Термінологічний словник

Історичні джерела — поняття джерел історії України, як і всякої іншої історії, охоплює величезну кількість різноманітних пам'яток того чи іншого періоду в житті українського народу чи матеріалів сучасної дійсності. Вони складаються з речових, археологічних, пи­саних як надрукованих, так і тих, що зберігаються в архівах (архівні матеріали) тощо.

Історія — наука, що вивчає в хронологічній послідовності конкрет­ний розвиток людського суспільства та з'ясовує його уроки та певні закономірності.

Історія України — наука, що вивчає розвиток людського сус­пільства на українських землях з найдавніших часів, а саме з часу появи людини, до наших днів.

Україна — поняття, що означає країну населену українським наро­дом. Назва «Україна» має історичне походження. Вона з'явилась за часів Давньої Русі. В писемних джерелах уперше згадується у Київському літописі під 1187 р. і пов'язана з Переяславським князівством. В наступні роки і століття вона поширилась на всі ук­раїнські землі, на яких сформувався український народ і стала його іменем. Народна за своїм походженням назва «Україна» закріпила­ся у свідомості народу і відбивалася в його історичних піснях і ду­мах, літературі та офіційних документах.

Український народ — основне населення України. Український на­род утворився з слов'янських українських племен: полян, деревлян, сіверян, дулібів, уличів, тиверців і хорватів. Українці нині живуть також за межами України. Як свідчать сучасні статистичні матеріали, їх нараховується біля 45 млн. чоловік. Щоб відстояти свою етнічну спільність з властивими йому особливостями мови, культу­ри, побуту, йому довелося вести тривалу боротьбу проти різних іноземних загарбників.

Цивілізація — форма спільності життя людей, якій властиве відтво­рення матеріальної і соціально-політичної структури відносин на основі пріоритету характерних їй духовних норм, цінностей, іде­алів. Поняття використовується в різних науках як етап, стадія, віхи і т.п. В історичній науці визначає рівень розвитку історії, якісний перехід від передісторії до історії. В суспільстві — той чи інший лад, що створено в ньому.

Слов'яни — це велика група європейських народів, які об'єднані спільністю мов та походженням. У мовному відношенні вони нале­жать до індоєвропейської мовної спільності. Слов'яни поділяються на 3 групи: східних (українці, росіяни, білоруси), західних (поляки, чехи, словаки, лужичани) і південних (болгари, македонці, хорвати, словени, боснійці, чорногорці, серби). За різними гіпотезами пра­батьківщина слов'ян розміщується між Лабою та Середнім Подні­пров'ям. В наслідок розселення слов'ян на величезному просторі їхня етнічна і мовна спільнота почала поступово розпадатися, що призвело до утворення 3-х слов'янських груп. Виникнення споріднених між собою племінних союзів призвело у IX ст. до ство­рення ряду держав у слов'ян — Моравської, Польської, Сербської, Хорватської, Київської, а Болгарська держава з тюркської перетво­рились на слов'янську.

Українці — народ, що утворився з об'єднань таких племен, як по­ляни, сіверяни, деревляни, дуліби, уличі,, тиверці і хорвати. Найсильнішими серед них були союзи полян і дулібів. Наступ аварів значно ослабив дулібів, в той час як поляни збільшили свою могутність. У VIII — середині IX ст. в Середньому Подніпров'ї фор­мується державне об'єднання — Київська Русь, яка стала першою українською державою.

Аскольд (? -882) — київський князь, засновник першого східно­слов'янського державного утворення на Наддніпрянщині. З літопи­су «Повість временних літ» відомо, що А. був вбитий Олегом, який захопив владу в Києві, прийшовши з Півночі.

Волинське князівство — територіальне утворення на західних зем­лях Південної Русі, що склалося у другій половині XI ст. навколо м. Володимира Волинського. В кінці XII ст. було об'єднано з Галиць­ким князівством Романом Мстиславовичем.

Віче ~ це орган влади, який представляв собою демократичну сто­рону політичного устрою часів Київської Русі; збори городян що походили від племінних рад східних слов'ян; скликалося князем або городянами у разі необхідності порадитись з важливих питань суспільного життя (військові походи; укладання угод; престолонаслідування, схвалення князівської політики тощо).

Вотчина — феодальна земельна власність, куди входила земля, будівлі, реманент і право на феодальне залежних селян. В Київській Русі відомо існування князівської, монастирської, цер­ковної вотчини.

Галицьке князівство — утворення на заході Південної Русі з цент­ром у м. Галичі, яке формувалось на початку 1140-х років. В 1199 р. князь Роман Мстиславович об'єднав Галицьке князівство з Во­линським і утворив Галицьке-Волинське князівство.

Громада — колектив, який мав повну або часткову спільну влас­ність на засоби виробництва, форми самоуправління. У VІ-ХІ ст. відбувся перехід від родової до територіальної громади на україн­ських землях.

Дворові люди — так називали слуг великих і удільних князівств в часи Київської Русі.

Дим — в Давній Русі одиниця оподаткування, звідси назва подат­ку — подимний. Існував також в Україні ХІУ-ХУПІ ст.

Дружина — озброєний загін найближчих соратників князя, його оточення. Приблизно в XIII ст. відбувається утворення «старшої дружини» (бояри, які були васалами у князя). «Молодша» — скла­дала князівський двір, який знаходився в стані напіввільних слуг.

Закупи — категорія феодально-залежних селян у Київській Русі, а також і в ХІУ-ХУІ ст., які брали у феодала позику (купу) і за це виконували феодальні повинності.

Києво-Печерська лавра — заснована в 1051 р. як один з найдавні­ших релігійних центрів Київської Русі.

Київська митрополія — після запровадження християнства у 988 році — перша церковна структура в Київській Русі.

Київська Русь — науково-історична назва держави східних слов'ян, яка існувала з кінця IX і до початку 40-х років XIII ст.

Нормани — вихідці з країн Скандинавії, їх ще називали варягами.

Панщина — відробіткова рента, виникла за часів Київської Русі. Це примусове виконання виробниками певного розміру неоплаченої праці в господарстві юридичного власника землі.

«Повість временних літ» — найдавніший серед літописів, який зберігся до наших часів. По багатьом аспектам це є головна дже­рельна пам'ятка з історії східних слов'ян і Київської Русі з перших століть нашої ери і до початку XII ст.

«Руська Правда» — перший давньоруський писаний звід норм світського права, яка складена у 1015 р. за часів Ярослава Мудро­го.

Склавини — грецька назва слов'ян, які проживали на захід від Дністра і створили в першій половині І тис. протодержавне між­племінне об'єднання, яке розпалося в другій половині VI ст. під ударами аварів.

Феодал — власник земельного наділу, отриманого у вигляді пожалування за службу.

Бум — спекулятивне, короткочасне піднесення промисловості і торгівлі.

Вексель — цінний папір (боргова розписка, заставна), який містить безумовне грошове зобов'язання про сплату певній особі або пред'явнику векселя певної суми і в певний термін.

Воєводство — адміністративно-територіальна одиниця в Литві і Польщі у 15-18 ст., яку очолював воєвода.

Гетьман — командуючий збройними силами; глава Української козацької держави середини 17 ст.; керівник германського уряду на Лівобережній Україні з перервами до 1764 року.

Жупа — адміністративно-територіальна одиниця.

Застава — один із засобів забезпечення виконання договірних зо­бов'язань; у випадку невиконання боржником забезпечених заста­вою зобов'язань, кредитор отримує йому належне із вартості за­ставленого майна.

Комітат — округ.

Контракт — терміновий договір, який визначає право і обов'язки сторін.

Кредит — надання грошей або товарів в борг на певний строк на умовах повернення з виплатою певного проценту.

Курінь — військово-адміністративна одиниця Запорозької Січі.

Мито — особлива платня (податок), який сплачували грішми за перевезення товарів, прогін худоби через державні кордони або внутрішні митні застави.

Митрополія — велика єпархія, підпорядкована патріархові.

Паланка — адміністративно-територіальна одиниця у Запорозькій Січі.

Патронат — опіка над релігійними установами.

Повіт — адміністративно-територіальна одиниця, що існувала на українських, польських, литовських і білоруських землях з другої половини 14 ст.

Січова рада — вищий орган законодавчої влади на Січі; загальне зібрання козаків для вирішення головних питань внутрішнього життя та зовнішньої політики, а також обрання органів управління.

Сейм — зібрання.

Собор — з'їзд вищих церковних ієрархів.

Ставропігія — форма управління в православній церкві, що передбачала церковно-правний імунітет від місцевої церковної ієрархії та безпосередню залежність від патріаршої влади.

Унія – угода

Фільварок — феодальне землеволодіння; багатогалузевий господарський комплекс, що базувався на постійній щотижневій панщині залежних селян та був зорієнтований на ринок, зберігаючи, при цьому, значні риси натурального господарства.

Автономія — самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах, передбачених конституцією.

Бюджет — кошторис прибутків і видатків держави, підприємства на певний час.

Гетьманщина — 1. Напівофіційна назва території Лівобережної України, якою з 1667 по 1764 рік управляв гетьман. 2. Час коли в Україні була влада гетьмана.

Жалувана грамота — документ, що видавався вищою владою в Росії і надавав права і пільги окремим особам, групам населення, монастирям.

Інкорпорація — включення до свого складу, об'єднання в одне ціле.

Конфедерація — союз суверенних держав, які об'єднуються на пев­ний час для досягнення спільних цілей.

Конституція — основні закони про державний устрій та взаємо­відносини громадян і держави.

Кріпосне право — форма феодальної залежності селян, прикріплення їх до землі та підкорення адміністративній і судовій владі феодала.

Малоросійський Приказ — державна установа, яка була заснована в 1663 році російським урядом для відання українськими справами. Його завдання — регулювання відносин Росії з гетьманським урядом.

Малоросійська колегія — у XVIII столітті створено дві М.к. на Ук­раїні. Перша — в 1722 р. царем Петром І з метою нагляду і контро­лю за діяльністю українського гетьманського уряду. Друга М.к. — створена в 1764 р. Катериною II після скасування гетьманату. Це був вищий адміністративний орган Гетьманщини.

Малоросійська губернія — адміністративно-територіальна одини­ця, створена в 1796 р. з Київського, Новгород-Сіверського і Черні­гівського намісництв.

Мануфактура — форма виробництва, для якої характерно викори­стання ручних знарядь праці і поділ праці між найманими робітни­ками. Перші мануфактури в Україні виникли в другому десятиріччі XVIII століття. В 1719р. було засновано Охтирську тютюнову ма­нуфактуру.

Монархізм — форма державного правління при якій верховна вла­да зосереджується в руках однієї особи — глави держави.

Намісництво — в другій половині 18 ст. на Лівобережній Україні і Слобожанщині запроваджувалась загальнодержавна система адміністративно-територіального устрою — поділ на намісництва. Всього в Росії запроваджено 34 намісництва, в тому числі в Ук­раїні — 4 (Харківське, Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське). Правління намісництв відали адміністративними, судовими, фінансовими та іншими справами. В 1796 році намісництва були ліквідовані.

Нова Січ — остання Запор. Січ, що існувала в 1734-1775 рр. на р. Підпільна (нині біля с. Покровське Дніпропетров. обл.). Була зруйнована російським генералом Текелієм.

Орендна система — передача власником земельної ділянки на тим­часове користування іншій особі для ведення господарства за орендну платню.

Протекторат — форма залежності, при якій більш слабша держава, формально зберігаючи свої державні органи, фактично підкорена більш сильній державі. При такій формі залежності може зберіга­тись лише деяка самостійність у внутрішніх справах.

Рангові маєтності — система землеволодінь на Гетьманщині. Зе­мельні володіння надавались козацькій старшині безпосередньо гетьманом у тимчасове володіння як винагорода за службу і на по­криття пов'язаних з нею видатків. Система рангових маєтностей була створена з конфіскованих земель у польських землевласників і у католицької церкви за часів Б. Хмельницького.

Революція — докорінна, якісна зміна, перехід від старого до ново­го, докорінний переворот у житті суспільства, який приводить до ліквідації віджилого суспільного ладу і утвердження нового.

Універсал — основний вид законодавчого документу гетьманів.

Фінансова система — сумісність різних сфер фінансових відносин в рамках держави.

Шляхта — сформований феодальний стан у Польщі та Литві, на українських землях в 14-18 ст., який мав широкі привілейовані права. В початковий період до шляхти входили дрібні феодали, зо­бов'язані відбувати військову службу. Пізніше привілеї шляхти значно розширились, вона посилилась економічно і політичне.

Кріпосництво — термін походить від юридичного документу («крепость»), який фіксував прикріплення селян до землі, що належала поміщику, феодалам.

Абсолютизм — (від лат. Absolutus — безумовний) — необмежена монархія, форма державного правління, за якої політична влада повністю належить одній особі — монархові, та для якої характер­ний найвищий ступінь централізації державної влади.

Імперія — (від. лат. Smperium — влада, панування) — велика дер­жава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозв'язків. Імперії виникають внаслідок загарбання територій, колонізації, ек­спансії та інших форм поширення впливу наддержави.

Національне питання — сукупність політичних, економічних, пра­вових, культурницьких, освітніх та інших проблем, що виявляють­ся v процесі взаємного спілкування різних націй, етносів, народностей.

Шовінізм (франц. chauvinisme — від імені капрала наполеонівської армії А. Шовіні) — агресивна форма націоналізму, проповідь національної виключності, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації, національне забарвлена пихатість, схиль­ність до розпалювання національної ворожнечі й ненависті.

Декабристи — представники передової частини російського дво­рянства, які виступили протії кріпосницького гноблення селян. Во­ни усвідомили неможливість існування старої феодальної системи і пішли на створення конспірованих організацій з метою здійснення державного перевороту.

Кирило-Мефодіївське товариство — таємна антикріпосницька ор­ганізація, що діяла з кінця 1845 р. до березня 1847 р. у Києві; вона була названа на честь слов'янських просвітників, проповідників православної християнської релігії IX ст. Кирила і Мефодія. Серед членів товариства був і видатний український поет і мислитель Т. Шевченко.

Москвофіли і народовці — представники двох конкуруючих суспільно-політичних течій в освітніх колах українського населен­ня Австрійської монархії; вони відрізнялися підходами до перспек­тив національно-визвольної боротьби українців, що мешкали в імперії Габсбургів.

Громади — напівлегальні гуртки, що з'явилися на початку 60-х рр. XIX ст.; вони складалися з представників української інте­лігенції — вчителів, письменників, лікарів, ліберальних поміщиків, а діяльність громад була, в основному, культурно-просвітницькою:

розвиток народної освіти, формування історичної свідомості ук­раїнського народу, висування перед владою національно-культур­них вимог.

Політичні партії (від лат. Partis — частина, група, відділ) — доб­ровільні об'єднання людей, що прагнуть домогтися здійснення ідей, які вони поділяють, а також задоволення спільних інтересів; партія — це організована частина суспільства, яка покликана фор­мувати і захищати інтереси відповідної соціальної групи, народу, нації, використовуючи різні методи і засоби (як парламентські, так і радикальні, революційні).

Центральна Рада — широкопредставницький громадський орган, сформований у березні 1917 р. у Києві з представників українських партій, наукових освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій; новий революційний парламент української держави.

Аграрна Республіка — державне національно-політичне утворення, різні види якого існували на етнічних українських землях у 1917-1920 рр.: Українська Народна Республіка доби Центральної Ради (листопад 1917 р. — квітень 1918 р.); Західна Українська Рес­публіка (листопад 1918 р. — березень 1923р.); Українська Народна Республіка, єдина (січень 1919 р. — листопад 1919 р.); Українська Народна Республіка (більшовицька) — маріонеткове формування пробільшовицьких кіл України (грудень 1917 р. — січень 1919 р.).

Директорія — формування, створене 13 листопада 1918 р. на та­ємних зборах опозиційного Українського Національного Союзу за участю Селянської Спілки, профспілки залізничників і командирів загону січових стрільців; керівний політичний орган повстання проти гетьманського режиму в грудні 1918 р.; з 26 грудня 1918р. — парламентське державне утворення. Припинило існування в бе­резні 1921 р.

Гетьманський режим — виник внаслідок державного перевороту П. Скоропадського 29 квітня 1918 р. підтриманого німецько-австрійськими військами. Була створена Українська держава, в якій поряд з авторитаризмом співіснували республіканські елементи управління. В грудні 1918 р.. внаслідок зміни зовнішньополітично­го курсу на промонархічний, антиукраїнський режим П. Скоро­падського було поновлено.

Унітарна держава — держава, що не має в своєму складі самостій­них державних утворень; одна з форм державного устрою.

Автономія — самоуправління, право самостійного вирішення внутрішніх питань певною частиною держави.

Федерація — союзна держава, яка складається з державних ут­ворень (республік, штатів, земель тощо), які мають певну політич­ну самостійність.

Унітаризм — державний устрій, який характеризується цент­ралізованим керівництвом адміністративно-територіальними оди­ницями і відсутністю самоврядних засад.

Статус — правовий стан, становище.

Представницькі органи — органи, у т.ч. виборні, що представ­ляють чиїсь інтереси.

Тоталітарний режим — політичний лад, при якому державна влада зосереджується в руках певної групи (найчастіше політичної партії), яка знищує демократичні свободи, повністю підпорядковує всі сфери життя своїм інтересам і утримує контроль над сус­пільством методами терору, політичного і духовного закабалення.

Централізм — система управління, при якій центральні органи підпорядковують собі місцеві, не враховуючи особливостей і інте­ресів регіонів та областей.

Авторитаризм — державний лад, який характеризується режи­мом особистої влади, дикторськими методами управління.

Конфедерація — союз держав, що зберігають незалежне існу­вання, але об'єднані з метою координації діяльності в певних, чітко визначених сферах.

Агресія — у сучасному міжнародному праві будь-яке незаконне, з погляду статусу 00Н, застосування сил однієї держави (чи групи держав) проти іншої, яке має на меті загарбання території, ліквідацію або обмеження політичної незалежності, насильницьке підкорення нації (народу).

Війна — надзвичайний стан, до якого спонукають націю, дер­жаву чи світову спільноту міждержавні суперечності, що нагрома­дились на попередніх етапах суспільного розвитку. Крайнє загост­рення цих суперечностей, що не могли бути розв'язані іншими ме­тодами (політичними, дипломатичними, економічними) призво­дять до застосування зброї.

Геополітика — політична концепція, яка стверджує, що в основі політики (переважно зовнішньої) певної держави лежить співвідно­шення географічних чинників — просторового розташування країни, розміру території, клімату, наявності природних ресурсів, густоти населення тощо.

Компроміс — згода, порозуміння з політичним противником, досягнуті шляхом взаємних поступок.

Суверенітет — незалежне від будь яких сил, обставин і осіб вер­ховенство; незалежність держави в зовнішніх і внутрішніх справах.

Фашизм — крайня, антидемократична, радикально-екст­ремістська політична течія, в основі якої — синтез концепції нації як вищої та одвічної реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості; різновид тоталітаризму.

«Відлига» — процес звільнення радянського суспільства за часів правління М.Хрущова від деяких найбільш одіозних, реакційних рис тоталітарного режиму Сталіна; процес часткової лібералізації деяких сфер життя суспільства, передусім духовної.

Гласність — необхідна умова оптимальної діяльності громадських або державних установ, від яких залежить інтереси окремих осіб і населення країни в цілому, забезпечення громадського контролю над цими органами.

Дисидент — (від лат. Dissidens — незгодний, в переносному зна­ченні — інакомислячий). У 60-80-х рр. XX ст. у зв'язку зі зростан­ням незадоволення існуючим режимом дисиденство набуло поши­рення в СРСР та інших країнах соціалістичного табору як вияв протесту проти утисків і переслідувань. Переслідування самих ди­сидентів полягало у забороні друкування художніх і політичних творів, прилюдних виступів, через судові процесії, ув'язнення в та­борах, насильницьке утримання в психіатричних лікарнях, пере­шкоди у працевлаштуванні за фахом тощо.

Економічна реформа О. Косигіна — сповнена протиріч економічна програма, спрямована, з одного боку, на розширення господарсь­кої самостійності підприємств, місцевої ініціативи, посилення еко­номічних стимулів до праці, з іншого, — посилювались позиції цен­тральних відомств, що означало новий етап надцентралізації.

Операція «Вісла» — насильницьке переселення польською владою в 1947 р. українців з їх етнічних земель на захід Польщі.

Парламент — найвищий загальнонаціональний виборний пред­ставницький і законодавчий орган державної влади, що діє на постійній основі. Представницький характер парламенту зумовлює його виборність і колегіальність. Діяльність парламенту визначає зміст і характер парламентаризму як системи взаємодії держави і суспільства.

Перебудова — політика перетворень в СРСР упродовж 1985-1991 рр., спрямована на оновлення життя країни. З 1988 р. в СРСР здійснювалася реформа політичної системи, яка полягала в поступовому переданні влади від партапарату державним органам, які обирали­ся парламентським шляхом.

«Радянізація» західних областей України — прагнення сталінсько­го керівництва реалізувати апробовану у попередні роки тріаду «індустріалізація — колективізація — культурна революція», нама­гаючись уніфікувати життя західного регіону з іншими.

«Шістдесятники» — суспільно-культурне явище, духовний фено­мен, нове покоління культурних діячів, які мали у своєму активі ви­щий культурний рівень, талант, смак. Вони вважали природним своє право на розкутість, щирість почуттів, звернення до внутрішнього світу людини, прагнули до відновлення чистої есте­тики, культивували красу, палко бажали новизни й подолання провінційності своєї культури.

Автономія — самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом (Конституцією).

Валова продукція — показник, що характеризується розміром і на­прямом виробництва продукції національної економіки, окремих промислових чи сільських підприємств у грошовому обчисленні.

Громадянське суспільство — суспільство громадян із високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних якос­тей, яке, будучи незалежним від держави, спільно з нею формує роз­винуті правові відносини, взаємодіє заради спільного блага.

Демократія — форма політичного та економічного устрою суспільства, заснована на визнанні народу основним джерелом вла­ди; тип держави, яка декларує і втілює на практиці принципи наро­довладдя, права і свободи громадян, рівні можливості для діяль­ності різних політичних сил, контроль за діями органів влади.

Держава — базовий інститут політичної системи та політичної ор­ганізації суспільства, що створюється для забезпечення життєдіяль­ності суспільства в цілому і здійснення політичної влади доміную­чою частиною населення в соціальне неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задово­лення загально соціальних потреб.

Децентралізація — управлінська політична система, за якої части­на функцій центральної влади переходить до місцевих органів са­моврядування з метою оптимізації практичного вирішення питань загальнонаціональної ваги, а також реалізації регіонально-локальних програм.

Еволюція — процес поступових змін, суть яких полягає в спро­щенні або ускладненні розвитку чого-небудь або кого-небудь.

Ідеологія — система концептуально оформлених уявлень, ідей та поглядів на політичне життя, яке відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрій людей, класів, націй, суспільства, політичних партій, громадських рухів та інших суб'єктів політики.