Іван Вишенський

Твори (1596) [91]

...Глава 1

ВИКРИТТЯ ДИАВОЛА-СВІТОДЕРЖЦЯ І ЗВАБНОЇ ЙОГО ЛОВИТВИ ЦЬОГО СКОРОПОГИБНОГО ВІКУ, УЧИНЕНЕ ВІД ГОЛЯКА-МАНДРОВАНЦЯ, КОТРИЙ ВИРВАВСЯ З ХИТРОСПЛЕТЕНИХ ЙОГО ТЕНЕТ І ПРОСТУЄ ДО ДРУГОГО, МАЙБУТНЬОГО ВІКУ

Євангеліє від Матвія, глава 4:

Знов диявол бере його на височезную гору і показує йому всі царства на світі та їхнюю славу, та й каже до нього: «Це все тобі дам, якщо впадеш і мені ти поклонишся!» Тоді каже до нього Ісус: «Відійди, сатано! Бо ж написано: господові богові своєму вклоняйся і служи одному йому».

Запитання. По тому, відколи сталося звитязтво над твоєю звабою, сину геєнський, од Христа-збавителя, а лукаве твоє царство світу цього через смерть його оголене й відкрите усьому світу (через віру й хрещення в ім'я отця, і сина, і святого духа), запитую тебе: як ви тимеш тепер гніздо світолюбності у вірних та хрещених і закладатимеш основу поганського невір'я?

Відповідь звабника диявола-світодержця. Визнаю, сталося звитязтво від Христа над моїм царством, але від одягнених в ім'я його, так званих християн, мало і вельми мало. Ще через свіжу пам'ять після вознесіння Христа на небеса де-не-де бралася до зви-тязтва мого царства якась частина роду християнського, розпалена тією теплотою віри. А нинішнього віку так зване християнство знов упало в межі першого невір'я і однаково з нехрещеними поганцями люблять світ і прагнуть насититися його царством та розкошами; вони ще більш, аніж погани, своїм злим існуванням при-годжують тілесним похотям свавільного і нечистого життя. А що питаєш, як я мав вдиратися світолюбністю у християнство після Христового звитязтва, то про це запитувати не треба. Такою ж хитрістю, звабою, маною й усолодженням блиску й краси світової, як і перед Христовим пришестям. Адже Христос дав тим, котрі хочуть перемагати світ, тільки образ, показав, і навчив, і сам собою з'явив, звабності ж мого неправедного царства в мене не відняв, і не погубив, і вчинив так для того, щоб людська самовладність досвіду набиралася, очищалася й відшліфовувалася для вічного життя у тій спокусі, боротьбі й випробуванні віку цього теперішнього. Але, бачу, мало таких відбирається і знаходиться, щоб хотіли й любили ходити на той тісний гостинець[92]; решта впали й поклонилися славі, царству, красі й любові цього теперішнього віку, котрим володію я. Від найперших і до найостанніших, від тих, що звуться духовними, до простих, од влади до підручних — всі полюбили те видиво, блискіт і барвистість краси мого мирського царства, яку я Христові на горі оголив і показав. І всі з теперішнього віку до того мого царства розум, думку, любов сердечну і всю тілесну міць прив'язали, приліпили й прикували так міцно, що їх тільки від любові мого царства може відлучити богом послана смерть, а більше нічого. Отож кажу я й показую, що і при Христі казав і показував: коли чогось шукаєш у мене, світодержця, то впади, поклонившись мені, — все тобі дам!

Запитання. Що ж мені даєш, дияволе? Назви, щоб знав я наперед?

Відповідь. Дам тобі нинішнього віку славу, розкіш і багатство. Коли хочеш бути вибраним, духовно покликаним, од мене шукай і мені догоди, а бога занедбай, бо від нього не так просто такі достоїнства бувають даровані, а я їх тобі скоро дам. Коли хочеш бути біскупом[93], впади, поклонися мені — я тобі дам. Коли хочеш арцибіскупом бути, впади, поклонися мені — і я тобі дам. Коли хочеш кардиналом бути, впади, поклонися мені, я тобі дам. Коли хочеш папою бути, впади, поклонися мені — я тобі дам. Та й іншим усім, меншим чинам, пробоствам[94] та попівствам у приходах і наданнях не таких гойних та багатих, ті, що прагнуть, хай, упавши, поклоняться мені — я їм дам. І до вас, котрі прагнуть мирської влади та земного титулу мойого царства, те ж саме мовлю: коли впадете й поклонитеся мені, я вам усе, що прагнете, подам. Коли хочеш войським[95], підкоморієм[96] а чи суддею бути, впади, поклонися мені — я тобі дам. Коли хочеш каштеляном[97] бути, впади, поклонися мені — я тобі дам.

Коли хочеш старостою6 бути, впади, поклонися мені—я тобі дам. Коли хочеш воєводою бути, впади, поклонися мені — я тобі дам. Коли хочеш гетьманом а чи канцлером бути, впади, поклонися мені — я тобі дам, будь досконалим угодником мені — я тобі дам. Коли хочеш королем бути, пообіцяй мені на офіру піти в геєну вічну — я тобі й королівство дам. І іншим усім, меншим начальствам та чинам, те ж саме скажу: коли, впавши, поклонитеся мені, все, чого прагнете від земних та дочасних благ, я вам дам. Також і до вас, простих та неславних у моєму царстві, мовлю: коли, впавши, поклонитеся мені, знайду я по вашій мірі й простоті, чим вас убагатити і у звабу мойого віку уплутаю. Коли хочеш ідолопоклонником, срібнолюбцєм і хабарником бути, я тебе митником, купцем чи корчмарем учиню; там твою волю й прагнення до забав, аж доки не здохнеш, прив'яжу й міцно прикую до самого скону, не рахуючись із помислом відійти від здирства. Коли хочеш умільцем, майстром, рукодільним ремісником бути та інших вигадливістю переважити, щоб тим більше міг прославитися між сусідів і грошики зібрати, впади, поклонися мені, я тебе упремудрю, навчу, наставлю і думку твого прагнення приведу до досконалості. Коли хочеш похоті тілесної насититися й називатися господарем дому, дерева і шматка землі, впади, поклонися мені — я твою волю виконаюся тобі жону приведу, хату дам, землю подарую, те ярмо тобі на шию повішу і твою думку поховаю в біді, неволі, печалі, неспокої, турботі, смутку і в безнастанному промислі, я з тебе сторожа, слугу, невільника і в'язня жінці учиню, я тобі всі думки при в'яжу біля жінки — похітливої розпусниці, тільки пошукай, запрагни і мені поклонися — все оте я тобі дам.

Відповідь мандрівця від імені всіх, котрі зваблюються дияволом. Знаю, дияволе, ти все те назване даси, якщо я тобі поклонюся, але я піду шукати і в зерцалі Христового учення виглядати, чи ж та твоя данина на пожиток, а чи на погибель вічну буде? Чи ж вона на славу, чи на безчестя вічне перетвориться? Чи надовго, чи на малий час у руках попестується, а потім з дароносцем разом нагло згине і щезне.

Даси мені, дияволе, бути папою, кардиналом, арцибіскупом чи якимось іншим іменоносцем духовного стану, але що за пожиток од такого дарування, коли візьму ту достойність од тебе, диявола, котрий був за гордість з небес на діл звержений, а не від небесного бога, котрий такі чини духовного стану звик дарувати вельми заслуженим і від духа святого посвяченим, а не тим, котрі, як пси скажені, бігають, шукають, щоб стан духовний чи маєток, погнавшись, зловити. А що за пожиток з такого дару, коли я сам того запрагнув і дістав від тебе, диявола, а не бог небесний мене на ту достойність покликав і вибрав? Що ж за пожиток з того духовенства, коли я гірше поганця лихе й нечисте життя проваджу і валяюсь у калі похоті черева й ласолюбства? Що ж за пожиток з того священства, коли я імені святості не знаю і з чужовірцями мудрістю, образом та життям нарівні стою? Що за пожиток з тієї влади пастирської, коли я раб, невільник і вічний в'язень гріхові, через який відійду в геєну вічну? Що за пожиток з тієї дочасної славиці, коли я вічно посоромлений буду? Що мені за пожиток з тієї малої розкоші, коли я во віки у вогненній печі смажитися буду? Що ж мені за пожиток з тих сіл, маєтків та великого багатства, коли я, обдертий і голий, без усього того сидітиму в пеклі? Отож відай про те, дияволе, що я попівського чину і стану від найвищого й до найменшого ступеня, дарованого від тебе, не прагну, і поклонитися тобі не хочу. Єдиному господу богові поклонюся і йому єдиному послужу.

Відійди, сатано! Даси мені нині, дияволе, бути королем, канцлером, гетьманом, воєводою, старостою, каштеляном чи посісти інші посади й чини влади мирського твого диявольського царства. Що ж за пожиток із того твого дарованого поганського начальства, коли я страчу християнство і позбудуся вічного життя? Що мені за пожиток з того твого мирського титулу, коли я царства небесного титул погублю? Що мені за пожиток з того голосу королівства, канцлерства а чи воєводства, коли я синівство боже страчу, безсмертний титул? (...) -Я отож, дияволе, такої влади й титулу у тебе не шукаю, тобі поклонитися не хочу. Єдиному господу богові поклонюся і йому, єдиному, послужу.

Відійди, сатано! Даси мені тепер, дияволе, бути купцем, хабарником, митником і корчмарем, аби тим здирництвом та вправністю у тому ділі поховав і осліпив я свій розум. Що ж за пожиток із твого того дару, коли світла істинної науки слова божого не зможу бачити і не сподоблюся пізнати його солодощів? Отож знай, дияволе, що я в тебе того ідолопоклонного титулу й забави життя мого в ньому не потребую, тобі не поклонюся. Господу богові єдиному поклонюся і йому самому служитиму.

Відійди, сатано! Даси мені нині, дияволе, бути вправним і славним ремісником, щоб поміж сусідів був я найславніший, най-відоміший і найшанованіший; грошики собі зберу, фільварки куплю, дімок приоздоблю. (...) Отож я від тебе, дияволе, тієї слави й честі майстерності не вимагаю, грошиків збирати, фільварків та дімків купувати не хочу, а тобі не поклонюся. Господу богові єдиному поклонюся і йому самому послужу.

Відійди, сатано!...

Глава З

ХАЙ БУДЕ ВІДОМО ВАМ, ПРАВОВІРНИМ, ЯК ЧЕРЕЗ ЦЕ ПОПУЩЕНІ МИ В ТУ СПОКУСУ, ОСКІЛЬКИ ВСІ ПОСЕЛЬЦІ МАЛОЇ РУСІЇ ПОЄРЕТИЧИЛИСЯ І ДАЛЕКО ВІДСТОРОНИЛИСЯ ВІД БОГА, ПРИПРЯГШИ ДО НЕВІР'Я І ЗЛЕ ЖИТТЯ, А ТОМУ ПОВЕРНІМОСЯ НАЗАД ДО БОГА, ХАЙ БОГ ДО НАС НАБЛИЗИТЬСЯ, ВІН-БО ЗАВЖДИ БЛИЗЬКО Є; ГРІХИ Ж НАШІ НАС ДАЛЕКО ВІДЛУЧАЮТЬ ОД НЬОГО. ОТОЖ ПОКАЙМОСЯ САМІ У СВОЇХ ГРІХАХ, КОЖЕН СУД СОБІ УЧИНИВШИ, ПО ТОМУ І БЛАГОЧЕСТЯ ПРАВОВІР'Я НАШОЇ ЦЕРКВИ ЯК ВИПРАВИТИ ПОРАДУ ВАМ ІСТИННУ І НЕБЛАЗЕННУ ДАЮ

Перш за все очистіть церкву від усіляких зваб та єретичних забобонів і без суєслів'я, у простоті серця бога хваліте; латинський сморід пісень із церкви виженіте, а богові, співаючи простою нашою руською піснею, дякуйте. При тому прихилітеся до нашої східної православної віри усім серцем, душею й помислом без усякого сумніву, а єретицтво й усяке невір'я від себе одкиньте. Поклоніння іконам щиро шануйте, а в домах, де перебуваєте, образ матері божої з її пре-вічним дитям на стіні в кінці трапези вашої пригвоздіте. До церкви прийшовши, хрестом Христовим не соромтеся хреститися, бо нині християни Малої Русії поєретичіли, коли хреста Христового, слави своєї, на якому нам спасіння сподіялося, соромляться. (...) Євангелія й Апостола в церкві на літургії простою мовою не вивертай те, а після літургії, щоб люди розуміли, тлумачте все і викладайте по-простому. Книги всі церковнії і устави друкуйте словенською мовою.

Оповім вам велику таємницю: диявол має таку заздрість до словенської мови, що ледве живий од гніву, радо б її вигубив дощенту і всю боротьбу свою на те подвигнув, щоб викликати до неї

6 Староста — головна адміністративна особа повіту.

омерзіння, огиду та ненависть. А що дехто з наших ганить словенську мову і не любить її, то знай певно, що це вони творять дійством того майстра і риганням духу його. (...)

Тут, знаю, злякаєшся і скажеш, як учні Христу, коли він їм сказав, що важко увійти багатим у царство небесне. Тоді відказали учні з жахом: «Коли воно так, як кажеш, господи, то хто може бути спасенний?» І знову спитали: «Чи всі влади й царі, ті, що були і ті, що хочуть бути, загинули й загинуть?» На це тобі коротко відповім і той вузлик швидко розв'яжу. Істинно тобі кажу, що мало їх і спаслося, і спасеться, і їх усіх ми можемо перечнслнти, хто задля спасіння в тому житті виснажив богобійно свій вік і плоди християнства в собі показав, а інші всі по-поганському, по-тиранському, по-мучительсь-кому безчесно жили, загинули й залишили на вічну ганьбу та зневагу пам'ять лихих своїх справ, а благочестиві царі і в небесах, і на землі дотепер прославляються богохвальними вустами.

Що ж це таке плід влади і чим вона могла б спастися? Знай про це!

По-перше: смирення — розуміючи так про себе, що годі гордитися, адже має бути питаний і катований, коли б не владнав добре й достойно все йому довірене згідно з божою волею, як добрий і вірний шафар[98] свого пана.

По-друге: приниження й упослідження — розуміючи так про себе: хоч і високо сидить і вище за всіх дивиться, але з низькими він однаково земля й порох і так само, або й гірше, у гробі від черви той труп постраждає.

По-третє: нехвальство — міркуючи так про себе, що немає чим хвалитися, коли довічно не пробуває і швидко міняється, а, зрештою, зникає й гине.

По-четверте: милість, щедрість, обичайність і добродійність — носячи подобу сонячного круга, всім своє нутро до любові відкривати і досвідчувати своїм оком загальні нестачі й потреби, освітлювати, дозирати і ті потреби задовольняти.

По-п'яте: благоговіння, тобто чесність, боязнь і сором утримувати й мати їх завжди у собі до бога та святих. Це значить молити, просити, припадати, славити, утішати, шанувати, величати і хвалити христоносців, бо взяли собі скорбну путь і в слід божий пішли. І це йому треба чинити для того, щоб були в нього поспішники до ласки божої, чого сам знайти не може через забаву владою та урядуванням, яке чинить у мирі.

Отаким обичаєм може спастися такий володар, король чи князь, приклавши до доброго життя суд і правду і то не з огляду на свою мирську добродійність, а на тих сіромах сподіваючись і маючи певн) палію: котрі ходять з хвостами каптурними, в одежі мішком пошитій, і ремінним поясищем і які носять нечищені че-ревичиша саме вони схилять милість божу через молитви на проп іхів такому господарю чи князю, коли через необережнії іь мирської забави, як людина, согрішить. (...)