Рекомендовані теми реферативних повідомлень. 1.Основні напрями формування інтенсивного типу розвитку аграрних підприємств.

1. Основні напрями формування інтенсивного типу розвитку аграрних підприємств.

2. Основні риси НТП в ринковій економіці.

3. Історичний розвиток науково – технічного прогресу та науково - технічної революції.

4. Основні напрями розвитку науково – технічного прогресу в сільському господарстві.

5. Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в аграрному секторі.

6. Інноваційні проекти в агропромисловому секторі.

7. Організаційний прогрес, його особливості у сільському господарстві та сучасні тенденції.

8. Основні підходи до створення механізму функціонування НТП в Україні.

9. Сутність агрохімічного напряму НТП та шляхи підвищення його ефективності.

10. Сутність біологічного напряму НТП та шляхи підвищення його ефективності.

ТЕМА 3. Витрати виробництва і собівартість продукції

(робіт, послуг) аграрних підприємств.

Питання для обговорення

1. Поняття витрат, їх класифікація та роль.

2. Суть собівартості продукції (робіт, послуг) і характеритика її видів.

3. Склад виробничої собівартості продукції (згідно П(С)БО 16 „Витрати”).

4. Методика визначення собівартості продукції рослинництва і тваринництва.

Основні поняття і терміни: елемент витрат, об’єкт витрат, собівартість, виробнича собівартість, повна собівартість, склад виробничої собівартості продукції, склад собівартості реалізованої продукції, валові витрати виробництва і обігу, основні витрати, прямі витрати, непрямі витрати, готівкові витрати, безготівкові витрати, постійні витрати, змінні витрати, граничні витрати, повний продукт, середній продукт, структура собівартості у відносному виразі, структура собівартості в абсолютному виразі, калькуляція собівартості.

Методичні вказівки щодо виконання завдань теми

Класифікація витрат

Собівартість - це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Виробнича собівартість – грошовий вираз витрат, що пов’язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортування до франко- місця зберігання.

Згідно П(С)БО 16 “ Витрати “ до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загальновиробничі витрати.

Повна собівартість – відповідає поняттю “собівартості”, отже, включає в себе виробничу собівартість та витрати на реалізацію продукції (робіт, послуг).

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Вивчення методики визначення собівартості продукції рослинництва доцільно розпочати з ознайомлення з об’єктами такого визначення в кожній галузі – зерновиробництві, виробництві цукрових буряків, овочівництві і т.д.

У зерновиробництві, наприклад, визначають собівартість 1 ц зерна і 1 ц зерновідходів. При цьому спочатку розраховують нормативну собівартість усього обсягу одержаної побічної продукції - соломи. Для цього потрібно її вихід з 1 га помножити на нормативну собівартість 1 ц даного виду продукції. Потім загальну суму витрат на 1 га посіву зменшують на нормативну собівартість побічної продукції (соломи). Далі визначають вагу по­вноцінного зерна підсумовуванням одержаного врожаю після доробки із зерном, що міститься у зерновідходах (вагу зерновід­ходів множать на процентний вмісту них зерна). Наступним кро­ком методики є визначення частки повноцінного зерна в зерно­відходах у загальному обсязі повноцінного зерна. На одержаний урожай після доробки і на зерновідходи відносять таку питому вагу витрат, яка дорівнює питомій вазі цих видів продукції у за­гальному обсязі повноцінного зерна. Тоді собівартість зерна після доробки і зерновідходів можна розрахувати як частку від ділення віднесених на них витрат на фізичну масу цих видів продукції.

Вивчення методики визначення собівартості продукції тваринництва також доцільно розпочати з ознайомлення з об’єктами такого визначення в кожній галузі – скотарстві, свинарстві, птахівництві і вівчарстві.

У молочному скотарстві розраховують собівартість 1 ц молока і однієї голови приплоду. Для цього спочатку розраховують собівартість одного кормо-дня у мо­лочному скотарстві діленням всієї суми витрат у цій галузі на кількість кормо-днів (поголів’я тварин множиться на 365). Нор­мативно вважають, що собівартість однієї голови приплоду ста­новить 60 кормо-днів. Множенням одержаного приплоду на 60 кормо-днів і собівартість одного кормо-дня визначають суму ви­трат, що відноситься на приплід. Загальна сума витрат по молоч­ному скотарству зменшується на витрати, віднесені на приплід, і на загальну нормативну собівартість гною. Останню розрахову­ють множенням нормативної собівартості 1 т цієї побічної про­дукції на її загальний обсяг, одержаний протягом звітного року. Залишок витрат відносять на молоко. Собівартість однієї голови приплоду розраховують діленням витрат, що віднесені на при­плід, на його поголів'я.

У м’ясному скотарстві визначають собівартість 1 ц приросту і 1 ц живої маси великої рогатої худоби. При цьому собівартість 1 ц приросту живої маси визначають методом вирахування із загальної суми витрат, що понесені на утримання молодняка великої рогатої худоби на доро­щуванні і дорослої худоби на відгодівлі, вартості побічної продукції (гною). Решту витрат ділять на одержаний приріст живої маси. Як­що у звітному періоді були випадки загибелі вказаного поголів’я, то втрати від такої загибелі відносять на собівартість приросту живої маси, за винятком втрат, що відшкодовуються за рахунок винних осіб і що сталися за рахунок епізоотії та стихійного лиха. Для визначення приросту живої маси необхідно до живої маси тварин на кінець року додати живу масу вибулого за рік пого­лів’я і від одержаного результату відняти живу масу поголів'я лоби на початок року, живу масу поголів’я, що надійшло про­тягом року, і живу масу приплоду.

У завданні визначається собівартість 1 ц живої маси худоби, що була реалізована. Тут використовується простий метод калькулювання, тобто повна собівартість реалізованої продукції (у нашому прикладі продана худоба на м’ясо у живій масі) ділиться на кількість реалізованої продукції в центнерах.

У вівчарстві розраховують собівартість 1 ц вовни і 1 ц приросту живої маси овець. Для цього спочатку загальну суму витрат зменшують на вартість побічної продукції (гній оцінюють за нормативною вартістю, а молоко і шкури заги­блих тварин — за реалізаційними цінами). На собівартість при­плоду в романівському вівчарстві відносять 12% всіх витрат, то­му їх загальна сума також зменшується на цю величину. Решту витрат (без вартості побічної продукції і витрат, що віднесені на приплід) розподіляють між вовною і приростом живої маси за допомогою коефіцієнтного методу. При цьому 1 ц вовни прирів­нюють до 5 ц приросту живої маси. На приріст живої маси і вовну відно­сять таку питому вагу витрат, що дорівнює питомій вазі цих ви­дів продукції в загальному обсязі умовної продукції.

Для виявлення резервів скорочення витрат на виробництво продукції важливо навчитися правильно визначати і аналізувати структуру собівартості у відносному і абсолютному виразі та усвідомити істину, що рівень собівартості продукції в кінцевому підсумку залежить від двох агрегованих факторів: урожайності культури з 1 га посіву (продуктивність однієї голови худоби) і загальної суми витрат на одержання цієї продукції.