Первинний облік.

Р Е Ф Е Р А Т

З дисциплiни: «Бухгалтерський облiк»

На тему: «Розкрити сутнiсть i дати характеристику елементам метода бухгалтерського облiку»

СТУДЕНТКИ 3ГО КУРСУ

ГРУППА «МАРКЕТИНГ РЕКЛАМИ»

МIРОЧНИК ВIРИ

План роботи

1.1. Облiковi процеси;

Первинний облік.

1.1.2. Поточний облік.

1.1.3. Підсумковий етап.

1.2. Прийоми (способи) елементiв методу;

1.2.1. документація та інветаризація;

1.2.2. оцінка та калькуляція

1.2.3. бухгалтерськi рахунки та подвійний запис

1.2.4. бухгалтерський баланс і фнансова звітність

1.1. Облiковi процеси. Загалом під методом розуміють те, як саме та за допомогою чого ця наука вивчає свій предмет та об’єкти. А вчення про методи певної науки називають методологією цієї науки.

Серед методів бухгалтерського обліку трапляються як загальнонаукові методи, що застосовуються в різних науках, так і спеціфічні, що притамані тільки йому.

Для дослідження сутності та властивостей предмета та об’єктів обліку використовуються такі закальнонаукові методи: діалектичний, історичний, системний, метод індукції і дедукції. У свою чергу, спираясь на економічні категорії та закони економічної теорії на положення філософії, бухгалтерсь-кий облік має свої методи дослідження, які зумовлені сутністю його предмета, вимог, принципів та функцій.

Методом бухгалтерського обліку називається система способів або прийомів, за допомогою яких об’єкти обліку відображаються та узагальнюються у грошовій оцінці за економічно однорідними ознаками з метою контролю за виконанням статутних вимог, ефективного використання виробничих ресурсів, для забезпечення збереження власності і досягнення найбільшої ефективності господарської діяльності. При детальному вивченні в методі бухгалтерського обліку можна по-бачити його складові — елементи методу.

Виділення елементів пов’язано з етапністю облікового процесу. Конкретизація технології облікового процесу в кожному окремому випадку залежить від складу об’єктів управління, сукупності операцій, технічних засобів обробки та перетворення даних на систему показників.

Обліковий процес складається з багатьох блоків, які мають бути конкретизовані й подані в технологічних та структурних аспектах.

Склад цих блоків та об’єктів управління визначається галузевою (промисловість, сільське господарство, будівництво тощо), рівневою (бригада, дільниця, цех, ферма, підприємство, асоціація) ієрархією та іншими ознаками господарської ланки.

У межах основних господарських формувань — підприємств — середнього масштабу на організацію технології облікового процесу впливають вид діяльності (основна, допоміжна, обслуговувальна, забезпечувальна), структура організації виду діяльності (цехова або безцехова), характер технології (перервна або безперервна).

Водночас у будь-якому господарстві обліковий процес як технологічна сукупність складається з трьох етапів: первинного, поточного та підсумкового. На кожному етапі основні об’єкти організації облікового процесу такі: 1) облікові номенклатури; 2) носії облікових номенклатур; 3) рух носіїв; 4) технологія облікового процесу забезпечення останнього.

Обліковий процес як організаційну сукупність подано на рисунку нище.

Рис. 1.1. Об’єкти організації облікового процесу

1.1.1. Первинний облік. Першим етапом облікового процесу є первинний облік. Його зміст становлять первинне спостереження та сприйняття господарського факту (явища або процесу), вимірювання в натуральному та вартісному вираженні, фіксування в носіях облікової інформації — документах.

Сприйняття та вимірювання можливі лише тоді, коли об’єкти обліку конкретизовані у вигляді облікових номенклатур. Тому першим об’єктом організації первинного обліку є облікова номенклатура.

Насамперед визначають господарські факти, які слід відобразити в системі бухгалтерського обліку та зафіксувати у первинних документах — носіях обліково-економічної інформації. На склад облікових номенклатур впливають система звітності, об’єкти проміжного контролю їх формування. Тому перш ніж почати формування облікових номенклатур первинного обліку, слід ознайомитись із системою фінансової державної та внутрішньої звітності.

Для того щоб визначити перелік обл.ікових номенклатур з кожного топологічного підрозділу бухгалтерського обліку (обліку коштів, матеріалів, основних засобів тощо), складають перелік усіх об’єктів, які мають бути зафіксовані в первинних документах (табл.1.1, 1.2.)

Таблиця 1.1.

ПЕРЕЛІК ОБЛІКОВИХ НОМЕНКЛАТУР З ОБЛІКУ МАТЕРІАЛІВ

Таблиця 1.2

ПЕРЕЛІК ОБЛІКОВИХ НОМЕНКЛАТУР З ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА ЕТАПІ ПЕРВИННОГО ОБЛІКУ

Важливим аспектом організації первинного обліку є забезпечення його нормального функціонування, для чого потрібні технічні засоби організаційної техніки, обчислювальна техніка, носії інформації. Після визначення облікової номенклатури переходять до вибору носіїв облікової інформації.

1.1.2. Поточний облік (реєстрація даних первинного обліку в системі рахунків — в облікових реєстрах) — другий етап облікового процесу. На його здійснення в разі ручної обробки витрачають майже половину часу. Це свідчить про те, що його організація є дуже важливим об’єктом.

Під поточним обліком розуміють обробку, реєстрацію та запис даних первинного обліку, тобто носіїв інформації, в облікові реєстри, групування та їх перегрупування з метою отримати потрібну результатну інформацію.

Багато операцій поточного обліку можна умовно поділити на такі види: реєстрація (запис); арифметичні дії (додавання, віднімання, множення, ділення, розрахунки); групування та перегрупування даних. Кожний вид операцій складається з окремих робіт, кількість яких залежить від конкретних умов, і насамперед від технічної озброєності працівників обліку, наявності обчислювальної техніки, її виду, типу.

Поточний облік як частина облікового процесу зумовлює ті організаційні елементи, сукупність яких формує його як об’єкт організації. Цими об’єктами є облікові номенклатури поточного обліку (дані, показники), носії облікових номенклатур (облікові реєстри і документи, що їх складають на цьому етапі облікового процесу); документообіг та забезпечення облікового процесу.

Кожний об’єкт організації складається з різних видів робіт. Їх зміст і відрізняє ці об’єкти від об’єктів організації первинного обліку, які мають ту саму назву. Нового змісту набувають номенклатури поточного обліку. Основними видами носіїв інформації (номенклатури) є облікові реєстри.

Бухгалтерський облік не лише інформує про стан і зміни господарства, його елементи та здійснює контроль за наявністю, рухом, використанням об’єктів господарювання, а й виконує функцію оцінювання результативності роботи. Таке оцінювання відбувається на підставі узагальнення даних на підсумковому етапі. Цей етап облікового процесу дає змогу діставати дані про результати роботи за місяць, квартал, півріччя, рік.

Отже, визначення переліку облікових номенклатур поточного обліку — це своєрідний перелік об’єктів обліку та руху їх за ознаками виду засобів, їх джерелами та процесами. Ця робота тісно переплітається з групуванням об’єктів обліку за різними ознаками, наявністю їх та рухом.

1.1.3. Підсумковий етап облікового процесу іноді називають балансовим узагальненням (звітністю). Це заключний етап облікового процесу, який можна охарактеризувати як упорядковану сукупність операцій з формування показників, що відображують результати виробничої та господарської діяльності підприємства за певний період.

Організація підсумкового обліку залежить від якості організації первинного та поточного обліку.

Формування підсумкових показників, складання звітних форм — це досить трудомісткий процес. Слід мати на увазі, що він відбувається за відносно короткий період. За цей час треба підготувати кілька складних показників, заповнити різні звітні форми, підготувати аналітичні висновки, пояснення тощо.

Складність організації цього етапу облікового процесу полягає ще й у тому, що крім облікових даних, показників первинного та поточного обліку необхідні дані планування, нормування, фінансів (бюджетування), оперативного та статистичного обліку, а також попередніх звітних періодів. Наявність цих даних і показників дає змогу не лише оцінити результати роботи господарства, а й виявити тенденцію розвитку. На цьому етапі облікового процесу до роботи залучають працівників інших економічних служб господарства — планової, праці, фінансової.

Підсумковий облік як етап облікового процесу визначає об’єкти, які мають бути організовані: номенклатуру, носії номенклатури, рух носіїв та забезпечення обліку.

Отже, незалежно від технічних засобів технологія облікового процесу в усіх випадках передбачає такі об’єкти організації: номенклатуру, носії даних, рух носіїв, забезпечення процесу. Характерним при цьому є те, що зазначені об’єкти організації використовуються на всіх трьох етапах облікового процесу — первинного, поточного і підсумкового обліку.

1.2.Для всіх названих елементів методу властиві свої прийоми або способи, серед яких основними є:

1.2.1. Документацiя. Особливістю бухгалтерського обліку є суцільне і без­перервне спостереження за всіма господарськими операціями та відображення їх в спеціальних бухгалтерських документах. Слово «документ» походить від латинського слова «dokumen- tum», що означає «свідоцтво», «доказ». Жодна господарська операція не може бути відображена в бу­хгалтерському обліку, якщо на неї немає належним чином скла­деного документа. Порядок документального оформлення господарських опера­цій визначається спеціальним Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Міністерством фінансів України від 24.05.1995 року № 88. Відображення господарських операцій в бухгалтерських до­кументах називається документуванням, а сукупність бухгалтер­ських документів називається документацією. Вона являється джерелом облікової інформації. Ті дані, що містяться в докумен­тах, в подальшій роботі є єдиною підставою для відображення господарських операцій в поточному бухгалтерському обліку.

Бухгалтерські документи виконують різні функції. Крім носія даних для бухгалтерського обліку документи являються за­собом, за допомогою якого здійснюється господарська діяльність підприємства. Наприклад: прибутковий касовий ордер є підставою для вида­чі грошей із каси; платіжне доручення — це підстава для перера­хування грошових коштів з розрахункового рахунку нашого під­приємства на рахунок іншого підприємства; лімітно-забірні картки — підстава для одержання нафтопродуктів, запасних час­тин зі складу.

Економічне значення документів полягає у тому, що вони є джерелом контролю і аналізу. Тобто, за допомогою документів здійснюється контрольно-аналітична функція і контролюється правильність здійснення операцій, забезпечується контроль за дотриманням платіжної, розрахункової і фінансової дисципліни, за ощадливим і раціональним витрачанням матеріальних, грошових ресурсів. Документи допомагають проводити аналіз господарської діяльності по використанню земе­льних ресурсів, основних фондів, оборотних активів, виявляти причини негативних явищ, таких, як зниження рівня виробництва продукції, урожайності сільськогосподарських культур, продук­тивності тварин та iн.. Попередній контроль здійснюють керівні працівники: візуючи документи, вони беруть на себе відповідальність за законність операції, оформленої цим документом. Подальший контроль здійснюють облікові працівники при прийманні і опрацюванні документів на підприємстві, а також працівники податкових, ревізійних та фінансових органів. Практика свідчить, що нестачі, розтрати, безгосподарність та різні зловживання найчастіше бувають там, де документи оформлюються несвоєчасно і неохайно, а облік ведеться неза­довільно. Бухгалтерські документи мають велике правове (юридичне) значення. Правильно і своєчасно складені первинні документи виступа­ють письмовим доказом здійснення господарських операцій. Во­ни використовуються судовими органами при розгляді господар­н.о позовів. Судові органи визнають за документами доказову юридич­ну силу в тому випадку, якщо їх складено своєчасно і належним чином. Документи мають вирішальне значення для фінансового конт­ролю, аудиту і документальних ревізій. Поряд з паперовими документами широко застосовуються машинні носії облікової інформації — це магнітні диски, магнітні стрічки, дискети та н..

Інвентаризація — як елемент методу бухгалтерського обліку служить для забезпечення відповідності фактичних і облі­кових даних. Але інколи дані обліку не співпадають з дійсно на­явними фактичними показниками по таких причинах:

— природні втрати внаслідок зміни ваги або якості, впливу температури, вологості, втрат при зберіганні і т. д.;

— неакуратність і неуважність при прийманні і відпуску ТМЦ та готової продукції, як наприклад: помилки при обмірюванні, прорахунку сум, помилки при зважуванні, в результаті чого фік­сується інша кількість або якість;

— помилки в обліку: помилкові записи в облікових регістрах, арифметичні помилки при підрахунку, неправильне відображен­ня документальних даних по рахунках;

— зловживання, як то крадіжка, обважування і т. ін.

Всі ці явища не можуть бути виявлені в момент їх скоєння, а тому вони не були зафіксовані в обліку своєчасно. Розходження даних виявляється лише в результаті періодич­них перевірок і порівняння фактичних залишків майна з даними обліку. Фактичні залишки товарно-матеріальних цінностей, гро­шей та інше виявляються під час проведення інвентаризації.

Отже, інвентаризація — це періодична перевірка наявності та стану ТМЦ (основних і оборотних засобів) в натурі, а також наявності коштів. Інвентаризувати — значить виконувати техніч­ні дії зі складання опису інвентарю, майна. Інвентаризації підлягає все майно підприємства, включаючи об'єкти невиробничого призначення, діючі об'єкти, об'єкти та предмети, що передані в оренду або перебувають на реконструк­ції, модернізації, консервації, у ремонті, запасі чи резерві незале­жно від технічного стану.

Основні завдання інвентаризації:

1. Виявлення фактичної наявності майна підприємств, грошо­вих коштів, стану взаєморозрахунків та об'єктів незавершеного виробництва.

2. Знайти ТМЦ та інше майно, які частково чи зовсім втратили початкову якість (наприклад, внаслідок морального чи фізичного зносу).

3. Виявити ті види майна, які зовсім не використовувались і не будуть в майбутньому корисні (наприклад, запасні частини до техніки, якої вже не має в господарстві, але їх ще можна реалізу­вати і мати економічну вигоду).

4. Перевірка стану дотримання правил і умов зберігання ТМЦ і грошових коштів, правил утримання і експлуатації машин і устаткування, приміщень і ін.

5. Забезпечення відповідності фактичних і облікових даних.

Інвентаризація має важливе значення для контролю за збере­женням власності підприємства. Таким чином, інвентаризація є обов'язковим доповненням до­кументування. Тільки при допомозі цих елементів забезпечується повне достовірне відображення всіх господарських явищ. В залежності від повноти охоплення перевіркою об'єк­тів інвентаризація поділяється на 2 види:

1) повна;

2) часткова.

Повна — охоплює без виключення всі об'єкти підприємства і передбачає перевірку усього майна та стану розрахункових від­носин. Вона проводиться: перед складанням річного звіту станом на 1 січня; при зміні матеріально-відповідальної особи (на день прий­мання — передачі справ); за рішенням судово-слідчих органів, у випадках техногенних аварій, пожеж чи стихійного лиха (на день після закінчення явищ); у разі ліквідації підприємства або його приватизації та ін. Повна інвентаризація дає найбільш повну інформацію про майновий стан підприємства. Оскільки проведення повної ін­вентаризації є досить трудомістким (вимагає участі значної кі­лькості працівників одночасно), її дозволяється проводити по­етапно.

Часткова інвентаризація проводиться поза планом, при необ­хідності перевірки наявності майна чи грошей на певному об'єкті у конкретної матеріально-відповідальної особи. Наприклад, при зміні матеріально-відповідальної особи, при підозрі крадіжок або зловживань та ін. Як за повної, так і за часткової інвентаризації, ТМЦ та грошо­ві кошти можуть перевірятися двома методами: суцільним та ви­бірковим.

Суцільна інвентаризація — це перевірка фактичної наявності всіх ТМЦ, що перебувають в місцях зберігання (на складах, ко­морах, відділеннях тощо)

Вибіркова інвентаризація охоплює перевірку окремих видів цінностей. Особливо це стосується перевірки дорогоцінних та дефіцитних речей.

Повторні та додаткові інвентаризації проводяться, як прави­ло, через незадовільне проведення основних за рішенням керів­ництва підприємства чи правоохоронних органів. За повторної інвентаризації виконуються ті самі функції, що й за суцільної пе­ревірки. Додаткова інвентаризація має на меті, здебільшого, ви­явлення фактичної наявності конкретних цінностей, а тому за своїм змістом вона часто відповідає вимогам вибіркової інвента­ризації.

1.2.2. Оцiнка. Бухгалтерський облік нерідко називають вартісним, підкреслюючи те, що в цьому обліку відображаються лише такі об'єкти, які мають вартісну оцінку. Саме застосування вартісної оцінки дає можливість зіставити та узагальнити різнорідні засоби та економічні явища, порівняти витрати підприємства з вируч­кою, виявити результати його роботи. Отже, такі важливі еконо­мічні показники, як собівартість, прибуток, рентабельність базу­ються на вартісній оцінці. З цією метою використовуються такі елементи методу бухгалтерського обліку як оцінка і калькуляція.

Оцінка — це спосіб вираження за допомогою грошового ви­мірника наявності та руху господарських засобів.

Математичне вираження цього способу є таким:

Кількість ■ Ціна за одиницю = Вартість

У діяльності підприємства виділяють:

1) купівельну вартість — вартість, за якою підприємство при­дбало товарно-матеріальні та інші цінності;

2) продажну вартість — вартість, за якою воно реалізовує (продає) товар;

3) собівартість готової продукції або послуг — суму виробни­чих та інших витрат на виготовлення конкретної продукції на конкретному підприємстві.

Оцінка є складовим елементом методу бухгалтерського обліку і не тільки тісно пов'язана з усіма іншими елементами, але є пе­редумовою їхнього функціонування. Так, складання балансу пе­редбачає обов'язкову умову застосування грошового вимірника, тобто грошову оцінку засобів. У свою чергу, відображення опе­рацій у відповідних документах, на рахунках, проведення інвен­таризації та складання звітності неможливе без їхнього вимірю­вання, узагальнення та підрахунку у грошовому вираженні. Оцінка різних об'єктів обліку — активів, зобов'язань, капіта­лу, господарських процесів — визначається у відповідних стан­дартах бухгалтерського обліку. Для кожного виду активів, як правило, зазначається декілька ситуацій, в яких здійснюється оцінка активів: оцінка при придбанні (виготовленні), оцінка при вибутті, оцінка на дату балансу (на кінець звітного періоду). Оці­нка придбання здійснюється за первісною вартістю, яка, як пра­вило, є історичною (фактичною) собівартістю активу, за якою він зараховується на баланс підприємства. Оцінка за справедливою вартістю — сума, за якою можна здійснити обмін активу або оплату зобов'язання в результаті операції між зацікавленими та незалежними сторонами. Вона застосовується в таких випадках як безоплатне одержання активів, внесення активів до статутного капіталу (за умови погодження вартості з засновниками), обмін активами та інше.

Концептуальна основа складання та подання фінансових звітів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку містить таке фо­рмулювання оцінки: це процес визначення грошових сум, за яки­ми мають визнавати і відображати елементи фінансових звітів у балансі та звіти про прибутки і збитки. Тому бухгалтерський об­лік має забезпечити реальну, фактичну картину наявності госпо­дарських засобів і стану господарських процесів. Таким чином, грошова оцінка є самою суттю бухгалтерського обліку. Від її обґрунтованості та правильного застосування зале­жить об'єктивність характеристики наявних ресурсів та ефектив­ності їх використання, точність визначення результатів роботи кожного підприємства. Досягнення цього забезпечується дотри­манням найважливіших принципів оцінки — її реальності та однаковості. Реальність оцінки відображає відповідність грошового вира­зу вартості об'єкта затратам живої та уречевленої праці, вкладе­ної в нього. З цією метою всі натуральні та трудові показники пе­реводять у грошові за допомогою діючих цін, розцінок та інших атрибутів. Відтак реальність оцінки передбачає своєчасну та на­лежним чином обґрунтовану калькуляцію собівартості виготов­леної продукції. Чинними положеннями про організацію бухгал­терського обліку і звітності в Україні, які є обов'язковими для всіх підприємств та установ, передбачено, що для відображення в бухгалтерському обліку та звітності майно та господарські опе­рації оцінюються в національній грошовій одиниці України — гривні, підсумовуванням проведених витрат. Записи у бухгалтерському обліку за валютними рахунками підприємства чи установи, а також за операціями в іноземній ва­люті, здійснюються також у національній грошовій одиниці України в сумах, які визначаються перерахунком іноземної ва­люти за курсом Національного банку України, що діє на дату здійснення операцій. Принцип однаковості оцінки полягає в тім, що на всіх під­приємствах протягом тривалого періоду однакові засоби мають однаковий порядок оцінки, який регулюється органами, що здій­снюють керівництво бухгалтерським обліком. В основу оцінки засобів підприємств України покладено їх фактичну собівартість. Так, названими положеннями передбачено, що капітальні вкла­дення (витрати, спрямовані на придбання, створення основних засобів) та фінансові вкладення оцінюються за фактичними ви­тратами. Основні засоби, нематеріальні активи та малоцінні і швидкозношувані предмети оцінюють також за фактичними ви­тратами на їх придбання, доставку і встановлення, відображаючи окремо суму їх зносу. Такий порядок дає можливість будь-коли визначити залишкову (реальну) вартість цих об'єктів як різницю між початковою їхньою вартістю та сумою нарахованого зносу. Товари в торговельних підприємствах обліковуються за ціна­ми продажу. Різниця між купівельною вартістю та вартістю за цінами продажу відображається у звітності як окрема стаття. Окремо відображаються також витрати із завезення товарів й за­лишок нереалізованої їхньої частини. Отже, в кінцевому рахунку відображається фактична вартість товарів за її складовими час­тинами. Сировина і матеріали, паливо, запасні частини та інші вироб­ничі запаси, а також вироблена готова продукція оцінюються за їхньою фактичною собівартістю. Проте в поточному обліку їх ві­дображають або за встановленими умовними, внутрігосподарсь­кими обліковими цінами, або за плановою собівартістю з обов'язко­вим відображенням окремо транспортно-заготівельних витрат чи відхилення фактичної собівартості від планової. Отже, застосування в поточному обліку таких умовних цін з метою спрощення облікового процесу та одержання додаткової облікової інформації в будь-якому разі передбачає обов'язкове доведення оцінки названих об'єктів до їхньої фактичної собі­вартості. Такий порядок до певної міри є вимушеним, оскільки фактичну вартість цих об'єктів можна визначити лише в кінці місяця. Розрахунки з дебіторами та кредиторами відображаються ко­жною стороною у власній звітності в сумах, що випливають з бу­хгалтерських записів і визнаються нею правильними. Слід зазна­чити, що за умов ринкової економіки застосовується багато методів оцінки засобів підприємства: за первісною вартістю, за собівартістю, за ринковими цінами, за найменшою оцінкою та ін. Але за всіх обставин оцінка засобів підприємства має відповідати вимогам бухгалтерської звітності. Виходячи з принципів реальності та однаковості оцінки за умов інфляції, відповідні засоби підлягають переоцінці, яка про­водиться у встановленому для всіх підприємств єдиному поряд­ку. Завдяки цьому досягається реальність оцінки засобів підпри­ємства на кожний момент його функціонування. Водночас матеріальні ресурси, на які ціна продажу зменши­лась, або ресурси застарілі чи такі, що втратили первісну якість, оцінюються за ціною можливої реалізації. Коли ця ціна стає ни­жчою за їхню первісну вартість, то різницю відносять на фінан­сові результати. Це і є прикладом застосування методу найменшої оцін­ки, спрямованої на реальне оцінювання наявних засобів під­приємства.

Калькуляцiя. Основою оцінки засобів підприємств та здійснюваних господарських процесів є фактична собівартість. Для визначення її величини використовують калькуляцію.

Калькуляція — це спосіб вартісного вимірювання процесів придбання матеріальних цінностей, виробництва продукції, їх реалізації, а також окремих етапів процесу розширеного від­творення. Калькуляційні розрахунки з визначення собівартості в розрізі встановлених статей, оформлені у вигляді документа, і мають на­зву калькуляції. Сам процес здійснення, проведення цих розра­хунків називається калькулюванням. Отже, під калькулюванням слід розуміти спосіб групу­вання витрат і визначення собівартості придбаних матеріаль­них цінностей, виготовленої продукції та виконаних робіт. Отже калькулювання являє собою процес оцінювання резуль­татів господарських процесів: постачання, виробництва, реа­лізації. Об'єктами калькулювання собівартості виробництва продукції є витрати виробництва, що виникають і які згруповані за відпові­дними ознаками для формування показників собівартості. Калькуляція є елементом бухгалтерського обліку. Вона тісно пов'язана з рахунками, оскільки за їх допомогою забезпечується необхідна інформація для визначення собівартості. На таких ра­хунках дані відображають відповідно до встановлених вимог сто­совно калькуляційних розрахунків. Тому ці рахунки за їхньої класифікації називають калькуляційними. Виділяють декілька класифікацій видів калькуляцій за різни­ми ознаками:

— За призначенням і часом складання — попередні (проек­тні, планові, кошторисні) і виконавчі (звітні, нормативно- звітні);

— За охопленням витрат або місцем здійснення — галузеві, повні, виробничі, внутрішньогосподарські, змінних витрат, тех­нологічні;

— За характером виробництва — масові (періодичні), індиві­дуальні, проміжні;

— За властивостями калькуляційного об'єкта — загальні, па­раметричні;

— За характером вихідних даних — технічні, планові, норма­тивні, фактичні;

— За методом калькулювання — позамовні, попередільні, по- процесні, нормативні.

Різні види калькуляцій складаються та використовуються за­лежно від системи, що прийнята на підприємстві, наявності відо­мостей і потреб керівництва. Другою складовою процесу калькулювання є калькуляційний облік — система аналітичного обліку витрат на виробництво в інтересах достовірного і точного калькулювання, основою зада­чею якого є повне відокремлення прямих витрат за об'єктами калькулювання й облік непрямих витрат. Поєднання системи калькуляційного обліку та калькуляції здійснюється при застосуванні того чи іншого методу калькулю­вання. Метод калькулювання — це сукупність способів аналітич­ного обліку витрат на виробництво та прийомів обчислення собі­вартості калькуляційних об'єктів.

Методи калькулювання відрізняються методикою калькуля­ційного обліку та способами калькуляції. У вітчизняній літерату­рі найчастіше зустрічаються простий, позамовний, попередільний, нормативний методи. Простий метод використовується моновиробництвах (вироб­ництво електроенергії, видобування нафти, вугілля та ін.) де всі витрати безпосередньо відносяться на виготовлений продукт. Собівартість одиниці продукції калькулюється шляхом розподілу витрат на кількість виготовленої продукції. Попередільний (попроцесний) метод використовується у по­слідовних виробництвах (коли один технологічний процес настає за іншим) де він розділяється на окремі частини — переділи (процеси) і за кожним із них окремо обчисляються витрати. При цьому витрати обліковуються за кожним переділом (цехом), пе­редаються із переділу в переділ (із цеху в цех), і на останньому калькулюють собівартість виготовленої продукції. Позамовний метод використовується у складних паралельних виробництвах, коли в ряді основних цехів паралельно виготов­ляють окремі частини, вузли, а потім збирають у загальному це­ху. Собівартість одиниці виробу визначається шляхом розподілу всіх витрат на кількість виготовлених на замовлення виробів. Нормативний метод полягає в визначенні фактичної собівар­тості виробленого продукту як алгебраїчна сума витрат за нор­мами, відхилень від норм, а також змін норм. З другого боку, калькуляція в бухгалтерському обліку розгля­дається як варіант оцінки відповідних засобів і процесів. Вартісне вимірювання в бухгалтерському обліку значною мірою базується на калькуляції. Саме калькуляційні розрахунки є важливою ба­зою для порівнювання зроблених витрат і одержаних результатів. Проте їх виконання можливе лише за умов застосування вартіс­ної оцінки витрачених для виконання господарської, виробничої діяльності ресурсів. Таким чином, калькуляція є необхідною умовою обґрунтова­ної грошової оцінки, а грошова оцінка — невід'ємною складовою калькуляції, яка, власне, і забезпечує виконання калькуляційних розрахунків. Тільки грошова оцінка уможливлює облік та уза­гальнення всіх різноманітних витрат ресурсів і послуг. Способи оцінки і калькулювання досить тісно пов'язані між собою, а тому їх гармонічне поєднання, узгодженість дають змогу відобразити наявність та рух господарських засобів і процесів у грошовому вимірнику. Прискорення переходу до ринкової економіки і створення сприятливих умов для продуктивного функціонування всіх орга­нізаційних форм господарювання потребує докорінної перебудо­ви господарського механізму на засаді гнучкого поєднання різ­них форм власності, розширення сфери товарно-грошових відно­син, посилення контролю за цінами, прибутком, собівартістю. виробництва та випуск продукції. Відтак, з одного боку, мають бути обліковані всі витрати на виготовлення продукції та вико­нання робіт, а з другого — повністю оприбутковано продукцію й обраховано вартість робіт, з виконанням яких пов'язані названі витрати. Це є загальним правилом калькулювання собівартості, робіт і послуг у будь-якій галузі народного господарства. Отже, фактичну собівартість продукції, робіт і послуг підпри­ємство може визначити лише після повного завершення звітного місяця. Саме цим пояснюється використання в поточному обліку планової собівартості для відображення руху готової продукції. Для підвищення практичної значущості калькуляції, обґрун­тованого спрощення техніки калькуляційних розрахунків важ­ливе значення має правильне визначення об'єктів калькуляції та калькуляційних одиниць. Під об'єктом калькуляції слід розумі­ти окремий вид чи групу однорідної продукції, певну роботу або вид послуг, за якими розраховується собівартість їх вироб­ництва. З об'єктами калькуляції нерозривно зв'язані й відповідні кальку­ляційні одиниці, які є вимірниками даного об'єкта. У практиці калькуляційної роботи використовують натуральні одиниці (мет­ри, штуки, кілограми та ін.), умовно-натуральні та умовні. Калькулювання собівартості продукції складається з цілого комплексу робіт, виконання яких і становить основний зміст калькуляції. По-перше, це визначення кола витрат, що включаються в со­бівартість продукції, і чітке розмежування їх між виробничою і повною собівартістю; по-друге, економічне обґрунтування кла­сифікації витрат та їх групування для цілей визначення собівар­тості продукції; по-третє, розробка й обґрунтування методів вар­тісної оцінки кожного елемента витрат, розмежування їх між одержаною продукцією і незавершеним виробництвом, методика розподілу непрямих витрат, визначення обсягу продукції, що калькулюється, її об'єктів і калькуляційних одиниць, установ­лення періодичності (строків) калькулювання; і, нарешті, визна­чення собівартості всієї одержаної продукції та її одиниці, вклю­чаючи складання калькуляційних листів (калькуляцій), розподіл витрат між супутніми видами продукції, а також обґрунтування оцінки побічної продукції. Конкретний зміст та послідовність перелічених етапів (видів) робіт значною мірою залежать від технології та організації дано­го виробництва і встановлюється галузевими положеннями. Зниження собівартості продукції — важлива умова підвищен­ня ефективності виробництва. Тому належне нормування вироб­ничих витрат, застосування прогресивних норм і нормативів, ко- нтроль за дотриманням чинних норм, удосконалення методів калькуляції є важливими чинниками управління собівартістю. Значенням калькуляції як вимірника витрат на виробництво конкретних видів продукції, розрахунку їхньої рентабельності визначається й актуальність методології калькулювання. Калькуляція передбачає періодичне (щомісячне) узагальнення на рахунках бухгалтерського обліку облікових даних про витрати.

1.2.3. Бухгалтерськi рахунки. Первинні документи дають розрізнену інформацію про об'єкти бухгалтерського обліку і ті господарські операції, що відбуваються. Для групування і систематизації цієї інформації за­стосовуються бухгалтерські рахунки. Рахунки бухгалтерського обліку — це спосіб поточного відо­браження і економічного групування господарських операцій, а також господарських засобів і джерел їх утворення з метою опе­ративного контролю за їх наявністю і рухом. Система рахунків дозволяє отримувати безперервну і повну інформацію про хід і результат фінансово-господарської діяльно­сті підприємств, необхідну для прийняття ефективних управлін­ських рішень. Господарські засоби і джерела їх формування систематизують на рахунках бухгалтерського обліку за економічно однорідними ознаками, шляхом застосування (відкривання) для кожної групи засобів, джерел, господарських процесів та їх результатів окре­мих рахунків. Наприклад: «Капітальні інвестиції», «Готова про­дукція», «Додатковий капітал», «Виробництво», «Короткостро­кові позики», «Фінансові результати» та ін. В залежності від характеру об'єктів, які обл.іковуються, записи на рахунках можуть здійснюватися у різних вимірниках (натура­льних, трудових), але з обов'язковим використанням грошового вимірника.

Рахунок бухгалтерського обліку має вигляд таблиці, ліва сторона якої називається «дебет», а права сторона — «кредит». Чому рахунок має дві сторони? Тому що рахунки в динаміці зображують два явища: збільшення і зменшення господарських засобів і джерел їх утворення. Будова рахунків і порядок відображення на них господарських операцій залежить від об'єктів, що на них обліковуються:

— господарські засоби,

— джерела формування господарських засобів,

— господарські процеси,

— результати діяльності.

При цьому, якщо на рахунках обліковуються господарські за­соби та джерела їх утворення, інформація про їх наявність буде відображена у вигляді залишків (сальдо) на початок і кінець звіт­ного періоду. Підсумкова інформація про рух засобів та їх дже­рел за звітний період відображається у вигляді оборотів (дебето­вого і кредитового).

Схема бухгалтерського рахунку:

Рахунки, на яких обліковуються господарські процеси і ре­зультати діяльності, можуть не містити інформації, щодо почат­кових і кінцевих залишків, внаслідок перенесення залишків на інші рахунки. Процес перенесення залишків називається «закрит­тям рахунків», а рахунки, які не мають кінцевого сальдо — за­критими.

По відношенню до балансу рахунки поділяються на активні, пасивні та активно-пасивні.

Активними називаються рахунки, на яких відображається стан і рух господарських засобів.

Схема активного рахунка:

Початкове сальдо активного рахунка — це залишок господар­ських засобів на початок звітного періоду.

Оборот по дебету активного рахунка — це сукупність госпо­дарських операцій по надходженню господарських засобів за пе­вний період часу, тобто їх збільшення.

Оборот по кредиту активного рахунка — це сукупність госпо­дарських операцій по вибуттю господарських засобів за певний відрізок часу, тобто їх зменшення.

Кінцеве сальдо активного рахунка — це сума господарських засобів на кінець звітного періоду. Його визначають в такій по­слідовності:

до суми початкового сальдо по дебету рахунка додають суму обороту по дебету і віднімають суму обороту по кредиту.

Активний рахунок може мати сальдо тільки по дебету рахунка. При складанні балансу сальдо активних рахунків переносять в актив.

На пасивних рахунках відображають стан і зміни джерел фо­рмування господарських засобів.

Схема пасивного рахунка:

Початкове сальдо пасивного рахунка — це залишок джерел формування господарських засобів на початок звітного періоду. Оборот по дебету пасивного рахунка — це сукупність госпо­дарських операцій по збільшенню джерел формування господар­ських засобів за певний період часу. Оборот по кредиту пасивного рахунка — це сукупність госпо­дарських операцій по зменшенню джерел формування господар­ських засобів за певний період часу. Кінцеве сальдо пасивного рахунка, як суму джерел формування господарських засобів на кінець звітного періоду, визначають так: до суми початкового сальдо по кредиту рахунка необхідно додати суму обороту по кредиту і відняти суму обороту по дебету. Сальдо пасивного рахунка може бути тільки кредитовим. При складанні балансу його переносять в пасив. Крім зазначених типів рахунків в бухгалтерському обліку за­стосовуються ще активно-пасивні рахунки. Це рахунки, які на початок звітного періоду можуть бути ак­тивними, а через деякий час, внаслідок відображення господар­ських операцій, можуть мати сальдо по кредиту, тобто вигляда­ти як пасивні рахунки. Інколи, взагалі, такі рахунки можуть мати розгорнуте сальдо, тобто, одночасно мають сальдо і по де­бету і по кредиту. Через це, такі рахунки називаються ще «кос­мополіти». Якщо рахунок має розгорнуте сальдо, то при складанні балан­су кінцеве сальдо з дебету переносять в актив і одночасно кінцеве сальдо з кредиту рахунка переноситься в пасив балансу.

До цих рахунків відносяться переважно рахунки для обліку розрахункових операцій:

Як видно з даної схеми, на таких рахунках відображається де­біторська і кредиторська заборгованість підприємства та зміни цієї заборгованості. По дебету рахунка відображають залишок дебіторської забор­гованості і її збільшення, а зменшення дебіторської заборговано­сті показують на протилежній стороні рахунка, тобто по кредиту.

По кредиту рахунку відображають залишок кредиторської за­боргованості на початок і на кінець звітного періоду, а також збі­льшення кредиторської заборгованості. Зменшення кредиторсь­кої заборгованості показують по дебету рахунка. Кінцеве сальдо по дебету активно-пасивного рахунка означає залишок дебіторської заборгованості на кінець звітного періоду (тобто сума заборгованості нашому підприємству). Кінцеве сальдо по кредиту рахунка означає суму кредиторсь­кої заборгованості на кінець звітного періоду (тобто залишок за­боргованості нашого підприємства перед постачальниками, під­рядниками, бюджетом та ін.). Отже, суми, які відображені по дебету, можуть означати збільшення дебіторської заборгованості чи зменшення креди­торської. В той же час суми по кредиту показують або збільшення кре­диторської заборгованості, або зменшення дебіторської. У випадку наявності розгорнутого сальдо, визначити стан за­боргованості на кінець звітного періоду без застосування допо­міжних рахунків неможливо. Тому для відображення дійсного становища розрахункових відносин до кожного зведеного (синтетичного) рахунка відкри­вають додаткові (аналітичні) рахунки.

Подвійний запис. Господарські операції в умовах товарно-грошових від­носин за економічною суттю мають подвійний характер. Внаслі­док господарських операцій відбуваються подвійні зміни засобів господарства та джерел їх утворення. Кожна господарська операція внаслідок подвійного запису зумовлює певний взаємозв'язок між рахунками. Цей взаємо­зв'язок полягає в тому, що дебет одного рахунка поєднується з кредитом другого, характеризуючи зміни, що відбуваються у складі засобів або джерел їх утворенням під впливом господарсь­кої операції. Взаємозв'язок рахунків бухгалтерського обліку, що виникає внаслідок відображення на них господарських операцій подвій­ним записом, називається кореспонденцією рахунків, а самі ра­хунки — кореспондуючими. Залежно від кількості кореспондуючих рахунків бухгалтерські записи можуть бути простими і складними. Простим називають такий бухгалтерський запис, при якому один рахунок бухгалтерського обліку дебетують, а другий креди­тують на ту ж саму суму, тобто при цьому кореспондують між собою тільки два рахунки. Складним називають такий бухгалтерський запис, при якому дебетують кілька рахунків і, на загальну суму записів по дебету, кредитують один рахунок, або навпаки, — на загальну суму записів по кредиту декількох рахунків дебетують один рахунок. Відображення господарських операцій по дебету і кредиту відповідних кореспондуючих рахунків із зазначенням суми гос­подарської операції називають бухгалтерськими проводками.

1.2.4. Бухгалтерський баланс. Слово «баланс» від французького «balance» означає ва­ги, врівноваженість.

Баланс — це система операцій взаємопов'язаних показни­ків, які характеризують співвідношення чи рівновагу в явищах або процесах, що періодично змінюються. Це найбільш уза­гальнена система науковообґрунтованих економічних показ­ників, що відображають масштаби і темпи господарської дія­льності, а також основні пропорції розвитку народного госпо­дарства.

Баланси відображають різноманітну економічну інформацію і в залежності від вимірників бувають:

— натуральні

— трудові

— вартісні.

Натуральні або матеріальні баланси — це система показни­ків і розрахунків, які характеризують джерела формування мате­ріальних ресурсів та напрямки їх використання. Складаються в натуральних вимірниках. Так, наприклад на підприємствах скла­дається баланс зерна, баланс кормів, баланс виробничих потуж­ностей, інших матеріальних ресурсів. Він допомагає визначити потребу кожного виду матеріальних ресурсів і ув'язати цю по­требу з можливостями її покриття. Широко використовується в плануванні господарської діяльності підприємств. Трудові баланси — характеризують кількість і склад трудо­вих ресурсів, їх розподіл та використання. Складаються в серед­ньосписковій кількості працівників, як на рівні підприємства так і галузі, народного господарства в цілому. Правильний розвиток продуктивних сил вимагає збалансова­ності трудових ресурсів, кількості робочих місць, заробітної плати. Досягнення збалансованості між цими показниками зага­лом, в розрізі окремих галузей, в розрізі окремих підприємств суттєво покращує використання трудових ресурсів, зменшує рі­вень безробіття. Баланс трудових ресурсів дає змогу визначити загальну величину трудових ресурсів, забезпечити доцільний їх розподіл за сферами діяльності, обґрунтовано здійснювати під­готовку кваліфікованих кадрів відповідно до потреб народного господарства. Так, на підставі трудових балансів в цілому по країні розроб­ляють конкретні плани підготовки кваліфікованих робочих кад­рів, спеціалістів через різні форми навчання (вища, середня, пе­репідготовка та інше). Аналіз трудових балансів за декілька років дає можливість встановити основні тенденції та закономірності відтворення тру­дових ресурсів. Також складається баланс робочого часу в людино-годинах чи людино-днях. Баланс робочого часу складається кожним підпри­ємством і характеризує рівень використання календарного фонду робочого часу персоналом підприємства. Баланс робочого ча­су — це сума всіх виходів і невиходів на роботу (вихідні, святко­ві, відпустка, хвороба). Вартісні баланси складаються лише у вартісному вираженні на рівні окремих підприємств, галузей, країни. Необхідність їх зумовлена тим, що в процесі господарської ді­яльності використовуються різні види матеріальних та трудових ресурсів, грошових коштів, які узагальнюються завдяки їх оцінці в грошовому вимірнику. Крім того саме через використання гро­шового вимірника можна визначити фінансовий результат під­приємств. Найважливішими вартісними балансами є баланс національ­ного доходу, баланс грошових доходів і видатків населення, дер­жавний бюджет, зведений фінансовий план народного господарс­тва та інші. На рівні підприємств складаються такі вартісні баланси: ба­ланс грошових доходів і видатків підприємства (складова частина фінансового планування), бухгалтерський баланс або баланс компанії, в якому відображаються основний капітал, оборотні за­соби підприємства, зобов'язання компанії. Баланс компанії скла­дається за встановленою формою. А також є інші види вартісних балансів. Слід також відмітити, що в економіці дуже широко викорис­товуються баланси різного виду: баланс народного господарства, баланс попиту та пропозиції, баланс основних фондів народного господарства, баланс виробництва, розподілу і кінцевого викори­стання національного доходу. В зовнішньоекономічній діяльнос­ті це — платіжний баланс, баланс міжнародних розрахунків та інші види балансів.

Бухгалтерський баланс є одночасно і одним із методів бухгалтерського обліку і формою звітності. Як метод бухгалтерського обліку, баланс означає подвійне групування засобів підприємства та їх узагальнене відображення в грошовому вимірнику на певну дату. Причому подвійне групу­вання означає, що одні і ті ж засоби відображаються подвійно: в активі за їх складом та функціональною роллю в господарській діяльності і в пасиві за джерелами їх утворення. Таке групування та відображення в балансі засобів підприємс­тва дозволяє бачити наявність та зміни у їх складі у звітному пе­ріоді за їх видами (основні засоби, виробничі запаси, грошові кошти, дебіторська заборгованість та ін.), за їх функціональною роллю у виробничому процесі: необоротні та оборотні, а також бачити та контролювати джерела їх утворення: власні (власний капітал), позичені та залучені (поточні та довгострокові зобов'я­зання). Бухгалтерський баланс будують у формі двосторонньої таб­лиці. У лівій частині якої відображають засоби або активи і ця частина називається активом, а в правій частині — джерела утворення або пасиви і ця частина називається пасивом. Така будова дає можливість роздільного відображення господарсь­ких засобів та їх джерел. Така таблиця є свого роду звітністю про наявність та зміни засобів і джерел підприємства за звіт­ний період.

Фiнансова звiтнiсть. Поточний бухгалтерський облік містить розрізнену ін­формацію про діяльність підприємства. Для визначення результатів господарської діяльності за звіт­ний період дані бухгалтерського обліку слід узагальнити в певну систему показників. Це досягається шляхом складання звітності. Звітність — це система узагальнених і взаємопов'язаних економічних показників поточного обліку, які характеризують результати господарської діяльності підприємства за звітний період. Значення звітності полягає в тому, що вона є джерелом інфо­рмації про результати господарської і фінансової діяльності під­приємства. Показники звітності використовують для контролю і управ­ління підприємством, аналізу його діяльності і планування пода­льшої роботи. Аналіз показників звітності дозволяє виявити резерви пода­льшого розвитку і ефективної роботи.

Вимоги до бухгалтерської звітності:

— своєчасність складання і подання відповідним органам;

— достовірність її показників;

— обов'язковість складання усіх форм звітності, затвердже­них державними органами;

— складання форм звітності у відповідності з державним рег­ламентуванням обсягу і змісту звітності.

За подання за відомо неправильних звітних показників, при­ховування доходів, які підлягають оподаткуванню, керівник під­приємства або його власник і головний бухгалтер притягується до відповідальності. В Україні встановлені єдині правила оцінки статей балансу, форм звітності і строків подання. Це дозволяє порівнювати показники звітності окремих під­приємств і організацій, чи узагальнювати показники для скла­дання звітності по галузі в розрізі району, області, республіки з метою контролю і перспективи розвитку економіки країни. Бухгалтерська звітність складається за перевіреними даними поточного, синтетичного і аналітичного обліку, підтвер­дженими відповідними документами, що є однією із важливих умов її повноти і об'єктивності.

Бухгалтерська звітність за часом складання поділяється на пе­ріодичну і річну. Періодична-це звітність за місяць, квартал. Річна-складається за період з 1 січня по 31 грудня включно.

До складу квартальної звітності входять: баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2).

До складу річної звітності входять:

— Баланс (форма № 1);

— Звіт про фінансові результати (форма № 2);

— Звіт про рух грошових коштів (форма № 3);

— Звіт про власний капітал (форма № 4);

— Примітки до річної фінансової звітності(форма № 5);

— Звітність за сегментами (форма № 6).

— Інші показники, які представляються у спеціалізованих формах. Форми звітності, її показники щороку переглядаються Мінфіном України. Вони змінюються, доповнюються, скоро­чуються... Це зумовлено змінами в економіці країни, формою господа­рювання, спеціалізацією підприємства та ін.

Основною формою звітності є баланс.

Зміст показників активу і пасиву забезпечує можливість конт­ролю і аналізу наявності майна підприємства, його платоспромо­жності, фінансово-розрахункової дисципліни, стану зобов'язань нашого підприємства і покупців нашої продукції та іншої ділової інформації. Аналізуючи показники балансу та інших форм звітності фактич­ні і потенційні інвестори приймають відповідні рішення про рівень вигідності вкладу капіталу в дане підприємство, а установи банку- про можливість надання кредитів; а постачальники-про ступінь ри­зику при складанні угод чи поставку ТМЦ без попередньої оплати. Звіт про фінансові результати містить інформацію про форму­вання фінансових результатів підприємства в результаті реаліза­ції продукції (товарів, робіт чи послуг), про використання прибу­тку (зокрема, про сплату частини прибутку до бюджету), про використання його на підприємстві. Дані цього звіту служать для перевірки стану виконання під­приємством зобов'язань перед державою по платежах в бюджет, правильності використання бюджетних асигнувань цільового призначення та ін. Звіт про фінансово-майновий стан підприємства містить інфо­рмацію про зміни власних джерел господарських засобів, таких як капітал-статутний, резервний, пайовий, додатковий та ін., а також про зміни обсягів резервів, цільового фінансування та суми їх залишку на кінець звітного періоду. Крім цього, в Звіті представляється інформація про спряму­вання коштів до цільових і позабюджетних фондів країни та ви­користання частини їх на підприємстві (наприклад, на виплату пенсій, оплату лікарняних) та ін. У цьому звіті представляється також інформація про наявність та рух основних засобів підприємства, його активів.

Перелiк використанно ї лiтератури:

Організація бухгалтерського обліку в бюджетних установах - Свірко С.В.

Бухгалтерський облік - Сопко В.В.

Бухгалтерський облік у галузях економіки - Захожай В.Б.

Енциколпедiя бухгалтера 2006р.

Теорія бухгалтерського обліку - Швець В.Г.

Теорія бухгалтерського обліку - В.І. Ждан, Є.Б. Хаустова, І.В. Колос, О.С. Бондаренко