Закони функціонування ринку

Будь-який ринок функціонує і розвивається за допомогою властивого йому механізму. Останній представляє собою спосіб взаємодії господарюючих суб’єктів з приводу розподілу ресурсів, впровадження нових технологій, визначення обсягу виробництва і реалізації вироблених товарів. Серед головних принципів функціонування ринку як економічної системи слід відзначити наступні: різноманіття форм власності та форм господарювання, свобода підприємництва та вибору, особистий інтерес, конкуренція, вільне ціноутворення відповідно до діючого законодавства.

Так, першоосновою ринку стала приватна власність, яка означає право приватних осіб за власним розсудом купувати, контролювати, застосовувати та реалізовувати ресурси та виготовлені блага. Крім того, поряд з приватною власністю у розвинутих країнах існує також державна та колективна власність. Розміри державного сектору визначаються відповідною обраною моделлю ринкової економіки. Так, американська модель відзначається незначними розмірами державної власності, тоді як головну роль у економіці відіграє приватний капітал. Ринкова економіка в Британії була сформована під впливом активної ролі державного регулювання, а після Другої світової війни в країні була здійснена часткова націоналізація деяких галузей і утворився значний державний сектор. Особливістю скандинавської моделі (Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія) є провідна роль приватного сектору. Цікаво, що низька частка державної власності поєднується з значною роллю (особливо у Швеції) суспільного сектору. Суттєву роль (особливо у Данії) відіграє кооперативний сектор у сільському господарстві, промисловості, торгівлі, житловому будівництві, банківській та страховій справі.

Свобода вибору для підприємця має назву свободи підприємництва і означає, що приватні підприємства мають право купувати економічні ресурси, за власним вибором організовувати виробництво товарів та послуг, реалізовувати їх на ринках згідно з вибором самої фірми. При цьому не існує будь – яких штучних обмежень, які б заважали підприємцям вступати в певну галузь або залишати її.

Свобода вибору для власників ресурсів означає, що власники матеріальних, трудових ресурсів та грошового капіталу можуть їх використовувати за власним розсудом. Наприклад, почати свою власну справу, дати в оренду або позику, встановивши при цьому свою власну ціну. Власники робочої сили можуть обирати найбільш привабливий для них вид праці, а також підприємство або установу, де вони мають працювати.

Свобода вибору для споживачів полягає в тому, що в межах своїх доходів вони можуть купувати будь – які товари та послуги для задоволення своїх потреб. Також можна зробити наголос, що саме споживач у умовах ринкової економіки має найбільшу свободу вибору. Саме він, витрачаючи власні гроші, визначає, що треба виробляти підприємцям, а це в свою чергу визначає попит на ресурси. Тому часто навіть кажуть про суверенітет споживача в умовах ринкової економіки.

Особистий інтерес проявляється в тому, що роблячи свій вибір суб’єкти ринкової економіки керуються власною вигодою. Підприємець намагається отримати максимальний прибуток, мінімізуючи витрати. Власники ресурсів намагаються їх реалізувати якомога дорожче. Споживачі, керуючись своїми інтересами, бажають купувати необхідні товари та послуги за найнижчою ціною. Саме спроби досягнути максимальної особистої вигоди надають ринковій економіці напрями розвитку та впорядкованість.

Реалізація особистих інтересів учасників ринку призводить до конкуренції. Конкуренція – це суперництво між суб’єктами ринку за найкращі, найбільш вигідні умови виробництва та купівлі – продажу товарів. Вона є невід’ємним елементом ринкового механізму, джерелом його функціонування і розвитку. Конкуренція розгортається за трьома основними напрямками. По-перше, між продавцями, кожний з яких намагається знизити витрати виробництва, підвищити продуктивність праці, розширити виробництво, покращити якість і асортимент продукції і за рахунок цього отримати певні переваги у порівнянні з конкурентами – іншими продавцями: збувати товари за нижчою ціною, стимулювати попит та збільшити прибутки. По-друге, між покупцями, які намагаються придбати потрібні товари за більш низькою, вигідною ціною. По-третє, між продавцями і покупцями, перші з яких намагаються продати товари більш дорого, а другі – купувати дешевше. В залежності від використання того чи іншого критерію, розрізняють наступні форми конкуренції:

- за галузевою ознакою – внутрішньогалузеву та міжгалузеву конкуренцію;

- за умовами конкуренції (кількість учасників ринку, контроль над цінами, ступінь монополізації ринку та економічної свободи) – досконалу та недосконалу конкуренцію;

- за методами реалізації – цінову, нецінову, сумлінну та несумлінну;

- за масштабами здійснення – індивідуальну, місцеву, національну, регіональну, глобальну конкуренцію.

Так, внутрішньогалузева конкуренція є суперництвом між підприємцями, що створюють подібну продукцію за найвигідніші умови її виробництва та збуту, за привласнення надприбутку. Вона змушує виробників впроваджувати нові технології та знижувати витрати виробництва, що призводить до нерівності у доходах і банкрутства менш ефективних учасників ринку.

Міжгалузева конкуренція є боротьбою підприємців за найвигідніші сфери розміщення капіталу, здійснюється у формі переливання капіталу з низькоприбуткових галузей до галузей високоприбуткових. В результаті цього в низько прибуткових галузях виробництво скорочується, а ринкова ціна зростає і піднімає норму прибутку. В галузях з високими прибутками посилюється внутрішньогалузева конкуренція, виробництво збільшується, а пропозиція починає перевищувати попит, що зменшує і ринкові ціни і норму прибутку.

Вільне ціноутворення полягає в тому, що система цін є основним механізмом, що координує ринкову економіку. Підприємці можуть встановлювати будь – які ціни на свій товар, але, намагаючись збільшити продаж та максимізувати прибуток, вони мусять звертати увагу на попит, на поведінку конкурентів, на якість запропонованої продукції. Ціни коливається під впливом попиту та пропозиції і виступають орієнтиром, коли підприємці, власники ресурсів та споживачі здійснюють свій вибір.

Сутність ринку виявляється через його функції. До основних функцій ринку відносять інформаційну, яка забезпечує наданняучасникам ринку необхідної інформації про співвідношення попиту та пропозиції на товари та послуги, їх якість, асортимент, коливання цін. Посередницька функція проявляється у встановленні господарських зв’язків між виробниками та споживачами, забезпеченні реалізації їх економічних інтересів. Ціноутворююча функція означаєвстановлення ціни на товари та послуги в залежності від змін у ринковій кон’юнктурі, суспільно – необхідних витрат праці на виробництво товарів та ін. Регулююча функція ринку свідчить про вплив на всі стадії відтворювального процесу, забезпечує узгодженість обсягу виробництва і споживання, збалансованість попиту та пропозиції за всіма ринковими параметрами, рух капіталу з однієї галузі до іншої та ін. Стимулююча функція означає, що за допомогою цін симулюється впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості продукції, оновлення її асортименту. Сануюча (оздоровча) функція ринку полягає у звільненні суспільства від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств та інших господарських одиниць і навпаки, сприяння розвитку ефективних фірм. Соціальна функціяздійснює диференціацію учасників ринку в залежності від результатів господарської діяльності, деякі фірми отримують більш високі доходи, інші стають банкрутами та розорюються.