ній живописної, графічної і орнаментальної культури народу.

Вишивка зберігала в своїй іконографії давні архаїчні магічні мотиви. Вона майже нічого не губила із своїх надбань, нагромаджувала іконографічне багатство. Колективний досвід причетний до відбиття складною мовою вишивального мистецтва народного світогляду. Закономірні процеси художньо-естетичного мислення народу формувалися віками і удосконалювалися в міру поступу на шляху суспільного процесу. Як підкреслював К. Маркс людина, створюючи багатющий предметний світ, працює законами краси. У всезагальній художньо-естетичній картині людського буття вишивка займає гідне місце як найбільш масовий і різнофункціональний вид мистецтва.

Розділ І

“Вишиті прикраси інтер’єру приміщення”

Назва об’єкту проектної діяльності, його актуальність.

Вишивка – це поширений вид декоративно-прикладного мистецтва, в якому узор та зображення виконуються в ручним або машинним способом на різних тканинах, шкіри, повсті та інших матеріалах, лляними, бавовняними, шовковими, вовняними нитками.

Цей вид мистецтва виник давно, корені його сягають у глибину віків.

Мабуть ніколи не зможемо ми довідатись, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, бо з огляду на довговічність тканини і ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва. Адже зразки найдавнішої вишивки в музеях Європи відносяться V ст. н.е., а пам’ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть.

Історією визначена особлива роль вишивки в духовному житті людини, створення естетичного середовища у праці, відпочинку, святкуванні. Вишиті одяг, сорочки, скатертині, завіси тощо, які організовують інтер’єр житлових і ритуальних споруд, супроводжуються свята, обряди, несуть в собі не тільки матеріально-практичну, а й духовно-естетичну функції. З давніх-давен і до сьогодні вишивка виступає як естетично-емоційне, духовне самовираження народу, його морального етикету, як утвердження краси земного життя.

На рубежі XVI – XVII ст. починається могутня хвиля відродження української культури, розвитку різних видів мистецтва, в тому й числі вишивання.

Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Готуючись вийти заміж кожна дівчина, як правило, повинна мати багато різних вишивок.

У XVIIІ – ХІХ ст. майже в усіх поміщицьких господарствах при монастирях існували майстерні художньої вишивки, вироби яких не лише використовувалися для власних потреб, а й частково йшли на продаж.

З другої половини ХІХ ст. мистецтво вишивання поступово виходить за межі хатнього ремесла і подекуди набирає форми кустарного промислу. Виникають перші кооперативні об’єднання вмивальниць.

У 40-50 роках ініціатива в мистецькому вишиванні переходить до художників. Значного поширення набуває вишитий портрет відомих поетів і героїв.

Сьогодні на Україні діє багато художньо-виробничих майстерень, які об’єднують працю майстрів, спрямовують її організовують навчання молоді. Найвідоміші є майстерні в селах: Рештимівка, що на Полтавщині, Дігтярі, на Чернігівщині, Кути, в Івано-Франківщині, а також у містах: Києві, Львові, Вінниці, Косові. Центри народної вишивки є зосередженням високої майстерності і художнього смаку.

Основою творчого життя підприємств народних художніх промислів України є безперервний розвиток народних художніх традицій, в яких таїться оптимістична сила і енергія художньої творчості. “Народна художня традиція, як і мова народу є сам народ з його історією”.

Історію багатьох рослинних орнаментів можна спостерігати з Х – ХІІІ ст. хоча найбільшого поширення рослинні мотиви набули у ХІІІ ст. – на початку ХХ ст. – під впливом професійних стилів бароко, рококо. Серед них квіти – зображені в розкритому вигляді начебто в розрізі, що характерно саме для українського образотворчого мистецтва, в’юнкі стеблини, дерева, вазони і букети. Образ квітучої рослини в народній вишивці не тільки українців, а й росіян, білорусів, схематично пов’язаний з язичницьким культом дерев. Він символізує вічну живу природу, універсальні закони світобудови.