Глава XVIII. Призначення покарання

Кількість передбачених КК 2001 р. обставин, що обтяжують покарання, порівняно з КК 1960 p., істотно не змінилася: з дванадцяти їх стало тринадцять. Проте зміст їх істотно змінився. З числа таких обставин виключені: а) вчинення злочину з корисливих або інших низьких мотивів; б) вчинення злочину організованою групою; в) вчинення нового злочину особою, яка була взята на поруки, впродовж строку поручительства або впродовж одного року після закінчення цього строку. Перші дві обставини виключені не тому, що вони не відображають підвищену небезпеку, а тому, що вони у разі необхідності враховуються у законі як конструктивні ознаки відповідних складів злочину. Водночас така форма співучасті, як вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, є більш поширеною обставиною, ніж вчинення злочину організованою групою, і частіше впливає на ступінь суспільної небезпеки діянь, в яких вона не передбачена як конструктивна ознака. Третя обставина виключена у зв'язку з тим, що вчинення нового злочину особою, яка була взята на поруки, повністю охоплюється такою обтяжуючою покарання ознакою, як вчинення злочину повторно.

До переліку обставин, що обтяжують покарання, включено кілька нових: а) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату; б) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку; в) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності. Уточнено визначення деяких обтяжуючих покарання обставин, що були закріплені в КК 1960 р.

Згідно з ч. 1 ст. 67 КК, до обставин, що обтяжують покарання, чинне кримінальне законодавство відносить: 1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів; 2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; 3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату; 4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку; 5) тяжкі наслідки, завдані злочином; 6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані; 7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; 8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного; 9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає на психічне захворювання чи недоумство; 10) вчинення злочину з особливою жорстокістю; 11) вчинення злочину з використанням умов воєнно-

Габо надзвичайного стану, інших надзвичайних подій; 261

Кримінальне право. Загальна частина

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом; 13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Згідно з ч. 2 ст. 67 КК, при призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в цьому переліку. Отже, перелік обставин, що обтяжують покарання, слід вважати вичерпним.

Водночас суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати за фактичної наявності деякі із зазначених у цьому переліку обставин такими, що обтяжують покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку (ч. 2 ст. 67 КК). До таких належать обставини, викладені у пунктах 1, 3, 4, 5, 8, 11, 13 зазначеного переліку. За наявності у справі обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12 ч. 1 ст. 67 КК, закон зобов'язує суд враховувати їх при призначенні покарання.

Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена у статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Таким чином, обтяжуючі обставини - це встановлені судом відповідно до ч. 1 ст. 67 КК різного роду відомості, що свідчать про підвищену небезпеку особи винного і вчиненого ним злочину і дають підстави для застосування до нього більш суворого покарання.

§ 4. Призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті

Особливостям призначення покарання за незакінчений злочин присвячена ст. 68 КК. Згідно з її ч. 1, при призначенні покарання за незакінчений злочин, суд, керуючись положеннями статей 65-67 КК, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця. Як видно зі змісту цього положення, призначення покарання за незакінчений злочин вимагає обов'язкового застосування загальних засад, встановлених статтями 65-67 КК. Тобто, призначення покарання за незакінчений злочин має відбуватися: а) в межах санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин; б) відповідно до положень Загальної частини КК; в) з врахуванням ступеня тяжкості

Глава XVIII. Призначення покарання

вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Застосування перших двох загальних засад щодо призначення покарання за незакінчений злочин специфіки не передбачає. Вимога врахування ступеня тяжкості вчиненого незакінченого злочину потребує деяких пояснень. Справа в тому, що ступінь тяжкості злочину визначається законом незалежно від його закінченості. Так, однаково тяжким злочином визнається вбивство (ч. 1 ст. 115 КК) і замах на вбивство (ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК). Тому, оцінюючи типовий ступінь тяжкості незакінченого злочину, суд має виходити з того, що він є таким же, як і закінченого злочину. При встановленні ступеня тяжкості незакінченого злочину необхідно враховувати його вид. Так, готування до злочину вважається менш тяжким злочином, ніж замах на злочин і закінчений злочин (звичайно, якщо йдеться про злочин одного й того ж виду). Не можна порівнювати, наприклад, замах на крадіжку з готуванням до вбивства.

Замах на злочин - більш тяжкий, ніж готування, вид незакінченого злочину, але менш тяжкий, ніж закінчений злочин. Слід зауважити, що із зазначеної оцінки ступеня тяжкості готування й замаху виходить судова практика. Закон утримується від оцінки ступеня тяжкості видів незакінченого злочину й зіставлення його зі ступенем тяжкості закінченого злочину, а також від встановлення певних меж призначення покарання за незакінчений злочин порівняно із закінченим злочином. Право оцінювати ступінь тяжкості незакінченого злочину надається суду. Не виключається можливість призначення за незакінчений злочин покарання у максимальному розмірі, встановленому санкцією відповідної статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин.

До речі, КК РФ 1996 p. містить правило обов'язкового пом'якшення покарання за будь-який незакінчений злочин та встановлює його межі. Строк або розмір покарання за готування до злочину не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною статтею КК за закінчений злочин (ч. 2 ст. 66). Згідно з ч. З ст. 66 КК РФ, строк або розмір покарання за замах на злочин не може перевищувати трьох чвертей максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною статтею Особливої частини за закінчений злочин. Частина 4 ст. 66 КК РФ забороняє застосування смертної кари і довічного позбавлення волі за готування до злочину й замах на злочин, якщо такі види покарання встановлені за закінчений злочин.

Кримінальне право. Загальна частина

Закріплення у КК РФ вимоги щодо пом'якшення покарання за будь-який незакінчений злочин є, на нашу думку, доцільним. Аналогічне положення бажано передбачити і в КК України.

Крім загальних засад, при призначенні покарання за незакінчений злочин враховуються і спеціальні вимоги, встановлені ч. 1 ст. 68 КК. Це необхідність врахування: а) ступеня здійснення злочинного наміру і б) причин, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

Дії при готуванні до злочину характеризуються тим, що вони не створюють безпосередньої небезпеки для об'єкта злочину, а створюють лише передумови для вчинення дії, яка є ознакою об'єктивної сторони складу злочину. При замахові відбувається часткове виконання об'єктивної сторони певного складу злочину:

а) часткове виконання дій, що входять в об'єктивну сторону, або

б) ненастання суспільно небезпечного наслідку, передбаченого законом як обов'язкової ознаки даного злочину. Залежно від ступеня здійснення злочинного наміру закон розрізняє два види замаху - закінчений і незакінчений (частини 2 і 3 ст. 15 КК). Закінчений замах найближче до закінченого злочину. Між ними немає різниці ні в суб'єктивній стороні (злочинний намір, умисел особи повністю реалізуватися в його діях), ні в характері дій, що утворюють об'єктивну сторону злочину. Відмінність - лише в наслідку, передбаченому законом. При закінченому замахові він відсутній. При незакінченому замахові злочинна діяльність не тільки об'єктивно залишається незавершеною - не виконані всі дії, що входять в об'єктивну сторону, і не настав наслідок, - але і суб'єктивно вона залишається незавершеною - особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

При призначенні покарання необхідно враховувати наявність або відсутність реально заподіяної шкоди та її розміри. Наприклад, більш небезпечним є замах на вбивство, пов'язаний із заподіянням тілесних ушкоджень, ніж замах, коли здоров'ю потерпілого не було заподіяно реальної шкоди. Про небезпечність замаху може свідчити розмір фактично заподіяної шкоди. Наприклад, заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень при замаху на вбивство є менш небезпечним, ніж заподіяння при замаху на вбивство тяжких тілесних ушкоджень.

Для визначення ступеня тяжкості замаху істотне значення мають причини, з яких не була закінчена злочинна діяльність. Неза-вершення злочинної діяльності може бути викликане, по-перше, зовнішніми обставинами, які зашкодили особі в реалізації злочин-