В'ячеслав Липинський

Нарис програми Української демократичної хліборобської партії (1917) [244]

Велика революція народів Російської Держави дала їм і оповістила всьому світові священне та непохитне право кожної нації на повне самовизначення. Це право стало законом революції. На підставі того закону заявляємо:

Український народ хоче і має право бути народом вільним. Він рівний всім іншим культурним народам світу і має повне право сам за себе своєю волею рішати свою долю. Він повний хазяїн Української Землі і має право завести у себе такий лад, який найбільше відповідатиме його волі, виявленої ним самим, без огляду на чиї б то не було сторонні бажання та інтереси. Так само в зносинах з іншими сусідніми і несусідніми народами народ український має право керуватись тільки своєю волею і входити тільки в такі міжнародні союзи, котрих він сам бажає і котрі найбільше відповідають його інтересам.

Стоячи твердо і непохитно на грунті повної власновільності і суверенності українського народу, ми спираємось на многовічній традиції невпинної боротьби України за свою волю, за своє право на вільне життя. Ми віримо глибоко, що не може загинути в багні безволі народ, який «при битій дорозі» диких кочовників сотворив велику Київську Державу, який традиції сеї держави зберіг в часах найтяжчого лихоліття, щоб передати їх відродженій в Козацькій Україні новій силі народній....Згадаймо хоча би кипучу діяльність в тім напрямі наших політиків часів Хмельницького: їх союз з Кримом, який так поміг Україні в перших хвилинах великого повстання 1648 р.; союз з Москвою, який для Хмельницького й козаків, «підданих» тоді польської держави, був перш за все актом політики міжнародної, а потім —- коли Москва за посередництвом Австрії помирилась 1656 р. із Польщею — союз України зі Швецією і Семигородом, котрий звертався проти Польщі та Москви і забезпечував Україні повну державну незалежність. Згадаймо виданий в 1658 р. правительством Виговського знаменитий маніфест до всіх європейських держав, в котрім перед Європою пояснюються причини розриву України з Москвою, і корсунський трактат того ж гетьмана з Швецією, а також його гадяцьку угоду із Польщею — всі політичні акти, в котрих українська державність виступає вже виразно як чинник європейської політики. Згадаймо ще з часів руїни — союз Дорошенка з Туреччиною, союз Мазепи і запорозького кошового Гордієнка з Карлом XII і невсипущі заходи української еміграції, яка з Пилипом Орликом на чолі добивалась од європейських держав признання факту, що «Україна по обидві сторони Дніпра з Військом Запорозьким і всім народом українським має бути вічними часами свобідною од всякого чужого панування». До найтісніших врешті зносин закликав нас найвизначніший наш політик XIX в. Михайло Драгоманов, який стільки зробив сам для ознайомлення європейської громадської думки з українською справою і українським народом. Будем і ми старатись піддержувати міжнародний характер української справи, поборюючи одночасно всі заходи, які питання нашої будуччи-ни ставлять в ряду внутрішніх, «домашніх», мовляв, питань російської держави, як наше право на повне національне самоозна-чення обмежують правом означення тільки степені нашої залежності од суверенного російського народу.

Ми визнаєм, що тільки українська демократія може стати твердою опорою української національно-державної ідеї, тільки вона в силі тепер перейняти на себе боротьбу, котру за цю ідею вели давніше — верства боярсько-дружинна в часах Київської держави і верства козацька в часах Гетьманщини. І процес економічного, політичного та культурного росту української демократії—се одночасно процес творення Вільної України. Як партія хліборобська, ми дбатимем, щоб хліборобська частина української демократії зайняла в процесі творення нашого вільного політичного життя таке становище, яке відповідає її скількості (85% всієї людності) і силі. Політична власть на Україні повинна належати в першій мірі представникам українського селянства, і город не повинен диктувати свою волю українському селу. Україна — край хліборобів — і українська держава мусить стати державою хліборобів. Стоячи на такому фунті, партія наша буде використовувать всі засоби для збільшення політичної, економічної і культурної сили українського селянства.

За горожанами України неукраїнської національності ми визнаєм всі їхні культурно-національні права, котрі повинні бути забезпечені українськими державними законами. Але одночасно ми маємо право вимагати од національних меншостей, які живуть на нашій землі, щоб інтереси цієї землі були для них так само близькі та дорогі, як і для нас, і щоб ідея Вільної України зустріла в них не ворогів, а прихильників і оборонців. Всякі спроби деяких представників цих меншостей зайняти при помочі чужесторонніх державно-національних впливів упривілейоване становище на Україні — ми будем поборювати всіма силами.

На оцих головних принципах спирається програма нашої партії.

І