Модульний тестовий контроль.

Медичного факультету

Харків 2014

ВСТУП

Курс «Історія української культури» розрахований на студентів усіх спеціальностей вищих навчальних закладів України.

Метою курсу є закріплення знань студентів з курсу «Історія української культури» на семінарських заняттях, поглибленого вивчення найактуальніших проблем розвитку культурних процесів в Україні.

Завдання курсу – проаналізувати український культурний простір, розкрити культурну спадщину, допомогти студентам орієнтуватись у теоретичних питаннях пов‘язаних з історією культури, а також застосовувати основні методи та напрями дослідження матеріальної та духовної культури України, різних епох історії світової культури.

За наслідками вивчення курсу студенти мають:

· Отримати навички самостійної роботи з підготовки до семінарських занять;

· Виробити уміння правильно опрацьовувати джерельну базу та використовувати отриманий матеріал;

· Застосовувати сучасні інтерпретації історії культури на основі українського культурного процесу;

· Вміти використовувати принципи міждисциплінарного підходу при вивченні предмету;

· Засвоїти історичні умови функціонування, основні етапи розвитку, головні події, явища та персоналії культурних процесів на українських землях;

· Визначати структурно-морфологічні особливості української культури;

· Виробити бачення про етнічні та національні культури різних народів України;

· Отримати навички ведення дискусій з актуальних, суперечливих та проблемних питань історії української культури;

· Виробити вміння самостійно підготувати реферативну роботу на задану тему.

Розподіл годин і структура курсу «Історія української культури»

САМОСТІЙНА РОБОТА

1. Якою літературою необхідно користуватися при вивченні історії української культури?

Література з історії української культури є різноманітною, перш за все за типами, жанрами і видами публікацій. Важливим є те, що кожен з них має своє чітке призначення. Для правильного використання того, чи іншого видання необхідно правильно визначати специфіку видань. Найважливішими та найпоширенішими видами історичної літератури є:

Навчальна література

Підручник – основний вид навчальної літератури, що вміщує систематизований виклад навчального матеріалу, котрий повинен засвоїти студент вищого навчального закладу в суворій відповідності до програми курсу. Особливістю підручника є те, що у ньому інформація подається у певній послідовності та методичною обробкою, які спрямовані на формування системи історичних знань.

Рекомендуємо користуватися при підготовці до семінарських занять наступними підручниками з історії української культури:

1. Історія української культури: Побут. Письменство. Мистецтво. Театр. Музика / За ред. І. Крип’якевича. – К., 1994.

2. Кордон М. В. Українська та зарубіжна культура: Підручник. – К., 2010.

3. Культура і побут населення України. – 2-ге вид., доп. і перероблене. – К., 1993.

4. Огієнко І. Українська культура: Коротка історія культурного життя українського народу. – К., 1992.

5. Попович М. В. Нарис історії культури України. – К., 1999.

6. Українська та зарубіжна культура: Підручник. – 2-ге вид. / За ред. В. О. Лозового. – Х., 2008.

Навчальні посібники з історії української культури є доволі близькими до підручників як за змістом, так і за методологічними підходами. Вони висвітлюють певні частини навчального курсу, при цьому розкривають їх переважно ширше у порівнянні з підручником. Характерною особливістю навчальних посібників є те, що у них яскравіше прослідковується авторська позиція щодо висвітлюваних питань.

Пропонуємо використовувати такі навчальні посібники:

1. Культурологія: Українська та зарубіжна культура: Навч. пос. / За ред. М. М. Заковича. – К., 2004.

2. Мєднікова Г. С. Українська і зарубіжна культура ХХ століття: Навч. пос. – К., 2002.

3. Терещенко Ю. І. Україна і європейський світ: Нарис історії від утворення Старокиївської держави до кінця ХVI ст.: Навч. пос. – К., 1996.

4. Українознавство: Хрестоматія – посібник: У 2 кн. – К., 1997.

5. Українська культура: Історія і сучасність: Навч. пос. для студ. ун-тів і пед. ін-тів / С. О. Черепанова, В. Г. Скотний, І. В. Бичко та ін. / За ред. С. О. Черепанової. – Л., 1994.

6. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібн. / За ред. М. Заковича. – К., 2001–2002.

7. Українська та зарубіжна культура: теорія та історія в структурно-логічних схемах і ілюстраціях: Навч. посібн. / І. В. Гавриш, В. Т. Жежерун, Н. М. Качор, В. Г. Рибалка. – Х., 2005.

8. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібн. / Л. Є. Дещинський, Я. Я. Денісов, М. П. Скалецький та ін. – 4-те вид., перероблене і доповнене. – Л., 2005.

9. Українська художня культура: Навч. пос. / За ред. проф. І. Ф. Ляшенка. – К., 1996.

10. Шейко В. М., Білоцерківський В. Я. Історія української культури: Навч. посібн. – 2-ге вид., виправл. – К., 2010.

11. Шейко В. М., Тишевська Л. Г. Історія української культури: Навч. посібн. / Наук. ред В. М. Шейко. – К., 2006.

Методичний посібник – видання, яке вміщує практичні рекомендації для вивчення курсу історії української культури або окремих його тем. Наприклад: Історія української культури: комплекс навчально-методичних матеріалів за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних закладів усіх спеціальностей / Уклад.: В. В. Кравченко, Д. М. Чорний, М. В. Чугуєнко. – Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2009. – 40 с.

Різновидом методичного посібника є конспекти лекцій з історії української культури, наприклад, Українська культура: Лекції / За ред. Д. Антоновича. – К., 1993.

Наукова література

Монографія – наукове видання, присвячене всебічному дослідженню окремої проблеми або теми. Цей вид наукової літератури вміщує грунтовну наукову інформацію, покажчик літератури з даної проблеми та довідковий матеріал.

Збірник наукових праць (статей) вміщує матеріали наукового характеру. Зазвичай збірник присвячується одній темі, проте на відміну від монографій, вона може розглядатися з різних, інколи протилежних точок зору.

Науковий журнал – періодичне видання, де вміщені статті, наукові матеріали, має постійну рубрикацію.

При вивченні історії української культури треба використовувати публікації з різних наукових журналів, зокрема “Київська старовина”, “Пам’ять сторіч”, “Народна творчість і етнографія” “Український історичний журнал”,

Довідково-інформаційна література

Цей вид видань представлений енциклопедіями, енциклопедичними і термінологічними словниками з історії, котрі є незамінними для отримання узагальненої інформації, роз’яснення значення тих, чи інших понять і термінів. Матеріал у таких виданнях представлений у вигляді окремих статей, що найчастіше розташовані за абеткою їхніх назв. Різниться довідково-інформаційна література ступенем повноти інформації.

Рекомендуємо використовувати наступні видання:

1. Греченко В. А., Чорний В. І. Історія світової та української культури: довідник для школярів та студентів. – К., 2009.

2. Греченко В. А., Чорний І. В. Світова та українська культура з тестовими завданнями // Режим доступу. – https://studentbooks.com.ua/content/view/225/46/1/0

Інформаційні ресурси з історії української культури

https://www.nbuv.gov.ua/ - бібліотека ім. В.Вернадського
https://lib-gw.univ.kiev.ua/ - бібліотека ім. Максимовича КНУ ім. Т.Шевченка
https://www.filosof.com.ua/ - Інститут філософії ім Г.Сковороди
https://www.inst-ukr.lviv.ua/ - Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича
https://www.gilan.uar.net/nasu/hiuass.html -Ін-т української археографiї та джерелознавства ім. М.С.Грушевського

https://www.uaa.iatp.org.ua/ – На порталі Першої української академії архітектури представлено текстовий та ілюстративний матеріал з історії архітектури України доби тоталітаризму.
https://litopys.org.ua – проект електронної бібліотеки давньої української літератури. Бібліотека є добіркою електронних книг і текстів.

https://www.lavra.kiev.ua – сторінка Свято-Успенської Києво-Печерської лаври інформує про історію лаври, паломництво, розклад богослужінь. Представлено фотоальбом.
https://www.trypillia.com – Сторінку присвячено трипільській культурі.

2. Яким чином треба опрацьовувати літературу і джерела з історії української культури?

Велика кількість джерел інформації з історії української культури (монографії, статті, енциклопедичні видання, матеріали Інтернету), їхня насиченість теоретичним матеріалом, значною кількістю термінів створює певні складності їх вивчення. Для досягнення найбільшої ефективності, глибини розуміння матеріалу, його запам'ятовування та засвоєння студенту необхідно знати основні правила роботи з літературою.

Спочатку треба оволодіти методами роботи з книгою або джерелом, щоб правильно використовувати їх залежно від мети прочитання у кожному конкретному випадку. Найчастіше виділяють такі основні методи:

1. Перегляд – читання, за якого книгу побіжно переглядають, зрідка затримуючись на окремих сторінках. Метою такого прочитання є лише ознайомлення з книгою, отримання загальних уявлень про її зміст.

2. Вибіркове читання – прочитання, за якого зосереджено читають лише окремі місця, розділи, що вміщують певну потрібну інформацію.

3. Суцільне читання – спрямовується на уважне прочитання всього тексту, проте більше ніякої роботи з ним не проводять.

4. Прочитання з опрацьовуванням матеріалу, тобто поглиблене вивчення змісту книги з паралельним веденням записів.

Для глибшого розуміння і запам'ятовування тексту можна виокремити наступні три етапи:

1. Робота до початку прочитання включає ознайомлення з книгою, її титульною сторінкою, передмовою, змістом книги та анотацією. Таке ознайомлення допомагає правильно вибрати потрібну книгу і налаштовує читача до активної праці.

2. Робота під час читання. Після того, як уже виділено глави, розділи, параграфи, які цікавлять читача, необхідно швидко їх проглянути, знайти місця, що безпосередньо стосуються теми (питання) та ознайомитися з ними в загальних рисах. Для того, щоб діалог з книгою був повноцінним і змістовним, необхідно в процесі прочитання здійснювати різнопланову розумову діяльність:

– чітко усвідомлювати мету читання: з яких питань потрібна інформація, навіщо та який її характер тощо;

– оперативно змінювати швидкість прочитання, уповільнюючи темп там, де інформація безпосередньо відповідає меті; збільшувати швидкість ознайомлення з іншими частинами тексту;

– ставити питання по ходу тексту;

– висувати припущення щодо його подальшого змісту;

– подумки повертатися до раніше прочитаного під впливом нових ідей, думок, які могли виникнути в процесі прочитання.

Можна виділити низку прийомів, які сприяють кращому осмисленню тексту. Так, насамперед це постановка питань до себе і пошук відповідей на них безпосередньо в самому тексті або шляхом пригадування й розмірковування, або за допомогою іншої особи. Далі – висунення питань-тверджень. Наприклад: " А чи не тому..., що...? " " Можливо це треба пояснити тим, що...? " тощо. Тобто у запитаннях-твердженнях органічно поєднуються як запитання, так і ймовірна відповідь на нього. Вони покликані відшукати відповідь і постають зазвичай тоді, коли на запитання, яке виникло, читач ще не знайшов відповіді, але вже вловив у тексті натяк або непряму вказівку на можливу відповідь.

3. Робота над текстом після його прочитання. На цьому етапі необхідно обміркувати весь матеріал, відібрати найбільш значиму інформацію, намагатися запам'ятати та засвоїти її.

Ведення записів дає можливість осягнути текст загалом, сприяє кращому його розумінню і запам'ятовуванню. Існують різні види фіксації прочитаного:

– підкреслювання і позначки на полях допомагають виділити головні думки, ключові слова, фрази.

– найпростішим різновидом записування є виписки з книги, тобто вибірка з тексту окремих місць (думок, фактів, цифр, цитат тощо).

Мета таких записів – залишити для пам'яті або для подальшого використання певну інформацію у вигляді цитат.

Складання плану допомагає зрозуміти структуру тексту, виявити його структурно-логічні зв'язки, поглибити розуміння матеріалу. При складанні плану необхідно:

– виділити суттєві, важливі думки;

– розділити текст на частини, які згруповані навколо цих думок;

– зробити заголовок кожній частині; ці заголовки стануть пунктами плану.

За своєю формою план може бути простим і складним, тобто крім пунктів плану містити ще й підпункти.

Для розуміння тексту необхідно складати схеми, таблиці, графіки, які наочно відображають структуру інформації та взаємозв'язок її елементів, створюють цілісну логічно-образну картину.

Стислим викладом основних положень тексту у формі твердження або заперечення є тези. Їх складають після попереднього ознайомлення з текстом, при повторному читанні шляхом відбору основних положень без залучення фактичного матеріалу і пояснень.

Найраціональніший різновид записів навчального матеріалу – конспект, тобто короткий, систематизований, логічно зв'язаний запис змісту матеріалу. Конспект може бути текстуальним, вільним або тематичним. Текстуальний конспект створюється з окремих елементів тексту оригіналу – цитат, зі збереженням його логіки й структури. Вільний конспект поєднує виписки, цитати, тези, власні думки студента, може включати розгорнутий план тощо. Тематичний конспект дає відповідь тільки на конкретне питання на основі одного чи кількох джерел без запису їх іншого змісту.

Намагайтеся робити не повний текст, а конспект виступу, основу якого складають тези, доповнені доказами, розмірковуваннями, прикладами, ілюстраціями. Найдоцільніше робити виписки на аркушах чи картках формату А 5, заповнюючи тільки один бік картки. Цей спосіб дає можливість легко групувати й перегруповувати окремі частини доповіді, доповнювати їх новою інформацією; картками зручно користуватися під час виступу. Зверху на картці пишуть заголовок, що вказує, де саме цей матеріал буде застосовано, а внизу наводять назву джерел інформації.

3. Як необхідно готуватися до семінарського заняття з історії української культури?

На семінарах систематизуються, розширюються й поглиблюються знання з основних питань курсу, формуються вміння самостійно осмислювати, аналізувати події та уроки подій і процесів у культурній сфері життєдіяльності суспільства, виступати публічно, вести дискусію, переконувати. Семінарські заняття передбачають контроль за результативністю самостійної роботи виконаної студентами.

Ефективність, корисність семінару як для кожного його учасника, так і для групи в цілому залежить від ретельності самостійної підготовчої роботи студентів.

Матеріал, що виноситься на семінарське заняття, доповнює лекційний курс. Кожна тема заняття складається із чотирьох питань, на всі ці питання студент готує відповіді. Для цього потрібно складати конспект, у якому будуть висвітлені основні проблеми культури України, які можна знайти у рекомендованій літературі. Під час відповіді на питання, яке студент готував докладно він може користуватися конспектом. За умови вільного володіння матеріалом, вірних відповідей на додаткові питання студент отримує найвищу оцінку.

При підготовці до заняття студенту рекомендується використовувати найновіші наукові публікації, що з’явилися після видання даної методичної розробки.

На семінарському занятті оцінюються;

• усі відповіді студента;

• участь у обговоренні дискусійних питань;

• вміння застосувати теоретичні знання при виконанні завдань;

• виступи з підготовленими індивідуальними презентаціями щодо широкого кола тем

Під час поточного оцінювання результатів навчальної діяльності студентів враховується: відвідування ними занять та активність під час їх проведення. Крім того, бали нараховуються за виконання студентами самостійної роботи, формами якої можна вважати, участь у науковій діяльності, олімпіадах тощо.

4. Як виступати з повідомленням на семінарському занятті?

Для того, щоб виступ був цікавим і ефективним, необхідно врахувати наступні поради:

• намагайтеся зацікавити слухачів своєю промовою. Пам'ятайте: саме тоді, коли виступаючий виголошуєте перші речення, вирішується чи будуть уважно слухати його присутні чи ні;

• чітко, логічно сформулюйте завдання (мету) свого виступу;

• тримайтеся впевнено. Не дивіться в одну точку, погляд доповідача повинен бути спрямований на слухачів;

• якщо у виступі є кілька частин або наводиться декілька аргументів, доцільно скористатися їх нумерацією: " по-перше...", " по-друге...", " по-третє...", але у той же час не зловживати одноманітними фразами;

• не забувайте про яскраві приклади, цікаві факти, без яких теоретичний матеріал сприймається складно;

• постійне читання конспекту створює погане враження; намагайтеся спостерігати за реакцією слухачів упродовж виступу;

• слідкуйте за чіткістю мовлення, не говоріть надто швидко. Уникайте монотонності у виступі, вона втомлює, мимоволі присипляє як увагу, так й інтерес слухачів. Тому варіюйте інтонацію. Про головне, суттєве говоріть повільніше й голосніше, а менш важливе можна вимовляти тихіше;

• треба мати на увазі, що найкраще з почутого запам'ятовується саме та інформація, яка прозвучала на початку та наприкінці промови. Особливу увагу приділяйте висновкам, обов'язково позначайте їх фразами: " Зробимо підсумок...", " Таким чином,.... " Отже,..." тощо.

5. Як правильно сформулювати і задати питання?

Ваше питання викличе інтерес тоді, коли буде змістовним, чітким, зрозумілим, оригінальним. Приводом для запитання можуть бути неповнота висвітлення проблеми, помилки, неточності, суперечності, однобічний підхід доповідача до викладу матеріалу, наявність іншої точки зору тощо.

Формулювання запитання залежить від його типу. На заняттях з історії культури найчастіше застосовуються наступні питання:

• котрі вимагають додаткової інформації, тобто підтвердження, уточнення, пояснення та ін. (наприклад, " Чи правильно я зрозумів, що...? ");

• які потребують аналізу причинно-наслідкових зв'язків подій і процесів (" Які причини зумовили...? ", " В чому полягають наслідки...? ");

• що спрямовані на порівняння, зіставлення подій, явищ, процесів культурного життя (" Що є спільного та відмінного …? ");

• які вимагають комплексної оцінки (в тому числі особистої) подій політичного життя (" Яким чином можна оцінити...? ").

Дотримуйтесь вимог етичних норм:

• коли задається питання, необхідно підвестися і дивитися на того, кому воно адресоване;

• якщо ставиться два або більше питань, формулюйте їх по одному після отримання відповіді на попереднє;

• питання ні за яких обставин не повинне ображати доповідача, містити випади проти нього;

• якщо питання потребує пояснення чи уточнення, то вони мають бути короткими (1–3 речення);

• не перебивайте того, хто дає відповіді на запитання.

6. Яким чином необхідно відповідати на запитання?

Намагайтесь використати наступну послідовність дій:

• уважно вислухайте питання, переконайтеся, що зрозуміли його; при необхідності, зробіть уточнення;

• оцініть правомірність постановки запитання; якщо вона викликає сумніви, повторіть або переформулюйте запитання, щоб його зміст зрозуміли присутні (наприклад, " Спробуємо розібратися в цій проблемі. Якщо я правильно зрозумів, йдеться про... ");

• при необхідності розділіть питання на складові й відповідайте на кожну з них окремо (" Мені здається, що в цій проблемі треба виділити щонайменше три аспекти. По-перше, це... По-друге,... ");

• визначте зміст термінів та понять, які застосовуєте, оскільки багатозначність слів може призвести до різного їх тлумачення (" Під терміном " націотворення" я розумію... ");

• відповідаючи на запитання (чи його складову), сформулюйте головну думку й наведіть необхідні аргументи;

• покажіть взаємозв'язок між складовими частинами питання, які проаналізовано;

• закінчуйте відповідь коротким висновком (1–3 речення), у якому підсумуйте найсуттєвіше.

7. Що треба враховувати при веденні дискусії?

Для того, щоб дискусія була цікавою, конструктивною та результативною, дотримуйтесь таких рекомендацій:

• чітко й логічно сформулюйте тему і мету дискусії, точно визначте предмет обговорення і не відходьте від нього;

• уточніть зміст термінів і понять, які застосовуються під час обговорення;

• при відстоюванні своєї позиції, виявляйте принциповість, але не впертість;

• для того, щоб краще зрозуміти опонента, спробуйте подумки стати на його бік, проаналізувати проблему та способи її вирішення з його точки зору;

• уникайте монологу в дискусії, пам'ятайте, що діалог значно ефективніший;

• формулюйте питання опоненту таким чином, щоб відповіді розкрили слабкі сторони його позиції;

• при необхідності поділіть проблему, яка обговорюється, на складові й обговорюйте кожну з них окремо;

• спирайтеся на конкретні факти;

• правильно розставляйте власні аргументи: сильні – на початку аргументації, найсильніші – наприкінці її;

• будьте терплячим та уважним слухачем. Часто дискусії бувають непродуктивними саме тому, що їх учасники погано розуміють один одного, оскільки говорять про різні речі. Крім того, неуважність є проявом неповаги до опонента;

• не допускайте переходу " на особистості";

• використовуйте репліки: " Так, це цікава думка", " Давайте подумаємо разом", " Чи правильно я Вас зрозумів? ", які стимулюють дискусію;

• наприкінці дискусії обов’язково підведіть підсумки.

8. Як здійснювати самоконтроль за засвоєнням навчального матеріалу?

Типовою помилкою, що виникає під час роботи з навчальним матеріалом, є відсутність самоконтролю за засвоєнням інформації. Прочитання тексту ще не означає його розуміння та запам'ятовування. Самоконтроль результативності власної навчальної роботи можна здійснювати у такий спосіб:

• відтворення змісту нових ключових понять;

• переказ основних думок прочитаного тексту;

• продумування логічної структури тексту, самостійне формулювання висновків;

• відповіді на запитання, які ставить собі студент після прочитання матеріалу;

• підбір прикладів історичних подій, культурних явищ, процесів, які ілюструють теоретичний матеріал з історії культури;

• відповіді на питання для самоконтролю, вміщені у підручнику або методичному посібнику;

• виконання тестових завдань.

Якщо під час самоконтролю виникають певні труднощі, не треба негайно підглядати у текст; значно кориснішою є наполеглива спроба самостійного знаходження необхідної відповіді.

Семінарські заняття з історії української культури

Семінарське заняття №1 Проблеми дослідження культури

1. Методологічні засади вивчення культури:

2. Основні наукові методи та підходи в дослідженні феномену культури.

3. Класичні та сучасні концепції культури.

4. Становлення історії культури України як науки. Типологія та періодизація культури України.

Рекомендована література до семінару:

1. Агости Э. Нация и культура. – М., 1963.

2. Артановский С. Историческое единство человечества и взаимное влияние культур. – Л., 1967.

3. Библер В. От наукоучения – к логике культуры. Два философских введения в XXІ век. – М., 1991

4. Босенко О.В. Реквієм по ненародженій красі (Дослідження з історії та теорії культури). – К., 1992.

5. Вишняцкий Л.Б. Человек в лабиринте эволюции. ― М., 2004.

6. Гатальська С.М. Філософія культури. – К., 2005.

7. Горєлов М. Є., Моця О. П., Рафальський О. О. Цивілізаційна історія України. — К., 2005.

8. Гуревич П. С. Культурология: Учебник для вузов / П. С. Гуревич. – М., 2001.

9. Дорошенко Д. Розвиток науки українознавства у XІX – на початку XX ст. та її досягнення. // Українська культура: Лекції за ред Д. Антоновича. – К., 1993.

10. Корінний М. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури. — К., 2000.

11. Культурология / Под ред. проф. А. Н. Марковой. – М., 2008.

12. Культурологія. Навч. посібник / За ред. І. І. Тюрменко. – К., 2004.

13. Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства. – К., 1996.

14. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992.

15. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. — Львів, 1992.

16. Теорія та історія світової та вітчизняної культури. — К., 1993.

17. Тойнбі А. Дослідження історії: скорочена версія: В 2 Т. – К., 1995.

18. Феномен української культури. Методологічні засади осмислення. – К., 1991.

19. Цивилизации и культуры. Научный альманах. Вып. 1-4. – М., 1994-1996.

20. Чорненький Я.Я. Культурологія. Теорія. Практика. Самостійна робота. Навчальний посібник. – К., 2004.

21. Шевнюк О. Л. Українська та зарубіжна культура. – К., 2002.

Семінарське заняття № 2

Витоки українського етносу

1. Теорії походження східних слов’ян

2. Проблема існування давньоруської народності

3. Міграційна та автохтонна теорії походження українців.

4. Етапи формування українського етносу

Рекомендована література до семінару:

1. Залізняк Л. Л. Від склавинів до української нації. – К., 2004

2. Залізняк Л. Л. Походження українців. В лещатах імперських міфів // Магістеріум. – 2005. – Вип. 20.

3. Залізняк Л. Л. Давньоруська народність. Нова версія старого міфу // Етнічна історія народів Європи. – 2001. – Вип. 9

4. Смолій В.А. Як і коли почала формуватися українська нація /В.А.Смолій, О.І.Гуржій. – К., 1991.

5. Толочко П.П. Давньоруська народність: міф чи реальність? / П.П.Толочко/ // Київська старовина. – 2000. – №1.

6. Історія української культури. Курс лекцій. – Х.: ФІНН, 2010

7. Баран В. Д. Козак Д. Н., Терпиловський Р. В. Походження слов’ян. – К., 1991.

8. Нові міфи та фальшивки про походження українців. – К., 2008.

9. Щербаківський В. Формування української нації. – Прага, 1941.

10. Етнографія України: Навчальний посібник. – Львів, 1994.

11. Петров В. Н. Етногенез слов’ян. – К., 1972.

12. Баран В. Д. Давні слов’яни. – К., 1998.

13. Балушок В. Г. Етногенез українців. – К., 2004

14. Баран В. Д. Велике розселення слов’ян // Археологія. – 1998. – №2.

15. Баран В. Д., Баран Я. В. Походження українського народу. – К., 2002.

16. Сегеда С. П. Антропологічний склад українського народу. – К., 2001.

17. Толочко П. П. Древнерусская народность. – СПб., 2005.

Семінарське заняття № 3

Християнізація Київської Русі

1. Язичництво східних слов’ян. Проблема достовірності Велесової книги. Вплив язичництва на українську культуру. Неоязичники.

2. Передумови прийняття язичництва. Язичницька реформа Володимира

3. Історичні передумови і причини прийняття християнства.

4. Наслідки християнізації: позитивні й негативні сторони.

Рекомендована література до семінару:

1. Боровский Я. С. Світогляд давніх киян. – К., 1992.

2. Брайчевський М. Утвердження християнства на Русі. – К., 1988.

3. Велесова книга. – К., 1995.

4. Яценко Б., Яценко В. Велесова книга. – К.: Велес, 2004

5. Власов В. Г. Двухтысячелетие христианства и его распространение на Руси: / В. Г. Власов. – М., 1992.

6. Воронин Н. Н. Из истории русско-византийской церковной борьбы ХІІ в. // Византийский временник. – 1965. – Т. XXVI.

7. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. – К., 1992

8. Дулуман Е. К. Введение христианства на Руси: легенды, события, факты / Е. К. Дулуман, А. С. Глушак. – Симферополь, 1988.

9. Как была крещена Русь. — М., 1990.

10. Котляр М. Ф. Русь язичницька: біля витоків східнослов’янської цивілізації. – К., 1995

11. Кузьмин А.Г. Падение Перуна.Становление христианства на Руси / А. Г. Кузьмин. – М., 1988.

12. Новиков М. Л. Християнизация Киевской Руси: методологический аспект. – М., 1991.

13. Моця О. Чому Русь прийняла християнство? // Людина і світ. – 1999. – №1

14. Моця О., Ричка В. Київська Русь від язичництва до християнства. – К., 1996.

15. Петрухин В. «Проводы Перуна»: древнерусский «фольклор» и византийская традиция // Язык культуры: семантика и грамматика. – М., 2004.

16. Попович М. Мировоззрение древних славян. – К., 1985.

17. Принятие христианства народами Центральной и Юго-Восточной Европы и крещение Руси. – М., 1988.

18. Рапов О. М. Русская церковь в IX – первой трети XII в.: Принятие христианства / О. М. Рапов. – М., 1988.

19. Стебельський Б. Християнство і українська культура // Україна: філософський спадок століть. Хроніка. – 2000. – №39-40.

20. Филатов С. Языческий вызов христианству // Дружба народов. – 1996. – №3.

21. Филист Г. М. Введение христианства на Руси: предпосылки, обстоятельства, последствия / Г. М. Филист. – Минск, 1988.

22. Цыбенко О. Н. Правда и вымысел о введении христианства на Руси / О. Н. Цыбенко. – Л., 1987.

Семінарське заняття № 4

Реформаційні ідеї та ренесанс на Україні

1. Ренесансні та реформаційні впливи в культурі України XV-XVІ ст.

2. Полемічна література України.

3. Мистецтво України XІV-XVІ ст. Готичні та ренесансні впливи.

4. Православне відродження в культурі України XVІ ст.

Рекомендована література до семінару:

1. Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль у розвитку української культури XVII – XVIII ст. – К., 1966.

2. Українські гуманісти епохи Відродження: Антологія: В 2 Ч. / За ред. В. Нічика. – К., 1995.

3. Українська література XІV-XVІ ст. / За ред. В. Микитася. – К., 1988

4. Мединський, Є.М. Братськi школи України i Бiлорусiї в XVI – XVII столiттях: / Мединський, Є.М., 1958

5. Овсійчук В. Українське мистецтво XІV – першої половини XVІІ ст. – К., 1985.

6. Нiчик В.М. Гуманiстичнi i реформацiйнi iдеї на Українi (XVI – початок XVII ст.): / Нiчик, В.М.. – К.: Наукова думка

7. Пам'ятки братських шкiл на Українi кiнець XVI – початок XVII ст.: тексти i дослiдження: / Коллект. автор. – К.: Наукова думка, 1988.

8. Перетц В. Н. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI — XVIII веков. — М., 1962. — Т. 1, вып. 1.

9. Шевченко Т. Єзуїтське шкiльництво на українських землях останньої чверти XVI – середини XVII ст.: / Шевченко Тетяна, о.Давид Назар. – Львiв: Свiчадо, 2005. – 340 с.

Семінарське заняття № 5

Зародження і розвиток книгодрукарства на Україні

1. Розвиток освіти і потреби в друкованих книжках в західній Європі та в Україні.

2. Перші слов’янські книгодрукарі (Швайполь Фіоль, Степан Драпан, Франциск Скорина).

3. Іван Федоров – український першодрукар, періоди його творчості

4. Розвиток братських друкарень на Україні.

Рекомендована література до семінару:

1. Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам’ятки книжкового мистецтва: Каталог стародруків, виданих на Україні. — Львів, 1981. — Кн. 1

2. Ісаєвич Я. Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. — Вид. 2-ге. — Л., 1983.

3. Ісаєвич Я.Д. Літературна спадщина Івана Федорова. — Львів, 1989.

4. Кравченко В. Соратник першодрукаря // Жовтень. — 1985. — № 4. — С.94

5. Люблинский В. С. На заре книгопечатания. — Ленинград, 1959.

6. Начало книгопечатания в Белоруссии и Литве: Жизнь и деятельность Франциска Скорины. Описание изданий и указатель литературы 1517 — 1977 / Сост. Е.Л.Немировский. — М., 1978.

7. Пам'ятки братських шкiл на Українi кiнець XVI – початок XVII ст.: тексти i дослiдження: / Коллект. автор. – К.: Наукова думка, 1988.

8. Перетц В. Н. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI — XVIII веков. — М., 1962. — Т. 1, вып. 1.

9. Титов Хв. Матеріали до історії книжної справи на Вкраїні в XVI — XVIII вв. — К., 1924.

10. Шевченко Т. Єзуїтське шкiльництво на українських землях останньої чверти XVI – середини XVII ст.: / Шевченко Тетяна, о.Давид Назар. – Львiв: Свiчадо, 2005. – 340 с.

Семінарське заняття № 6

Українське бароко в контексті світової культури

1. Співвідношення термінів «бароко» і «українське бароко». Естетика українського бароко.

2. Своєрідність дерев’яної барокової архітектури. Козацькі церкви.

3. Барокове малярство. Жовквська художня школа: Іван Руткович, Йов Кондзелевич, Василь Петрахнович.

4. Поезія та література доби українського бароко.

Рекомендована література до семінару:

Греченко В. А., Чорний І. В. Світова та українська культура з тестовими завданнями // Режим доступу. – https://studentbooks.com.ua/content/view/225/46/1/0/

Українська література ХVІІ ст.: Синкрет. писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика. – К., 1987.

Степовик Д. С. Українська графіка ХVІ-ХVІІІ століть: Еволюція образної системи. – К., 1982.

Бароко та європейський контекст. — К., 1991.

Україна: культ, спадщина, нац. свідомість, державність: Істор. та філолог. розвідки, присвячені 60-річчю академіка Ярослава Ісаєвича. — Л., 1998.

Логвин Г. Н. Украинское искусство X—XVIII вв. — М., 1963.

Міляєва Л. С., Логвин Г. Н. Українське мистецтво XIV — першої половини XVII ст. — К., 1963.

Макаров В. Світло українського бароко. — К., 1995.

Ушаков Л. Світ українського бароко. Філологічні етюди. — Х., 1994.

Овсійчук В.А. Українське мистецтво другої половини ХVІ – першої половини ХVІІ століть. Гуманістичні та визвольні ідеї. – К., 1985.

Откович В. П. Народна течія в українському живопису ХVІІ -ХVІІІ століть.- К., 1990.

Наливайко Д.С. Українське барокко в контексті Європейського літературного процесу ХVІІ ст. // Радянське літературознавство. – 1972.- № 1.

Семінарське заняття № 7

Традиційна культура українського народу в ХІХ ст.

1. Культурно-етнографічні регіони України

2. Субетнічні групи українців

3. Роль громади в українському селі

4. Система харчування українців

Рекомендована література до семінару:

1. Присяжнюк Ю.П. Українське селянство Наддніпрянської України: сакраментальна історія другої половини ХІХ – початку ХХ ст. – Черкаси, 2007.

2. Кувеньова О.Ф. Громадський побут українського селянства. – К., 1966.

3. Культура і побут населення України. – К., 1993.

4. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. – К., 1995.

5. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. – К., 1994.

6. Українські народні свята та звичаї. – К., 1993.

7. Українська родина. Родинний і громадський побут. – К., 2000.

8. Українське народознавство /за заг. ред. С.П.Павлюка. – Л., 1997.

9. Українська етнологiя: навчальний посiбник для вузiв: / Коллект. автор, Борисенко, Валентина Кирилiвна, Гримич, Марина Вiллiвна, Гончаров, Олександр Петрович, Горленко, Володимир. – К.: Либiдь, 2007

10. Українці. – Опішне, 1999. – Кн.1-2.

Семінарське заняття № 8

Українське культурне відродження в епоху двох імперій

1. Ґенеза, чинники та періодизація українського національно-культурного відродження кінця. XVIII – початку ХХ ст.

2. Фольклорно-збиральницький етап національно-визвольного руху українців.

3. Громадівський рух в Російські імперії: культурний аспект.

4. Культурна діяльність народовців Галичини.

Рекомендована література до семінару:

1. “Руська трійця” в історії суспільно-політичного руху і культури України. - К., 1987.

2. Владич Л. «Живописна Україна» Тараса Шевченка. – К., 1963.

3. Голубенко П. Русифікація України і український культурний процес у ХІХ ст. // Березіль. – 1994. – №12.

4. Голубченко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. – К., 1993.

5. Макарчук С. А. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в период империализма. — Л., 1983.

6. Миллер А.И. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина ХІХ в.) / А.И. Миллер. – СПб., 2000.

7. Реєнт О.П. Україна в імперську добу (XIX – початок XX ст.) / О.П. Реєнт. — К., 2003.

8. Українське питання в Російській імперії (кінець ХІХ – поч..ХХ ст.). В 3-х ч. – К., 1999.

9. Українські поети-романтики 20-40 рр. XIX ст. — К., 1968.

10. Шип Н.А. Интеллигенция на Украине (ХІХ в.) Историко-социологический очерк. – К., 1991.

Семінарське заняття № 9

Українське мистецтво на зламі століть

1. Мистецькі школи на Україні кінця ХІХ ст.

2. Авангардні течії в мистецтві.

3. Український кубізм.

4. Бойчукізм в українському малярстві.

Рекомендована література до семінару:

1. Андреев Л. Импрессионизм. – М., 1980.

2. Асеева Н. Ю. Украинское искусство и европейские художественные центры конца ХІХ – начала ХХ века. – К., 1986.

3. Белый А. Символизм как миропонимание.– М., 1994.

4. Власов В.Г. Стили в искусстве: Словарь. – Т. 1. – СПб, 1995.

5. Лобановський Б., Говдя П. Українське мистецтво другої половини ХІХ – початку XX ст. – К., 1989.

6. Гуревич А.Я. Западноевропейская музыка в лицах и звуках: XVII — первая половина XX века. — М, 1994.

7. Ільницький М. Від “Молодої музи” до “Празької школи”. – Л., 1995.

8. Ивбулис В.Я. Модернизм и постмодернизм. — М, 1988.

9. История зарубежного искусства. – М., 1991.

10. Коломієць Т.В. Культура Харкова на зламi століть (кінець 19-початок 20 ст.).— Х., 2003.

11. Кулькова И. Философия и искусство модернизма. – М., 1988.

12. Лобановський Б.Б. Українське мистецтво другої половини ХІХ – початку ХХ ст. / Б.Б. Лобановський, П.І. Говдя. – К., 1989.

13. Ревалд Дж. История импрессионизма. — М., 1994.

14. Самосознание европейской культуры XX века. — М., 1991.

15. Сарабьянов Д. Стиль модерн: истоки, история, проблемы. – М., 1989.

16. Шкандрій М. Український прозовий авангард 20-х рр. // Слово і час. – 1993. – №8.

Семінарське заняття № 10

Політика радянської влади щодо культури в 20-х роках ХХ ст.

1. Загальні принципи та методи культурної політики більшовиків.

2. Причини прийняття комуністами курсу на коренізацію. Особливості протікання цього процесу на Україні.

3. Головні здобутки і наслідки українізації

4. Причини згортання курсу українізації

Рекомендована література до семінару:

1. Багряний І. Українська література і мистецтво під комуністичним московським терором // Сучасність. – 1994. – №11.

2. Гнатюк М. Іван Сенченко та “ренесанс” 20-х. // Україна: Наука і культура. – К., 1993. – Вип. 26-27.

3. За ленінським планом. Монументальна пропаганда на Україні в перші роки Радянської влади: документальні матеріали. Спогади. / Упоряд. Л. Владич. – К., 1969.

4. Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-30-х років: соціальний портрет та історична доля. – К., 1993.

5. Касьянов Г., Даниленко В. Сталінізм і українська інтелігенція. — К., 1991.

6. Липинский В. В. Становлення і розвиток нової системи освіти в УСРР у 20-ті роки.- Донецьк, 2000.

7. Лозинський В. Політика українізації 20-30-х років: історія, проблеми, уроки // Український історичний журнал. – 1989. – №3.

8. Петров В. Діячі української культури (1920-1940 рр.) – жертви більшовицького терору. – К., 1992.

9. Шашкевич Я. Політичне ошуканство чи провокація? Крах українізації 20-20-х років //Україна вчора і нині. – К., 1993.

Семінарське заняття № 11

Розвиток українська культури в умовах розвинутого соціалізму

1. Принципи і засади «соціалістичного реалізму»

2. Особливості розвитку соціалістичної культури.

3. Діяльність шістдесятників

4. Рух дисидентів на Україні

Рекомендована література до семінару:

1. Касьянов Г. В. Незгодні: Українська інтелігенція в русі опору 1960 - 80-х років.- К., 1995.

2. Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ ст. – К., 1997.

3. Курносов Ю. О. Інакомислення в Україні (60-ті – перша половина 80-х рр. ХХ ст.) – К., 1994.

4. Лісовий В. Український дисидентський рух // Український альманах. – 2010. – Вип. 2

5. Моренець В. “Ідеальний” вихід із соцреалізму. // Світо-вид. – 1992.- №4.

6. Скуратівський В. Екранні мистецтва в соціокультурних процесах XX ст.: У 2 Ч. – К., 1997.

7. Шлемкевич М. Загублена українська людина / М. Шлемкевич. – К., 1990.

8. Юхимець Т. Українське радянське мистецтво 1941-1960 рр. – К., 1983

Семінарське заняття № 12

Культура української діаспори

1. Етапи формування української діаспори.

2. Діяльність Мюнхенського вільного університету

3. Празька школа в культурі України

4. Український культурний процес в еміграції Канади

Рекомендована література до семінару:

1. Зарубіжні українці: Довідник. – К., 1991

2. Заставний Ф.Д. Українська діаспора: розселення українців у зарубіжних країнах. – Львів: Світ, 1991.

3. Українська діаспора. – К.; Чикаго, 1992

4. Шлепаков А. М. Українська трудова еміграція в США і Канаді. – К., 1960.

5. Піскун В.М., Ціпко А.В., Щербатюк О.В. та ін. Українство у світі: традиційність культури та спільнотні взаємини. Монографія. - К., 2004.

Семінарське заняття № 13

Тенденції розвитку сучасної України

1. Субкультурна диференціація і роль молоді в сучасній українській культурі

2. Традиція та новації в сучасному українському театрі й кіно.

3. Літературний розвій в сучасній Україні

4. Особливості менталітету українців.

Рекомендована література до семінару:

1. Виклик глобалізації. – К., 2001.

2. Ї Число 24: Поколiння i молодiжнi субкультури: / Коллект. Автор. за 2002

3. Кравець М.С. Культурологія: навч. посіб. / за ред. В.М. Пічі / М.С.Кравець, О.М.Семашко, В.М. Піча. – Львів, 2003.

4. Краснодембський О. На постмодерністських роздоріжжях культури / О. Краснодембський. – К., 2000.

5. Культурна політика України. – К., 1995.

6. Культурне відродження в Україні. – К., 1993.

7. Лекції з історії світової та вітчизняної культури / за ред. проф. А. Яртися та проф. В. Мельника. – Л., 2005.

8. Маланюк Є. Книга спостережень. – К., 1996.

9. Нацiональна культура в сучаснiй Українi: / Коллект. автор, Курас, Iван Федорович, Старовойтова, Н.О.. – К.: Асоцiацiя " Україно", 1995

10. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі / С. Павличко. – К., 1997.

11. Пашук А.І. Українська церква і незалежність України / А.І. Пашук. – Л., 2003.

12. Феномен української культури: методологічні засади осмислення. – К., 1996.

Питання до заліку з «Історії української культури»

1. Культура як духовний та суспільний феномен.

2. Світова та національна культура, їх взаємодія.

3. Українська національна культура як самобутній соціокультурний феномен, її характерні риси та ознаки.

4. Предмет історії української культури.

5. Джерельна база та методологічні засади вивчення історії української культури.

6. Історичні та духовні складники української культурної самобутності.

7. Джерела формування української культури.

8. Періодизація історії української культури.

9. Етногенез українського народу, основні етапи його становлення.

10. Кімерійсько-скіфсько-сарматський культурний симбіоз як автохтонне джерело української культури.

11. Автохтонна та міграційна теорії походження українського народу.

12. Трипільська культура ІV-ІІІ тис. до н.е.

13. Пантеон слов’янських богів як світоглядна модель язичницьких релігійних вірувань.

14. Зарубинецька та Черняхівська культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі.

15. Запровадження християнства у Київській Русі, його вплив на духовну культуру.

16. Київська Русь як соціокультурна система.

17. Розвиток писемності, освіти та літератури в добу Київської Русі.

18. Іларіон Київський “Слово про Закон, Благодать та істину”: зміст, значення та основні проблеми твору.

19. Візантійський канон та його інтерпретація у мистецтві Київської Русі.

20. Архітектура Київської Русі.

21. Образотворче мистецтво та іконопис Київської Русі.

22. Галицько-Волинська Русь як культурна спадкоємниця Київської Русі.

23. Етнокультурні процеси в Україні ХІV-ХV ст. на шляху формування українського етносу.

24. Відгуки ідей Ренесансу і гуманізму в Україні. “Олельковецький ренесанс” 40-70-х років ХV ст.

25. Поширення ідей раннього гуманізму в Україні (Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський).

26. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури (ХVІ-перша половина ХVІІ ст.).

27. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в українській культурі ХV-ХVІ ст.

28. Зміст та основні проблеми праці Станіслава Оріховського “Напущення польському королеві Сігізмунду Августу”.

29. Діяльність І.Вишенського на ниві полемічної літератури.

30. Скульптура і живопис України ХVІ ст.

31. Розвиток книгодрукування в Україні ХVІ ст.

32. Поняття та специфічні риси Відродження в Україні.

33. Українці в освітніх центрах Західної та центральної Європи. (Ю.Дрогобич, П.Русин та ін.).

34. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку.

35. Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл.

36. Полемічна література України ХVІ – перша половина ХVІІ ст.

37. Книгодрукування в Україні ХVІ ст.

38. Культура Запорізької Січі та її самобутні риси.

39. Музична культура і театральне мистецтво України епохи Ренесансу.

40. Львівський архітектурний Ренесанс.

41. Українське бароко в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві.

42. Музична культура і театральне мистецтво другої половини ХVІІ-ХVІІІ ст.

43. Діяльність Ф.Прокоповича.

44. Значення творчості Г.Сковороди для розвитку української культури.

45. Своєрідність та особливості українського Просвітництва.

46. Класицизм в архітектурі та живописі українського Просвітництва.

47. Суспільно-політичні передумови розвитку української культури наприкінці ХVІІІ – початку ХХ ст.

48. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці ХVІІІ – початку ХХ ст.

49. Дворянський період національно-культурного відродження, його особливості.

50. Аналіз праці “Історія Русів”. Зародження національної ідеї.

51. Народницький період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.

52. Суспільно-політична діяльність “Кирило-Мефодіївського братства”.

53. Просвітницька діяльність громадівських організацій в Україні.

54. Модерністський період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.

55. Національно-культурне відродження у Галичині.

56. Культурно-просвітницька діяльність “Руської Трійці”.

57. Романтизм та його розвиток в Україні (П. Куліш, М. Драгоманов, Т. Шевченка).

58. Літературна та громадсько-політична діяльність Т.Г. Шевченка.

59. М. Костомаров “Закон Божий”. Книга буття українського народу” – програмний документ “Кирило-Мефодіївського товариства”.

60. Розвиток науки і освіти в Україні ХІХ ст.

61. Львівський університет та його значення для української культури ХІХ ст.

62. Харківський університет, його внесок у розвиток науки, української філософії.

63. Розвиток науки та філософської думки у Київському університеті св. Володимира.

64. Архітектура України ХІХ ст.

65. Розвиток музичної культури і театрального мистецтва в Україні ХІХ ст.

66. Періодизація духовної культури ХХ ст., головні тенденції і розвитку.

67. Здобутки української культури у період її національно-культурного відродження (1917-1933 р.р.).

68. М.Грушевський і процеси державотворення в Україні у період національно-демократичної революції 1917-1918 рр.

69. “Розстріляне відродження” 20-30-х років ХХ ст. та його трагічні наслідки для української культури

70. Суспільно-політична та культурно-просвітницька діяльність “шістдесятників”.

71. Діяльність діячів української культури в еміграції.

72. Лесь Курбас – визначний діяч українського театрального мистецтва.

73. Олександр Довженко – основоположник українського кіномистецтва.

74. Музична культура і театральне мистецтво України ХХ ст.

75. Національно-культурне відродження в Україні у середині 80-х – на початку 90-х років ХХ ст.

76. Культура України в умовах нової соціальної реальності.

77. Особливості соціокультурних процесів у незалежній Україні.

78. Головні чинники, тенденції та риси сучасної української культури.

79. Феномен масової культури в Україні.

80. Нова модерністська генерація в українській літературі.

81. Розвиток сучасних національних музичних традицій.

82. Традиції та новації в сучасному українському театральному та кіномистецтві.

83. Розвиток освіти і наукових знань в Україні наприкінці ХХ – початку ХХІ ст.

84. Поняття “культура”, “нація”, “національна культура”.

85. Поняття “національної ментальності”, “ідентичності”, “державності”.

86. Мова та релігійність як елементи української культури.

87. Історичні версії походження українців та їх міфологічні інтерпретації.

88. Художньо-мистецькі стилі в українській культурі.

САМОСТІЙНА робота студентів

Самостійна робота (за навчальним планом - 20 годин) є основним засобом засвоєння студентами навчального матеріалу в позааудиторний час без участі викладача. Обсяг і зміст самостійної роботи визначається робочою програмою та робочим планом в межах встановленого обсягу годин із навчальної дисципліни, методичними вказівками викладача.

Відвідування Харківського історичного музею

Максимальна оцінка 10 балів

Музей працює з 10.00 до 15.00 щодня, крім понеділка

за адресою: вул. Університетська, 5 (метро «Історичний музей»)

Ви маєте замовити екскурсію «На перехрестях століть: археологія краю» і уважно слухати екскурсовода. Після екскурсії повинні написати від руки науковий звіт на аркуші А4 з одного боку прикріпивши до нього степлером квиток про відвідування експозиції. Звіт має бути обов’язково підписаним. При написанні звіту дотримуйтесь чіткого плану:

1. Опишіть структуру зали з археологічною виставкою.

2. З якими досягнення людства в епоху каменю ви ознайомилися.

3. Що знаходиться в вітрині, яка присвячена культурі трипілля?

4. Які культурні спільності існували на території нашого краю в епоху бронзи?

5. Чим характеризується скіфський тваринний стиль?

6. Впливи яких культур характерні для черняхівської і пеньківської культур.

7. З культурами яких кочових народів раннього середньовіччя ви познайомилися?

8. Які культури нашого краю пов’язуються з праслов’янами.

9. Які ваші особисті враження від відвідування екскурсії, що вам сподобалося або не сподобалося?

10.

Огляд архітектури сакральних об’єктів

Максимальна оцінка 10 балів

Відвідування церкви Покрови пресвятої Богородиці

Свято-Покровського монастиря

за адресою вул. Університетська, 8

Відвідування католицького костьолу Успіня пресвятої Діви Марії

За адресою вул. Гоголя, 4

Огляньте ці дві архітектурні пам’ятки, дотримуючись правил поводження в храмі. Намагайтеся осмислити творчість архітекторів у зв'язку з тогочасною дійсністю, з розвитком суспільної і художньої думки в цілому. Уміння розібратись в естетичній цінності архітектури дає нам право на самостійність суджень, а це робить глядача справжнім цінителем і критиком. Образи архітектури мимоволі примушують замислитись на силою людського генія, відчути могутність творчої думки людини.

Після огляду храмів напишіть від руки науковий звіт на аркуші А4 з одного боку, за поданим планом, порівнюючи ці дві споруди. Звіт має бути обов’язково підписаним.

1. Коли створено ці архітектурні пам’ятки, чому вони так називаються?

2. В якому архітектурному стилі вони споруджені?

3. Які мають архітектурні особливості?

4. Яким конфесіям вони належать?

5. Яка сакральна цінність цих об’єктів?

6. Опишіть внутрішній простір храмів.

7. Які ваші особисті враження від перегляду архітектури?

Відвідування Харківського художнього музею

Максимальна оцінка 10 балів

Музей працює щодня, крім вівторка з 10.00 до 15.00

За адресою: вул. Совнаркомівська, 11 (метро «Архітектора Бекетова»)

Ви має замовити екскурсію у відділ українського і російського мистецтва XVI-XIX ст. і уважно слухати екскурсовода, а також розглядати картини за правилом: підходячи здаля до твору потрібно уважно придивитися, вибрати точку розгляду картини, оцінити композицію, кольорове рішення, сюжет, винести (подумки) вердикт: «подобається/не подобається», відійти. Підійти до наступного полотна і повторити весь процес. Можна приділити увагу мазкам, намагатися піймати скриті змісти і співставити картину з епохою, в якій творив художник.

Після екскурсії поверніться до картини, яка вам найнайбільше сподобалась і уважно огляньте її за правилом «Одна добра картина – це цілий світ». Перша і неодмінна умова повноцінного сприйняття твору – це тривалий і цілеспрямований розгляд його. Глибокі твори відкриваються під час довготривалого спілкування з ними…

Перше, емоційне враження про твір звичайно буває досить точним у людей, чутливих до мистецтва. Йому потрібно довіряти, але його треба і розуміти, полегшити собі усвідомлення колірних плям, у розташуванні фігур, у масштабності зображення, у характері малюнка ви обов'язково відчуєте логіку композиційного мислення художника. Якщо ж зосередити увагу на головному, що хвилює нашу думку і почуття, решта відійде на другий план, і нам буде байдуже, чи написано картину широко, чи чітко й детально. Старанне опрацювання найменших подробиць інколи недоречне. Необхідно, таким чином, привчити своє око до різних засобів художнього вираження, до різних художніх систем. Треба навчитись бачити очима художників, що належать до різних творчих напрямків, що мають свій індивідуальний почерк. Це одна з потрібних умов розуміння мистецтва взагалі.

Після екскурсії ви повинні написати від руки науковий звіт на аркуші А4 з одного боку прикріпити до нього стиплером квиток про відвідування музею. Звіт має бути обов’язково підписаним. При написанні звіту дотримуйтесь плану:

1. Картини яких видатних митців кінця ХІХ ст. ви бачили в музеї?

2. Хто такі «передвижники»?

3. Творчість якого художника вам найбільше сподобалася?

4. Опишіть картину, яка вас найбільше вразила,

5. До якого напряму живопису вона належить?

6. Які особисті враження у вас залишилися після перегляду цієї картини?

Відвідування вистави українських драматургів

Максимальна оцінка 10 балів

Відвідайте Харківський державний академічний драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка, за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 9, про час проведення вистав попередню інформацію можна отримати на офіційному сайті https://www.theatre-shevchenko.com.ua

Рекомендовані вистави:

Кирпатий Мефістофель за мотивами роману Володимира Винниченка „Записки Кирпатого Мефістофеля

Гроші (Сто тисяч) І.Карпенко-Карий

Закон, або Любов панни Інни В. Винниченко

Мина Мазайло Микола Куліш

Украдене щастя Іван Франко

" Мені однаково, чи буду..." за творами Тараса Шевченко

Відвідайте Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка, за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25, про час проведення вистав попередню інформацію можна отримати на офіційному сайті https://www.hatob.com.ua.

Ре