Споживання, заощадження, інвестиції та стан рівноваги

Окремо варто розглянути процедуру встановлення рівноваги на ринку капіталу. Відповідно до погляду представників класичної економічної науки, ситуація, при якій не досягається рівень витрат, необхідний для закупівлі продукції, зробленої при повній зайнятості, є неможливою. Це заперечення ґрунтується на закономірності, уперше виявленої англійським економістом Ж.-Б. Сеєм (1767–1832): сукупна пропозиція створює свій власний попит. Це означає, що весь вироблений і проданий продукт (реальний обсяг виробництва) варто розглядати як чийсь дохід. Як було показано в попередніх главах, ціна будь-якого товару (а отже і всіх товарів разом) може бути представлена як сума доходів різних осіб, отриманих ними на різних стадіях виробництва цього товару. Звідси і метод підрахунку ВВП за доходом. Тому за законом Сея виробництво продукції забезпечує суму грошового доходу, достатню для здійснення витрат на його придбання.

Однак, і класики це враховували, не завжди весь дохід витрачається цілком. Одержувачі доходу можуть прийняти рішення зберегти якусь його частину у виді заощаджень. Тому заощадження можна розглядати як вилучення засобів, витік з потоку доходів, що приводить до того, що витрати на споживання виявляються недостатніми для закупівлі всієї зробленої продукції. У цих умовах пропозиція не створює свого власного попиту й в економіці можливе виникнення спаду.

Відповідно до класичної теорії, цього відбуватися не буде, оскільки в ринковій економіці всі заощадження трансформуються в інвестиції. Інвестиції, у свою чергу, також є одним з компонентів сукупного попиту (див. пункт 1 даної глави), тобто зменшення однієї статті сукупного попиту (сукупного споживання) буде компенсуватися за рахунок збільшення іншої – обсягу інвестицій. Однак, виникає закономірне питання, яким чином будуть координуватися рішення підприємців про інвестування і споживачів про заощадження і де гарантія того, що підприємці будуть мати намір здійснити саме той обсяг інвестицій, які споживачі прийняли рішення заощадити. Класична теорія припускає, що проблема рівності заощаджень і інвестицій буде вирішена за допомогою ринкового механізму, у даному випадку ринку капіталів, на якому здійснюється взаємодія заощаджень і інвестицій. Розглянемо коротко основні принципи функціонування цього ринку.

Заощадження на ринку капіталів будуть відбиватися на кривій пропозиції коштів (S), а інвестиційні плани підприємців на кривій попиту на кредитні гроші (I) (Рис. 14.8). Відповідно до логіки представників класичного напрямку основним мотивом, що може схилити споживачів відмовитися від поточного споживання і здійснювати заощадження, є можливість одержання додаткового доходу у виді відсотка по депозитах – суми, виплачуваної як винагорода власникам грошей, що заощаджуються. Відповідно, чим більше буде відсоток, тим більше буде стимул споживачів утриматися від споживчих витрат і більш буде обсяг заощаджень. Тому крива заощаджень має висхідний характер. Крива інвестицій, як видно з рис. 14.8, має спадний характер, оскільки чим більше буде ставка відсотка, тим дорожче буде кредит, більше витрати і менш вигідні інвестиції.

Рівноважна ставка відсотка буде зрівнювати ті величини, що домогосподарства мали намір зберігати (пропозицію коштів), а підприємці інвестувати (попит на кошти). Проілюструємо це твердження на простому прикладі. Припустимо, споживачі прийняли рішення збільшити свої заощадження. Приріст заощаджень за будь-якої ставки відсотку виражається в зсуві кривої заощаджень вправо (від S ₁ до S ₂ на рис.14.8). У цій ситуації на ринку виникає надлишок заощаджень, оскільки та кількість коштів, що підприємці хотіли б взяти в борг і інвестувати при даній процентній ставці (Q ₁ ) значноменше тієї кількості коштів, що споживачімають намір заощадити ( Q ₂ ). Ця невідповідність приведе до зниження процентної ставки до нового, більш низького рівня рівноваги r _1. Більш низька ставка відсотка буде приводити до збільшення витрат на інвестиції і зменшення обсягу заощаджень доти, поки і ті й інші не досягнуть обсягу Q_e. У цій точці заощадження і інвестиції знову рівні, і знову досягається рівень витрат при повній зайнятості.

Якщо ставка відсотка з якоїсь причини тимчасово нездатна привести у відповідність заощадження домогосподарств і інвестиції підприємців, збільшення заощаджень буде компенсуватися зниженням цін. Це буде виявлятися в такий спосіб: зниження попиту і збільшення нереалізованих запасів продукції буде змушувати конкуруючих виробників знижувати ціни. А більш низькі ціни дозволять суб’єктам, що не мають заощаджень, купувати більше товарів і послуг на їхні поточні грошові доходи. Таким чином, додаткове збільшення сукупних витрат (сукупного попиту) відшкодує падіння обсягів сукупних витрат, викликане появою " зайвих" заощаджень.

Таким чином, ринок капіталів забезпечує досягнення того стану, коли кошти, що вийшли з потоку доходи-витрати як заощадження, з'являються як кошти, витрачені на інвестиційні товари. Тому заощадження не викликають порушень у потоці доходи-витрати і закон Сея залишається в дії. Важливо також і те, що у випадку відхилення обсягів заощаджень і інвестицій від рівноважного стану, викликане цим зниження загальних витрат не приводить до тривалого скорочення реального обсягу виробництва, доходу і рівня зайнятості тому, що ціни на продукцію будуть знижуватися пропорційно зниженню витрат.

Усе це свідчить про те, що у класичній економічній теорії ринкова економічна система розглядається як рівноважна, тобто як та, котра завжди прагне досягти стану рівноваги, який відповідає рівню повної зайнятості. Необхідно відзначити, що такі уявлення про функціонування економічної системи були пануючими в економічній науці на протязі тривалого часу. Більш того, багато положень класичної теорії згодом стали ядром багатьох сучасних теорій і шкіл, наприклад, монетаризма, школи раціональних сподівань та інших. Однак, необхідно визнати, що модель економічної системи, яка була створена класиками, не виконувала свого головного призначення – адекватно описувати і слугувати інструментом аналізу реальних подій економічної життя. Підтвердженням тому є численні приклади з економічної історії різних країн, що містять факти про повторювання періодів тривалого безробіття й інфляції в ринкових економіках.

Кейнсіанська школа представляє інший погляд на механізм досягнення рівноваги в економічній системі. У своїй концептуальній роботі " Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936 р.) англійський економіст Дж.-М. Кейнс критикував основні постулати класичної економічної теорії, у першу чергу – саморегульованість економічної системи й основні взаємозв'язки інвестицій, заощаджень і процентної ставки.

В роботах Кейнса переконливо доводиться, що ставка відсотка не здатна привести у відповідність заощадження й інвестиції. Це висуває на перше місце проблему можливої недостатності сукупного попиту - невідповідності сукупного доходу і сукупних витрат. Кейнсіанці заперечували, що єдиним джерелом інвестицій на грошовому ринку є заощадження. На їх думку, існує два джерела: наявні заощадження домогосподарств і кредитні ресурси, що можуть змінювати пропозицію грошей. З цієї причини рівень процентної ставки визначається не стільки співвідношенням заощаджень і інвестицій, скільки попитом та пропозицією готівки.

Іншим моментом критики є твердження класичної теорії, що в умовах ринкової економіки з розвинутим грошовим ринком усі поточні заощадження з’являються на грошовому ринку й у визначений момент часу трансформуються в інвестиції. Кейнсіанці вважали це припущення помилковим, оскільки населення може зберігати гроші на руках не тільки для проведення поточних угод, але й для нагромадження багатства в наявній формі чи для погашення банківської заборгованості. Якщо це так, то сума коштів на грошовому ринку буде менше обсягу заощаджень, а це означає, що сума поточних заощаджень в економіці буде перевищувати суму інвестицій. Отже, закон Сея не діє і навіть в умовах нормального функціонування економічної системи можуть спостерігатися непередбачені скорочення сукупного попиту, а значить й обсягів виробництва і зайнятості. При цьому джерела макроекономічної нестабільності є не зовнішніми, а закладені в самому механізмі функціонування грошового ринку.

Розглянуті вище причини можливого виникнення проблем недостатнього сукупного попиту є не єдиними. Економісти – класики вважали, що в основі сукупного попиту лежить попит на гроші. Тобто, реалізація реального обсягу виробництва залежить від кількості грошей, що маються в підприємців і споживачів, і від купівельної спроможності цих грошей, що, у свою чергу, визначається рівнем цін. Якщо пропозиція грошей, підтримувана з боку державних фінансових органів, знаходиться на постійному рівні (тобто збільшується лише із зростанням реального обсягу виробництва), то внутрішніх причин для зміни сукупного попиту не існує й економіка повинна функціонувати на рівні повної зайнятості.