Економічна ефективність виробництва та її показники

Результатом окремого процесу виробництва виступає одиничний продукт: хліб, автомобіль, токарний верстат і таке інше. А результат суспільного виробництва являє собою сукупний суспільний продукт.

Сукупний суспільний продукт – це вся сума матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).

Детальніше характеризує результати господарської діяльності кінцевий суспільний продукт, що являє собою всю масу виробленої за певний період часу готової продукції. За своїм речовим змістом він складається з: а) готових до особистого споживання предметів споживання; б) готових до виробничого використання засобів праці.

Отже, кінцевий продукт є частиною валового продукту, яка у вигляді готової продукції надходить у розпорядження суспільства й використовується для споживання населення, відновлення зношених протягом року засобів праці та нагромадження.

Валовий і кінцевий продукт – це показники матеріального виробництва. Проте в суспільстві існує і нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства. Результати господарської діяльності в цілому у галузях матеріального і нематеріального виробництва найповніше виражаються через валовий національний продукт.

Валовий національний продукт складається з кінцевого продукту і вартості виготовлених нематеріальних благ та наданих послуг. Цей показник широко використовується при аналізі соціально-економічного розвитку країни. Розрізняють також валовий внутрішній продукт, що являє собою вартість кінцевих продуктів, вироблених всередині країни.

Важливим результативним показником є також чистий продукт. Це – реальний доход, який суспільство може використати для особистого споживання, а також для розширення виробництва. Тому стосовно суспільства в цілому чистий продукт характеризують як національний доход. За своїм натуральним змістом він складається із предметів споживання (матеріальних і духовних благ) і нагромаджуваної (тобто спрямованої на розширення виробництва) частини засобів виробництва.

Велике значення також має поділ чистого продукту на необхідний і додатковий продукт.

Необхідний продукт – частина чистого продукту, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили в сфері виробництва (матеріального і нематеріального). Це – витрати на одяг, житло, задоволення культурних і соціальних потреб.

Додатковий продукт – це надлишок над необхідним продуктом. Він використовується для розширення виробництва, створення економічних основ для розвитку сфери нематеріального виробництва, повнішого задоволення духовних потреб суспільства.

Динамічність суспільного виробництва найповніше проявляється в зростанні та оновленні національного багатства, що відбувається постійно за рахунок створюваного сукупного продукту.

Національне багатство – це сума матеріальних і духовних благ, які є в розпорядженні суспільства. Воно нагромаджується суспільством протягом усієї історії його виробничої діяльності. Основну його частину становить матеріальне багатство, тобто сукупність нагромаджених засобів виробництва й предметів споживання. Крім того, національне багатство включає також нематеріальні, духовні цінності, такі як виробничий досвід, освітній потенціал, інформаційні ресурси, культурні цінності тощо.

У структурі національного багатства вирізняються насамперед виробничі фонди (основні й оборотні), основні фонди соціальної сфери (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні заклади, житлові будинки), а також особисте майно населення. Крім того, важливим компонентом національного багатства є природні багатства – корисні копалини, земля, вода.

Визначені матеріальні компоненти національного багатства разом із духовними цінностями являють собою сукупні можливості суспільства в розвитку суспільного виробництва і задоволенні особистих потреб населення. Крім того, розвиток суспільного виробництва визначається обсягом і високими технічними характеристиками основних і оборотних виробничих фондів, які разом з працівниками становлять економічний потенціал країни. Він виражає здатність держави забезпечити той чи інший рівень виробництва й добробуту суспільства.

Результативність використання речових та особистих факторів виробництва може бути відображена категорією ефективності виробництва.

Розрізняють соціальну та економічну ефективність. Соціальна ефективність виражає ступінь задоволення особистих потреб суспільства. Вона показує, наскільки господарська діяльність спрямована на саму людину, відповідає її потребам та інтересам. Якщо постійно підвищується добробут народу і забезпечується високий життєвий рівень, то дане суспільне виробництво є соціально ефективним.

Економічна ефективність виражає результативність суспільного виробництва шляхом співставлення затрат і одержаного результату, її визначають за формулою:

Е = П/З,

де П – вартість продукту; З – матеріально-грошові затрати.

В результаті одержуємо показник, що характеризує величину затрат на одиницю створеного продукту. Чим з меншими затратами обходиться суспільству виготовлення матеріальних і духовних благ і чим більше їх створюється, тим вищою буде економічна ефективність виробництва.

Між соціальною та економічною ефективністю існує взаємозв’язок. З одного боку, поліпшення задоволення особистих потреб усіх членів суспільства об’єктивно вимагає зростання економічної ефективності. Так, не можна підвищити добробут народу, не забезпечивши істотне зростання продуктивності суспільної праці. Економічна ефективність забезпечує вирішення соціальних проблем. З іншого боку, підвищення соціальної ефективності виступає вирішальним фактором раціонального та економічного ведення господарства в інтересах суспільства та окремих його членів.

Проте на практиці подібний взаємозв’язок не завжди існує, що проявляється в нераціональному використанні матеріальних ресурсів, забрудненні навколишнього середовища тощо. Якщо втрачається зв’язок між соціальною та економічною ефективністю, то це фактично означає, що виробництво здійснюється заради виробництва. Об’єктивною закономірністю має бути зростання ефективності виробництва такої продукції, яка дійсно потрібна суспільству для задоволення його потреб. У цьому суть взаємозв’язку економічної і соціальної ефективності суспільного виробництва.

Суть і основа економічного прогресу людського суспільства полягає у підвищенні ефективності виробництва. Підвищення ефективності припускає максимізацію суспільного продукту при даному обсязі ресурсів на його виробництво.

Критерієм підвищення ефективності виробництва є економія його факторів: праці, засобів виробництва й природних ресурсів. Для вимірювання ефективності виробництва застосовується сукупність показників: продуктивність праці, фондовіддача (або фондомісткість продукції), її матеріаломісткість, якість продукції, норма прибутку (або рентабельність). Загальне значення має показник ефективності виробництва.

Продуктивність праці характеризує ефективність використання робочої сили (живої праці). Вона виражається формулою:

Пп = П/ВП,

де Пп – продуктивність праці; П – продукція (товарна, реалізована або національний доход, ВНП); ВП – витрати живої праці (чисельність робітників виробництва, кількість робочого часу у днях, годинах).

Зворотний цьому показник виражає трудоємність продукції. Вона показує, скільки виробляється продукції за певний проміжок часу, або, навпаки, скільки витрачається праці на одиницю продукції.

Продуктивність праці розраховується двояко: а) виробництво продукції на одного працівника; б) виробництво продукції на одну відпрацьовану людино-годину. При цьому використовуються як натуральні, так і вартісні показники.

Продуктивність праці – це синтетичний показникефективності виробництва. В ньому у концентрованому вигляді відбиваються всі сторони господарської діяльності: технічний прогрес, організація виробництва, використання трудових і матеріальних ресурсів. Тому не випадково, що саме рівень продуктивності праці часто розглядається як найважливіший показник прогресивності суспільної форми виробництва. Продуктивність праці – це показник використання робочої сили.

Ефективність використання матеріально-речових факторів виражається показниками фондовіддачі та матеріаловіддачі.

Фондовіддача (капіталовіддача) – це відношення вартості продукту до основних виробничих фондів (основного капіталу). Вона виражає результативність використання засобів праці, тобто показує, скільки готової продукції виробляється на одиницю основних виробничих фондів. Фондовіддача розраховується за формулою:

Фв = П/Ф,

де Фв – фондовіддача; П – реалізована продукція (національний доход); Ф – середньорічна вартість основних виробничих фондів.

Фондовіддача – це важливий показник інтенсивності використання і технічного стану основних фондів. Якщо продуктивніше й досконаліше застосовується обладнання, то відповідно має бути вищою і фондовіддача.

Завдання полягає в тому, щоб забезпечити інтенсивне використання найновішого обладнання, відмовившись від збиткового застарілого устаткування. При цьому продуктивність впроваджуваного обладнання має зростати швидше, ніж його вартість.

Ефективність використання сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці характеризується показником матеріаловіддачі. Матеріаловіддача – це відношення вартості продукту до матеріальних витрат. Вона виражається формулою:

Мв = П/М,

де Мв – матеріаловіддача; П – реалізована продукція; М – витрати предметів праці.

Зворотний показник являє собою матеріалоємність. Поряд з яким широко застосовуються показники, які характеризують витрати металу (металоємність), енергії (енергоємність) на одиницю продукції.

Зазначені основні показники ефективності виробництва тісно пов’язані між собою. Існує прямий зв’язок між підвищенням продуктивності праці і відповідним зростанням фондовіддачі.

Названі основні показники ефективності суспільного виробництва поряд з іншими виражають лише окремі результати господарської діяльності. Щоб мати уявлення про ефективність виробництва в цілому, необхідно проаналізувати всю систему факторів, які впливають на кінцевий результат. Цей інтегральний показник ефективності виробництва можна виразити такою формулою:

Е = П/В+М+уФ,

де Е – ефективність виробництва; П – продукт чи доход; В – витрати живої праці; М – матеріальні витрати; Ф – одноразові вкладення в основні виробничі фонди; у – коефіцієнт переведення витрат одноразових вкладень у основні фонди.