Свобода торгівлі і протекціонізм

Як уже відзначалося, міжнародна торгівля піддається державному регулюванню. У залежності від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють протекціоністську торгову політику і політику вільної торгівлі. Свобода торгівлі – це політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції. Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Політика вільної торгівлі дозволяє реалізувати принцип порівняльних переваг, використовувати переваги міжнародної спеціалізації і торгівлі. Незважаючи на це, у дійсності міжнародна торгівля здійснюється з торговими обмеженнями, основними видами яких є:

1) мито (тариф) – податок, що підлягає сплаті при ввозі-вивозі товару на територію країни;

2) квота – кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товару визначеною кількістю чи грошовою сумою на визначений проміжок часу;

3) ліцензування – регулювання зовнішньої торгівлі через дозволи, що видаються державними органами на експорт чи імпорт у встановлених кількостях на визначений проміжок часу;

4) «добровільне» обмеження експорту – кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні торгового партнера обмежити обсяг свого експорту у визначені країни;

5) внутрішня субсидія – фінансовий метод торгової політики і дискримінації проти імпорту, що передбачає бюджетне фінансування виробництва усередині країни товарів, що конкурують з імпортними;

6) експортна субсидія – фінансовий метод торгової політики, що передбачає бюджетні виплати національним експортерам і дозволяє підвищувати конкурентноздатність експорту;

7) демпінг – фінансовий метод торгової політики, що представляє собою просування товарів на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін, що існує в цих країнах;

8) експортне кредитування – фінансовий метод торгової політики, що полягає у фінансовому стимулюванні державою розвитку експорту;

9) приховані методи торгової політики – вимоги про дотримання національних стандартів, про одержання сертифікатів якості імпортної продукції, внутрішні податки і збори.

Розглянемо наслідки торгових обмежень на прикладі імпортного мита (тарифу). Мито виконує наступні функції: фіскальну, тому що воно є однією зі статей доходної частини державного бюджету; протекціоністську (захисну), тому що воно є інструментом огородження місцевих виробників від іноземної конкуренції. Рисунок 20.2. характеризує економічні наслідки введення тарифу.

До початку торгівлі. Лінія S_d – графік внутрішньої пропозиції, лінія D_d – графік внутрішнього попиту. Країна виробляє і споживає товар у точці Е, тобто Q ₃ товару за ціною Р_d.

При свободі торгівлі. Світова ціна на товар (Р_w) нижче, ніж внутрішня ціна. Світові постачання товару необмежені за ціною Р_w. Крива пропозиції представлена лінією S_d+w. Рівновага буде досягнута у точці F, у якій обсяг попиту складе Q _5, пропозиції Q ₁. Q ₁ Q ₅ товару імпортується. Внутрішня ціна товару упала з Р_d до Р_w, місцеві виробники продають на Q ₃ Q ₁ товару менше,

Рисунок 20.2 – Вплив тарифу на економіку країни

Після введення тарифу. Внутрішня ціна імпортного товару зростає на розмір мита з Р_w до Р_{w+t .} Крива пропозиції пересувається вгору на рівень S_d+w+t. Рівновага досягається в точці G, у якій внутрішнє виробництво збільшується на Q ₁ Q ₂, а внутрішнє споживання падає на Q ₅ Q ₄. Імпорт скорочується з Q ₁ Q ₅ до Q ₂ Q ₄.

Економічні наслідки тарифів такі:

1) у результаті обкладання імпорту митом відбувається збільшення доходів бюджету; останні є перерозподіленими від споживачів на користь держави;

2) відбувається перерозподіл доходів від споживачів до вітчизняних виробників продукції, що конкурує з імпортом;

3) виникає необхідність внутрішнього виробництва під захистом тарифу додаткової кількості товарів при більш високих витратах, при цьому задіються ресурси, спеціально не призначені для виробництва даного товару, що підвищує витрати виробництва і знижує його ефективність;

4) скорочується споживання товару в результаті росту його ціни на внутрішньому ринку.

Крім того, тариф на імпорт безпосередньо підриває експорт країни, веде до скорочення загального рівня зайнятості й у кінцевому рахунку веде до згортання більш ефективних галузей і експансії неефективних. Таким чином, незважаючи на те, що тариф сприяє захисту молодих галузей, стимулює вітчизняне виробництво, є джерелом бюджетних доходів, він негативно впливає на економіку країни, а саме: сповільнює економічне зростання, збільшує податковий тягар на споживачів, сприяє розвитку неефективних галузей.

З урахуванням даних обставин країни прагнуть лібералізувати міжнародну торгівлю. Рішенню даної проблеми сприяє діяльність Світової організації торгівлі (WТО) і інших міжнародних економічних організацій.

Україна є учасником міжнародних торгових відносин. ЇЇ основними торговими партнерами є країни СНД, а також США, Німеччина, Італія, Туреччина. Слід зазначити, що не зважаючи на те, що Україна приймає все більш активну роль в міжнародній торгівлі, структура експорту й імпорту залишається несприятливою: в експорті переважає металопродукція, в імпорті - енергоносії, машини й устаткування, що несприятливо позначається на подальшому розвитку країни. Тому варто проводити заходи, що сприяли б розвитку національного виробництва з високим рівнем технологій, здатних випускати конкурентноспроможну продукцію.