Економічні функції держави

Протягом всієї історії людської цивілізації держава розглядалася як важлива складова економіки й один з основних економічних суб'єктів. Державні інститути споконвічно були покликані забезпечувати стабільність і ефективність господарських процесів. Але в різних економічних системах уявлення про ці категорії, а, отже, форми і методи взаємодії держави й економіки мали істотні відмінності.

Відповідно до найбільш розповсюдженої класифікації економічних систем, заснованої на пануванні тієї чи іншої форми власності і способу координації економічної діяльності, виділяють наступні моделі сучасних економічних систем: ринкова економіка, адміністративно-командна економіка (АКС), змішана економіка. Кожна з моделей має свій механізм регулювання економічних процесів. Так, регулятором ринкової економіки є ринковий механізм, що базується на принципах економічної свободи, вільної взаємодії попиту та пропозиції, ціноутворення, конкуренції. Регулятором АКС є жорстке централізоване державне керування всіма сторонами соціально-економічного розвитку країни на основі директивних планів. При тотальному всеосяжному державному регулюванні ефективність функціонування економіки в довгостроковому періоді невелика, тому що відсутність приватної ініціативи, економічної свободи, конкуренції обумовлює диктат виробника і монополізм держави, знищує стимули до ефективної праці й інновацій.

При стихійному ринковому розвитку без державного втручання виникають так звані «провали» ринку, тобто ситуації, коли ринковий механізм не забезпечує оптимального розподілу ресурсів. «Провали» ринку обумовлені недосконалою конкуренцією, неможливістю виробляти суспільні товари в необхідній кількості, існуванням зовнішніх ефектів, неповнотою інформації, економічною нестабільністю. Досягнення максимальної ефективності і підвищення рівня добробуту суспільства можливо тільки при поєднанні ринкових і державних регуляторів. Пошук оптимального співвідношення ринкових і державних регуляторів – складна і важлива задача.

Термін «змішана економіка» не має однозначного тлумачення, але найчастіше під ним розуміють наявність різних секторів економіки (приватного і державного), різноманіття форм власності, а також сполучення ринкового механізму і державного регулювання. Економічним механізмом постіндустріального розвитку стає поєднання ринкового і державного регулювання, при цьому основним регулятором економічних процесів є ринковий механізм, а державне регулювання економіки (ДРЕ ) доповнює ринкові важелі. У процесі еволюції змішаної економіки здійснювався добір найбільш ефективних мір ДРЕ, що відповідають фундаментальним умовам функціонування ринкової економіки – економічній свободі і захисту прав приватної власності.

Історичні особливості, розмаїтість практики господарської діяльності обумовили існування різних теоретичних поглядів на роль держави в економіці. Ніхто з представників основних напрямків розвитку економічної думки не заперечує присутності держави в економіці. Розходження в поглядах полягають у тім наборі функцій, що визнаються за державою.

Економічні функції держави можна розділити на 3 групи. До першої групи відносяться функції, що забезпечують інституційно-правову основу діяльності економічних суб'єктів: законодавча і правоохоронна діяльність по захисту свободи особи і приватної власності, включаючи підтримку контрактної дисципліни; сприяння формуванню інститутів, корисних для розвитку економіки і суспільства, проведення необхідних реформ. Друга група функцій держави пов'язана з ліквідацією або компенсацією провалів ринку: національна оборона і безпека, захист від зовнішніх погроз; надання інших суспільних благ крім оборони й охорони правопорядку, це – охорона здоров'я, освіта і т.п. з метою розширення кола людей, що користуються цими благами, крім тих, хто в змозі оплачувати їх по реальній вартості; надання соціальних гарантій, захист уразливих шарів населення; захист суспільства від таких негативних побічних ефектів господарської діяльності, як руйнування навколишнього середовища; забезпечення екологічної безпеки. Третя група поєднує функції держави, спрямовані на підтримку нормального функціонування ринкового механізму (це проведення власне економічної політики у вузькому змісті): забезпечення макроекономічної стабільності (недопущення інфляції, згладжування циклічних коливань економіки), подолання наслідків економічних шоків, сприяння розвитку економіки.

Але варто враховувати, що такий розподіл функцій у значній мірі є умовним. Так, у процесі розвитку ринкової системи, виникають явища, що перешкоджають нормальному функціонуванню ринкового механізму, наприклад, монополії. Держава для підтримки конкурентного середовища повинна займатися антимонопольним регулюванням. Антимонопольне регулювання може здійснюватися як через встановлення певних правових обмежень, так і шляхом прямого контролю над цінами підприємств монополістів. Цю діяльність держави можна віднести і до першої, і до третьої групи функцій. В ринковій економіці економічні суб'єкти одержують доходи від використання у відтворювальному процесі факторів, що належать їм. Але деякі групи економічних суб'єктів (пенсіонери, інваліди, неповнолітні, вимушено безробітні) не можуть забезпечити себе таким шляхом, тому держава для створення сприятливого соціального клімату в суспільстві бере на себе обов'язок підтримувати нормальне існування названих груп. Цю функцію держави можна віднести і до першої, і до другої групи.

У процесі соціально-економічного розвитку змінювалися обсяг і пріоритетність економічних функцій держави. Так протягом 19 ст. діяльність держави в основному обмежувалася гарантією прав власності, проведенням життєво необхідних суспільних робіт, підтримкою законності і правопорядку, обороною країни, організацією грошового обігу. Досвід СРСР і східноєвропейських країн, а також привабливість ідеї централізованого планування привели багато країн до економіки, що характеризувалася більшою роллю держави. Перерозподіл доходів, тобто зниження доходів багатих і підвищення добробуту бідних, став розглядатися як одна з основних функцій держави. У період соціальних криз і економічних потрясінь (шоків) на перший план висувалися функції, пов'язані з забезпеченням макроекономічної стабільності. Це, наприклад, політика “Нового курсу” в США часів Великої депресії та індикативне планування у повоєнній Франції.

Міра державної участі в економіці визначається принципом: держава повинна робити те, чого не може робити ринок. Очевидно, що ринок у короткостроковому плані ефективніше, але він не взмозі вирішити всіх проблем економіки. Розширення функцій держави в сучасному суспільстві при збереженні ринкових свобод, інститутів, механізмів обумовлено підвищенням складності процесу соціально - економічного розвитку.

Багато фундаментальних проблем сучасного суспільства не можуть бути ефективно вирішені за допомогою тільки ринкових механізмів. Так, наприклад, соціальна сфера – одне з найважливіших джерел соціально-економічного розвитку: рівень освіти, кваліфікація, наукові дослідження, людський капітал впливають на темпи економічного росту. У свою чергу, якість людського капіталу залежить від охорони здоров'я, соціального забезпечення, стану навколишнього середовища.

За оцінками закордонних фахівців, підвищення тривалості освіти в США на один рік веде до збільшення ВВП на 5–15 %. Віддача від вкладень в освіту в країнах, що розвиваються, ще вище: інвестиції в початкову освіту в країнах Центральної Африки забезпечують ріст ВВП на 24 %, а в групі країн з низьким доходом у цілому – у середньому на 23 % [8, с.28]. Ринок недоінвестує в людський капітал: нелегко запозичати гроші під майбутні доходи, оскільки людський капітал не може виступати забезпеченням кредиту. Отже, на державу лягає обов'язок по наданню освітніх послуг; вона повинна робити їх більш доступними.

Об'єктивне підвищення ролі держави пов'язано також з розробкою і впровадженням у виробництво нових технологій. Дослідження проблем віддачі інвестицій у НДДКР у розвинутих країнах показали, що її рівень коливається по країнах у межах 20–30 %, а соціальна віддача перевищує 50%, що набагато більше, ніж віддача від вкладень в освіту. У роботах, присвячених аналізу факторів економічного росту, показано, що ріст душового доходу в значній мірі обумовлений збільшенням сукупної факторної продуктивності. Згідно з даними Р. Солоу, 87, 5 % приросту годинної продуктивності праці в 1909–1949 р. було забезпечено за рахунок фактора НТП. При використанні виробничої функції Кобба-Дугласа для розрахунку величини душового доходу в Республіці Корея (якби єдиним його фактором було нагромадження капіталу) у 1990 р. він повинний був би скласти тільки 2041 дол. (у цінах 1985 р.). Реальна ж величина душового доходу дорівнювала 6665 дол. [8, с.24]. Різниця пояснюється збільшенням віддачі від одиниці використовуваних у виробництві ресурсів, що є наслідком удосконалювання технологій. Ринок недоінвестує в розвиток технологій: як і у випадку освіти вкладення в технології не можуть виступати як забезпечення кредиту. Риск інвестицій в НДДКР вище, чим інші види інвестицій; технології мають і великі зовнішні ефекти: виграш суспільства від збільшення інвестицій у технології набагато перевищує виграш окремих підприємців і якщо держава самоусунеться зі сфери НДДКР, інвестиції в нові технології виявляться недостатніми.

Але не можна бачити в державному регулюванні економіки спосіб рішення всіх соціально-економічних проблем. Подібно тому, як є провали ринку, існують також провали держави. «Провали» держави – діяльність держави, що не дозволяє налагодити ефективне функціонування економічної системи. Подібна діяльність обумовлена тим, що уряди також користаються недосконалою інформацією, не завжди здатні цілком передбачати наслідки власних дій, можуть приймати рішення і застосовувати неадекватні методи ДРЕ під впливом виборців, груп спеціальних інтересів, політичних маніпуляцій і тім самим проводити неефективну політику.

Державне регулювання економіки спрямоване на реалізацію наступних цілей:

– раціональне використання обмежених ресурсів і досягнення економічної ефективності;

– забезпечення стабільного розвитку національної економіки;

– забезпечення конкурентноздатності вітчизняних товарів на світовому ринку;

– відстоювання державних і суспільних інтересів, досягнення соціальної згоди в суспільстві.

Державне регулювання економіки – складова частина процесу відтворення, об'єктивна необхідність ДРЕ пояснюється потребою подолання недоліків ринкового саморегулювання і виконання економічних функцій держави. З цього погляду ДРЕ – чистий суспільний товар, попит на який формують домашні господарства, фірми, громадські організації, а пропозицію формує держава.

Об'єкти ДРЕ – це сфери, галузі, регіони, соціально-економічні явища, умови функціонування суб'єктів національної економіки. Отже, агрегованим об'єктом ДРЕ є національна економіка. Первинним суб'єктом ДРЕ є громадянин: у демократичному суспільстві громадянин (споживач) висловлює свої інтереси як виборець за допомогою механізму голосування, але виборці безпосередньо обирають не форми і методи ДРЕ, а склад органів державної влади. Отже, безпосередні суб'єкти ДРЕ – це органи державної влади (президент, парламент, уряд, місцеві адміністрації).

Державне регулювання економіки являє собою сукупність інститутів, форм, методів і інструментів, за допомогою яких держава впливає на поведінку суб'єктів господарювання і ринкову кон'юнктуру з метою створення конкурентних умов для їхнього функціонування і рішення соціально-економічних проблем суспільства. У ході такого впливу реалізується економічна політика держави, заснована на певній концепції. Економічна політика держави – це більш конкретний прояв діяльності держави в сфері економіки, спрямований на реалізацію пріоритетних цілей і вибір засобів їхнього досягнення, виходячи з мікро- макро й інституціональних умов функціонування економіки.

В залежності від кількості й обсягу виконуваних економічних функцій, розмірів державного сектора, співвідношення державних витрат до ВВП, пріоритетного використання певних методів ДРЕ існують два типи державного регулювання:

– економічний лібералізм, що визнає безумовну необхідність законодавчої, правоохоронної діяльності держави, забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки, антициклічне регулювання, а також мінімальне регулювання соціальної й екологічної сфер. Цей тип характеризується невеликим розміром державного сектора (до 10 % ВВП), державними витратами в межах 35% ВВП, використанням переважно непрямих методів регулювання економіки;

– економічний дирижизм, передбачає значний вплив держави на соціально-економічний розвиток країни, тобто виконання всіх перерахованих функцій у повному обсязі. Державний сектор при такому типі регулювання економіки перевищує 10 %, державні витрати можуть досягати 35–55 % ВВП, використовується весь спектр методів ДРЕ.