Відношення держави і права до власності

Перша форма власності як в античному світі, так і в середні віки, це — племінна власність, зумовлена у римлян переважно війною, а у германців — скотарством.... Справжня приватна власність появляється у стародавніх, як і у сучасних народів, тільки разом з рухомою власністю. У народів, що ведуть своє походження від середньовіччя, племінна власність проходить ряд різних ступенів — феодальної земельної власності, корпоративної рухомої власності, мануфактурного капіталу — перше ніж перетворитися в сучасний, породжений великою промисловістю і загальною конкуренцією, капітал, в чисту приватну власність, що відкинула всяку видимість спільності і усунула будь-який вплив держави на розвиток власності. Цій сучасній приватній власності відповідає сучасна держава, яка, за допомогою податків, поступово бралась на відкуп приватними власниками і, завдяки державним боргам, опинилась цілком в їхній владі; саме існування цієї держави, регульоване підвищенням і зниженням курсу державних паперів на біржі, цілком залежить від комерційного кредиту, що його надають їй приватні власники, буржуа. Оскільки буржуазія вже не є більше станом, а являє собою клас, то вона змушена організуватися не в місцевому, а в національному масштабі і Повинна надати своїм звичайним інтересам всезагальної форми. Завдяки звільненню приватної власності із спільності держава дістала самостійне існування поряд з громадянським суспільством і поза ним; але на ділі держава є не що інше, як форма організації, якої неминуче мусять набрати буржуа, щоб — як зовні, так і всередині держави — взаємно гарантувати свою власність і свої інтереси....

Новітні французькі, англійські й американські письменники одностайно твердять, що держава існує тільки заради приватної власності, так що ця думка вже проникла і в звичайну свідомість.

Оскільки держава є та форма, в якій індивіди, що належать до пануючого класу, здійснюють свої спільні інтереси і в якій все громадянське суспільство даної епохи знаходить своє зосередження, — то з цього виходить, що всі загальні установи опосереднюються державою, дістають політичну форму. Звідси і походить ілюзія, нібито закон грунтується на волі, і до того ж на відірваній від своєї реальної основи, свобідній волі. Цілком так само і право в свою чергу зводять потім до закону.

Приватне право розвивається одночасно з приватною власністю із процесу розкладу природно виниклих форм спільності....

В дійсній історії ті теоретики, які бачили основу права в силі, перебували в найгострішій суперечності з тими, які вважали основою права волю, — в суперечності, як суперечність між реалізмом і ідеалізмом. Якщо визнавати силу базисом права, як це роблять Гоббс і т. д., то право, закон і т. д.— тільки симптом, вираження інших відносин, на яких грунтується державна влада. Матеріальне життя індивідів, аж ніяк не залежне просто від їх «волі», їх спосіб виробництва і форма спілкування, які взаємно зумовлюють одно одне, є реальний базис держави і залишається ним на всіх ступенях, на яких ще необхідні поділ праці і приватна власність, цілком незалежно від волі індивідів. Ці дійсні відносини зовсім не створені державною владою, а навпаки, самі вони — створююча її сила. Крім того що пануючі при даних відносинах індивіди повинні конституювати свою силу у вигляді держави, вони повинні надати своїй волі, зумовленій цими певними відносинами, загального виразу у вигляді державної волі, у вигляді закону, — виразу, зміст якого завжди дається відносинами цього класу, як це особливо ясно доводить приватне і кримінальне право. Подібно до того як від ідеалістичної волі чи сваволі цих індивідів не залежить вага їх тіл, так не залежить від їх волі і те, що вони проводять свою власну волю у формі закону, роблячи її в той же час незалежною від особистої волі кожного окремого індивіда серед них. їх особисте панування повинно в той же час конституюватися як загальне панування, їх особиста сила грунтується на життєвих умовах, які розвиваються як спільні для багатьох індивідів і збереження яких вони, як пануючі індивіди, повинні забезпечити проти інших індивідів, і до того ж у вигляді умов, що мають силу для всіх. Вираз цієї волі, зумовленої їх спільними інтересами, є закон. Якраз самоутвердження незалежних один від одного індивідів і утвердження їх власної волі, яке на цьому базисі взаємовідносин неминуче є егоїстичним, робить необхідним самовідречення в законі і в праві; самовідречення — в окремому, і самоутвердження їх інтересів — в загальному (яко через це вважають самовідреченням не вони, а тільки «згідний з собою егоїст»). Те саме відноситься до підлеглих класів, від волі яких так само не залежить, чи існує закон і держава, чи ні....

Подібно до права і злочин, тобто боротьба ізольованого індивіда проти пануючих відносин, також не виникає з чистої сваволі. Навпаки, він корениться в тих же умовах, що й існуюче панування. Ті самі духовидці, які в праві і в законі бачать панування якоїсь самодостатньої загальної волі, можуть добачити в злочині просте порушення права і закону. Насправді не держава існує завдяки пануючій волі, а, навпаки, виникаюча з матеріального способу життя індивідів держава має також і форму пануючої волі. Коли остання втрачає своє панування, то це означає, що змінилась не тільки воля, а змінились також матеріальне буття і життя індивідів і лише тому змінюється і їх воля. Буває, що права і закони «передаються в спадщину», але в цьому разі вони не є пануючими, а мають номінальний характер, яскраві приклади чого ми знаходимо в історії староримсь-кого і англійського права....

В якій мірі теорія взаємної експлуатації, яку до огиди розмазував Бентам, уже на початку нашого століття могла вважатися пройденим етапом минулого століття, доводить Гегель у своїй «Феноменології». Дивись там розділ «Боротьба освіти з забобонами», де теорія корисності змальовується як останній результат освіти. Зведення всіх різноманітних людських взаємовідносин, що є цілком безглуздим, до єдиних відносин корисності — ця нібито метафізична абстракція випливає з того, що в сучасному буржуазному суспільстві всі відносини практично підпорядковані тільки одним абстрактним грошево-торгашеським відносинам.... Для буржуа тільки одні відносини мають самодовліюче значення — відносини експлуатації; всі інші відносини існують для нього лише остільки, оскільки він може підвести їх під ці єдині відносини, і навіть там, де він знаходить такі відносини, які не можна безпосередньо підпорядкувати відносинам експлуатації, він підпорядковує їх даним відносинам, принаймні у своїй уяві. Матеріальним виразом цієї користі є гроші — представник вартості всіх речей, людей і суспільних відносин.

Маніфест Комуністичної партії (1848) [187]

Привид бродить по Європі — привид комунізму. Всі сили старої Європи об'єдналися для священного цькування цього приви-да: папа і цар, Меттерніх[188] і Гізо[189], французькі радикали і німецькі поліцаї....

Два висновки випливають з цього факту.

Комунізм уже визнається за силу всіма європейськими силами.

Пора вже комуністам перед усім світом відкрито викласти свої погляди, свої цілі, свої прагнення і байкам про привид комунізму протипоставити маніфест самої партії....