Микола Скрипник

Від постанов до діла у національній політиці (1922) [255]

Хоча тов. Ленін у своїй доповіді говорив, що треба перейти від розмов, від політики до діла, але це було, очевидно, його своєрідною політикою. Доповідь тов. Леніна була, в основному, вказівкою — якою була діяльність ЦК, яка наука для партії, які передбачення на майбутнє по двох основних питаннях, по двох китах, що на них повинна триматись тактика нашої партії — питанню про взаємовідносини партії й кляси та питанню про взаємовідносини пролетаріяту й селянства у нас на поточний період пролетарської революції. По цих двох питаннях т. Ленін указував на досвід минулого року й тому, очевидно, можливо буде й нам, виступаючи тут, тикатися політики. Я дозволю собі говорити про третього кита, що на нім повинна триматися тактика нашої партії в сучасний період пролетарської революції. Я маю на думці відношення розвиненіших країн до країн відсталих.

На жаль, тов. Ленін у даній доповіді по цьому питанню нічого не сказав. А сказати треба також, як і треба підкреслити, що тепер, як і за попереднього періоду, партія тримається тої самої лінії, себто партія залишається представником звільнення всіх трудящих мас по всій земній кулі, вона є іскрою, що її кидають у пороховий льох сходу, всіх колоніяльних країн. Але, проводячи цю лінію поза радянською територією, ми цю свою роботу можемо виконати лише в тім випадку, коли ми повністю провадитимемо цю політику й у нас, на радянській території. Лише тим, що ми тут, у нашій країні розв'язуємо ці питання, ми даємо приклад всім народам, трудящим, пригніченим масам, що лише радянська влада, влада пролетаріяту й селянства, може розв'язувати ці питання. Ось чому для мене має деяке показове значіння кинута мимохідь т. Леніном заява, що Україна, між іншим, і на щастя, є самостійною державою. Товариші, це мимохідь кинутий вислів розв'язує життєве питання. Справа в тім, що сучасний рух зміновіхівців і інтелігенції по даному питанню своїх віхів не змінює. «Єдина й неподільна Росія» — колишнє гасло денікінців і врангельців є зараз гаслом всіх цих зміновіхівців. І той же професор Устрялов є захисником цього гасла. І нам треба визнати, що вони не лише думають і говорять про це, але прагнуть провадити це й на практиці. Ось зараз представник ревізійної комісії т. Ногін доповідав про те, як апарат ЦК, складений переважно з комуністів, не може на ділі упоратися з роботою ЦК. А ми не будемо обманювати себе, затуляти очі, що те ж саме є й у досить багатьох радянських апаратах, з тою лише різницею, що там робітники, на жаль, не комуністи, а прибічники зміновіхівців. Ми помічаємо досить багато фактів і явищ, коли на практиці лінія радянських апаратів є зовсім іншою, ніж та лінія, що її дає наша партія.

Я пригадую листопадо-грудневу конференцію 1919 p., де партія намітила свою лінію в питанні про відношення до України. Ми перші в усім світі правильно й повнотою розв'язали це питання. Ми даємо можливість трудящим у нас, на радянській території, повністю розвинути всі свої здібносте і, незалежно від національности, задовольнити їхні національні потреби. Це наше рішення, рішення нашої партії. В-дійсності ж, на практиці окремі особи провадять декілька іншу лінію,: заражаючи іноді й окремі радянські апарати. «Єдина неподільна Росія» — гасло не наше. Ми нічого спільного не можемо мати з цим гаслом. Лише ненависть і презирство може у нас викликати колишня стара царська Росія. Нова вільна робітничо-селянська Росія, інше об'єднання трудящих — це є нашим шляхом.

Лозовський: Єдина неподільна РКП.

Скрипник: Дякую за роз'яснення, але ми маємо перед собою цілком визначене явище так щодо України, як і щодо інших радянських республік. Є тенденція до ліквідації тої державности робітників і селян, здобутої силою робітників і селян цієї країни. Питання про ліквідацію робітничо-селянської державности України також ставлять тут окремі прибічники зміновіхівців. І треба тому прийняти заяву тов. Леніна, що має політичне значіння у розумінні відмежування нашої партії від цих зміновіхівських настроїв. Але товариш Ленін навів цю заяву як таку, а тов. Лозовський коментував її інакше. Тов. Ленін говорить: «наша партія єдина», а Лозовський коментує: «про єдину неподільну РКП». Тов. Лозовський не знає історії нашої партії. Мені пригадується постанова ЦК РКП з 18 травня 1918 p., що визнає самостійність комуністичної партії більшовиків України й самостійний вхід у III Інтернаціонал, оскільки Україна є самостійною державою. Я повинен сказати, що ніколи ніякого положення ми не можемо брати назавжди й визначати «серйозно й надовго», — воно може змінятись. Але я не знаю, чому можна вважати те чи інше організаційне відношення за обов'язкове для нас. Нам потрібне було дане рішення в 1918 р. Але відкиньмо тепер властиве т. Лозовському й іншим таке схиляння як перед «ідеалом» у данім питанні. Ми маємо перед собою організаційні партійні співвідносини, й вони є перед нами, — іншого ми не знаємо, й стоїмо на цьому обома ногами. Питання не в цім. Ми маємо перед собою не зміну взаємних відносин в середині, а маємо зараження від зміновіхівців. Ми маємо перед собою дане явище й ЦК треба виразно сказати: Щодо цього ЦК партії повинен провадити тверду, певну лінію,, що усуне зривання партійної лінії, прийнятої партією, чужими елементами, що свою лінію на практиці гадають провадити, працюючи в наших радянських апаратах. Саме про що йде мова? Мова йде про те, чи дати змогу зміняти лінію, намічену партією на практиці чужими нам елементами, що працюють у радянськім апараті. Є таке чи нема? Я б хотів почути заяву товаришів, які говорять, що цього нема. Це, на жаль, є, і нам треба в данім випадку сказати, щоб теперішня резолюція ЦК нашої партії не була подібна до тих декретів, що про них говорив тов. Ленін, і що їх ми приймали часто для того, щоб показати, чого ми не бажали б. Ми приймали для цього резолюції. Це були деклярації. Але резолюції нашої партії, партійних з'їздів і конференцій ми приймаємо не як деклярації, а як ту директиву, що зобов'язує й кожну партійну організацію й кожного члена партії і ЦК суворо йти за цією директивою, серйозно й надовго. Ось чому на заяву т. П'ятакова: а ви повірили чи не повірили резолюції ЦК? — я говорю: резолюція ЦК тоді мала значіння й їй треба було няти віри, але вона втратила значіння через півгодини. Ми повинні вимагати від ЦК, від кожного члена нашої партії і члена ЦК, щоб директиви виконувались.

Революційна законність (1925) [256]

Революційна законність є об'єднання принципів революції з принципами законності. В буржуазному суспільстві законність є одним із знарядь для пригноблення працюючих мас. Дух законності, підлеглості буржуазним законам є найбільш шкідливим для революційного руху; дух легальності витравлює революційний дух.

І на початку революції ми намагалися замінити законність поняттям революційної доцільності; після закінчення громадянської війни, після переходу до нових економічних форм життя ми заміняємо законну революційність революційною законністю; революційна законність є підпорядкованість існуючим формам революційного життя, уведення життя в певні рамки законів, утворених революцією. В перші роки революції, роки військового комунізму ми не рахувалися з формальними моментами, — ми здійснювали свою диктатуру, і до формальності нам тоді діла не було.

В перші роки революції, особливо на селі, нам доводилося мати справу з багатьма ворогами, і тоді власна ініціатива була одним з факторів діяльності рад, влади на місцях; але зараз така ініціатива може перейти у свавілля....

Нашим основним завданням є знищення цього свавілля, запровадження революційної законності на місцях, бо від цього залежить значною мірою здійснення змички селянства і робітництва. За часів революції багато було стягнуто на місцях незаконних податків, добровільних і напівдобровільних збирань і т. д.

Дух революційної законності є втілення у свідомість кожного радянського робітника на місцях, що він є агент Радянської влади, захищає інтереси робітничого класу і селянства й повинен підлягати законам влади робітників і селян. Отже, революційна законність є одна з основних підвалин радянського будівництва.

Разом з тим такий агент Радянської влади не може тільки формально, бюрократично підходити до роботи; такий урядовець-бюрократ викликає з боку селянства велике обурення й незадоволення і такий бюрократ легко може відійти від принципів революційної законності.

Особливо нині, коли ми широко залучаємо робітничі й селянські маси до органів влади, представники Радвлади на місцях мусять якнайуважніше стежити за тим, щоб виконувати волю всього класу, а не тільки задовольняти окремі групові або місцеві особисті інтереси. Тов. Ленін в той час, коли утворювалась прокуратура, говорив, що немає законності Тульської, Калузької й т. п., а є єдина революційна законність робітничо-селянської влади.

Часто окремі робітники на місцях кажуть, що закони Радвлади — це одне, але й «ми самі з розумом». 1 такі робітники ведуть свою лінію, яка часто суперечить законам Радянської влади. Ми мусимо розпеченим залізом випалювати всі випадки свавілля, хабарництва, злочинств і т. д. на місцях. Органи прокуратури, Роб.-сел. інспекції, райвиконкоми та всі інші органи Радянської влади на селі повинні наглядати за тим, як виконується закон на місцях, наскільки правильно здійснюються принципи революційної законності.

Місцеві виконкоми повинні допомогти прокуратурі в її роботі в справі боротьби з незаконними вчинками або розпорядженнями органів Радвлади на місцях. Протести прокурорів на ці вчинки й розпорядження повинні розглядатись не пізніше двох тижнів після одержання протесту прокуратури.

В 1923 р. прокуратурою було подано 642 протести на діяльність місцевих органів влади, в 1924 р. — по окремих губерніях цифри протестів змінювалися від 150 до 400, що свідчить про велику роботу прокуратури в цьому напрямку.

Зв'язок прокуратури з населенням здійснювався раніше шляхом доповідей про завдання прокуратури, а потім — шляхом звітів прокурорів перед робітниками й селянами. Скарг до прокуратури Республіки подано 882 селянами й 382 робітниками. Значна кількість справ порушена прокуратурою Республіки за дописами робітничих і селянських кореспондентів.

Народні судді в значній своїй кількості — робітники й селяни. В 1923 р. ми мали 23% народних суддів з лав робітників і селян, нині ми маємо 73% нарсуддів — робітників і селян. Робітники й селяни повинні допомагати органам прокуратури в боротьбі із злочинствами й незаконними вчинками.

Прокуратурою за рік розглянуто 36 тис. справ; дописів роб-корів і сількорів розглянуто мало не 10 тис; слід відкинути ту думку, що подача заяв на свавільні вчинки агентів Радвлади шкодить авторитетові влади; навпаки, рішуча боротьба з цими явищами тільки зможе цей авторитет піднести.

Нам треба здійснити й зміцнити тісний зв'язок органів прокуратури з широкими масами трудящих, слід встановити певний контроль над діяльністю керівників місцевих органів влади, треба розвинути діяльність робітничих і селянських кореспондентів, і в такий спосіб ми зміцнимо диктатуру робітників і селян.

Вісті. № 36.

14 лютого 1925 р.

Уголовная политика Советской власти (1924) [257]

...Область права для широких кругов рабочих и крестьян была мало знакома и даже чужда. Право было средством подавления трудящихся. Октябрьская революция сделала его средством борьбы рабочих и крестьян за свое освобождение, средством защиты интересов трудящихся....