Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Психофізіологія стресу. Передумови виникнення стресу в сучасних умовах життя.
Сучасний технічний прогрес, соціальні, політичні, екологічні умови зумовлюють запізнення темпів адаптації від життєвих вимог. У зв'язку з цим підвищується напруженість механізмів центральної нервової системи і гомеостатичних констант. Коли подразники стають особливо потужними, емоційна напруженість набуває хронічного характеру і у процес формування нового стану організму залучаються як коркові, так і підкіркові утворення. При цьому формується синдром розумово-емоційного (нервового) перенапруження. Такий стан може перейти у хворобу. Короткочасні емоції переважно не є шкідливими. Лише тривалі впливи мають суттєве значення для виникнення нервового напруження. Несприятливий вплив психофізіологічного напруження на здоров'я виявляється у таких формах: • різні професійні захворювання; • загальні захворювання, коли перенапруження стає основним фактором ризику (наприклад, розвитку серцево-судинних, нервово-психічних порушень); • зниження резистентності організму до різноманітних впливів (наприклад, загострення хронічних хвороб). У процесі еволюції організм, стикаючись із труднощами, виробив такі основні типи реагування: активний (боротьба), пасивний (втеча), компромісний (терпіння). Незалежно від того, який тип реагування вибере організм, початкова реакція буде однотипною — мобілізація функціональних можливостей для подолання зрослих вимог. Системна реакція організму на будь-який біологічний, хімічний, фізичний, психологічний вплив, яка має пристосовне значення, називається стресом (від англ. stress — тиск, напруження). Проте здатність до адаптації не безмежна. Коли інтенсивність впливу або його тривалість перевищують функціональні можливості організму протидіяти, стан стресу називається дистресом. Стрес і дистрес — це стани організму, які розвиваються при зусиллях, стомленні, болю, жаху, приниженні, втраті крові, фізичній і розумовій роботі, навіть при раптовому успіху, який веде до змін всього життєвого укладу. Будь-який з перелічених факторів може викликати стан стресу, але неможливо окремо про кожний з них сказати, що це і є стрес. Фактори, які викликають стрес, називаються стресорами. Хоча стресори можуть різнитися, вони зумовлюють в організмі однакову за формою біологічну реакцію, яка є неспецифічною. Лише при певній тривалості впливу стресора організм визначає специфічну реакцію. її спрямованість буде завжди однаковою при дії неприємних (негативних) і приємних (позитивних) факторів або ситуацій. Інакше кажучи, і горе, і радість супроводжуватимуться однаковою неспецифічною реакцією організму. Стрес не завжди є результатом якогось порушення. Будь-яка нормальна діяльність — гра в шахи чи палкі обійми — може зумовити стан стресу, не завдаючи організмові шкоди. Цілковита відсутність стану стресу на дію збуджуючих факторів означає смерть. Здатність організму до пристосування, адаптаційна енергія поступово втрачаються. Холод, м'язове зусилля, кровотеча й інші стресори можуть переноситись організмом протягом обмеженого часу. Після первинної реакції тривоги, коли організм мобілізує свої зусилля на протидію стресору і змінює свої характеристики, він адаптується і чинить опір, причому тривалість опору залежить від спадкових особливостей організму і сили дії стресора. В цей період організм або окрема фізіологічна система виходять на новий, значно вищий від звичайного, рівень функціонування. Таке додаткове напруження поступово зменшує ресурси організму, знижує резистентність, знову з'являються ознаки реакції тривоги, відбувається виснаження організму. Воно незворотне і завершується загибеллю. Прикладом поступового виснаження ресурсів організму є процес старіння.
|