Функціональний та вертикальний розподіл доходів

Те, що вироблено, підлягає розподілу. Розподіл – це встановлення часток різних учасників процесу виробництва у виробленому продукті. При цьому частина продукту повертається у виробництво з метою подальшого відтворення виробничих відносин, а інша – йде на особисті потреби. Ця остання у формі грошей являє собою грошові доходи населення.

В економічній теорії під “доходом” мають на увазі грошову суму, яка регулярно і законно надходить до розпорядження ринкового суб’єкта. Щоб робити висновки про величину доходу, розрізняють його номінальне та реальне вираження. Номінальний дохід – це сума грошей, яка надходить до особистого розпорядження одержувача. Реальний дохід – та кількість товарів та послуг, яку можна купити за номінальний дохід.

Розподіл доходів виконує такі функції:

а) встановлення внеску кожного учасника у вироблений продукт;

б) створення основи для досягнення певного рівня життя кожному учаснику економічного процесу;

в) стимулювання зростання виробництва та найбільш повне використання ресурсів;

г) задоволення загальних потреб, а також підтримання малозабезпечених та непрацездатних.

Всі витрати на виробництво беруть на себе власники факторів виробництва. Тому доходи спочатку зосереджуються в їх руках. А оскільки власник кожного фактора виробництва виконує певну функцію в ринковому господарстві, остільки первинний розподіл доходів одержав назву “функціональний розподіл доходів ”.

Основні функціональні доходи, які залежать від попиту та пропозиції на даний фактор виробництва, подані у такому вигляді:

- заробітна плата найманих працівників;

- прибуток підприємців та компаній;

- рента земельних власників;

- процент від застосування капіталу.

Попит на економічний ресурс (фактори) залежить від: а) попиту на виготовлений за допомогою цього ресурсу товар; б) продуктивності самого ресурсу; в) ціни товару; г) наявності ресурсів-замінників.

Наприклад, фірма набуває один ресурс в умовах конкурентного ринку. Для цього дамо ряд позначок і обумовлень та проаналізуємо таблицю.

Граничний продукт (МР) – додатковий продукт, одержаний у результаті збільшення обсягу використання даного фактора на одну додаткову одиницю за умови незмінних величин інших факторів.

Граничні витрати на ресурси у грошовій формі (MRC) – збільшення витрат на кожну додаткову одиницю ресурсу.

Граничний продукт у грошовій формі (MRP) – це збільшення загального доходу в результаті застосування кожної додаткової одиниці ресурсу.

Згідно з теорією граничної продуктивності ресурсів економічний механізм розподілу доходів базується на ціні ресурсу, яка визначається його граничним внеском, одержаним за допомогою додаткової одиниці фактора в умовах рівноваги затрат та віддачі, тобто коли MRC = MRP.

Якщо на ринку праці заробітна плата встановилася, наприклад, в розмірі 8 доларів, то для фірми буде прибутковим прийняти тільки 4-х робітників, оскільки останній створить граничний продукт у грошовій формі у розмірі 8 доларів (див. табл. 11.1, рис. 11.2).

Таблиця 11.1 – Виробництво продукту у короткостроковому періоді

і продуктивності робітників

Внесок різноманітних факторів у прирості випуску продукції відображає вже відома нам виробнича функція для двох факторів – праці і капіталу (функція Кобба-Дугласа). Враховуючи визначену взаємозамінність ресурсів у виробництві, фірма прагне до такого їх поєднання, щоб мінімізувати витрати при їх закупівлі. Правило найменших витрат на кожну додаткову одиницю грошових затрат на відповідний ресурс – однаковий граничний продукт. Алгебраїчно це можна надати в такому вигляді:

= ,

де P_L – ціна одиниці праці; P_К – ціна одиниці капіталу;

Крім того, фірма застосовує таке сполучення ресурсів, яке забезпечує максимальний прибуток. У математичній формулі ця вимога має вигляд:

= 1

Такі характеристики функціонального (пофакторного) розподілу доходів. Інший вигляд має характеристика сукупного доходу, коли мова йде про фактичний перерозподіл доходів між певними групами населення. Він вже не залежить від джерел надходжень прибутків, об’єднуючи, наприклад, заробітну плату і пенсію працюючого пенсіонера.

Оскільки фактичний розмір доходу встановлює майнову ієрархію соціальних груп, то в такому випадку йдеться про “ вертикальний (персональний) розподіл доходів ”.

Поміж функціональною та вертикальною характеристиками сукупного доходу є відмінності. Функціональний розподіл зводить сукупний дохід до доходів тільки співвласників факторів виробництва. Персональний розподіл – результат перерозподільчого втручання держави у сферу доходів і завдяки цьому доходи отримують навіть незаможні групи (непрацюючі, безробітні та ін.), які б не могли їх мати, якби суспільство задовольнилось тільки функціональним розподілом.