Поняття, ознаки та структура соціальної організації.

Соціальну організацію можна визначити як соціальну систему, в якій суб ’єкти, що усвідомлюють свою належність до даної системи, діють задля досягнення загальної мети.

Організації є результатом цільового раціонального мислення і регульованої співпраці. Їм властиві такі ознаки:

по-перше, соціальну організацію створюють свідомо на певному етапі історичного розвитку задля певних інтересів-цілей, пов’язаних із соціальними потребами;

по-друге, соціальна організація включає керівний орган (і апарат управління), який формулює цілі, розробляє програми їх досягнення, вибирає засоби, контролює розуміння цілей виконавцями, а також ви­конання потрібних рішень по всій управлінській вертикалі за принци­пом зворотного зв’язку;

по-третє, організація діє на підставі статуту і інструкцій (внутріш- ньоорганізаційних норм), розроблених керівним органом. Вони регла­ментують соціальні статуси і ролі членів організації, а також заохочен­ня і покарання за їх діяльність;

по-четверте, соціальна організація є складною системою посад (соціальних ролей і статусів), а також має чіткий розподіл праці, ви­конуваної її членами, між якими існують чітка субординація і коорди­нація діяльності, підпорядкування одних іншим;

по-п’яте, соціальна організація включає систему не тільки інсти- туційних регуляторів (норм, цінностей, традицій), що надають соці­ального статусу і ролі її членам, але і всебічних санкцій, здійснюваних керівним органом за допомогою матеріальних ресурсів: фінансів, бу­дівель, транспорту, зв’язку, охорони тощо.

Організація до певної міри є інструментом для досягнення мети. Цікаво, що певна мета, переслідувана організацією, не обов’язково збігається з метою людей, які беруть участь в її діяльності. Тому орга­нізація вимушена створювати різні системи стимулювання і заохочен­ня, за допомогою яких вона залучає індивідів до дії для досягнення загальної мети.

Диференціація завдань і пов’язана з нею координація впливають на структуру і форму організації. Чим більш розвиненою є спеціаліза­ція, тим багатобічними і складнішими будуть адміністративні функції організації, її планування, координація, мотивування тощо та складні­шою є структура організації. Структура організації – прийнятий в організації спосіб розподілу діяльності, спосіб її поєднання, коорди­нація і контроль, закріплені в системі взаємопов ’язаних безособових статусів (посадових і професійних), юридично закріплених спеціальних норм і формально-рольових розпоряджень підрозділів, функцій, закрі­плених за кожним підрозділом, і рольових позицій, системи ділових комунікацій між ними, форм і способів ухвалення рішень. Структура організації, таким чином, є однією з головних характеристик внутріш­нього середовища і будови організацій. Структури організацій роз­різняються за:

- ступенем диференціації і спеціалізації видів діяльності і струк­турних підрозділів;

- мірою централізації в ухваленні рішень;

- рівнем централізації влади;

- числом поверхів ієрархії і довжини скалярного ланцюга;

- ступенем стандартизації і формалізації ділових відносин;

- мірою автономії працівників і структурних підрозділів;

- прийнятими формами і ступенем жорсткості контролю;

- способами комунікацій тощо.

Найтиповішими організаційними структурами, що застосовуються в різних умовах і розрізняються за цими підставами, є функціональна, лінійно-штабна, дивізійна і матрична структури.

Формування того або іншого типу структур багато в чому залежить від ряду чинників, так званих «ситуативних змінних» і належать як до внутрішнього, так і до зовнішнього середовища організацій. До ситуа­тивних змінних, що належать до внутрішнього середовища і впливають на структуру організації, можуть бути віднесені цілі, стратегія, техно­логія, розмір організації, тип персоналу, тип організаційної культури.